В) Будова і функції грануляційної тканини

При загоєнні вторинним натягненням в другій фазі раневого про­цесса порожнина, що утворилася, заповнюється грануляційною тканиною.

ГРАНУЛЯЦІЙНА ТКАНИНА (grапи1ит — зерно) — особливий вигляд сполучної тканини, що утворюється лише при загоєнні ран за типом вторинного натя­жения, сприяючий швидкому закриттю ранево­го дефекту. У нормі, без пошкодження, в організмі немає грануляційної тканини.

Утворення грануляційної тканини

Чіткого кордону переходу першої фази в другу зазвичай не наблю­дается. Важливе значення в утворенні грануляції має зростання сосу­дов. При цьому капіляри, що знов утворюються, під тиском поступа­ющей в них крові набувають направлення з глибини на поверхню і, не знаходячи протилежної стінки рани (в результаті першої фази утворилася ранева порожнина), роблять крутий вигин і повертаються назад в дно або стінку рани, з якої спочатку зростали. Обра­зуются капілярні петлі. В області цих петель з капілярів миг­рируют формені елементи, утворюються фібробласти, що дають зростання сполучної тканини. Таким чином рана заповнюється дрібними гра­нулами сполучної тканини, в підставі яких лежать петлі ка­пилляров.

Острівці грануляційної тканини з'являються в ще повністю не очи­стившейся рані, на тлі ділянок некрозу вже на 2-3 доби. На 5-х сут­ки зростання грануляційної тканини стає вельми відчутним.

Грануляційна тканина може утворитися в рані і без присоедине­ния інфекції. Це відбувається в тих випадках, коли діастаз між кра­ями рани перевищує 1 см і капіляри, зростаючі з однієї стінки рани, також не досягають іншої і утворюють петлі.

Розвиток грануляційної тканини — принципова відмінність за­живления вторинним натягненням від загоєння первинним натяже­нием.

Грануляція є ніжною яскраво-рожеві мелкозерни­стые блискучі утворення, які здатні швидко зростати і обиль­но кровоточити при незначному пошкодженні. Грануляція разви­ваются із стінок і дна рани, прагнучи швидко заповнити собою весь раневий дефект.

Будова грануляційної тканини

У будові грануляційної тканини розрізняють 6 шарів, кожен з ко­торых несе своє певне функціональне навантаження:

| Поверхневий лейкоцитарно-некротичний шар. Складається з лейкоцитів, детриту і слущивающихся кліток. Він існує протягом всього періоду загоєння рани.

| Шар судинних петель. Містить окрім судин полибласты. При тривалому перебігу раневого процесу в цьому шарі можуть об­разоваться колагенові волокна, розташовані параллель­но поверхні рани.

| Шар вертикальних судин. Побудований з периваскулярних эле­ментов і аморфної проміжної речовини. З кліток цього шару утворюються фібробласти. Цей шар найбільш виражений в ранній період загоєння рани.

| Дозріваючий шар — по суті, глибша частина преды­дущего шаруючи. Тут навколосудинні фібробласти приймають го­ризонтальное положення і відходять від судин, між ними раз­виваются колагенові і аргирофильные волокна. Цей шар, що характеризується поліморфізмом клітинних утворень, залишається однаковим по товщині протягом всього процесу зажив­ления рани.

| Шар горизонтальних фібробластів. Безпосереднє продол­жение попереднього шару. Він складається з більш мономорфних кле­точных елементів, багатий колагеновими волокнами і постепен­но товщає.

| Фіброзний шар. Відображає процес дозрівання грануляції.

Значення грануляційної тканини

Роль всієї грануляційної тканини полягає в наступному:

1. заміщення раневого дефекту: є основним пластичним ма­териалом, швидко виконуючим раневий дефект;

2. захист рани від проникнення мікроорганізмів і попадання ино­родных тіл: досягається вмістом в ній великої кількості лей­коцитов і макрофагів і щільною структурою зовнішнього шару;

3. секвестрація і відторгнення некротичних тканин, чому способству­ет діяльність лейкоцитів, макрофагів і виділення клітинними елементами протеолітичних ферментів.

При нормальному протіканні процесів загоєння одночасно з розвитком грануляції починається епітелізація. Шляхом розмноження і міграції епітеліальні клітки «наповзають» з країв рани по направ­лению до центру, поступово покриваючи грануляційну тканину. Вираба­тивающаяся в нижніх шарах фіброзна тканина вистилає дно і стінки рани, як би стягуючи її (ранева контракція).

В результаті порожнина рани скорочується, а поверхня — эпителизируется.

Грануляційна тканина, що заповнила раневу порожнину, поступово трансформується в зрілу грубоволокнисту сполучну тканину — формується рубець.

Патологічна грануляція

При дії яких-небудь несприятливих чинників, що впливають на процес загоєння (погіршення кровопостачання, оксигенації, де­компенсация функції різних органів і систем, повторний розвиток гнійного процесу і т. д.), зростання і розвиток грануляції і епітелізація згасають.

Грануляція стає патологічною. Клінічно це пред­ставляется у вигляді відсутності скорочення рани і зміни зовнішнього вигляду грануляційній тканині. Рана стає тьмяною, блідою, иног­да синюшною, втрачає тургор, покривається нальотом фібрину і гною.

Також патологічною вважається горбиста грануляція, выступа­ющие за межі рани, — гіпертрофічна грануляція (гиперграну­ляции). Вони, нависаючи над краями рани, перешкоджають епітелізацію. Зазвичай їх зрізають або припікають концентрованим розчином нит­рата срібла або перманганату калія і продовжують лікувати рану, стиму­лируя епітелізацію.

(3) ЗАГОЄННЯ ПІД СТРУПОМ

Загоєння рани під струпом відбувається при невеликих повреж­дениях типа поверхневого садна шкіри, пошкоджень епідермісу, по­тертостей, опіків і ін.

Процес загоєння починається із згортання на поверхні по­вреждения крові, що вилилася, лімфи і тканинної рідини, які підсихають з утворенням струпа.

Струп виконує захисну функцію, є своєрідною «био­логической пов'язкою». Під струпом відбувається швидка регенерація эпи­дермиса, і струп відторгається. Весь процес займає зазвичай 3-7 днів. У загоєнні під струпом в основному виявляються біологічні осо­бенности епітелію — його здатність вистилати живу тканину, ограни­чивая її від зовнішнього середовища.

Струп не слід видаляти, якщо відсутні явища запалення. Якщо запалення розвивається і під струпом скупчується гнійний ексудат — показана хірургічна обробка рани з видаленням струпа.

Діськутабільним є питання, до якого типа загоєння отнес­ти загоєння під струпом: первинному або вторинному? Зазвичай при­держиваются думки, що воно займає проміжне положення і є особливим виглядом загоєння поверхневих ран.