Інтернаціональна вартість та світова ціна

Найбільший вияв міжнародні економічні відносини знахо­дять у товарно-грошових відносинах на міжнародній арені. Тут вартість товарів виступає у формі інтернаціональної вартості і виявляється на світовому ринку.

Інтернаціональна вартість - це суспільно необхідні витрати праці на виробництво товару у світовому господарстві. Країни, що беруть участь у міжнародному поділі праці й обміні, перебува­ють у неоднакових умовах. Це визначається відмінностями їх гео­графічного положення, складом і розмірами природних ресурсів, масштабами, рівнем розвитку та структурою економіки, обсягом внутрішнього ринку.

У зв'язку з цими відмінностями рівень витрат виробницт­ва одних і тих самих товарів в окремих країнах виявляється також різним. Оскільки кожна країна має свій рівень суспіль­но необхідних витрат праці на виробництво товару, то такі витрати в межах світового господарства виступають як індиві­дуальні витрати, що визначають їхню національну вартість. Ллє обмін товарів в умовах розвинутого товарного виробниц­тва відбувається на основі не індивідуальних, а суспільно не­обхідних витрат у масштабі світового господарства — середньосвітових суспільно необхідних витрат. Це означає, що в основі міжнародного обміну лежить інтернаціональна вартість, яка визначається суспільно необхідним робочим ча­сом для виготовлення товару в середньосвітових економічно нормальних умовах виробництва.

Такі умови формуються у країнах — експортерах великих партій товарів із середньосвітовою інтенсивністю та продуктивністю праці. У порівнянні із середньосвітовими суспільно не­обхідними витратами середні національні витрати часу можуть бути вищими або нижчими. Та країна, в якій продуктивність та інтенсивність праці вища, отримує додатковий доход. Якщо тор­гівля ведеться переважно між певною групою країн того чи іншого регіону світового господарства, то відбувається форму­вання регіональної вартості.

У процесі інтернаціоналізації продуктивних сил, міграції капіталів і робочої сили та міжнародної конкуренції інтерна­ціональна вартість значною мірою перетворюється на інтерна­ціональну ціну виробництва, яка є конкретною формою інтерна­ціональної вартості і лежить в основі ціноутворення на світовому ринку. Таким чином, світова ціна є формою інтернаціональної вартості.

Однак світова ціна - складніша категорія, вона відображає не лише інтернаціональну вартість, а й попит та пропозицію на світовому ринку, політику держав щодо своєї зовнішньої торгівлі, ступінь монополізму на світовому ринку транснаціо­нальних корпорацій тощо.

Розвинуті країни світу, в яких національні витрати нижчі за середньосвітові, як правило, одержують додатковий прибу­ток, а менш розвинуті недоотримують частини національної вартості своїх товарів. На цьому позначається дія закону вар­тості у світовому господарстві.

Але такий обмін може приносити економічну вигоду всім країнам. Ця вигода ґрунтується на принципі порівняльних ви­трат виробництва, тобто зіставленням витрат на виробництво то­варів, які виготовляються ними і які коштують їм відносно де­шевше від витрат на виробництво товарів, які за відсутністю міжнародної торгівлі обійшлися б їм дорожче при організації влас­ного виробництва.

Таким чином, навіть країна з низькою продуктивністю праці може виграти від обміну на світовому ринку, якщо вона одержить при цьому товари дешевше ніж ті, що могла б сама виробляти.

Припустимо, що в даній країні, де виробляються два то­вари А та Б, національна вартість одиниці продукту дорів­нює відповідно 6 і 5 одиницям, а інтернаціональна — 4 і 2 одиницям. При експорті продукту А буде одержано 4 оди­ниці вартості в її інтернаціональному вираженні. Але за ці 4 одиниці на світовому ринку можна купити 2 одиниці продукту Б (4: 2 = 2), що в національному виразі становитиме 10 одиниць вартості (2 • 5= 10). Отже, незважаючи на збитковість експорту (4 — 6 = - 2), у цілому зовнішньоекономічні зв'язки для ) даної країни вигідні, тому що при експорті 6 одиниць вартості замість цього вона одержує 10 одиниць (10 — 6 = + 4).

У цілому ж, у зовнішньоторговельних угодах важлива не сама по собі величина вартості продукту, а співвідношення вар­тості. Щоб угода була вигідною, це співвідношення має відпо­відати такій умові: