Поняття наукового методу. Методологія, метод, методика. Філософія і науковий метод

Метод в найбільш загальному значенні - спосіб досягнення мети, впорядкована певним чином діяльність. Метод в філорсофії -це засіб пізнання, відтворення в мисленні предмета, що вивчається. Використання методів є умовою отримання нових знань. До методів відносять індукцію, дедукцію, аналіз та синтез, аналогію, порівняння експеримент, спостереження. Метод буває об'єктивний (зв'язаний з природою об'єкту) та суб'єктивний(виступає як система правил, норм, передумов. Також - емпіричні та теоретичні; методи дослідження та викладання; якісні та кількісні. Отже, метод - сукупність правил, прийомів, способів, норм пізнання та дії. Основна функція методу - регулювання пізнавальної діяльності. Ефективність методу обумовлюється змістовністю, глибиною, фундаментальністю теорії. Теорія стає методом через розробку та формулювання принципів, правил, прийомів.

Методологія - по - перше, сукупність прийомів дослідження, що використовуються в науці. По - друге - вчення про методи пізнання та перетворення світу.

Методика - сукупність цілеспрямованих способів проведення якоїсь роботи.

Метатеорія - це наука що вивчає систему положень та понять теорії, її межі, засоби введення нових доказів.

Проблема методу постає в філософії Нового часу (до цього не була яскраво виражена). Це зв'язано з потребами розвитку науки. В Новому Органоні Бекон виявив головною причиною застою в науці саме відсутність наукового методу. За Беконом наука має приносити плоди, якщо їх немає то вона безплідна. Будь яке пізнання має рухатися від одиничних фактів до загальних положень(індуктивний метод). Повна індукція виявляє властивість що притаманна предметам, неповна індукція - дає відносно правдиву картину явищ. Декарт вважав, що метод має перетворити пізнання в організовану діяльність, випадковості не має бути, метод дозволяє науці орієнтуватися на сукупність відриттів, а не на окремі відкриття.

Виділяють такі групи методів: 1. Філософські методи (створення загального методу, Гегель першим звернув увагу на специфічний характер методу, його відмінність від методів інших наук) - діалектичний, метафізичний, аналітичний, інтуїтивний, феноменологічний, герменевтичний.

2. Загально - наукові підходи та методи дослідження включають поняття інформація, модель, ізоморфізм, структура, функція, система, елемент. Принципи системності, кібернетичний, ймовірносний, моделювання, формалізація.

3. Часто - наукові методи - використовуються в конкретних науках (методи механіки, фізики, хімії)

4. Дисциплінарні методи - системи, прийоми, що використовуються в дисципліні.

5. Методи міждисциплінарного дослідження - сукупність ряду синтетичних, інтегративних засобів на стиках наукових дисциплін.

Роль філософії в науковому пізнанні: - філософія впливає на побудову фундаментальних теорій

* впливає на розвиток пізнання прогнозуючою функцією(атомізм Демокрита)

* непрямий складний вплив філософських принципів на процес наукового дослідження

* принципи філософії функціонують в науці у вигляді загальних імперативів, норм, що утворюють методологічну програму вищого рівня.

Наукове пізнання — це процес (система знань), який розвивається і охоплює два рівні — емпіричний та теоре­тичний. На емпіричному рівні переважає живе споглядан­ня — чуттєве пізнання. Раціональний момент та його фо­рми (поняття, судження) хоча й присутні, але підпоряд­ковані чуттєвості. Тому об'єкт, який досліджується, відображається переважно через його зовнішні зв'язки та вияви, що є доступними для живого споглядання. Знач­ною мірою вони відображають і внутрішні відносини. Збір фактів, їх первинне узагальнення, аналіз експеримента­льних даних та їх систематизація і класифікація — це специфічні ознаки емпіричного пізнання.

Емпіричне, дослідне випробування спрямоване безпо­середньо на об'єкт і опановує його за допомогою таких за­собів, як порівняння, вимірювання, спостереження, експе­римент, аналіз, індукція. Тим часом дослідження не буває сліпим: воно планується, конструюється за допомогою тео­рії. З цієї причини так звані емпіричні факти завжди ма­ють теоретичне навантаження. Початок науки — це не са­мі по собі предмети, не голі факти, а теоретичні схеми, концептуальні каркаси дійсності. Вони складаються з абс­трактних, ідеальних конструктів. Це — постулати, визна­чення, принципи, концептуальні моделі тощо. На думку К. Поппера, абсурдною є віра в те, що можна почати нау­кове дослідження з «чистого споглядання», не маючи чо­гось на зразок теорії. І тому певна концептуальна точка зору є необхідною. Навіть достеменна перевірка ідей досві­дом сама, за Поппером, живиться ідеями. Експеримент є дією, яка планується і на кожному кроці скориговується теорією. Тобто людина сама формує свій досвід.

Теоретичному рівню наукового пізнання властиве пе­реважання раціонального моменту — понять, теорій, зако­нів та інших форм, пов'язаних з діяльністю мислення. Живе споглядання при цьому не заперечується, але стає підпо­рядкованим. Теоретичне пізнання відображає явища в їх внутрішніх зв'язках та закономірностях, які виявляються в результаті раціональної обробки даних емпіричного знан­ня. Така обробка здійснюється за допомогою систем абст­ракцій (понятть, умовиводів, законів, категорій, принци­пів). Мислення на основі емпіричних даних працює з об'єктами дослідження, сягає їх сутності. Прагнучи істин­ного знання, теоретичне пізнання користується такими пізнавальними засобами, як абстрагування (відхід від певних якостей та відношень речей), ідеалізація (процес ство­рення чисто мислительних речей та предметів), синтезу (поєднання в систему набутих у результаті аналізу елемен­тів), дедукція (рух пізнання від загального до окремого, сходження від абстрактного до конкретного тощо).

Межа між емпіричним і теоретичним рівнями пізнання умовна і рухома. Емпіричні дослідження, набуваючи за до­помогою експериментів та спостережень усе нових і нових даних, стимулюють просування теоретичного пізнання. А з іншого боку, теоретичне пізнання, розвиваючи, та конкрети­зуючи свій зміст на основі емпіричного дослідження, роз­криває ширші обрії для діяльності емпіричного пізнання. На певних етапах розвитку науки відбувається перехід ем­піричного у теоретичне і навпаки. При цьому недопустима будь-яка абсолютизація одного з цих рівнів. Емпіризм від­носить наукове знання як ціле до емпіричного рівня, принижуючи або заперечуючи теоретичне знання.

А чисте теоретизування недооцінює значення емпірич­них даних, часом відкидаючи необхідність всебічного аналізу фактів як джерела й основи теоретичних конструкцій. У такому разі його продуктом є однобічні, догматичні конс­трукції та концепції (наприклад, соціальні концепції марксизму).