Діагностіка інтелекту

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 1

ПИТАННЯ (ЗАВДАННЯ):

1. Діагностика інтелектуальних здібностей в сучасній психології.

2. Розкрийте смисл і практичне значення принципу нероздільності суб’єкту та дії при аналізі діяльності оператора технічної системи та проаналізуйте чинники та наслідки можливої десинхронізації фізичного руху і суб’єктивного відчуття часу в діяльності оператора.

3. Основні концепції новітніх психотерапевтичних практик.

Відповідь:

Питання. Діагностика інтелектуальних здібностей в сучасній психології.

Інтелект

«Інтелект - це глобальна здатність діяти розумно, раціонально мислити і добре справлятися з життєвими обставинами» (Векслер), тобто інтелект розглядається як здатність людини адаптуватися до навколишнього середовища. (Інтелект - це відносно самостійна, динамічна структура пізнавальних властивостей особистості, яка виникає на основі спадково закріплених анатомо-фізіологічних особливостей мозку і нервової системи, у взаємозв'язку з ними формується і виявляється в діяльності, обумовленої культурно-історичними умовами, і переважно забезпечує адекватну взаємодію з навколишньою дійсністю, її спрямоване перетворення.)

Діагностіка інтелекту

Інтелект традиційно досліджувався в рамках двох основних напрямків тестологіческого та експериментально-логічного.

Суть тестологіческого напряму полягає в тому, що під інтелектом розуміється те, що вимірюють тести інтелекту, а саме сукупність пізнавальних здібностей.
Неотестологічні теорії інтелекту визнають IQ-концепцію, де за IQ стоять внутрішні когнітивні процеси: сприйняття, пам'ять, мислення і т.д.
Експериментально-психологічний напрямок, як реакція на неконструктивність тестологических теорій, представлена ​​теоріями Ж. Піаже (ідея генетичного пояснення інтелекту на основі врахування закономірностей його онтогенетичного розвитку) і Л. С. Виготського (вплив соціально-культурних факторів на розвиток інтелекту). Крім вищеназваних існує структурний підхід до дослідження інтелекту, як приклад вітчизняного дослідження, спрямованого на вивчення інтелекту як психічної реальності. Отримані за допомогою тестів інтелекту результати виражаються кількісно у вигляді коефіцієнта інтелекту (IQ).
Ще в 1905 році Альфред Біне за дорученням міністерства освіти Франції розробив методики, за допомогою яких можна вимірювати рівень розумового розвитку дитини. Для кожного віку підбиралися свої завдання, які могли вирішити 80-90% дітей з вибірки в 300 дітей даного віку. Дітям до шести років пропонувалося за 4 завдання, а старше шести років - 6 завдань. Показником інтелекту в шкалах Біне був розумовий вік, який визначався по успішності виконання тестових завдань

Американський вчений Термен (працював у Стенфордському університеті) удосконалив тест Біне, виникла шкала Стенфорд-Біне, в якій став використовуватися такий показник, як коефіцієнт інтелектуальності ( IQ ), що представляє собою приватне, приходило при розподілі розумового віку на хронологічний, і помножена на 100. «Коефіцієнт інтелектуальності», скорочено позначається IQ, дозволяє співвіднести рівень інтелектуальних можливостей індивіда з середніми показниками його вікової та професійної групи. Можна порівнювати розумовий розвиток дитини з можливостями його ровесників.

Головне завдання психодиагноста при застосуванні тестів інтелекту - переклад одержуваної об'єктивної діагностичної інформації на мову споживача. Без цього отримана інформація може виявитися неефективною або шкідливою [Глуханюк 2005: 64].
У шкільній практиці застосовується спеціальний шкільний тест розумового розвитку (ШТУР). Він призначений для діагностики рівня інтелектуального розвитку учнів 6 - 8 класу. ШТУР орієнтований на соціальний норматив, який зафіксований змістом шкільної програми. Практичне використання тесту показало його достатню ефективність для діагностики рівня інтелектуального розвитку учнів середнього шкільного віку [Шевандрин 2003: 119].

Отже, Інтелект - це відносно самостійна, динамічна структура пізнавальних властивостей особистості, яка виникає на основі спадково закріплених анатомо-фізіологічних особливостей мозку і нервової системи, у взаємозв'язку з ними формується і виявляється в діяльності, обумовленої культурно-історичними умовами, і переважно забезпечує адекватну взаємодію з навколишньою дійсністю, її спрямоване перетворення.
Аналізуючи фактори інтелектуального розвитку, ми виділили дві групи: генетичні та фактори навколишнього середовища. Якщо перші лише закладають базу, основу для розвитку інтелектуальних здібностей, то соціальні можуть надати на них вирішальний вплив.
Інтелект досліджувався традиційно в рамках двох напрямків: тестологіческого та експериментально-логічного. Докладно ми розглянули тестологіческого напрямок, зупиняючись на значний внесок таких вчених, як А. Біне і Термен.
У шкільній практиці важливо діагностувати інтелектуальні здібності учнів. Тому спеціально для цих цілей був розроблений ШТУР. Він дозволяє ефективно діагностувати рівень розумового розвитку учнів середнього шкільного віку.

2. Питання склад з 2х частин. «Розкрийте смисл і практичне значення принципу нероздільності суб’єкту та дії при аналізі діяльності оператора технічної системи…»

Діяльність та завдання оператора в СОМС (система оператор-машина-середовище) може мати різноманітний характер, але в загальному вигляді вона може бути подана у вигляді чотирьох основних етапів.

1. Прийом інформації. На цьому етапі здійснюється сприйняття інформації про об'єкти керування, властивості середовища і СОМС в цілому, важливих для вирішення задачі, яка поставлена перед системою "людина-машина". На цьому етапі виконуються такі операції, як виявлення сигналів, виділення з їх сукупності найбільш значущих і потрібних в заданих умовах діяльності, їх розшифровка й декодування. В результаті цих дій у оператора складається попереднє уявлення про стан керованого об'єкту: інформації надають вигляд, найбільш придатний для оцінки і прийняття рішення.

2. Оцінка й переробка інформації. На цьому етапі здійснюється порівняння заданих і поточних (реальних) режимів роботи СОМС, виконується аналіз і узагальнення інформації, визначаються критичні об'єкти та ситуації і на підставі відомих критеріїв важливості і терміновості визначається послідовність обробки інформації.

Якість виконання цього етапу багато в чому залежить від застосованих способів кодування інформації та можливостей оператора по її декодуванню. На цьому етапі можуть виконуватися такі дії, як запам'ятовування інформації, отримання її з пам'яті, декодування тощо.

3. Прийняття рішення. Рішення про необхідні дії приймають на підставі аналізу й оцінки інформації, а також на підставі інших відомих даних: про мету і умови роботи системи, можливі способи дії, наслідки правильних або помилкових рішень і т.п. Термін прийняття рішення істотно залежить від можливої невизначеності, пов’язаної з великою кількістю рішень.

4. Реалізація прийнятого рішення. На цьому етапі здійснюється виконання прийнятого рішення в цілому шляхом виконання певних дій або відповідних розпоряджень. Окремими діями на цьому етапі є: перекодування прийнятого рішення в машинний код, пошук необхідного органа керування, рух руки до органа керування та маніпуляція з ним (натиснення на кнопку, поворот штурвалу і т.п.).

На якість і ефективність виконання кожного з розглянутих етапів впливає ряд факторів. Так, наприклад, якість приймання інформації залежить від виду і кількості індикаторних пристроїв, організації інформаційного поля, психофізичних характеристик інформа-ційних сигналів (розмірів відображень, їх світлотехнічних характе-ристик, контрасту, кольорового тону і т. ін.).

На оцінку та обробку інформації впливають такі фактори як спосіб її відображення, динаміка зміни інформації, відповідність її можливостям пам'яті, уваги та мислення оператора і т. ін.

Ефективність прийняття рішення визначається: типом вирішуваної задачі; кількістю і складністю логічних умов, що перевіряються; складністю алгоритму та кількістю можливих варіантів рішення тощо.

На виконання керувальних дій впливають такі фактори як кількість пристроїв керування, їх тип та спосіб розміщення, форма, сила опірності тощо.

На кожному з етапів оператор здійснює самоконтроль своїх дій, який може бути інструментальним або неінструментальним. Проведення будь-якого виду самоконтролю сприяє підвищенню надійності роботи оператора.

2.2 «… проаналізуйте чинники та наслідки можливої десинхронізації фізичного руху і суб’єктивного відчуття часу в діяльності оператора.»

Характерними для діяльності операторів є помилки сприйняття часу, особливо його тривалості. Відомо, що час, заповнений терміновою, цікавою і відповідальною роботою рухається швидко, його не вистачає. В умовах переживань, робочої напруги часто порушується відчуття часу, не витримуються задані часові нормативи виконання яких-небудь дій, виникають збої в своєчасній реакції на сигнали і т. д. При монотонній роботі, розвитку втоми, зниженні професійного інтересу порушення відчуття часу проявляється в його суб'єктивному «збільшенні», що може призвести до помилок сприйняття, що полягає як би в уповільненні часових процесів. Спотворене сприйняття часу, виникнення відчуття або його дефіциту, або надлишку найбільш характерне для аварійних ситуацій.
Основним загальноприйнятим визначенням сприйняття часу вважається визначення даного типу сприйняття як відображення тривалості, швидкості і послідовності явищ, відносини між якими фіксуються за допомогою таких понять, як хронометрія - відлік часу за допомогою використання підручних інструментів з рівномірним рухом частин; хронологія - відображення часу в зіставленні з загальновідомими подіями; хроногнозія - суб'єктивний час кожної людини, залежне від значущості та емоційної забарвленості події. [6].
Сприйняття часу, на відміну від інших видів, не має спеціального аналізатора, здатного вказати людині на об'єктивні характеристики минулого відрізка часу. Його замінює безпосереднє переживання, засноване на досвіді кожного і назване «почуттям часу». Воно пов'язане з органічною основою людини, а саме з постійною зміною в нервовій системі людини процесів збудження і гальмування. Ритмічність функціонування організму: ритм серцевих скорочень, дихання, фізіологічних потреб - тягне за собою вироблення певних рефлексів, що дозволяють правильно оцінювати певні відрізки часу.

Сприйняття часу надзвичайно варіюється в залежності від душевного і фізичного стану людини. У стані пригніченості або фрустрації час тече повільно.

На правильність сприйняття часу впливають декілька факторів:
По-перше, довжина сприйманого відрізка часу. Найкраще людина оцінює короткі інтервали часу, при цьому існує тенденція перебільшення однохвилинного відрізка. Тривалі інтервали більш схильні до помилок в оцінці, час більше 5-10 хвилин частіше применшується.
По-друге, людина може оцінити правильно лише ті інтервали часу, при сприйнятті яких він може спиратися на об'єктивну фізіологічну основу, наприклад, на слухові або кінестетичні аналізатори. В даному випадку час дробиться на більш дрібні відрізки, які тим менше, чим більше у людини досвіду у сприйнятті коротких інтервалів.
По-третє, на оцінку тривалості також впливає зміст діяльності людини. Чим більш насичені різноманітними подіями дні або тижні в житті людини, тим швидше вони для нього проходять, тим швидше біжить суб'єктивне час. Чим менше подій у певний відрізок часу, тим повільніше він тягнеться, тим одноманітніших і довше він здається.

На суб'єктивну оцінку тривалості впливають і багато інших, не настільки очевидні чинники: навколишнє середовище (шум вкорочує суб'єктивну тривалість), завдання, що стоїть перед суб'єктом (чим складніше завдання, тим коротше здається тривалість), мотивація (всякий раз, коли ми звертаємо увагу на перебіг часу, воно здається нам довше, саме точна - це невимушена спокійна оцінка часу), фармакологічні засоби. Також час, проведений в русі, суб'єктивно протікає значно швидше, ніж час у спокої. Навіть повсякденні спостереження і житейський досвід доводять цей факт: час летить, коли людина кудись поспішає, і неймовірно тягнеться, коли він змушений чекати щось, особливо залишаючись на одному місці. [17].