Додаткова. 1.Доленко М.Т. та ін. Сучасна українська мова

1. Доленко М.Т. та ін. Сучасна українська мова. – К.: Вища школа, 1987. – С. 338-341.

2. Гуйванюк Н.В., Кульбабська О.В. Складні ускладнені речення. Теоретично-практичний блок. – Чернівці: Рута, 2003. – 145 с.

3. Шульжук К.Ф. Складні речення з різними видами зв’язку // Укр. Мова і л-ра в школі. – 1987. – №7. – С. 39–45.

4. Шульжук К.Ф. Семантична структура складного багатокомпонентного речення // Мовознавство. – 1987. – №6. – С.32–38.

5. Шульжук К.Ф. Мовленнєва реалізація моделей складних багатокомпонентних речень // Мовознавство. – 1991. – №3. – С.12–19.

6. Чередниченко І.Г. Період як синтаксична конструкція в сучасній українській мові // Укр. Мова і л-ра в школі. – 1957. – №2. – С. 29–35.

Стислий зміст лекції

Багатокомпонентні складні речення з різними видами зв’язку

Скла­д­ні ре­чен­ня мо­жуть яв­ля­ти со­бою або еле­мен­та­р­ні кон­стру­к­ції, що скла­да­ю­ть­ся тіль­ки з двох пре­ди­ка­ти­в­них ча­с­тин, або не­еле­мен­та­р­ні (ба­га­то­ком­по­нен­т­ні), які скла­да­ю­ть­ся з трьох і біль­ше ча­с­тин. Та­кі стру­к­ту­ри ши­ро­ко фун­к­ці­о­ну­ють в укра­їн­сь­кій мо­ві, во­ни ком­па­к­т­ні за бу­до­вою, еко­но­м­ні у ви­ко­ри­с­тан­ні мо­в­но­го ма­те­рі­а­лу, на них лег­ше зо­се­ре­ди­ти ува­гу, сприй­ма­ти їх зміст у ці­ло­му. Все це свід­чить про те, що та­кі стру­к­ту­ри ча­с­то ви­ко­ри­с­то­ву­ю­ть­ся в жи­во­му ус­но­му, а осо­б­ли­во пи­се­м­но­му мо­в­лен­ні, за­слу­го­ву­ють на де­таль­не вивчен­ня спе­ци­фі­ки, бу­до­ви їх, осо­б­ли­во­с­тей гра­ма­ти­ч­них форм, мо­ж­ли­во­с­тей та об­ся­гу се­ман­ти­ч­но­го на­по­в­нен­ня.

У мо­в­лен­ні не так уже й ча­с­то зу­стрі­ча­ю­ть­ся скла­д­ні ре­чен­ня, так би мо­ви­ти кла­си­ч­но­го зраз­ка, в яких пре­ди­ка­ти­в­ні ча­с­ти­ни по­єд­на­ні ли­ше од­ним ви­дом зв’яз­ку. На жаль, в укра­їн­сь­ко­му мо­во­знав­с­т­ві та­кі ре­чен­ня до­сі за­ли­ша­ю­ть­ся не до кі­н­ця до­слі­дже­ни­ми.

Скла­д­на син­та­к­си­ч­на кон­стру­к­ція яв­ляє со­бою ре­чен­ня з рі­з­ним гра­ма­ти­ч­ним зв’яз­ком між пре­ди­ка­ти­в­ни­ми ча­с­ти­на­ми. За зна­чен­ням і ха­ра­к­те­ром змі­с­то­вих від­но­шень пре­ди­ка­ти­в­ні ча­с­ти­ни все­ре­ди­ні та­ко­го ре­чен­ня гру­пу­ю­ть­ся в скла­д­ні­ші оди­ни­ці, які на­зи­ва­ю­ть­ся ком­по­нен­та­ми або бло­ка­ми, а ком­по­нен­ти об’єд­ну­ю­ть­ся в од­не ці­ле й скла­да­ють ре­чен­ня. Та­кі ре­чен­ня вла­с­ти­ві мо­ві ху­до­ж­ньої лі­те­ра­ту­ри, пу­б­лі­ци­с­ти­ч­но­му та на­у­ко­во­му фун­к­ці­о­наль­ним сти­лям мо­в­лен­ня. Во­ни до­сить рі­з­но­ма­ні­т­ні з по­гля­ду мо­ж­ли­вих по­єд­нань їх пре­ди­ка­ти­в­них ча­с­тин, про­те се­ред скла­д­них син­та­к­си­ч­них кон­стру­к­ції мо­ж­на ви­ді­ли­ти кіль­ка ти­пів:

1) з сурядністю і підрядністю;

2) з сурядністю і безсполучниковим зв’язком;

3) з підрядністю і безсполучниковим зв’язком;

4) з сурядністю, підрядністю та безсполучниковим зв’язком.

1. Найпоширенішими із відзначених конструкцій є складні синтаксичні конструкції з сурядним і підрядним зв’язком. Серед цих речень відзначаються такі різновиди:

а) дві чи біль­ше су­ря­д­них ча­с­тин по­ши­рю­ю­ть­ся од­ні­єю, спі­ль­ною для них під­ря­д­ною ча­с­ти­ною, на­при­к­лад: Та­ка там бу­ла тем­пе­ра­ту­ра, і так ме­не прой­ма­ло па­рою, що я від­чув се­бе здо­ро­ві­шим (Ю.Яновський);

б) з двох або кіль­кох су­ря­д­них ча­с­тин ли­ше од­на має під­ря­д­ну чи під­ря­д­ні ча­с­ти­ни:

І день іде, і ніч іде,

І голову схопивши в руки,

Дивуєшся, чому не йде

Апостол правди і науки (Т.Шевченко;

в) у ко­ж­ній з двох чи кіль­кох су­ря­д­них ча­с­тин є під­ря­д­на: Ніхто нам не збудує держави, коли ми її самі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути (В. Липинський).

У ху­до­ж­ній лі­те­ра­ту­рі, що­пра­в­да зрід­ка, тра­п­ля­ю­ть­ся ви­пад­ки вжи­ван­ня скла­д­них син­та­к­си­ч­них кон­стру­к­цій з су­ря­д­ні­с­тю і без­спо­лу­ч­ни­ко­вим зв’яз­ком: Минула ніч, настав уже й день, а ніякого розпорядження ні від кого не поступало (П.Панч).

По­рі­в­ня­но рід­ко зу­стрі­ча­ю­ть­ся та­кож скла­д­ні син­та­к­си­ч­ні кон­стру­к­ції, в яких пре­ди­ка­ти­в­ні ча­с­ти­ни по­єд­на­ні між со­бою під­ря­д­ні­с­тю і без­спо­лу­ч­ни­ко­вим зв’яз­ком: Навесні лівий берег затоплюється водою, вона не сходить і тоді, коли беруться пухнастим листячком верби та вільхи, затоплені тією водою чи не по верхівки (Є.Гуцало).

До­сить рід­ко, пе­ре­ва­ж­но в ху­до­ж­ньо­му сти­лі, зу­стрі­ча­ю­ть­ся скла­д­ні син­та­к­си­ч­ні кон­стру­к­ції, в яких пре­ди­ка­ти­в­ні ча­с­ти­ни по­єд­на­ні су­ря­д­ним, під­ря­д­ним і без­спо­лу­ч­ни­ко­вим зв’яз­ком: Вільно і широко розляглись зелені поля; не тіснили їх похмурі ліси, не давили високі гори, і далеко-далеко сягало око впродовж ланів та невеличких гайків, що зеленими вершечками виглядали з ярів та балок (В.Винниченко).

У гра­ма­ти­ці “ період ” – це осо­б­ли­ва син­та­к­си­ч­на кон­стру­к­ція, по­бу­до­ва­на з га­р­мо­ній­но ор­га­ні­зо­ва­них ча­с­тин, які, за­ми­ка­ю­чись у ко­ло, ство­рю­ють у ло­гі­ч­но­му та ін­то­на­цій­но­му пла­ні ціл­ком за­вер­ше­ну і своє­рі­д­ну оди­ни­цю мо­ви. З бо­ку змі­с­ту пе­рі­од ха­ра­к­те­ри­зу­є­ть­ся роз­го­р­не­ним ви­кла­дом те­ми, а з бо­ку фор­ми – впо­ряд­ко­ва­ним роз­та­шу­ван­ням ком­по­нен­тів і ри­т­мі­ч­ні­с­тю [Ко­валь А.П. Пра­к­ти­ч­на сти­лі­с­ти­ка су­ча­с­ної укра­їн­сь­кої мо­ви – К., 1987]. На­при­к­лад: По­ди­ви­ш­ся в та­ку по­ру на не­бо ма­льо­ва­не, за­ки­да­не ле­бе­ди­ни­ми хма­ра­ми, крізь які про­би­ва­є­ть­ся го­лу­бінь, по­гля­неш на зе­м­лю ми­лу, за­ки­да­ну сні­гом, що по­дз­во­нює пер­ши­ми бла­ки­т­ни­ми струн­ка­ми, – і не зна­єш, де по­чи­на­є­ть­ся і де за­кін­чу­є­ть­ся Все­світ і де ти зна­хо­ди­ш­ся в ньо­му (М.Стельмах). Пе­рі­од скла­да­є­ть­ся з кіль­кох пре­ди­ка­ти­в­них оди­ниць і ха­ра­к­те­ри­зу­є­ть­ся по­в­но­тою та за­вер­ше­ні­с­тю ду­м­ки. Ін­то­на­цій­но, при чи­тан­ні, та­ке ре­чен­ня роз­па­да­є­ть­ся на дві ви­ра­з­но окре­с­ле­ні ча­с­ти­ни, для пер­шої з яких вла­с­ти­ва рі­в­но­мі­р­на ін­то­на­ція пе­ре­лі­ку од­но­рі­д­них син­та­к­си­ч­них еле­мен­тів з по­мі­т­ним посту­по­вим під­ви­щен­ням. По­тім, ви­ра­з­на па­у­за пе­ред дру­гою ча­с­ти­ною, в якій да­є­ть­ся уза­галь­нен­ня по­пе­ре­дньо ска­за­но­го. На мі­с­ці роз­па­ду пе­рі­о­ду на дві ча­с­ти­ни ста­ви­ть­ся ко­ма і ти­ре, іно­ді кра­п­ка з ко­мою.