Правові рамки

Основні принципи охорони здоров’я та забезпечення безпеки працівників, а також попереджувальна діяльність у відповідній сфері в Україні регулюються Кодексом законів про працю від 10 грудня 1971 р. та Законом України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. Велика кількість законодавчих та підзаконних актів, технічних норм, стандартів тощо на різних регулюючих рівнях (національному, регіональному чи локальному) визначають технічні правила охорони здоров’я та забезпечення безпеки працівників. Внаслідок цього конче складним завданням є отримання цілісної картини стану законодавства щодо охорони праці в Україні.

Починаючи з 2007 р. між Україною та ЄС розпочато переговори щодо укладання Угоди про асоціацію. Проект Угоди передбачає пожвавлення темпів наближення українського законодавства до європейських стандартів.На початок 2012 р. законодавство України щодо охорони праці знаходилось під впливом двох різних тенденцій. З одного боку, в своїй значній частині відповідне законодавство являє собою акти, прийняті ще за радянських часів. І хоча відповідні правові рамки значною мірою застаріли в зв’язку з розвитком нових технологій та появою нових ризиків, їх можна оцінити як такі, що забезпечують високий рівень захисту прав працюючих – підтримувані жорстким контролем з боку профспілок – і базуються на високих стандартах гранично допустимих впливів на організм працюючих в певних сферах (зокрема, щодо впливів таких фізичних факторів, як шум та вібрація). Водночас Урядом України ще 16 серпня 1999 р., постановою № 1496 було прийнято Концепцію адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. А Законом України від 18 березня 2004 р. № 1629-IV затверджено Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, відповідно до якої щорічно розробляються та затверджуються Урядом плани заходів щодо впровадження відповідної Програми. Так, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2011 р. N 790-р було затверджено План заходів щодо виконання у 2011 році Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. План передбачає розроблення нових законопроектів у різних сферах, в тому числі – в галузі охорони праці. Зокрема, передбачено розроблення нормативно-правових актів щодо загальних вимог забезпечення роботодавцями охорони праці працівників, про захист працівників від шкідливого впливу азбесту, про забезпечення роботодавцями захисту працюючих від шкідливого впливу хімічних сполук (важкі метали та їх сполуки, бензол та їх похідні). Будучи прийнятими, відповідні нормативно-правові акти мають забезпечити рівень охорони праці, адекватний вимогам ЄС (принаймні на рівні законодавчого регулювання).

Виходячи з чинного та передбаченого до прийняття законодавства України, можна зробити висновок про те, що воно відображає більшість вимог ЄС щодо охорони здоров’я та забезпечення безпеки працівників.

Основні юридичні інструменти охорони праці включають:

1. Оцінка ризиків. Закон України «Про охорону праці» (стаття 5) декларує, що роботодавець під час укладання трудового договору повинен проінформувати працівника про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, можливі наслідки їх впливу на здоров'я. Роботодавець повинен одержати дозвіл центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, на виконання робіт підвищеної небезпеки строком на п’ять років з подальшим продовженням (ст. 21 цього ж Закону). Крім того, на роботодавцеві лежить обов’язок подання декларації щодо ідентифікації, класифікації та планування ліквідації небезпечної ситуації.

2. Створення комісій з охорони праці та служб охорони праці на підприємствах. На підприємствах можуть створюватись комісії з охорони праці (ст. 16 Закону України «Про охорону праці»), що складаються з представників роботодавця та професійної спілки, а також уповноваженої найманими працівниками особи, спеціалістів з безпеки, гігієни праці та інших служб підприємства, що здійснює нагляд за діяльністю, пов’язаною з умовами праці. Комісії поєднують функції менеджменту з розв’язанням спорів між адміністрацією та працівниками щодо охорони праці. Поряд з цими комісіями на підприємствах з кількістю працюючих 50 та більше осіб роботодавцем створюються професійні служби охорони праці, що підпорядковуються безпосередньо роботодавцю і мають право видавати обов’язкові для виконання приписи в галузі охорони праці (ст. 15 Закону України «Про охорону праці»). На підприємствах з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку.

3. Укладання колективних договорів (угод): відповідно до Кодексу законів про працю та Закону України «Про охорону праці» на роботодавцях лежить обов’язок розробляти, в координації з профспілками, колективні договори (угоди), в рамках яких передбачаються плани дій щодо охорони здоров’я та забезпечення безпеки працівників. Роботодавці вживають необхідних заходів для впровадження щорічних планів дій з метою досягнення відповідних правових стандартів та забезпечення охорони здоров’я та забезпечення безпеки працівників.

Міжнародні договори, ратифіковані Україною

Україна ратифікувала певну частину конвенцій Міжнародної організації праці (МОП) протягом останніх 60 років, особливо в останні 10 років. Із близько 70 конвенцій МОП, ратифікованих Україною, більше 40% стосуються охорони праці. Серед них:

• Конвенція МОП 1947 р. № 81 про інспекцію праці, ратифікованої Україною 10 листопада 2004 року (протокол до неї не ратифікований);

• Конвенція МОП 1958 р. № 111 про дискримінацію в галузі праці та занять, ратифікована Україною 4 серпня 1961 р.;

• Конвенція МОП 1993 No. 174 про запобігання великим промисловим аваріям, ратифікована Україною 15 червня 2011 р.;

• Конвенція МОП 1995 No.176 про безпеку та гігієну праці на шахтах ратифікована Україною 15 червня 2011 р.;

• Конвенція МОП 1974 р. № 139 про боротьбу з небезпекою, спричинюваною канцерогенними речовинами й агентами у виробничих умовах, та заходи профілактики, ратифікована Україною 17 червня 2010 р.

Нещодавно, а саме 4 січня 2012 р. Україна ратифікувала Конвенцію МОП 1981 р. № 155 про безпеку та гігієну праці та виробниче середовище.

Водночас однією з найбільших проблем щодо впровадження в Україні конвенцій МОП щодо охорони праці, за твердженням більшості заінтересованих осіб, з якими проводилось інтерв’ю, є відсутність чи недостатність імплементаційних заходів. Ратифікація значної частини таких конвенцій в більшості випадків означала лише текстуальну транспозицію цих міжнародних документів у законодавство України, а не запровадження конкретних заходів, які б адаптували та надали б операційного характеру принципам, закладеним у конвенціях.

Слід серед іншого зазначити, що Україна приєдналась до Роттердамської конвенції 1998 р. про процедуру Попередньої обгрунтованої згоди відносно окремих небезпечних хімічних речовин та пестицидів у міжнародній торгівлі (Закон про приєднання від 26 вересня 2006 р.), а також ратифікувала Стокгольмську конвенцію 2001 р. про стійкі органічні забруднювачі (Закон про ратифікацію від 18 квітня 2007 р.)

Однак складається враження, що положення цих конвенцій досі не повною мірою впроваджені в законодавство України.