Відмінності спілкування людей і тварин

Із семіотичного погляду мова — природна знакова система (тобто невигадана) і водночас невроджена (тобто небіологічна). До природних вроджених (біологічних) семіотичних систем належать «мови» тварин. Це — найістотніша відмінність між людською мовою і «мовами» тварин, з якої постають усі інші відмінності, передусім пов'язаність людської мови з культурною історією людства.

Найважливіші відмінності у спілкуванні людей і тварин полягають у тому, що:

1. Мовне спілкування людей біологічно нерелевантне, на відміну від біологічно релевантного (який сприяє розрізненню мовних одиниць) спілкування тварин. Наприклад, виділення бджолиною маткою спеціальної маточної речовини, яка є важливою для біологічного циклу бджолиного рою; запахи в комунікації тварин і комах; форма польоту самки метелика-перламутрівки тощо.

З біологічною нерелевантністю процесу мовного спілкування у людей пов'язана немотивованість форми знака щодо його змісту. Ця важлива особливість семіотичних систем значно розширює їхні комунікативні можливості. В іншому разі зміст мовлення не міг би вийти за межі інформації про біологічний стан особи. Звідси бідність і обмеженість семантики вигуків.

Біологічна нерелевантність мовлення зумовила створення вторинних (стосовно звукового мовлення) засобів кодування мовної інформації — письма, азбуки Морзе, морської прапорцевої сигналізації, азбуки Брайля та ін.

2. Мовне спілкування людей тісно пов'язане з пізнавальними процесами, тобто, як зазначав російський психолог Лев Виготський (1896—1934), воно є «єдністю спілкування й узагальнення». А знаки-повідомлення у тварин (спів птахів, ультразвуки риб, крики, рик, гавкіт, клекіт, весільні ігри, постави покірності або погрози тощо) є реакцією на подію, що вже відбулася, і одночасно стимулом до аналогічної реакції (або аналогічного емоційного стану) в інших. У такому «повідомленні» немає інформації про те, що саме викликало певний сигнал. Виготський зазначав, що «зляканий гусак, який бачить небезпеку і криком піднімає всю зграю, не так повідомляє їй про те, що він бачив, як заражає її своїм переляком». При цьому, наприклад, у стаді мавп звук про небезпеку буде одним і тим самим на змію, черепаху, шарудіння в кущах, і звук благополуччя залишається однаковим незалежно від того, чого стосується — появи сонця, їжі чи повернення у стадо одного з його членів.

У людини ж навіть саме сприйняття певною мірою опосередковане мовою. Мова — це своєрідна призма, крізь яку людина бачить дійсність, проектуючи на неї за допомогою мови суспільний досвід.

3. Мовне спілкування людей є змістовим. Позачасове, вічне й миттєве, загальне й індивідуальне, абстрактне і конкретне, раціональне й емоційне, власне інформативне і спонукальне — усі можливі види змісту доступні мові. «Мова — це здатність сказати все», — зазначав французький лінгвіст Андре Мартіне (нар. 1908).

У комунікації ж тварин домінує експресивна інформація й інформація спонукальна. Це завжди миттєва інформація про те, що відбувається на даний момент.

4. Структура людської мови має рівневу будову з різними типами елементів на кожному рівні, що є основою членоподільності мови, її гнучкості, компактності, можливості вираження нових смислів.

У тварин немає знаків різних рівнів. Так, за даними зоопсихології, у «мовах» мавп використовується до 30 звукових сигналів, які відповідають 30 стандартним ситуаціям (значенням), і вони не розкладаються на компоненти. Тобто повідомлення у тварин є нечленоподільним, однорівневим, пов'язаним із невеликим набором початкових значень. Виформування складних знаків (і значень) із простих неможливе.

Отже, мовне спілкування людей суттєво відрізняється від спілкування у світі тварин. Однією з найістотніших відмінностей є діяльнісна, цілеспрямована природа людської комунікації, що дає змогу їй виконувати в суспільстві важливі соціальні функції, бути найважливішою складовою спілкування.