Методичні рекомендації. У зарубіжних країнах колективно-договірне регулювання відносин у сфері праці займає значне місце

У зарубіжних країнах колективно-договірне регулювання відносин у сфері праці займає значне місце. Більш як столітня практика укладення колективних договорів у США та Європі створили відповідний юридичний механізм. Ця практика зазнавала змін, реформувалася, проте залишається чинною. У країнах Заходу акцент у правовому регулюванні зміщений у бік локального регулювання і колективні договори в рамках підприємств виступають рівним або майже рівним законодавству джерелом трудового права.

Одним із напрямів соціально-партнерських відносин є укладення колективних договорів і колективних угод.

Укладення колективних договорів і угод свідчить про децентралізацію правового регулювання трудових відносин. Держава на рівні централізованих норм установлює загальну процедуру укладення колективних договорів, зміст визначається сторонами. Діють принципи не зменшення прав працівників порівняно з законодавством, а також збереження рівня соціальних і трудових прав і гарантій, установлених угодами вищого рівня.

Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності й господарювання, які використовують найману працю та які володіють правами юридичної особи.

Колективний договір об'єднує риси договору і нормативно-правового акта. Сьогодні це найважливіший локальний нормативно-правовий акт, що визначає умови праці, умови оплати праці, соціальні гарантії для працівників на підприємстві, в установі, організації.

Слід звернути увагу на питання нормативності колективного договору. Міжнародними нормами, зокрема, Конвенцією Міжнародної організації праці № 98 "Про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів", яка ратифікована Україною, та Рекомендацією МОП № 91 під колективним договором розуміють будь-яку письмову угоду щодо умов праці та найму, яка укладається, з одного боку, між роботодавцем або групою роботодавців, а з іншого – однією чи кількома організаціями працівників, належним чином обраних і уповноважених згідно з законодавством країни.

Водночас відповідно до національного законодавства для того, щоб колективний договір набув обов'язкового характеру і мав силу нормативно-правового акта, він повинен пройти процедуру повідомної реєстрації у відповідних державних органах.

Угода, колективний договір, що подаються на реєстрацію, повинні:

· не суперечити вимогам чинного законодавства та умовам угод більш високого рівня, обов'язковим для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які їх підписали;

· містити інформацію про джерела фінансування заходів щодо надання додаткових (порівняно з чинним законодавством) соціальних пільг і гарантій: за рахунок власних коштів підприємств, установ, організацій, галузі, місцевого бюджету тощо;

· відповідати вимогам законодавства про мови і викладатися за загальними нормами правопису.

Згідно із Законом України "Про колективні договори і угоди" сторонами колективного договору є власник або уповноважений ним орган, з одного боку, і один або декілька профспілкових або інших, уповноважених на представництво трудовим колективом, органів, а за відсутності таких – представники трудящих, обрані й уповноважені трудовим колективом, з іншого боку.

Змістом колективного договору є узгоджені сторонами умови (положення), покликані врегулювати соціально-трудові відносини в певній організації. Ці умови можна поділити на чотири види: інформаційні, нормативні, зобов'язальні й організаційні. Колективний договір може передбачати додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії та пільги.

Укладенню колективного договору, угоди передують колективні переговори, які можуть розпочатися за пропозицією будь-якої з двох сторін не раніше ніж за три місяці до закінчення терміну дії колективного договору. Потрібно зазначити, що в законодавстві України немає норми, якою б покладався обов'язок почати переговори на одну зі сторін.

Актуальним в Україні залишається питання про добровільність укладення колективних договорів. Особливого значення воно набуло під час обговорення проекту нового Трудового кодексу України. Профспілки наполягали на закріпленні норми про обов’язковість укладення колективного договору, посилаючись на положення п. 7 ст. 65 Господарського кодексу, яка встановлює, що "на всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договір". Представники роботодавців заперечували проти цього і наполягали на закріпленні принципу добровільності.

За національним законодавством на осіб, які представляють сторони колективного договору й ухиляються від участі в переговорах щодо укладення, зміни чи доповнення договору, угоди або навмисно порушили строк переговорів, або не забезпечили роботу відповідної комісії у визначені сторонами строки, накладається штраф у розмірі до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, вони несуть також дисциплінарну відповідальність аж до звільнення з посади. Встановлено також відповідальність за невиконання зобов'язань за колективним договором, угодою, за ненадання інформації, необхідної для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективного договору, угоди.

Спори з питань притягнення до відповідальності розглядаються судом за поданням однієї зі сторін колективного договору, угоди, відповідних комісій або з ініціативи прокурора.

Колективні угоди укладаються між соціальними партнерами на галузевому, регіональному і національному рівнях. Сторони угод визначено в ст. З Закону України "Про колективні договори і угоди". Зокрема, Угода на регіональному рівні укладається між місцевими органами державної влади або регіональними об'єднаннями підприємців, якщо вони мають відповідні повноваження, та об'єднаннями профспілок або іншими уповноваженими трудовими колективами органами. Сторонами Генеральної угоди виступають: професійні спілки, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення Генеральної угоди; власники або уповноважені ними органи, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення Генеральної угоди, на підприємствах яких зайнято більшість найманих працівників держави.

Змістом колективних угод є взаємні зобов'язання сторін. Згідно зі ст. 8 Закону України "Про колективні договори і угоди" угодою на державному рівні регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин, зокрема щодо:

· гарантій праці й забезпечення продуктивної зайнятості;

· мінімальних соціальних гарантій оплати праці й доходів усіх груп і верств населення, які забезпечували б достатній рівень життя;

· розміру прожиткового мінімуму, мінімальних нормативів; соціального страхування; трудових відносин, режиму роботи і відпочинку;

· умов охорони праці й навколишнього природного середовища;

· задоволення духовних потреб населення;

· умов зростання фондів оплати праці та встановлення міжгалузевих співвідношень в оплаті праці.

Питання для дискусії

1. Європейські стандарти щодо права працівників і роботодавців на ведення колективних переговорів.

2. Принцип добровільності укладення колективних договорів: міжнародні стандарти та юридична практика в Україні.

Теми наукових повідомлень і рефератів

1. Конвенції МОП у сфері ведення колективних переговорів та укладення колективних договорів.

2. Зарубіжний досвід використання колективних договорів.