Місце науки в сучасні цивілізації. Проблеми етики вченого

Наука – це історично складена форма людської діяльності, направлена на пізнання і перетворення об'єктивної дійсності, таке духовне виробництво, яке має своїм результатом цілеспрямовано відібранні і систематизовані факти, логічно вивірені гіпотези, узагальнюючі теорії, фундаментальні закони, а також методи досліджень. Наука – це одночасно і система знань і їх духовне виробництво і практична діяльність на їх основі. Для всякого наукового пізнання істотна наявність того що досліджується і того як воно досліджується. Відповідь на питання про те що досліджується, розкриває природу предмета науки, а відповідь на питання про те, як відбувається дослідження, розкриває метод дослідження. Предметом науки є не тільки оточуючий світ, але й сама людина. По своєму предмету науки розділяються на природничо-технічні, які вивчають закони природи і способи її вивчення і перетворення і суспільні, які вивчають різні людські явища і закони їх розвитку а також саму людину як істоту соціальну(гуманітарн і.).

Наука – це складне багатогранне суспільне явище: поза суспільством наука не може не виникнути, не розвиватись, але й суспільство на високій ступені розвитку немислиме без науки. Потреба матеріального виробництва впливає на розвиток науки і на напрямки її досліджень, в свою чергу впливає на суспільний розвиток. Великі наукові відкриття і тісно пов'язані з ними технічні винаходи вплинули на долю всього людства. Соціальне призначення науки полягає у тому, щоб полегшити життя і працю людей, збільшити розумну владу суспільства над природою, сприяти удосконаленню суспільних відносин, гармонізації людської особистості. Більшість відкриттів і винаходів мають дві сторони – плідну і руйнівну, і в силу цього мають в собі великі можливості і небезпеку. Все залежить від того, ким і як вони будуть використанні.

Кожен приріст наукового знання розглядався не так давно як благо. Після Хіросіми ситуація змінилась: встала проблема моральної цінності наукового відкриття, яке може бути використане на шкоду людству. Виявилось, що істини не існує поза добром, без ціннісних критеріїв. Прогресуючий розвиток науки породжує багато проблем, які носять життєво важливий характер. Хіба може етика пройти повз проблеми клонування. (особливо, якщо цю ідею намагаються реалізувати на людині.)

Сцеїнтиський і антисцеїнтиський підходи – протилежні один до одного напрямки (ХХ в). Сцеїнтизм виник в наслідок НТР як некритична впевненість в здатності вирішити всі соціальні проблеми. В якості ідеалу сцеїнтизм орієнтується перш за все на результати і методи природничих і технічних наук. З точки зору сцеїнтистів проникнення науки в життя робить останню більш організованою, раціональною, і осмисленою.

Антисцеїнтисти стверджують, що вторгнення науки в життя руйнує традиційні цінності і ідеали, культивує бездуховність, міщанство і конформізм. (Маркузе)

На совр. этапе появилась новая тенденция (эпоха НТР): наука подтягивает практику, пр-во; они тесно интегрированы, наука становится непосредств. производит, силой. Перед наукой ставятся задачи преодоление негативных тенденций в развитии общества (экологич. проблемы, техноцентризм и проблема техногенного развития общ-ва; необход, гуманизации научи, и практич. деятельности). Подходы к причинам развития науки: Развитие науки не явл. непрерывным, линейным; между наукой нового времени и средневековой нет органической связи. Мораль - один из основных способов нормативной регуляции действий человека в обществе; особая форма обществ, сознания и вид обществ, отношений. Имеет развитой категориальный аппарат: добро и зло, обязанность и совесть, достоинство, честь, счастье и др. Принципы и нормы морали постоянно изменяются с развитием общества, прежде всего призводственных отношений. Поэтому наука подлежит моральному регулированию в той же степени, что и др. сферы обществ, деятельности (пр-ва). Совр. филос. концепции различно трактуют необходимую степень контроля, в т.ч. морального, над научн. исследованиями. Еще в недавнем прошлом было принято восхвалять научно-технич. развитие как безусловный прогресс. Такова точка зрения сциентизма, т.е. представления о науке, в особенности естествознания, как о высшей, даже абсолютной социальной ценности. Главными методологическими основами сциентизма являются: уверенность, что только при помощи науки может быть достигнута рационализация жизни; абсолютизация роли науки во всех сферах общественной деятельности; рассмотрение научного знания (которое сводится к "точному" знанию, что добывается с помощью количественных методов) как единственно необходимой и достаточной основы мировоззрения; элиминация из философии мировоззренческих, а из науки "метафизических" проблем. В противоположность этому, антисциен-тисты убеждают, что вторжение науки в жизнь губительно влияет на традиционные ценности и идеалы, культивирует бездуховность, мещанство, конформизм. По их мнению, наука постепенно отвоевывает все большую часть "жизненного пространст-ва", тем самым лишая его "аутентичности", причастности к насущным мировоззренчес-ким проблемам человеческого бытия. Ниве-лирование человеческой личности, по мне-нию автора концепции "одномерного чело-века" Г.Маркузе, - это прямое трагическое последствие рационализации жизни, анедря-емое наукой.