Історичні передумови та суть „кейнсіанської революції”. Особливості методології Дж.М.Кейнса

Економічна криза 1929-1933 рр. показала, що в умовах монополізації економіки ринковий механізм неспроможний самостійно, без державного втручання, забезпечити систему стійкої рівноваги економіки. Неокласична економічна теорія, що обґрунтовувала автоматичний характер дії механізму ринкової економіки, як з'ясувалося, була нездатна вирішити економічні проблеми реального життя. Виникла необхідність нового підходу до пояснення суті економічних процесів, зокрема в умовах кризової та депресивної економіки, розробки нової концепції економічної політики держави. Це завдання виконала економічна теорія Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946) - видатного англійського вченого-економіста, політичного і громадського діяча.

У працях 20-х - початку 30-х років XX ст. "Трактат про ймовірність" (1921), "Трактат про грошову реформу" (1923), "Економічні наслідки містера Черчілля" (1925), "Кінець вільного підприємництва" (1926), "Трактат про гроші" (1930) Дж.М. Кейнс досліджував:

а) проблеми грошової політики: розглядав гроші як активний фактор економічного процесу, доцільність незалежно від золотого стандарту контролю грошової емісії центральним банком для розширення або зменшення банківського кредиту через зміну норми процентної ставки, висловив ідею заміни золотого стандарту регульованою валютою;

б) причини макроекономічної нерівноваги через відсутність автоматичного механізму перетворення заощаджень в інвестиції;

в) роль держави у монетарній сфері та на ринку праці.

Головна праця Дж.М. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936) завершила формування основних положень його економічного вчення.