Сленг та жаргон як найпоширеніші соціальні діалектизми в літературі

Однією із класифікацій лексики є її диференціація за стилістично-функціональними відмінностями та сферою вживання (залежно від тери­то­ріальних, соціальних, професійних, вікових відмінностей у складі мовців тощо). Однією із груп лексики за вживанням є соціальні діалектизми.

Соціальний діалект – відгалуження загальнонародної мови, вживане в середовищі окремих соціальних, професійних, вікових та інших груп насе­лення [17, с. 144]. Оскільки соціально-діалектні відмінності в межах наці­ональ­ної мови завжди зберігаються, то їх вивчення є важливим. Серед різновидів со­ціальних діалектів звичайно виділяють професійні й групові жаргони, арго. Явища диференціації мови з ширшою соціальною базою характеризуються як просторіччя та сленг.

У радянській лінгвістиці соціальні діалектизми досліджувалися недо­статньо, оскільки вважалося, що «якщо вони як пережиток зрідка й трапля­ються у мовленні окремих осіб, то такі слова не тільки не збагачують їх словника, а лише засмічують його», а в художніх творах «можуть вживатися лише як художній засіб мовної характеристики героїв твору» [7, с. 78]. Уживання їх у мові автора вважалося невиправданим. Сленг взагалі вважався поняттям, синоні­мічним жаргону, але властивим лише англійській мові.

Початок 90-х років став особливим для вивчення нелітературної лек­си­ки. Тоді ж значення сленгу було розширене та інтегроване до термінологіч­ного апарату лексикології російської та української мов. Проте і в сучасному мовознавстві немає одностайної думки щодо класифікації як соціальних діалектів загалом, так і їх категорій зокрема. Так, І. П. Ющук відносить до соціальних діалектизмів професіоналізми, жаргонізми й арготизми, не виді­ляючи сленг як окрему категорію, а об’єднуючи його із жаргоном. У «Слов­нику іншомовних слів» бачимо таке визначення: «Сленг – слова і вирази в англійській усній мові, які вживають люди певних вікових, професійних, со­ціальних прошарків» [13, с. 535].

Для уточнення наявних визначень та класифікацій, а також подальшого дослідження соціальних діалектизмів, зокрема сленгізмів та жар­гонізмів, є те, що вони дедалі частіше зустрічаються в художньому тексті для його стилізації під розмовне мовлення. Найчастіше вони використовуються в діалогічному мовленні чи прямій мові для відтворення індивідуального мов­ного стилю персонажа. Леся Ставицька вважає, що жаргонний лексикон – це «своєрідна картина світу, потужна семіосфера певного часового зрізу культу­ри, що відкриває у слові смислову перспективу як концентрат соціокультур­ного, духовного, психологічного клімату епохи» [18, с. 12]. Відповідно, в су­часній художній літературі значно розширилися функції жаргонізмів та сленгізмів як стилістичних засобів, тому вони входять і в авторське мовлення, викону­ючи або оцінну функцію, або концептуальну (вираження власної позиції).

Існує «тріада» взаємопов’язаних лексичних засобів: арго – жаргон – сленг. Ми концентруємо увагу на сленгові та жаргоні. Причиною є те, що проблем із визначенням поняття «арго» не виникає, а вживання арготизмів у художніх творах є дуже обмеженим. Зустрічаються лише ті зразки, які вже засвоїлися мовою настільки, що їх відносять до жаргону. Тому дослідження арготизмів у художніх творах не є доцільним.

Отже, одним із видів соціальних діалектів є жаргон. Це мовне утво­рен­ня, що засноване насамперед на соціальній організації людей. Але його зна­чення значно ширше, аніж соціальна основа формування: соціальність жарго­ну є швидше формоокреслювальним, ніж визначальним чинником. Жаргон має відкритий характер і виникає звичайно серед порівняно широких, пе­ре­важно молодіжних груп носіїв мови, об’єднаних спільністю інтересів (насам­перед професійних), однаковими захопленнями, тривалим перебуванням у певному середовищі тощо. Він належить до нелітературного усного розмов­ного мовлення та відрізняється від загальновживаної мови використанням спе­цифічної експресивно забарвленої лексики, фразеології, іноді особливостями вимови. Жаргонізми мають відповідники в загальнонародній мові та в про­фесійній лексиці. Найпростішою (проте, на наш погляд, найдоцільнішою) є класифікація жаргону власне за сферами використання (військовий, музич­ний тощо).

Жаргон можна вважати перехідною категорією між арго та сленгом.
У ньому найрівномірніше реалізуються дві функції: соціально-символічна та експресивна. Жаргон акумулює в собі ці ознаки, в арго яскравіше ви­явля­ється перша функція, а сленг покликаний скоріше виявляти мовну експресію.

Трансформація жаргону є одним із шляхів поповнення сленгу. Це відбу­вається тоді, коли жаргонізми переосмислюються та розширюють своє зна­чення і, відповідно, сферу використання. Проте це не єдиний шлях. Варто зауважити, що жаргон вказує на визначеність кола його носіїв. Натомість сленг мінімально залежить від вікового цензу, соціальної приналежності та перебуває у вільному використанні в розмовній мові, його лексеми є варі­атив-нішими. Тому поняття «сленг» та «жаргон» не можна ототожнювати.

Сленг – інтержаргонне явище. Він використовується з метою посилення експресивності висловлювання. За структурою поділяється на загальний і спеціальний (професійний жаргон та мову соціальних прошарків).

В. А Хом’яков каже, що «загальний сленг – відносно стабільний для певного періоду, широко розповсюджений і загальнозрозумілий пласт неліте­ратурної лексики і фра­зеології в середовищі живої розмовної мови, вельми неоднорідний за своїм генетичним складом та ступенем наближення до літе­ратурної мови; має яскраво виражений емоційно-експресивний оціночний характер» [19, с. 8]. Можна виділити групи слів за походженням із таких жарго­нів: автомобілістів, бізнесменів, військових, злочинців, наркоманів, спорт­с­менів, школярів, комп’ютерників. Доцільним є врахування слів, що означають нові суспільні поняття (з мови журналістів, представників музич­ного бізнесу, кіноіндустрії тощо).

Узагальнимо виділені Л. Ставицькою лексико-семантичні поля молодіжного сленгу кінця ХХ – початку ХХІ століття:

1) людина;

2) дії, почуття, емоції;

3) одяг, взуття, аксесуари;

4) гроші, житло, побут;

5) їжа, спиртне;

6) транспорт;

7) куріння, наркотики;

8) відпочинок, розваги, товариське життя;

9) робота, навчання;

10) міліція.

Писемна практика показує різні способи оформлення сленгової лексики в текстах (як у лапках, так і без них). Написання у лапках вказує на чужорід­ність лексеми, а введення слова в текст як звичайного засвідчує його адап­тацію та відкидання нелітературного походження.

Отже, жаргонізми та сленгізми є засобами вираження емоційного, оцін­ного, іноді гумористично-іронічного ставлення до предмета мовлення, і є часто вживаними елементами в сучасних творах. Вони виконують важливу стилістичну функцію, надаючи мовленню колориту певної ситуації чи суспільної групи. Тому саме ці соціальні діалектизми стали предметом на­шого дослідження у прозі С. Жадана.