Основные формы научного познания: научный факт, проблема, гипотеза, концепция, теория

Существует много форм познания: обыденное, детское и др. Значительное место в теории познания занимает научное познание. Наука - это сфера человеческой деятельности, функцией которой является выработка и теоретическая систематизация объективных знаний о действительности.

На каждом историческом этапе научное познание использует определённую совокупность познавательных форм - фундаментальных категорий и понятий, методов и схем объяснения, т.е. всего того, что объединяют понятием стиля мышления (античность - наблюдение, новое время - эксперимент...). Все формы научного познания являются исторически-относительными, на сегодняшний день можно выделить следующие: научный факт, проблема, идея, гипотеза, концепция и теория.

Научный факт - это особого рода предложения, фиксирующие эмпирическое знание. В научном познании совокупность фактов образует эмпирическую основу для выдвижения гипотез и создания теорий. Соответствие фактам - одно из существенных требований, предъявляемых к научной теории. Вместе с тем, если теория противоречит одному или нескольким отдельным фактам, нет оснований считать её опровергнутой, т.к. подобное противоречие может быть устранено в процессе развития теории или усовершенствования экспериментальной техники.

В понимании природы факта в современной философии науки выделяются две основные тенденции: фактуализм и теоретизм. Если первый подчёркивает независимость фактов по отношению к различным теориям, то второй, напротив, утв., что факты полностью зависят от теории и при смене теорий происходит изменение всего фактуального базиса науки.

Структурними компонентами теоретичного пізнання є проблема, гіпотеза, теорія, які є вузловими ланками побудови й розвитку знання на вищому, теоретичному рівні.

Проблема — форма знання, змістом якої є те, що не пізнане людиною, але потребує свого пізнання.

Іншими словами, це — знання про незнання, питання, яке виникло в процесі пізнання і на яке потрібно відповісти. Проблема не є сталою формою знання. Вона є проце­сом, який має два моменти руху пізнання: порушення проблеми та її розв'язання. Необхідним при цьому є пра­вильне виведення проблемного знання з попереднього уза­гальнення фактичного матеріалу, вміння правильно поста­вити проблему. На думку К. Поппера, наука починається не зі спостережень, а саме з проблем, її розвиток є перехо­дом від одних проблем до інших — від менш глибоких до більш глибоких. Проблеми постають внаслідок протиріччя в окремій теорії, зіткнення двох різних теорій, зіткнення теорії із спостереженням.

Розв'язання певної проблеми є суттєвим моментом роз­витку знання, під час якого виникають нові проблеми, висуваються певні концептуальні ідеї, гіпотези.

Гіпотеза — форма знання, основою якого є передбачення, сфор­мульоване за допомогою певних фактів, але це знання є невизна-ченим і потребує доведення.

Гіпотетичне знання є вірогідним, а не достовірним і потребує перевірки, обґрунтування. В процесі доведення гіпотез одні з них стають істинними теоріями, інші — ви­дозмінюються, конкретизуються, а треті — заперечують­ся, перетворюються на хибне знання (перевірка дає нега­тивний результат).

Висування нової гіпотези спирається на результати перевірки старої. Це відбувається навіть тоді, коли ці ре­зультати були негативними. У цьому зв'язку класичним є приклад висунутої німецьким фізиком Вернером Гайзен-бергом (1901 —1976) гіпотези про співвідношення невизна-ченостей, що означало обмеження використання класичних понять у квантовій механіці. Пізніше ця гіпотеза перетво­рилась на невід'ємний компонент теорії квантової механі­ки. І навпаки, свого часу популярні гіпотези про існування «теплороду», «флогістону» та «ефіру» не знайшли свого підтвердження і були спростовані, перейшли до розряду хибного знання. Стадію гіпотези пройшла більшість відо­мих і визнаних за істинні наукових теорій та відкриттів. Роль гіпотези в сучасній науці дуже велика. А для того щоб довести чи спростувати гіпотезу, важливими є два ти­пи критеріїв перевірки істинності.гіпотетичного знання — теоретичний та практичний. Якщо гіпотеза перевірена й доведена, вона стає науковою теорією, тобто переходить до розряду достовірного, істинного знання.

Теорія — найрозвинутіша форма наукового знання, яка дає ціліс­не, системне відображення закономірних та сутнісних зв'язків пе­вної сфери дійсності.

Теоріями є класична механіка Ньютона, еволюційна теорія Ч. Дарвіна, теорія відносності А. Ейнштейна, тео­рія цілісних систем, що самовпорядковуються (синерге-тика) тощо.

На думку К. Поппера, теорія повинна відповідати двом вимогам: несуперечливості (не порушувати відповідний за­кон формальної логіки) та спростовності (відкритості для експериментальної перевірки). У сучасній методології науки розрізняють такі головні елементи теорії:

— вихідні засади — фундаментальні поняття, принципи, закони, аксіоми;

— ідеалізований об'єкт — абстрактна модель істотних якостей та зв'язків, речей і явищ;

— логіка теорії, націлена на з'ясування структури та зміни знання;

— сукупність законів та тверджень, виведених із за­сад певної теорії відповідно до певних принципів.

Характеризуючи сучасні тенденції розвитку науко­вих теорій, відомий німецький філософ П. Козловський зазначав, що наука нині вагається між ультрареалізмом та функціональністю. З одного боку, вона схиляється до екстремального реалізму, де теорія прирівнюється до дій­сності та актуалізуються колишні спроби посилити ре-ферентність науки. З іншого, наука дедалі більше кори­стується вигадкою, симуляцією як методом та посилює свій функціоналізм. Теорії більше не відшукуються, а вигадуються та конструюються. У природничих науках відбувається «дематеріалізація» досліджень, під час якої контакт з матеріалом здійснюється за допомогою надскладних вимірювальних приладів, а не шляхом чуттєво спостережних вимірювань та зважувань. Дедалі більшу роль відіграє момент фікції, створення нових моделей та їх застосування дослідниками.

Важливим елементом теорії є закон. Теорію певним чином можна розглядати як систему законів, що відобра­жають сутність досліджуваного об'єкта. Закон — об'єктивний, істотний, необхідний, сталий зв'язок або від­ношення між явищами.

Різноманітність видів реальних взаємозв'язків є заса­дою існування багатьох форм законів, які можна розподі­лити за певною ознакою: фізичні, закони мислення, зага­льні тощо.