Чуттєве та раціональне в пізнанні. Сенсуалізм та раціоналізм в науковому пізнанні. Емоції та наукова творчість. Проблема інтуїції

В процесі пізнання задіяні практично всі здатності людини, серед яких такі важливі, як почуття та розум.

Чуттеве пізнання (живе споглядання) здійснюється через органи почуттів в трьох взаємоповязаних формах. 1. Відчуття - відображення в свіфдомості людини окремих сторін та властивостей предметів, що безпосередньо впливають на органи почуттів. Бувають зорові, слухові, смакові тощо. У відчутті відбиватися зв'язок суб'єкта, що відчуває, з оточуючим світом із яким він взаємодіє. Сприйняття - це цілосний образ предмету, що безпосередньо даний у живому споглданні в сукупності всіх своїх сторін. Сприйняття існує як форма такого активного синтезу різноманітних проявів предмета, який нерозривно зв'язаний з іншими актами пізнавши і практичної діяльності (досвідом), що передує даному конкр спостереженню. Завдяки многокр роботі механізмів сприйняття ми в нашій свідомості, у нашій пам'яті можемо утримувати цілісний спосіб предмета і тоді, коли предмет безпосередньо не даний нам. У цьому випадку функціонує ще більш складна форма почуттів пізнання - уявлення. Це узагальнений, почуттево - наглядний предмету, що впливав на органи почуттів раніше, але не сприймається зараз, відсутній звязок з реальним обєктом. Для чуттевого споглядання характерно відображення зовнішнього світу в наглядній фомі, наявність звязку з дійсністю, відбиття зовнішніх сторін та звязків.

Раціональне пізнання - повно та адекватно виражається в мисленні. Це активний процес узагальненого та опосередкованого відбиття реальності, що забезпечує розкриття на основі чуттевих даних внутрішних звязків та вираження іх в системі абстракції, тобто - це цілеспрямоване.опосередкований і узагальнений відбиток у свідомості людини істотних властивостей і відношень дійсності трьох формах. 1) Поняття - це форма думки, у якій відбиваються загальні, істотні властивості, зв'язку і відношення дійсності. 2) Судження - це така форма думки, у якій за допомогою зв'язку затверджується (або заперечиться) що-небудь про що-небудь. 3) Умовивід - це форма думки у виді міркування, у ході якого з одного або декількох суджень іменованих посилками виводиться нове судження, що наз слідством або висновком. В мисленні виділяють два рівня - розсудок (це здатність послідовно та ясно розсуждати, правильно будувати думки, класифікувати та систематизувати факти, здоровий глузд, повсякденне мислення; головна функція - розчленування та обчислення) та розум (вищий рівень пізнання для якого характерно творче оперування абстракціями та свідоме дослідження їх природи)

Наукове пізнання — це процес (система знань), який розвивається і охоплює два рівні — емпіричний та теоре­тичний. На емпіричному рівні переважає живе споглядан­ня — чуттєве пізнання. Раціональний момент та його фо­рми (поняття, судження) хоча й присутні, але підпоряд­ковані чуттєвості. Тому об'єкт, який досліджується, відображається переважно через його зовнішні зв'язки та вияви, що є доступними для живого споглядання. Знач­ною мірою вони відображають і внутрішні відносини. Збір фактів, їх первинне узагальнення, аналіз експеримента­льних даних та їх систематизація і класифікація — це специфічні ознаки емпіричного пізнання.

Емпіричне, дослідне випробування спрямоване безпо­середньо на об'єкт і опановує його за допомогою таких за­собів, як порівняння, вимірювання, спостереження, експе­римент, аналіз, індукція. Тим часом дослідження не буває сліпим: воно планується, конструюється за допомогою тео­рії. З цієї причини так звані емпіричні факти завжди ма­ють теоретичне навантаження. Початок науки — це не са­мі по собі предмети, не голі факти, а теоретичні схеми, концептуальні каркаси дійсності. Вони складаються з абс­трактних, ідеальних конструктів. Це — постулати, визна­чення, принципи, концептуальні моделі тощо. На думку К. Поппера, абсурдною є віра в те, що можна почати нау­кове дослідження з «чистого споглядання», не маючи чо­гось на зразок теорії. І тому певна концептуальна точка зору є необхідною. Навіть достеменна перевірка ідей досві­дом сама, за Поппером, живиться ідеями. Експеримент є дією, яка планується і на кожному кроці скориговується теорією. Тобто людина сама формує свій досвід.

Теоретичному рівню наукового пізнання властиве пе­реважання раціонального моменту — понять, теорій, зако­нів та інших форм, пов'язаних з діяльністю мислення. Живе споглядання при цьому не заперечується, але стає підпо­рядкованим. Теоретичне пізнання відображає явища в їх внутрішніх зв'язках та закономірностях, які виявляються в результаті раціональної обробки даних емпіричного знан­ня. Така обробка здійснюється за допомогою систем абст­ракцій (понятть, умовиводів, законів, категорій, принци­пів). Мислення на основі емпіричних даних працює з об'єктами дослідження, сягає їх сутності. Прагнучи істин­ного знання, теоретичне пізнання користується такими пізнавальними засобами, як абстрагування (відхід від певних якостей та відношень речей), ідеалізація (процес ство­рення чисто мислительних речей та предметів), синтезу (поєднання в систему набутих у результаті аналізу елемен­тів), дедукція (рух пізнання від загального до окремого, сходження від абстрактного до конкретного тощо).

Межа між емпіричним і теоретичним рівнями пізнання умовна і рухома. Емпіричні дослідження, набуваючи за до­помогою експериментів та спостережень усе нових і нових даних, стимулюють просування теоретичного пізнання. А з іншого боку, теоретичне пізнання, розвиваючи, та конкрети­зуючи свій зміст на основі емпіричного дослідження, роз­криває ширші обрії для діяльності емпіричного пізнання. На певних етапах розвитку науки відбувається перехід ем­піричного у теоретичне і навпаки. При цьому недопустима будь-яка абсолютизація одного з цих рівнів. Емпіризм від­носить наукове знання як ціле до емпіричного рівня, при­нижуючи або заперечуючи теоретичне знання.

Раціональне мислення тісно повязано з чуттевим та позараціональними формами пізнання(уява, фантазія, емоції, інтуїція), а також поняттям розуміння.

Щодо питання про співвідношення чуттевого та раціонального в історії філософії є такі точки зору:

Сенсуалізм - вирішальна роль належить органам почуттів, і форми живого споглядання є єдиним шляхом досягнення істини.Представники - Гельвецій, Гобс, Локк, Фейербах, Берклі, Юм. "немає нічого в розумі, чого колись не було б у почуттях",

Раціоналізм - доводить, що всезагальні істини отримуються в мисленні, не заперечуючи і значення почуттів пізнання в якості механізму зв'язку розуму з зовн. світом. (Декарт, Спиноза, Лейбниц, Кант, Гегель)Класичний раціоналізм 19 в. виходив з ідеї природного порядку - безкінечної причинної цілі, що пронизує весь світ. Обгрунтовуючи безумовну достовірність наукових принципів і положень математики і природознавства, раціоналізм намагався вирішити питання: як знання, отримане в процесі пізнавальної діяльності людини, набуває об'єктивного, загального і необхідного характеру.

У зах. філософії 19 і 20 вв. віра в необмежену силу человеч. розуму була втрачена (позитивізм, неопозитивізм і ін.); переважною стає критика класичного раціоналізму з його ідеалами могутності розуму і нічим не обмеженої діяльності людини. Ця критика ведеться із позицій ірраціоналізму {фрейдизм, інтуїтивізм, прагматизм і екзистенціаліз) Ірраціоналізм - філ вчення, що наполягає на обмежених можливостях розуму, мислення і що визнає осн родом пізнання інтуїцію, почуття, інстинкт... Вважає дійсність хаотичною, позбавленою закономірностей, підкоряється грі випадка, сліпий волі.

Раціональність - спроможність людини мислити і діяти на основі розумних норм; у широкому змісті - відповідність діяльності розумним (розумовим) правилам, дотримання яких - умова досягнення цілі

Емоції - це форма прояву моральних почуттів, переживання почуття в певний момент, в конкретній ситуації, комплексна форма челов чуттєвості. Емоції, з одного боку укладають у собі аспекти об'єктивного відбитку реальних зв'язків, в який включена людина, із ін. боку, вони фіксують об'єкт відношення людини до світу. В процесі наукової творчості приймають участь всі духовні сили людини, в т.ч. і емоції, уявлення, сприйняття.

Інтуїція — це такий спосіб одержання нового знання (форма пі­знання), коли за неусвідомленими в даний момент часу ознаками і, не усвідомлюючи шляху руху власної думки, людина робить наукове відкриття, одержує нове об'єктивно істинне знання про дійсність. Інту­їція — це кульмінаційний момент творчого процесу, коли всі елемен­ти пізнавальної проблеми, які до цього були у відокремленому стані, об'єднуються в єдину систему. Основні характеристики інтуїції: безпосередність, несподіваність, неусвідомленість шля­хів одержання нового знання. Раптовість інтуїтивного висновку зв'язана з такою характеристикою інтуїції, як миттєве врахування безлічі да­них та факторів ситуації. Шляхом інтуїції' здійснюється перехід від поступових кількісних змін у з'ясуванні і осмисленні пі­знавальної проблеми до результативного її вирішення через одночас­не врахування усієї множини факторів пізнавальної ситуації. Рапто­вість і несподіваність знання, отриманого шляхом інтуїції, є таким лише по відношенню до очікуваних результатів. У свою чергу, в кожному акті інтуїції в прихованому вигляді при­сутня логіка, не усвідомлена, але така, що обумовлює можливість по­яснення змісту інтуїтивно отриманого знання.