Загальна характеристика експресивної лексики

Експресивна лексика української мови – результат тривалого розвитку, зумовленого як власне мовними, так і позамовними чинниками. Це специфічна лексична підсистема, яка належить до загальної лексичної системи мови й має свої засоби вираження та сфери активного функціонування. Вона відкрита, постійно поповнюється новими експресивними лексемами, їй властиві типологічно мар­ковані семантичні та функціональні особливості порівняно з нейтральним лексич­ним складом.

Більша частина експресивного лексичного шару належить до сфери активного функціонування переважно в художньому мовленні, публі-цистичному та розмовному стилях. Аналізована лексика – типова ознака передусім художнього мовлення, якому властивий найповніший вияв експресивної функції мови.

Лексична експресивність належить до найпродуктивніших, оскільки основне навантаження вербального вираження почуттєвих інтенцій мовця, пов'язане із суб'єктивним баченням і оцінюванням фрагментів картини світу, виконують лексичні одиниці та їхні лексико-семантичні варіанти. Маркований лексичний шар орієнтований не на номінацію типових денотатів, а на те, щоб виділити окремі об'єкти серед низки подібних, передати їхні особливості на тлі однотипних. Значущість експресивів для носіїв мови виявляється лише в певний конкретний період комунікації або зумовлюється мовленнєвою ситуацією, інтенціями мовця [16; с. 1].

У сучасному мовознавстві існують різні підходи до тлумачення категорії експресивності. Експресивність слова як сукупність його семантико-функціональних ознак реалізується насамперед через експресивну функцію мови. Виконуючи одночасно дві функції, експресивне слово перебуває у зв'язках із денотацією і широким спектром аксіологічних, емотивних, образних, модальних інтенцій мовця, які репрезентують конотативний та образний макрокомпоненти його семантики [1; с. 132].

Сприймання експресивного тексту – це процес, спрямований на розуміння думок та емоцій автора, з урахуванням того, що будь-яке висловлювання становить собою вираження певної позиції автора до читачів.

Важливим джерелом формування й збагачення складу експресивної лек­сики в ідіолекті окремого письменника є діалектна лексика, просторічні слова, жаргонізми та арготизми. Діалектні лексеми, що функціонують у межах відповідних говіркових ареалів, вступають у взаємодію з узуальними емотивно-оцінними словами, потрапляючи передусім до художніх текстів [16; с. 4].

Автор, реалізуючи свої мовностилістичні наміри за допомогою експре­сивів, не тільки виражає власні думки й переконання, характеризує, емотивно оцінює персонажів, будь-які інші об’єкти, події, ситуації, а й певною мірою прогнозує адекватне сприймання їх реципієнтом. Експресиви характери­зують індивідуальні стилі багатьох українських письменників. Використання експре­сивної лексики має бути вмотивованим, виваженим, зумовленим такими чинниками, як час написання, жанр та ідейно-тематичний зміст твору.