Методи комунікативної лінгвістики

Комунікативна лінгвістика як галузь лише почала формуватися. Тісні контакти її з семіотикою, прагматикою, соціологією, психологією, когітологією та іншими сферами гуманітарного знання зумовили глибоке проникнення методів цих наук у дослідження комунікативних процесів. Саме тому можна стверджувати про семіотичний, прагматичний, структурний, пропагандистський та інші типи аналізу комунікативних процесів. З точки зору аналізу щоденного міжособистісного спілкування ці методи відіграють роль методологічних засад комунікативної лінгвістики.

Семіотичний аналіз. Полягає в дослідженні різновидів комунікації з опертям на знакову (семіотичну) природу складників спілкування. Серед розділів семіотики (науки про загальні властивості знаків і знакових систем) для комунікативної лінгвістики найважливішим є лінгвосеміотика, у межах якої досліджується людська мова з позицій загальних властивостей знаків і знакових систем.

Особливістю семіотичного аналізу є використання інструментарію, відпрацьованого лінгвістикою: намагання знайти сталі одиниці коду — знаки, зрозуміти особливості їх поєднання в одиниці вищого рівня, дослідити особливості їх використання людиною.

Складовими семіотики е:

— семантика (відношення знака до об'єктів реальної (або такої, яка вважається реальною) дійсності);

— синтактика (відношення знаків між собою у межах знакової системи);

— прагматика (відношення знака до людини і людини за Допомогою знаків до об'єктів реальної дійсності).

Протягом усього XX ст. йшов активний пошук сталих структур у межах кожного з розділів семіотики і можливостей їхнього використання лінгвістикою, а з другої половини століття — комунікативною лінгвістикою.

Прагматичний аналіз. Сутність його — у вивченні людських вимірів комунікації, пов'язаність їх з мовними структурами. Психологічний тип людини, її настрої., світобачення, ставлення до співрозмовника тощо впливають на перебіг комунікації, її тональність і атмосферу. У центрі уваги прагматичного аналізу перебувають такі важливі поняття комунікації, як стратегії й тактики спілкування, оцінні аспекти людської взаємодії, закони, правила й конвенції спілкування тощо.

Класичні ідеї прагматики спілкування були висловлені в 60—70-ті роки XX ст. у працях британських філософів-аналітиків і логіків Джона Остіна (1911 — 1960), Джона Серля (нар, 1932), Пола-Герберта Грайса

(1913—1988) та ін. Саме ці дослідники сформулювали важливі для комунікативної лінгвістики ідеї мовленнєвих актів, перформативів, констативів, максим спілкування тощо.

Структурний аналіз. Полягає в дослідженні елементів кожного явища та їхніх зв'язків (структури). Мета структурного аналізу — вивчення певного явища (зокрема, мови) як цілісної функціональної системи, елементи й частини якої співвіднесені й пов'язані строгими зв'язками. Це несуперечливий, об'єктивний і економний опис фактів.

У мовознавстві найпоширенішими методиками структурного методу визнають дистрибутивний (вивчення дистрибуції, тобто розподілу окремих одиниць в тексті, дискурсі), безпосередніх складників (тобто подання синтаксичної структури комунікативної одиниці у вигляді ієрархії складових елементів), трансформаційний (визначення синтаксичних і семантичних подібностей і відмінностей між мовними об'єктами через подібності й відмінності в наборах їх трансформацій) і компонентного аналізу (розщеплення значення слова на складові елементи), їх застосування у лінгвістиці XX ет. мало своїм наслідком детальний опис елементів і категорій усіх рівнів мовної системи.

Російський літературознавець Володимир Пропп (1895—1970) застосував структурний аналіз для вивчення будови казок. Ідея Б. Проппа була розвинута в працях французького семіотика й антрополога Клода Леві-Строса (нар. 1908) з метою аналізу комунікації у примітивно соціальне організованих народів. Він уважав, що структура явища складається з елементів, які перебувають у динаміці. Досліджуючи структуру міфу примітивних етносів, учений застосував відому методику структурного методу — опозиційний аналіз, опрацьований у фонології. Послуговувався він також поняттям функції, запозичивши її у Проппа. Відомий французький літературознавець болгарського походження Цветан Тодоров (нар. 1939), аналізуючи інформаційну організацію художнього тексту, виділив два типи епізодів: одні описують стани, інші — переходи між станами. Він створив оригінальну структурну модель логіки взаємодії цих типів епізодів,

Пропагандистський аналіз. Застосовується у дослідженні масової комунікації (газети, радіо, телебачення,

реклама). Найпоширенішою схемою пропагандистського аналізу € схема британських дослідників Дж. Джоветта і Б. О'Доннела:

— ідеологія і мета пропагандистської кампанії;

— контекст, в якому здійснюється пропаганда;

— ідентифікація пропагандиста;

— структура пропагандистської організації;

— цільова аудиторія;

— техніка, яка використовується засобами масової інформації;

— спеціальна техніка;

— реакція аудиторії на техніку впливу;

— контрпропаганда (якщо вона є);

— ефект та оцінки впливу пропаганди на аудиторію.

Пропагандистський аналіз акцентує на тому, коли і як подавати споживачам (читачам, глядачам) негативну і позитивну інформацію, як ці типи інформації сполучати, «дозувати» тощо. Методики пропагандистського аналізу спрямовані на вивчення групових норм, оскільки людина може чинити так, як чинить група, навіть якщо це буде всупереч її позиції, поглядам. Активно вивчається вплив візуальних засобів на споживачів інформації та інші проблеми масової комунікації.

Використовуючи ці методи і підходи, комунікативна лінгвістика виробила кілька власних методів дослідження спілкування: дискурс-аналіа, контент-аналіз і трансакційний аналіз.

Дискурс-аналіз. Це метод дослідження комунікації, який має своєю метою вияв соціального контексту, що стоїть за усним чи писемним мовленням, дослідження взаємозв'язку між мовним кодом у спілкуванні та соціальними, психічними, психологічними, культурними процесами.

Розуміння мови як безпосереднього спілкування, інтеракції — це ставлення до неї як до форми соціальної взаємодії, мовного коду, який увібрав у себе всі можливі стандартизовані (типові) моделі стосунків людей у певному суспільстві, соціокультурній спільноті. На формування дискурс-аналізу мали вплив деякі філософські, антропологічні та соціологічні концепції, насамперед теорія мовленнєвих актів, започаткована Дж. Остіном і Дж. Серлем. Згідно з нею одиницею комунікації потрібно вважати не речення чи висловлювання, а мовленнєвий акт, тобто власне мовленнєву дію, в якій зосереджені інтенції (наміри» мотиви) мовця: запитати про щось, заспокоїти» привітати когось, висловити комусь співчуття, проконсультуватись у когось тощо. У цій концепції засоби мовного коду в комунікації розглядаються не як сукупність універсальних смислів, а як сфера дій, за допомогою яких люди в повсякденній практиці впливають на поведінку, думки й емоції оточуючих. При цьому наголошується на тісному зв'язку між діями за допомогою слів і соціальним контекстом їх уживання.

Най відомішою і найпопулярнішою методикою дискурс-аналізу є аналіз побутового діалогу, або конверсаціиний аналіз. За допомогою цієї методики виявляють правила чергування реплік у діалозі, або правила переходу «права говорити» від одного співбесідника до іншого* Відповідно до цих правил виділяють, наприклад, типи пауз у поточному діалозі залежно від його тематики, тональності тощо.

Інша методика дискурс-аналізу — аналіз суміжних пар, тобто вивчення закономірностей уживання учасниками діалогу типових послідовностей реплік: питання — відповідь, привітання — привітання, запрошення — його прийняття чи відмова тощо.

Відкрито закони «вкладання» всередину суміжної пари іншої суміжної цари, наприклад, запитання 1: Скажіть, будь ласка, як пройти до університету? [Запитання 2: Бачите ось той будинок? Відповідь 2: Так. ] Відповідь 1: Там потрібно повернути направо. Такі «вкладання» можуть бути багатоступеневими. У суміжних парах реакції (тобто другі частини) можуть бути такими, яким віддають перевагу, і такими, яким перевагу не віддають. Так, у випадку запрошення реплікою, якій віддають перевагу у кооперативному спілкуванні, є згода; відмова — реакція, якої в кооперативному спілкуванні учасники стараються уникати через категоричність й те, що її, як правило, супроводжує пауза-«заминка» і необхідність довшого мотивування причин відмови.

Отже, дискурс-аналіз — це передусім дослідження мовних аспектів комунікації, організації засобів мовного коду в спілкуванні особистостей.

Контент-аналіз. Це сукупність методик і прийомів об'єктивного і кількісного опису змісту і правил комунікації. Контент-аналіз охоплює статистичну семантику і техніку «висновування» змісту повідомлень, спираючись на їхні об'єктивні й системні характеристики в спілкуванні (дискурсі, тексті).

Об'єктивність контент-аналізу полягає в тому, що:

— кожен крок і висновок дослідження робиться лише з опертям на заздалегідь опрацьовані процедури;

— встановлення комунікативного факту має значення лише тоді, коли воно поставлене в залежність від характеристик адресанта і/або адресата.

Основа контент-аналізу — встановлення елементарної одиниці та об'єктивні (кількісні) характеристики її функціонування у межах дискурсу (тексту). Такою найменшою одиницею є слово як символ. Більшими одиницями є тема, а в художньо-белетристичному дискурсі, тобто у межах естетичної комунікації, — ідея, характер, тип, образ.

Найчастіше контент-аналіз застосовується у дослідженні формування і функціонування соціальних оцінок, пропаганди, журналістики, психологи комунікації, психоаналітичних дослідженнях міжособистісного спілкування. Контент-аналіз дієвий у вивченні відмінностей культур, дослідженні прецедентних і патогенних текстів і дискурсів; відмінностей мовлення та комунікативної поведінки психічно хворих і здорових людей тощо.

Важлива умова контент-аналізу — використання великої кількості досліджуваного матеріалу (дискурсів, текстів), а тому існує необхідність залучення комп'ютерних програм.

Трансакційний аналіз. Після виходу в світ праць американського психоаналітика Еріка Берна (1910— 1970) «Люди, які грають в ігри. Психологія людської долі» та «Ігри, в які грають люди. Психологія людських стосунків» комунікативна лінгвістика збагатилася ідея-ми транс акцій ного аналізу.

Трансакційний аналіз (лат. trans — крізь і акційний) - аналіз міжособистісних стосунків з опертям на засоби мовного і пара-лінгвального (жести, міміка, постави тіла тощо) кодів; аналіз спілкування із врахуванням психологічних ігор, в яких виявляються «его-стани» мовців, та «сценаріїв», відповідно до яких часто підсвідомо діють учасники спілкування.

Трансакційний аналіз використовує чотири підходи:

— структурний підхід (досліджується окрема особистість з точки зору домінантних «его-станів»);

— власне транс акційний підхід (аналізуються мовні вчинки учасників спілкування);

— ігровий підхід (вивчаються приховані трансакції кому ні кантів, підсвідома гра, яку ведуть учасники спілкування);

— сценарний підхід (досліджуються типові «сценарії», які керують мовною і немовною поведінкою людей у спілкуванні).

Трансакційний аналіз, використовуючи введені Е. Берном поняття таких «его-станів» мовців, як «Батько», «Дорослий» і «Дитина», допомагає встановити закономірності перебігу живих щоденних побутових діалогів, розмов, сварок, суперечок. Спілкування злюдьми (наприклад, начальником на роботі, продавцем у магазині, товаришем у компанії тощо) може вестись по-різному, залежно від психологічного стану людини, теми спілкування, результату, якого хоче досягти адресант. При цьому кожен із учасників спілкування користується відповідними засобами мовного коду, паралінтвістичними засобами і немовленнєвими діями (вчинками).

Спілкування може бути ефективним лише в тому разі, коли воно відбувається з використанням однієї мови, тобто коли Батько розмовляє з Батьком, Дорослий з Дорослим, Дитина з Дитиною. Якщо один зі співбесідників, типовий бюрократ, розмовляє мовою Батька, а інший — мовою Дорослого, то таке спілкування може закінчитись комунікативною невдачею. Дослідниками міжособистісного спілкування доведено, що низка мовленнєвих жанрів сформувалась саме для обслуговування комунїкативно-психологічних ролей Батька (наказ, інструкція, погроза, осуд та ін.), Дорослого (лекція, виступ на зборах, розповідь-історія тощо) і Дитини (скарга, вихваляння, висловлення радості та ін.).

Трансакційний аналіз — це вивчення інтерактивної складової комунікації, зв'язків і взаємовпливів учасників спілкування. Врахування дослідником названих «его-станів» комунікантів — важлива умова аналізу комунікативних ситуацій.

Отже, міждисциплінарні зв'язки комунікативної лінгвістики, її методи і методики, а також постійне зростання значення теорії комунікації загалом свідчать про значне зростання її ролі у дослідженні проблем функціонування суспільства, пізнанні сутності людини як «істоти, що говорить». Існує думка, що XXI ст. стане віком кібернетики і лінгвістики, у межах якої комунікативна лінгвістика відіграватиме провідну роль. Ще в 1990 р. російський лінгвіст Борис Городецький (нар. 1929) зазначав: «З часом наука про мову вбере в себе науку про комунікацію, так як наука про комунікацію вбере в себе науку про мову: це буде одна наука. Ми перебуваємо ще тільки на самому початку шляху. Але тих, хто йде по ньому, стає все більше».

Запитання. Завдання

1. Поясніть сутність комунікативної лінгвістики.

2. Охарактеризуйте базові поняття комунікативної лінгвістики.

3. Визначте найважливіші категорії" комунікативної лінгвістики, пов'язані з організацією спілкування; з організацією мовного коду; із зовнішнім впливом на спілкування; з міжкультурною комунікацією.

4. Визначте прикладні аспекти комунікативної лінгвістики,

5. Охарактеризуйте зв'язки комунікативної лінгвістики з іншими науками.

Є. Сформулюйте предмет і завдання комунікативної лінгвістики як навчальної дисципліни.

7. Яка роль курсу комунікативної лінгвістики в підготовці вчителів-словесників?

8. Охарактеризуйте найважливіші методи, комунікативної лінгвістики.