Тема 5. Земельна реформа в Україні: завдання, основні етани реалізації

1). Актуальні питання розвитку земельної реформи в Україні / [Даниленко А. О, Білик Ю. Д., Гарбуз М. Ю. та ін.]; за ред. Ю. Д. Білика. - К.: Урожай, 2004. - 96 с.

2). Андрейцев В. І. Правові засади земельної реформи і приватизації земель Б Україні: Навч.-практ. пссіб. / В. і. Андрейцев. - К.: Істина, 1999. - 320 с

3). Берлач А. І. Правове забезпечення земельної та аграрної реформи в Україні / А. і. Берлач / Право України. - 1998. - № 11. - С. 125-128.

4). Будзілович І. Фактори негативного впливу на правове забезпечення земельної реформи в Україні /1, Будзілович, А. Юрченко // Право України. - 1998. - № 7. - С. 24-29.

5). Бьістров Г. Е. Земельная и аграрная реформа в зарубежньїх странах: правовая

теория и практика / Бьістров Г. Е. - Ми.: БГЗУ, 1999. - 196 с.

6). Заєць О. І. Правові аспекти земельної реформи в Україні / Олена Іванівна Заєць. -К.: ВПЦ „Київський університет", 2006. - 185 с.

7). Каракаш І. Земельна реформа в Україні та Румунії: порівняльний аспект / і. Каракаш, А. Арнаут//Право України. -2005. -№ 11. -С. 141-144.

8). Кудінов В. Правове регулювання земельної реформи в Україні: окремі аспекти / Володимир Кудінов // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - № 12. - С.

9). Мірошниченко А. Досвід проведення земельних реформ у країнах Європи та Америки / Анатолій Мірошниченко, Павло Пушкар // Право України. - 2009. - № 9. -С. 123-132.

10). Мірошниченко А. Правові аспекти земельних реформ у країнах Азії та Африки / Анатолій Мірошниченко, Павло Пушкар // Підприємництво, господарство і право. -2009. -№ 4. - С. 69-72.

11). Федорович В. ЗМІНА ПРІОРИТЕТІВ ТА ЗАВДАНЬ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ // ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ І ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ. Матеріали XVІІ регіональної науково-практичної конференції (3-4 лютого 2011 р.)

Майже 20 років тому всі землі в Україні були проголошені об’єктом земельної реформи,

основні завдання якої полягали в тому, щоб запроваджувати і розвивати різні форми власності

та господарювання на землі, створювати умови для раціонального і ефективного використан-

ня земель як основного національного багатства. Для досягнення цих завдань необхідно було

передусім кардинально змінити відносини земельної власності, створити ефективну систему

правового забезпечення реформування земельних відносин, розвивати передумови для залу-

чення земель до ринкового обігу.

За цей час в Україні було розроблено та прийнято три редакції Земельного кодексу, чис-

ленні закони та підзаконні нормативно-правові акти у сфері регулювання земельних відносин.

Разом з тим добитися здійснення поставлених завдань вдалося далеко не в повній мірі.

З позитивних результатів реформування земельних відносин в Україні можна відзначити

юридичну демонополізацію земельної власності, яка здійснювалася переважно шляхом прива-

тизації та роздержавлення земель; запровадження плати за користування землями; започатку-

вання залучення земельних ділянок у сферу ринкового обігу, хоч із суттєвими обмеженнями.

Проте це лише початкові кроки на шляху до сталого землекористування та цивілізованого ри-

нку земель.

На сьогодні у сфері земельних відносин ситуація залишається кризовою і такою, що по-

требує негайного поліпшення. Це стосується і необхідності кардинальних змін земельного за-

конодавства.

Серед основних причин незадовільного стану земельних відносин в Україні Концепція

Державної цільової програми розвитку земельних відносин в Україні на період до 2020 року,

(надалі-Концепція) виділяє:

􀀹 відсутність:

1) зваженої державної земельної політики та механізму її реалізації;

2) ефективної системи фінансово-економічного і землевпорядного механізму регулю-

вання земельних відносин та землекористування;

3) послідовної державної політики щодо комплексного розвитку земельного законодав-

ства;

4) виваженої державної політики формування і розвитку ринку земель сільськогосподар-

ського призначення і т.і.;

􀀹 недооцінку складності, масштабів і специфіки зміни земельних відносин у ході проведен-

ня економічних реформ;

􀀹 подрібнення земельних масивів і створення великої кількості невеликих за розміром і ма-

лоефективних господарств у сільському господарстві;

􀀹 ігнорування проблеми комплексного підходу до розвитку сільських територій;

􀀹 дублюванням функцій Держкомзему іншими органами виконавчої влади та органами міс-

цевого самоврядування;

􀀹 ряд інших причин об’єктивного та суб’єктивного характеру.

Внаслідок зазначених та інших причин у сфері землекористування та охорони земельних

ресурсів виникла низка проблем, серед яких виділяється:

􀀹 незавершеність земельного законодавства та відсутність системи гарантування прав на зе-

млю;

􀀹 відсутність стратегічного та перспективного планування використання та охорони земель,

низька ефективність державного управління земельними ресурсами та землекористуван-

ням.;

􀀹 нерозвиненість економічних та правових відносин власності на землю;

􀀹 недосконалість та нерозвиненість законодавства, інфраструктури ринку земель;

􀀹 відсутність законодавства з ведення державного земельного кадастру та його автоматизо-

ваної системи;

􀀹 недооцінка ролі системи землеустрою як основного фактору залучення в економіку країни

природного потенціалу земельних ресурсів;

􀀹 недосконалість процедур перерозподілу земель при зміні їх основного цільового призна-

чення;

􀀹 не відбулося поєднання в одній особі власника землі і господаря (82% приватизованих зе-

мель використовується на правах оренди);

􀀹 незадовільне бюджетне фінансування заходів із землеустрою та охорони земель та родю-

чості ґрунтів і т.і.

Проблеми розвитку земельних відносин, відповідно до Концепції передбачається

розв’язати шляхом:

􀀹 визначення організаційного, економічного та землевпорядного механізму розвитку земе-

льних відносин;

􀀹 забезпечення створення системи гарантування прав власності на землю та інфраструктури

ринку землі;

􀀹 удосконалення системи платежів за землю;

􀀹 формування дієвої системи підвищення ефективності державного регулювання земельних

відносин та управління землекористуванням;

􀀹 забезпечення здійснення заходів із землеустрою як інструментарію регулювання земель-

них відносин;

􀀹 поетапного введення земельних ділянок та прав на них в економічний оборот;

􀀹 формування та розвиток ринку земель;

􀀹 формування інституту обмежень у використанні земель, пов’язаних з охороною земель, та

забезпечення економічної збалансованості землекористування;

􀀹 фінансового та інвестиційного забезпечення програмних заходів;

􀀹 наукового та освітнього забезпечення.

Здійснення вказаних заходів дасть змогу досягти сталого розвитку землекористування,

зокрема:

􀀹 підвищити ефективність та екологічну безпеку використання суспільством земельних ре-

сурсів;

􀀹 здійснити раціоналізацію (оптимілізацію) землекористування та створити інвестиційно-

привабливе і стале землекористування;

􀀹 збільшити надходження від платежів за землю в бюджетах всіх рівнів;

􀀹 запровадили повноцінний ринок земель, особливо сільськогосподарського призначення,

створити умови для кредитування землевласників під заставу земельних ділянок;

􀀹 підвищити ефективність оренди землі, особливо у сільському господарстві.