Математична школа в політичній економії. Теоретичні моделі Л.Вальраса та В.Парето

Один із напрямів політекономії, що виник у 2-й половині 19 ст. Засновник — Л. Вальрас, відомі представники — В. Парето, У. Джевонс, Ф. Е джуорт, И. Фішер, Г. Кассель, К. Вікселль.

Специфічна особливість теоретичних побудов М. ш. - орієнтація на маржиналізм. Активне використання граничних категорій (гранична корисність, гранична ефективність, гранична продуктивність), принципу убування корисності і принципу рідкості ріднить М. ш. з австрійською школою.

Однак місце М. ш. в історії економічної науки визначено тим, що вона надає вирішальне значення математики як методу вивчення економічних явищ. Саме цей принцип об'єднав вчених, які часом сильно відрізнялися за своїм економічними поглядами, в рамках М. ш.
Представники М. ш., і особливо Вальрас, бачили в математиці метод для дослідження як приватних, так і глобальних народно-господарських явищ.

Л. Вальрас розробив модель загальної економічної рівноваги, що має у своїй основі аналіз попиту та пропозиції і містить ряд систем рівнянь, вивів математичне вираження теорії попиту та пропозиції. Складовими ринкової системи були, на думку економістів-математиків раціональні суб'єкти, які безупинно прагнули до оптимуму свого існування, тобто економічному успіху.

Л. Вальрас вважав, що економіка сама через ринок забезпечує такі пропорції, які створюють загальну економічну рівновагу, при якій ефективний попит та пропозиція виробничих послуг рівні, існує постійна стійка ціна на ринку продуктів, і, нарешті, продажна ціна продуктів дорівнює витратам.

Йому вдалося побудувати замкнуту модель загальної економічної рівноваги, засновану на граничній корисності. У цій моделі загальна сума надлишкового попиту на всіх ринках завжди дорівнює нулю.

Л. Вальрас вважав помилковою трудову теорію вартості і поділяв всіх економічних суб'єктів на дві групи: підприємців і власників продуктивних послуг (праці, капіталу, землі, на його думку, держава повинна забезпечити стабільність грошей, забезпечити безпеку громадян, дати можливість одержати утворення соціального захисту, забезпечити умови ефективної конкуренції і рівності можливостей, земля повинна бути націоналізована, а рента дає необхідні засоби державі). Але головною у його спадщині є теорія макроекономічної рівноваги, але вона є теорією економічної статики, вона не враховує багатьох реальних компонентів — економічний ріст, циклічність і т.д.

В. Парето — послідовник Л.Вальраса. Він відмовився від традиційних для австрійської школи статичних теорій і почав розглядати динамічну рівновагу, при якій змінюються всі параметри економіки. Він увів замість поняття „цінності" поняття „перевага", що має не кількісний зміст, а порядковий. І розглядав не окремі блага, а їхні набори.

Він сформулював закон про зміну розподілу доходу: для того щоб підняти рівень мінімального доходу чи зменшити розрив у доходах, необхідно забезпечити більш швидке збільшення багатства в порівнянні з чисельністю населення. З цього він зробив висновок про те, що інші шляхи (у тому числі і революційний перерозподіл багатства) ведуть тільки до руйнування багатства нації, оскільки максимум добробуту пов'язаний з перетворенням заощаджень у капітал.

В. Парето побудував динамічну систему макроекономічної рівноваги. Увівши поняття „переваг" і „ранжування" корисності, він звів їх до визначеного набору благ і терміну «Парето - ефективний стан економіки» чи «оптимум Парето».

При вивченні проблеми вибору він використовував для характеристики переваг (граничних корисностей), поняття «криві байдужності». Кожна крапка таких кривих відповідає деякій комбінації двох благ, сумарна корисність яких однакова у всіх крапках. Це підвело його до поняття оптимуму, що означає рівноважний стан економіки і характеризується такими основними умовами:

- Зважені (за цінами) граничні корисності рівні для всіх товарів;

- Для кожного суб'єкта сума його доходів дорівнює сумі витрат;

- Запас продуктивних благ використовується цілком.

Здійснений Вальрасом, Джевонсом, Парето аналіз умов рівноваги ринкової економіки справив великий вплив на буржуазних економістів середини 20 століття, які займалися проблемами побудови математичних моделей капіталістичної економіки.