Сутність, категорії комунікативної лінгвістики та її взаємозв'язки з іншими галузями знання

Комунікативна лінгвістика як наука і навчальна дисципліна

Комунікативна лінгвістика досліджує загальні закони спілкування людей за допомогою природної мови, організацію засобів мовного коду та Інших семіотичних (знакових) систем у процесах комунікативної взаємодії особистостей, вплив на засоби мови психічних, соціальних, когнітивних, культурних та інших чинників, а також різноманітних ситуативних складових комунікації.

Свідоме ставлення носіїв мови до своєї комунікативної діяльності, уміння аналізувати причини конфліктів або невдач у спілкуванні дає змогу гармонізувати міжособистісні стосунки кожної людини.

Сутність, категорії комунікативної лінгвістики та її взаємозв'язки з іншими галузями знання.

Сутність комунікативної лінгвістики. Комунікативна лінгвістика є складовою сучасної розгалуженої науки про мову — мовознавства.

Мовознавство, або лінгвістика — наука про природну людську мову загалом і про всі мови світу як її індивідуальних представників.

Як наука, комунікативна лінгвістика почала активно формуватися в другій половині XX ст. і вже чітко окреслила свій предмет дослідження, зв'язки з іншими науками, формує власні методи аналізу.

Комунікативна лінгвістика — розділ і водночас новий напрям сучасної науки про мову, предметам якого є процеси спілкування людей з використанням живої природної мови, а також з урахуванням усіх наявних складових комунікації (фізичних, фізіологічних, психологічних, соціальних, контекстних, ситуативних та ін.).

Серед основних питань комунікативної лінгвістики — Питання про загальні закони комунікації, специфіку комунікації залежно від різних умов (соціальних, культурних тощо), структуру мови (мовного коду) у процесах спілкування, закономірності взаємодії мовних і позамовних засобів комунікації, залежність організації мовного коду від позамовних (ситуативних — у широкому сенсі слова) явищ, етапи і закономірності породження і сприйняття мовлення в різних комунікативних умовах, причини комунікативних невдач, а також про методи дослідження мови і засобів інших семіотичних систем у процесах комунікації.

Як навчальний курс, комунікативна лінгвістика охоплює розділи, пов'язані з:

— природою, компонентами і формами комунікації (зокрема, комунікацією як діяльністю, основними законами комунікації, тенденціями розвитку сучасного спілкування, каналами комунікації, вербальними та невербальними компонентами спілкування, контекстом і ситуацією спілкування, зворотним зв'язком у спілкуванні тощо);

— складовими комунікативного акту в міжособистісному спілкуванні:

а) мовним кодом (дискурсом, текстом, мовленнєвим жанром, мовленнєвим актом, повідомленням);

б) елементами інших знакових систем (жестами, мімікою, поставами тіла, інтонацією, темпом мовлення та ін.);

в) ситуативними елементами комунікації (регістром, тональністю, атмосферою спілкування тощо);

— породженням і сприйняттям мовлення, а також причинами, механізмами і типами комунікативних невдач;

— складовими комунікації, пов'язаними з риторикою мовлення (стилем спілкування, комунікативно-риторичними якостями мовлення, функціональними стилями мовлення тощо);

— проблемами міжкультурної та інших типів комунікації (соціалізацією особистості, універсальним та ідіоетнічним у спілкуванні, комунікативними стереотипами, комунікативними табу тощо);

— практичними аспектами аналізу комунікативних ситуацій (складовими комунікативного паспорта учасників спілкування, комплексним комунікативним аналізом конкретних ситуацій спілкування та ін.).

Отже, комунікативна лінгвістика — розділ сучасної гуманітарної сфери знань, який органічно синтезує лінгвістичні, психологічні, філософські, логічні та інші підходи до живої людської мови у спілкуванні.

Категорії комунікативної лінгвістики. Спираючись на основні категорії лінгвістики і теорії мовленнєвої діяльності (мова, мовлення, слово, лексема, речення, номінативна одиниця, комунікативна одиниця, стиль, діалект, ідіолект, двомовність, рівні мовної системи, мовні девіації, культура мовлення та ін.; задум, реалізація мовного задуму, внутрішнє мовлення, зовнішнє мовлення, вербалізація, породження і сприйняття мовлення, смисл та ін.), комунікативна лінгвістика оперує власним категоріальним апаратом. Його ядро — базові поняття: комунікація, спілкування, комунікативний акт, інформація, комунікативний смисл, комунікативна діяльність, мовний код, вербальні й невербальні засоби спілкування» інтеракціл, трансакція, комунікативний крок у діалозі та ін. Навколо них концентрується відповідна лінгвокомунікативка проблематика (рис. 1.1).

Наведена схема ілюструє, що осереддям комунікативної лінгвістики є категорії, пов'язані з організацією мовного коду в спілкуванні. Усі інші категорії “працюють” на цю сферу. У цьому виявляється специфіка комунікативної лінгвістики, її відмінність від психолінгвістики, соціолінгвістики, теорії мовленнєвої діяльності та інших напрямів і галузей сучасної науки про мову.

Взаємозв'язки комунікативної лінгвістики з іншими галузями знання. Комунікативна лінгвістика — галузь знань, яка динамічно розвивається. Вона тісно пов'язана з філософією (передусім теорією пізнання і аналітичною філософією, а останнім часом —з комунікативною філософією), логікою, семіотикою, соціологією, комунікативістикою (загальною теорією комунікативних систем), інформатикою, кібернетикою, психологією, культурологією, етнологією і етнографією, риторикою, когітологією, теорією штучного інтелекту. Як складова лінгвістики, вона постійно взаємодіє з усіма розділами традиційного мовознавства (фонетикою, граматикою, лексикологією, стилістикою), а також з новітніми напрямами лінгвістичних досліджень, зокрема теорією мовленнєвої діяльності, психолінгвістикою, етнолінгвістикою, етнопсихолінгвістикою, лінгвокогітологією, функціональною лінгвістикою, структурною та прикладною лінгвістикою, інженерною лінгвістикою та їн. Найтіснішими є зв'язки комунікативної лінгвістики з мовознавством, теорією інформації, комунікативістикою, функціональною лінгвістикою, психолінгвістикою, теорією мовленнєвої діяльності та соціолінгвістикою.

Найважливіші ідеї комунікативної лінгвістики зародились у межах лінгвістики другої половини XX ст. Саме в цей час стало зрозумілим, що уявлення дослідників про мову як самодостатню систему знаків, яку потрібно вивчати «саму в собі й для себе», застаріли. Лінгвісти почали говорити про мову як форму, спосіб життєдіяльності людини, вербалізації людського досвіду і його усвідомлення, вираження особистості й організації міжособис-тісного спілкування у процесі спільної діяльності людей. Від об'єктивізованого, деперсоналізованого, предметного представлення мови вчені поступово почали переходити до її особистісного, діяльнішого розуміння.

У лінгвістиці 60—70-х років XX ст. відбувся «прагматичний поворот», результатом якого став акцент на прагматичних (передусім соціальне-псих о логічних та конситуативних) чинниках використання мови. Саме лінгвістична прагматика від самого початку керується принципами динамічного підходу до мови_} роблячи ідею діяльності своєю методологічною основою. Лінгвістична прагматика цього періоду (та й наступних) охопила значну кількість проблем, пов'язаних з динамічною теорією тексту, зародженням дискурсивного аналізу і теорії дискурсу в цілому, комунікативним синтаксисом, теорією й типологією мовлення, теорією функціональних стилів, соціо- і психолінгвістикою та іншими напрямами.

Паралельно з розвитком прагмалінгвістики зароджуються ідеї когнітивного (лат. cognoscо — пізнавати) підходу до мови, який певною мірою починає домінувати в науці про мову на початку 80-х років XX ст.

У центрі уваги когнітивної лінгвістики перебувають проблеми мови як загального пізнавального механізму репрезентації та трансформування найрізноманітнішої інформації з використанням специфічних (мовних) знаків. Функціонування мови також розглядається як різновид когнітивної діяльності. Як нова галузь досліджень, когнітивна лінгвістика тісно пов'язана з когнітивною психологією, теорією штучного інтелекту, породження й сприйняття мовлення, різними типами семантик і граматик, семіотикою та іншими науковими напрямами.

Тісний зв'язок комунікативної лінгвістики з теорією інформації, або інформатикою, яка вивчає проблеми створення, передавання, приймання, зберігання, перетворення та обчислення інформації, її власний об'єкт — функціонування інформації в системах «людина — людина» і «людина — машина — людина». Водночас одним зоб'єктів вивчення теорії Інформації є мова як засіб і сфера створення, зберігання, переробки і передавання інформації. Крім того, теорія інформації пов'язана з лінгвістичним забезпеченням інформаційних систем. Зв'язок комунікативної лінгвістики з цією наукою значною мірою виявляється у використанні її поняттєвого апарату. Зокрема, такими поняттями, як код (засоби передавання інформації), біт (одиниця виміру інформації), надлишковість (різниця між граничною можливістю коду і середнім обсягом передаваної інформації), ентропія (міра невизначеності обсягу недостатньої інформації, яка залежить від кількості знаків у коді й імовірності їх появи в тексті) та іншими, стала послуговуватися комунікативна лінгвістика.

На розвиток комунікативної лінгвістики останніх десятиліть активно впливають ідеї комунікативістики.

Комунікативістика (англ. communicology, communication science — наука про комунікацію) - наука, яка вивчає системи засобів і гуманітарних функцій масових інформаційних зв'язків, що здійсню-ються на різних етапах цивілізації за допомогою різних мов, а також вербальних і невербальних засобів.

Як самостійна наукова галузь, комунікативістика сформувалась у середині XX ст- у США та деяких інших країнах. Предмет її дослідження — різноманітні форми і засоби, функції та можливості інформаційно-соціальних зв'язків — від наскельних малюнків, ритуальних танців і звуків барабанів до комп'ютерного дизайну, відеодисків і телефаксів. Найбільша увага приділяється

новітнім засобам зв'язку. Комунікативістика завдяки своїй інтегративній природі об'єднує досягнення всіх напрямів досліджень інформаційних систем.

Комунікативна лінгвістика спирається на теоретичний потенціал комунікативістики, зокрема добре опрацьовані методики і прийоми контент-аналізу (тобто дослідження дискурсів і текстів за допомогою точних статистичних даних). Однак вона не є складовою комунікативістики, оскільки має своїм предметом дослідження не просто рух інформаційних потоків, а засоби природної мови в процесах спілкування людей у різноманітних ситуаціях.

Взаємозв'язки комунікативної лінгвістики і прагмалінгвістики (теорії мовної прагматики) складні й неупорядковані. До цього часу між обома розділами науки про мову «демаркаційні межі не проведені: деякі вчені вважають, що поняття «комунікативна лінгвістика» і «прагмалінгвістика» є синонімами, оскільки представляють один напрям досліджень. Таке розуміння ґрунтується на тому, що процес комунікації тісно пов'язаний з прагматичними чинниками; більше того, лід певним кутом зору в процесах спілкування семантика і синтактика засобів мовного коду є залежними від прагматичних чинників. Лінгвістична прагматика ще не має чітких контурів, її проблемне поле охоплює комплекс питань, пов'язаних з адресантом, адресатом, їх взаємозв'язками в комунікації, ситуацією спілкування, тобто з усіма чинниками процесів спілкування.

Незважаючи на те що у деяких дослідженнях лінгвістична прагматика ототожнюється з усіма складовими процесу спілкування, існує думка, що комунікація не може бути редукована лише до прагматики, оскільки її учасники використовують засоби мовного коду з їх семантичними та синтактичними особливостями. У між-особистісному спілкуванні засоби прагматики беруть участь «вибірково», залежно від конситуації та інших чинників. З огляду на це визначення лінгвістичної прагматики як сфери досліджень, у межах котрої вивчається функціонування мовних знаків у мовленні, е надто широким, радше загальносеміотичним, аніж власне лінгвістичним.

Комунікативна лінгвістика розглядає елементи мовного коду в динамічному аспекті спілкування особистостей. Проте, на відміну від прагмалінгвістики, яка бере до уваги лише окремі складові зовнішнього контексту, що можуть бути визначені як когнітивно-психологічні якості учасників комунікації, комунікативна лінгвістика ставить за мету врахування всіх без винятку чинників спілкування, пов'язаних як із зовнішнім, так і з внутрішнім (культурним) контекстами цього процесу. Тому прагмалінгвістика постає як одна з найважливіших складових комунікативної лінгвістики, а не її термінологічний синонім. Комунікативна лінгвістика має ширшу сферу досліджень, яка, окрім прагматичної, охоплює семантичну й синтактичну складові засобів мовного коду.

Функціональна лінгвістика, яка вивчає механізми діючої мовної системи без впливу конситуативних чинників, розглядається мовознавцями, як найважливіша власне мовна складова комунікативної лінгвістики.

До комунікативної функції мови все активніше звертається психолінгвістика. Однак у центрі її уваги залишаються процеси утворення, формування і сприйняття мовлення в їх співвіднесеності з системою мови, засвоєння і використання її як певним чином організованої й автономної. Тобто у компетенції психолінгвістики продовжують перебувати аспекти мовленнєвої діяльності, обмежені мовною компетенцією носіїв певної мови (чи кількох мов). Значна ж частина проблем комунікативної компетенції перебуває поза межами психолінгвістики. З огляду на це психолінгвістику можна вважати складовою комунікативної лінгвістики, принаймні, напрямом досліджень, результати якого органічно вписуються в її проблемне поле.

Теорію мовленнєвої діяльності можна розглядати як методологічну основу комунікативної лінгвістики і психолінгвістики та одночасно особливий напрям у дослідженні мови. Дехто з лінгвістів вважає комунікативну лінгвістику і психолінгвістику розділами (складовими) теорії мовленнєвої діяльності. Підстави для цього є. У межах цього напряму мовлення постає як активна, цілеспрямована і мотивована діяльність; досліджуються її функції, мотиви, зв'язок з мисленням, процесами породження і сприйняття повідомлень, дискурсів (текстів); вивчаються механізми мовлення, його види і типи, а також процеси оволодіння рідкою та іноземною мовами. Водночас аспекти, пов'язані з психологічними станами учасників спілкування, їхніми комунікативними ролями і позиціями, а також комплекс проблем, який визначається конситуативними чинниками (регістри, тональність, атмосфера тощо) слілкування, спеціально не розглядаються у межах теорії мовленнєвої діяльності, зосередженій на власне мовних механізмах переходу від Мови до Мовлення.

Існують зв'язки комунікативної лінгвістики і соціолінгвістики, яка розвивається на межі мовознавства, соціології, соціальної психології та етнографії. У полі зору соціолінгвістики перебувають проблеми, пов'язані а соціальною природою мови, її суспільними функціями, механізмами впливу соціальних чинників на мову і тією роллю, яку відіграє мова в житті суспільства. Досліджує соціолінгвістика також використання мови у процесах комунікації, зокрема мовленнєву поведінку учасників спілкування, процеси породження ними оптимальних варіантів побудови соціально коректних повідомлень, вияв соціальних норм, які детермінують мовленнєву поведінку учасників спілкування» механізми формування білінгвізму (лат. bi, від bis — двічі і lingua — мова) тощо. Психологічні, духовні, ситуативні та інші важливі аспекту спілкування людей перебува ють поза проблемним полем соціолінгвістики.

Тісними є зв'язки комунікативної лінгвістики з прикладним мовознавством, зокрема риторикою, культурою мовлення, дискурс- та контент-аналізом різноманітних текстів масової інформації, рекламою. Закони комунікативної лінгвістики використовуються психотерапевтами, фахівцями з проблем нейролінгвістичного програмування тощо.

Отже, коло проблем, пов'язаних з використанням мови в найрізноманітніших ситуаціях людського спілкування з урахуванням усіх його складових — від глибинно-психологічних до різноманітних контекстних і ситуативних, у яких це спілкування відбувається, — формує предмет дослідження комунікативної лінгвістики, який відмежовує її від інших напрямів досліджень живої природної мови.

Предмет і завдання комунікативної лінгвістики.

Предмет комунікативної лінгвістики. Досліджуючи процеси спілкування, комунікативна лінгвістика знайшла своє місце в системі наук про мову. Український лінгвіст Михайло Кочерган (нар. 1936) предметом мовознавства визначає мову як притаманний лише людині засіб спілкування й окремі конкретні мови в їх реальному функціонуванні, у статиці й динаміці, в їх теперішньому й минулому, в усіх їх взаємозв'язках та взаємодії з іншими соціальними феноменами (суспільством, свідомістю, культурою тощо). Він зазначає, що проблеми сутності мови, її функцій, структури і розвитку е вкрай важливими, оскільки мова — необхідна умова мислення, існування й поступу суспільства. Через пізнання мови пролягає шлях до пізнання людини.

Отже, сучасне мовознавство багатопредметне і поєднує в собі різноманітні підходи і напрями досліджень. Зокрема, виділяють лінгвістику синхронну і діахронну, функціональну (динамічну) і статичну, традиційну і сучасну, теоретичну і прикладну, загальну і конкретну; проводяться дослідження у сфері філософії мови, соціолінгвістики, інтерлінгвістики, етнолінгвістики, психолінгвістики, етнапсихолінгвістики, нейролінгвістики, лінгвосеміотики, прагмалінгвістики, когнітивної лінгвістики, структурної лінгвістики, математичної лінгвістики, лінгвокібернетики, комп'ютерної лінгвістики, лінгвогеографії та інших напрямів досліджень мови. Усі еони мають свій предмет у межах загального об'єкта — людської мови у всіх її можливих виявах. Предметом комунікативної лінгвістики є вивчення мови в реальних процесах спілкування (комунікації).

Жива людська мова в спілкуванні виявляється як комунікативний код, тобто мова в складній взаємодії з елементами інших знакових систем (жестами, мімікою, поставами тіла, значущими рухами частин тіла, одягом, прикрасами, запахами тощо), ситуативними (час і місце спілкування, організація часу і простору спілкування тощо), соціальними (соціальні ролі учасників спілкування: начальник — підлеглий, колега— колега, викладач — студент), віковими (старший — молодший), гендерними (чоловік — жінка), психологічними і психічними (темперамент, настрій, душевний і духовний світ), фізіологічними (перебування у нетверезому стані) чинниками. Ці чинники значною мірою впливають на добір та організацію засобів мовного коду, формуючи категорії комунікативної лінгвістики, зокрема такі, як дискурс, регістр, мовленнєвий жанр, мовленнєвий акт, повідомлення та ін.

Засоби мовного коду підлягають загальним законам спілкування, особливостям руху інформації в комунікації, культурно-історичним впливам. Тому органічною складовою комунікативної лінгвістики є більш загальні форми вияву комунікації, її компонентів, проблеми спілкування в малих і великих мовних групах, міжкультурне спілкування, окремі аспекти масової комунікації.

Людське спілкування — особливий тип діяльності. З огляду на це комунікативна лінгвістика досліджує також окремі аспекти теорії мовленнєвої діяльності, породження і сприйняття мовлення.

Отже, питання, які вивчає комунікативна лінгвістика, перебувають у межах проблемного поля теоретичної лінгвістики (рис. 1,2).

Однак існують глибокі зв'язки між комунікативною лінгвістикою як складовою теоретичної лінгвістики і конкретним (частковим) мовознавством. Бони виникають тому, що, спілкуючись, тобто використовуючи засоби мовного коду, люди спираються на елементи і категорії конкретних ідіоетнічних мов з їх неповторною організацією, зафіксованими в них мовними картинами світу, правилами і законами їх використання у спілкуванні.

Завдання комунікативної лінгвістики. Комунікативна лінгвістика, динамічно розвиваючись, постійно поглиблює і розширює свій предмет досліджень і тим самим виконує різноманітні теоретичні й прикладні завдання:

— розв'язання загальних наукових проблем, пов'язаних із формуванням знань про комунікативні процеси загалом, рух інформації Е комунікації;

— вивчення проблем організації засобів мови (мовного коду) у різноманітних типах спілкування, у динамічних комунікативних ситуаціях;

— дослідження проблем міжособистісних стосунків у спілкуванні, зокрема в екстремальних і конфліктних умовах, а також вивчення законів і правил кооперативного (безконфліктного) спілкування як в одномовному середовищі, так і в міжкультурній комунікації;

— виявлення нових форм комунікативних (дискурсивних) практик, динаміки руху комунікативних потоків у сучасному суспільстві, специфіки спілкування з використанням нових комунікативних каналів, зокрема таких, як Інтернет, новітні телекомунікативні засоби тощо;

— формування практичних навичок безконфліктного спілкування під час дискусій, ділових розмов, переговорів тощо; відпрацювання рекомендацій щодо досягнення високого рівня етики спілкування, культури мовлення загалом; уміння виявляти і нейтралізувати патогенні тексти й дискурси;

— навчання практичному аналізу комунікативних ситуацій, які мають місце в щоденному житті й зафіксовані в кращих зразках художньої літератури;

— теоретико-методичне забезпечення навчальної дисципліни «Основи комунікативної лінгвістики».

Німецький філософ Мартіл Гайдеггер (1889—1976) зазначав, що людина може вважати себе особистістю тільки в тому разі, якщо вона розуміє внутрішній світ іншої особистості. А цього можливо досягнути лише в комунікації, в міжособистісному спілкуванні.