Етіологія та патогенез захворювань пародонта. Ну травматичну оклюзію та прискорює резорбцію кісткової тканини ямок

ну травматичну оклюзію та прискорює резорбцію кісткової тканини ямок. Таку травматичну оклюзію визначають як вторинну. Вторинна травматич­на оклюзія зазвичай трапляється в разі генералізованого пародонтиту і бага­то в чому визначає подальше прогресування захворювання. Створюється замкнуте коло патологічних змін: травматична оклюзія виникає на тлі змін тканин пародонта і надалі вона ж сприяє прогресуванню руйнування комі­ркової кістки та інших тканин пародонта. Зазвичай при вторинній травма­тичній оклюзії виникає резорбція тканин пародонта (періодонт, кістка ко­міркового відростка) і твердих тканин зубів (цемент, дентин). На відміну від первинної травматичної оклюзії досить рідко виникає ураження та заги­бель пульпи з наступним виникненням запалення періодонта.

Іноді як окрему форму виділяють комбіновану травматичну оклюзію. У даному разі спостерігають ознаки як первинної, так і вторинної травма­тичної оклюзії. Іншими словами, це така ситуація, за якої фактори перева­нтаження, характерні для первинної травматичної оклюзії, проявляються і справляють свою дію на тлі вже наявного захворювання пародонта.

Вторинна травматична оклюзія виникає на тлі розвинених патологіч­них змін у тканинах пародонта. Спочатку перші їх прояви призводять до набряку тканин пародонта (ясна, періодонт). Це спричинює висування зу­бів із комірок на ураженій ділянці зубного ряду. Тому такі зуби першими вступають у контакт із зубами-антагоністами протилежної щелепи і це зу­мовлює їх додаткове навантаження. Водночас набряк спричинює розтяг­нення волокон періодонта і у таких зубів спостерігають збільшення їх рухо­мості (порівняно з нормальною фізіологічною). Це призводить до такого стану, при якому зуби, навіть на незначно ураженій ділянці зубного ряду, починають ухилятися від фізіологічного жувального навантаження і не від­бувається нормального стирання твердих тканин їх жувальних поверхонь та різальних країв. Розвиток даної патології призводить до подальшого пере­вантаження зубів на ділянці з ураженим пародонтом і патологічний цикл замикається.

Унаслідок патологічних змін у тканинах пародонта збільшується рі­вень їх рухомості, внаслідок чого не відбувається стирання їх жувальних горбків. Це призводить до виникнення горизонтального перевантаження зубів при бічних жувальних рухах нижньої щелепи. Подібна зміна напрям­ку навантаження справляє ще більший травмівний вплив на пародонт. Під впливом горизонтального перевантаження відбувається зміщення та нахили зубів у різні боки: у язиковому, присінковому напрямках, повороти зубів навколо вертикальної осі, висування їх за межу зубного ряду тощо. Таким чином, при подальшому розвитку травматичної оклюзії виникають найріз­номанітніші порушення положення зубів. Як наслідок, зуби перебувають в дуже несприятливих умовах для сприймання жувального навантаження, патологічна ситуація ускладнюється і прогресує. У цілому слід зазначити більш руйнівний вплив горизонтальної складової травматичної оклюзії на тканини пародонта. Кінцевим результатом цього впливу є повне руйну­вання тканин пародонта, що супроводжується атрофією цементу і дентину опорних зубів.