Тема 3. Джерела земельного права України

1). Андрейцев В. І. Суверенній Україні - нову „Земельну Конституцію" (концептуальні підходи до підготовки проекту Кодексу законів України про землю) / В. і. Андрейцев // Право України. - 1999. - № 9. - С. 58-65.

2). Ващишин М. ЕКОЛОГІЗАЦІЯ ЯК ПРИНЦИП ЗЕМЕЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ// ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ І ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ. Матеріали XVІІ регіональної науково-практичної конференції (3-4 лютого 2011 р.)

Конституція України у статті 14 проголошує землю основним національним багатством, що

перебуває під особливою охороною держави. Таке конституційне визнання землі об’єктом особ-

ливої охорони державою зумовлене комплексом функцій, які виконують землі: політичну (землі в

межах державного кордону є територіальною основою державного суверенітету і поширення

державної влади); соціальну (землі житлової та громадської забудови є місцем розселення насе-

лення); економічну (землі сільськогосподарського, лісогосподарського призначення є основним

засобом виробництва, а землі промисловості, транспорту, зв’язку, оборони, енергетики та іншого

призначення є просторово-операційним базисом відповідної господарської діяльності); екологічну

(землі є базовим природним об’єктом, який перебуває у безпосередньому зв’язку з іншими елеме-

нтами довкілля і забезпечує збереження екологічної рівноваги в природі).

Соціальна значимість землі посилюється через те, що лише землі можуть виконувати всі

вищезазначені функції разом і кожну з них зокрема. Разом з тим землям сільськогосподарського

призначення притаманна унікальна природна властивість родючості, використання якої дозволяє

вирощувати сільськогосподарську продукцію, що забезпечує продовольчу безпеку населення.

Оскільки землі є незамінним природним об’єктом, то саме з врахуванням вимог екологічної

безпеки, раціонального та цільового використання земель, поєднання особливостей використання

землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва і повинні

будуватися земельні правовідносини.

Варто відзначити, що всі вищенаведені положення віднесені законодавцем у статті 5 Земе-

льного кодексу України до принципів, на яких базується земельне законодавство. Крім цих прин-

ципів, які мають, насамперед, природоохоронний публічно-правовий характер, закріплена й друга

група принципів земельного законодавства, які мають приватно-правовий характер, оскільки по-

кликані захищати інтереси власників землі та землекористувачів. До них, зокрема, належать

принципи забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіа-

льних громад та держави; невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами,

територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею,

крім випадків, передбачених законом; забезпечення гарантій прав на землю.

Дуалізм принципів земельного законодавства відображає використання імперативного та

диспозитивного методів правового регулювання земельних відносин і засвідчує, що застосування

норм цивільного законодавства (у відносинах власності на землю) можливе лише в субсидіарному

порядку, адже цивілістичний підхід передбачає пріоритет інтересів власника перед суспільними

інтересами, що недопустимо стосовно унікального природного майнового об’єкта – землі.

Саме норми земельного, а не цивільного законодавства, зокрема, Земельного кодексу Укра-

їни, законів України «Про охорону земель», «Про охорону навколишнього природного середови-

ща», «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та окремі положення ін-

ших законів містять екологічні вимоги, покликані запобігати негативному впливу на землі, не

допускати погіршення родючості ґрунтів, деградації земель, їх нецільового та нераціонального

використання.

В сучасних умовах колізії екологічних та економічних інтересів суспільства потреба еколо-

гізації законодавства найбільш очевидна й актуальна, оскільки її належне вирішення сприяє під-

вищенню ефективності правової охорони навколишнього природного середовища, покращення

екологічної ситуації в країні і забезпечення природних умов життя в цілому. Однак не можна по-

вністю погодитися з Е.Р.Шамсутдіновим в тому, що поняття «екологізація законодавства» в су-

часних умовах має доволі широке застосування лише в науці екологічного права. Екологізація за-

конодавства має не лише теоретичний, але й практичний характер. О.К,Голіченков визначає

поняття екологізації законодавства як впровадження норм екологічного права в акти тих галузей

законодавства, які регулюють управлінську, господарську, рекреаційну й іншу діяльність, що в тій

чи іншій мірі впливає на природне довкілля. Процес екологізації пронизує багато галузей сучасно-

го національного законодавства, зокрема, земельного, аграрного, адміністративного, господарсь-

кого, кримінального, однак представниками цих галузевих правових наук лише розпочалися ком-

плексні дослідження цієї актуальної проблеми. Так, Н.О.Багай зазначає, що екологізація аграрного

законодавства полягає у втіленні екологічних принципів та вимог у змісті нормативно-правових

актів, що регулюють сільськогосподарську виробничу діяльність.

Про взаємний зв'язок екологічного права з екологізацією інших галузей законодавства наго-

лошував В.В.Петров у підручнику «Екологічне право», зауваживши, що фундаментальні галузі

права є базою для формування основних норм та інститутів екологічного права. Водночас норми

екологічного права становлять собою основу для екологізації інших галузей права, так чи інакше

пов’язаних своїми інститутами чи нормами зі сферою взаємодії суспільства і природи. Саме про-

фесора В.В.Петрова, який довго і плідно займався проблемами правової охорони природи, можна

вважати засновником теорії екологізації. Визначаючи структуру еколого-правового механізму

охорони навколишнього природного середовища, В.В.Петров виділяв у ньому наступні складові

елементи:

􀀹 природоохоронні норми…, що виконують функції базових еколого-правових вимог, адресо-

ваних усім природокористувачам;

􀀹 екологізовані норми господарського законодавства, що виконують функції конкретизації

еколого-правових вимог природоохоронного законодавства стосовно планування, проекту-

вання, будівництва, реконструкції, експлуатації виробничо-господарських об’єктів і компле-

ксів;

􀀹 екологізовані норми адміністративного, цивільного, кримінального, трудового, інших галу-

зей законодавства…, що здійснюють функції закріплення матеріальних, організаційних і

правових гарантій дотримання еколого-правових норм…, тобто йдеться про охоронні норми

відповідних галузей законодавства, які застосовуються при притягненні винних осіб до

юридичної відповідальності за порушення екологічних вимог.

Хоча В.В.Петров не називає земельне законодавство у переліку екологізованих елементів

правового механізму охорони навколишнього природного середовища, однак на той час земельні,

лісові, водні, надрові природоохоронні відносини охоплювалися сферою дії природоохоронного

права.

Сьогодні земельне право як самостійна галузь національного права, що ґрунтується на від-

повідній галузі законодавства, включає окремий інститут охорони земель, який найбільшою мі-

рою пронизаний екологічними вимогами. Відповідно до ст.163 Земельного кодексу України за-

вданнями охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів,

екологічної цінності природних і набутих якостей земель.

Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України

відповідно до ст.16 Конституції України є обов’язком держави. Як зазначає О.А.Вівчаренко, з

врахуванням даного конституційного положення формується державна політика у сфері охорони

земель в Україні. Втіленням принципу екологізації земельного законодавства є, зокрема, закони

України «Про охорону земель», «Про державний контроль за використанням та охороною зе-

мель».

Враховуючи сформульоване Є.Р.Шамсутдіновим загальне визначення екологізації законо-

давства як процесу юридичного оформлення антропогенної діяльності людини у відповідності з

сучасними екологічними вимогами, можна запропонувати визначення екологізації земельного за-

конодавства як послідовного і закономірного процесу вдосконалення правової охорони земель,

що юридично оформлена у відповідності з сучасними екологічними вимогами, зокрема вимогами

екологічної безпеки. Екологізація земельного законодавства повинна бути не лише перспектив-

ним напрямком земельно-правових досліджень, але й мати нормативний характер.

Варто погодитися з В.І.Федоровичем, який обґрунтовує, що система галузевих принципів

земельного права не обмежується закріпленням базових засад земельного законодавства у ст.5

Земельного кодексу України, а є «незамкненою», тобто з розвитком земельного законодавства по-

повнюється якісно новими правовими засадами. Тому перелік принципів земельного законодав-

ства необхідно доповнити принципом екологізації земельного законодавства, який матиме цілес-

прямований вплив на підвищення ефективності правового регулювання земельних відносин як у

сфері сільськогосподарського землевикористання (правової охорони ґрунтів), так і в процесі раці-

онального використання земель інших категорій.

3). Жариков Ю. Г. Разграничение сферьі действия земельного и гражданского

законодательства при регулировании земельних отношений / Ю. Г. Жариков //

Государство и право. - 1996. - № 2. - С. 44-54.

4). Земельное законодательство зарубежньїх стран / [Фомина Л. П., Кушлев С, Лялев Т и др.]; под ред. Г. А. Аксененок, Н. И. Краснов, Л. П. Фомина. - М.: Наука. 1982. -408 с.

5). Мірошниченко А. Колізії між приписами земельного та цивільного законодавства:

перспективи усунення та рекомендації щодо вирішення /Анатолій Мірошниченко // Право України. - 2009. - № 3. -С. 126-131.

6). Носік В. Проблеми кодифікації земельного законодавства України: тенденції і перспективи / В. Носік // Право України. - 2006. - № 11. - С. 34-98.

7). Пащенко О, М. Розвиток і кодифікація земельного законодавства України: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.06 „Земельне право; аграрне право; екологічне право; природноресурсове право" / О. М. Пащенко - К., 2001. - 20 с.

8). Сьіродоев Н. А. О соотношении земельного и гражданского законодательства / Н.

А. Смродоев // Государство и право. - 2001. - № 4. - С. 23-35.

9). Титова Н. і. Земельний кодекс України міг би бути кращим / Н. І. Титова // Вісник

Львівського університету. - Серія юридична. - 2003. - Випуск 38. - С. 388-393

10). Титова Н. Новий Земельний кодекс України: позитивні та негативні аспекти / Н. Титова // Право України. - 2002. - № 4 - С. 70-76

11). Титова Н. Співвідношення Земельного та Цивільного кодексів України: деякі проблеми / Н. Титова // Право України. - 2004 - № 3. - С 71-78.

12). Федорович В.!. Про деякі аспекти співвідношення земельного та цивільного законодавства / 8. І. Федорович /'/ Вісник Львівського університету. - Серія юридична. - 2004. - Випуск 39. - С. 378-384.

13). Яценко Д. Адаптація українського законодавства до сучасних правовідносин у сфері надання чужої земельної ділянки для забудови / Д. Яценко // Право України. - 2007. - № 3. - С. 93-96.