Об'єкти і суб'єкти права інтелектуальної власності

Об'єкт інтелектуальної власності, а точніше — об'єкт права інтелектуальної власності — це законодавчо визначений результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, літературній і художній сферах, що надає його авторові визначений законодавством обсяг майнових і немайнових прав.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. визначає такий перелік об'єктів інтелектуальної власності: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); вико­нання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії") інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

Право інтелектуальної власності поширюється не на всі результати творчої діяльності, а лише на ті, що відповідають вимогам закону. Відразу виникає запитання: чи з'являється право на ті результати творчої праці, які з тих чи інших причин відповідно до чинного законодавства України про інтелектуальну власність правової охорони не здобули. З цього приводу в спеціальній літературі окремі дослідники висловлювали різні думки. Одні вважають, що об'єктом права інтелектуальної власності можуть бути лише ті результати творчої діяльності, які здобули правову охорону. Якщо той чи інший результат такої охорони не здобув з будь-якої причини, він не може вважатися об'єктом права інтелектуальної власності.

Суб'єктом права інтелектуальної власності є людина або організація чи інше соціальне утворення, які законом наділені здатністю мати суб'єктивні права та нести юридичні обов'язки, а отже, бути учасниками правовідносин.

Суб'єктом права інтелектуальної власності визнається той, хто це право вже має, тобто після визнання заявленої пропозиції об'єктом права інтелектуальної власності в установленому законом порядку. Поки заявлена пропозиція чи створений твір науки, літера­тури і мистецтва не будуть визнані об'єктами права інтелектуальної власності, суб'єкта цієї власності немає.

Суб'єктів права інтелектуальної власності заведено поділяти на дві основні групи. Перша — це творці інтелектуальної власності. Творцями можуть бути тільки фізичні особи — люди, чиєю творчою працею створюється інтелектуальна власність. Таким чином, суб'єктом права може бути будь-яка людина (фізична особа) незалежно від громадянства, постійного місця проживання, роду занять та інших її особистих факторів. Це може бути громадянин України, громадянин іншої держави і особа без громадянства.

Другу групу суб'єктів права інтелектуальної власності становлять як фізичні, так і юридичні особи, які самі не створювали об'єктів права інтелектуальної власності, але вони стали суб'єктами цього права внаслідок закону або договору. Виходячи з чинного законодавства України про інтелектуальну власність суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути перш за все автори творів у галузі науки, літератури та мистецтва, а також будь-яких науково-технічних досягнень, заявники, роботодавці та правонаступники. Чинне законодавство України про інтелектуальну власність авторами визнає лише творців творів у галузі науки, літератури і мистецтва, а також творців промислових зразків. У даному контексті термін «автори» вживатиметься в широкому розумінні цього слова, тобто ма­тимуться на увазі творці будь-яких об'єктів інтелектуальної власності.

Так, у Всесвітній декларації з інтелектуальної власності рекомендовано у сфері відносин інтелектуальної власності розглядати дві категорії осіб: авторів і користувачів. Авторами вважаються будь-які особи або їх група, що діють з метою одержання прибутку або за іншими підставами і відповідальні за творчість у будь-якій галузі. Користувачами є особа або група осіб, що діють з метою одержання прибутку або за іншими підставами і відповідальні за використання чи споживання результатів творчої праці у будь-якій галузі. Проте чинне законодавство побудовано за дещо відмінним підходом до кола суб'єктів. У визначенні суб'єктів у підґрунтя покладено норму Конституції України щодо «права кожної людини володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, твор­чої діяльності».

За чинним українським законодавством (ст. 421 ЦК України) до суб'єктів права інтелектуальної власності відносять: творця (творців) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник) та інших осіб, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до закону чи договору.

Якщо об'єкт інтелектуальної власності втратив юридичну чинність (наприклад, закінчився визначений охоронним документом термін дії, або право власник вчасно не вніс плату за підтримання чинності охоронного документа), то цим об'єктом може скористуватися будь-яка фізична чи юридична особа, тобто він стає суспільним надбанням.

Суб'єктом права інтелектуальної власності може бути також і держава в особі її органів.

Конституція України (ст. 54) гарантує свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що ви­никають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може використовувати або поширювати їх без згоди автора чи його правонаступників.

Так, автором може бути тільки людина, що свідомо створює той чи інший об'єкт інтелектуальної власності. Перелічити авторів у сфері інтелектуальної діяльності просто неможливо, адже кожна людина щось творить. Проте в такому перелічуванні і потреби не­має. Авторська дієздатність не збігається із загальною цивільною правоздатністю. Цивільною дієздатністю визнається здатність фізичної особи до вчинення певних юридичних дій. Така здатність у фізичної особи виникає тоді, коли вона спроможна правильно розуміти значення своїх дій та може керувати ними. За цивільним законодавством України така здатність настає з досягненням фізичною особою вісімнадцятирічного віку.

Автором будь-якого творіння вважається лише той, хто своєю власною творчою працею створив той чи інший результат інтелектуальної творчості. Саме творчий характер праці творця, що втілився у творі, — це єдиний і універсальний критерій для виникнення права авторства на твір.

Проте окремі об'єкти можуть бути створені в результаті співавторства. Так, О. К. Юрченко зазначає, що співавторство матиме міс­це за наявності таких обставин: спільне вирішення завдання; таке вирішення носить творчий характер; одержаний колективний ре­зультат певною мірою є результатом творчої діяльності кожного з учасників.

Цивільно-правова теорія визнає два види співавторства:

а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора — нероздільне співавторство. Воно властиве авторському праву, але ще більшою мірою — науково-технічній творчості;

б) коли частки чітко визначені і відомо, хто зі співавторів створив ту чи іншу частину, — роздільне співавторство. Для подібного виду співпраці має бути угода про спільну працю. Ця угода не обов'язково має бути укладена в письмовій формі, вона може бути й усною. Співавторство має бути добровільним.

За нероздільного співавторства об'єкт спільної праці може використовуватися лише за спільною угодою всіх співавторів. Проте право опублікування та іншого використання твору, право на подання заявки на об'єкт промислової власності належить усім співавторам, якщо інше не передбачено угодою між ними. Склад співавторів у науково-технічній творчості може бути переглянутий за спіль­ним клопотанням осіб, зазначених у заявці як співавтори. Таке клопотання можуть порушити й ті співавтори, які не включені в заявку, але вони брали участь у розробці цього об'єкта. Винагорода за використання об'єкта інтелектуальної власності належить усім співавторам у рівних частках, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька авторів беруть участь у створенні колективного результату творчої діяльності за завданням певної організації (замовника). Такий ко­лективний об'єкт належить юридичній особі, за завданням якої він створений.

Н. Халаїм вважає, що суб'єктами авторського права можуть бути не тільки автори, а й інші особи, яким належить право на будь-який об'єкт інтелектуальної власності за законом. Це — за загальним правилом юридичні особи, але не виключено, що ними можуть бути й фізичні особи. Ідеться про роботодавців. Цей термін новий для на­шого законодавства за формою, але він не є новим за своєю сутністю, адже маються на увазі так звані службові результати творчої діяльності. Роботодавця не можна визнавати правонаступником, оскільки право інтелектуальної власності до нього не переходить від автора, а він за певних умов визнається суб'єктом цього права незалежно від волі автора.

Особливо детально правове становище суб'єктів та особливостей охорони їхніх прав у цивільному праві досліджував Р. Б. Шишка. На його думку, «за підставами набуття прав і обов'язків суб'єкта права інтелектуальної власності слід виділити тих, хто є ним на правомірній основі, і порушників прав інтелектуальної власності». Володільцями майнових прав може бути автор (співавтори), роботодавець, спадкоємець, володілець, що набув права на підставі договору,

Рішення суду, компетентного державного органу, в силу закону і одностороннього правочину при вільному використанні майнове прав, організації з колективного управління майновими правами. К Порушники (контрафакти) стають суб'єктами права інтелектуальної власності внаслідок учинення порушення прав названих раніше суб'єктів. Незважаючи на характер і кваліфікацію скоєного порушення, у цивільному праві вони здебільшого йменуються борж­никами. Залежно від скоєного порушення вони можуть мати більш конкретну назву, що відображає склад порушення: плагіатор, пірат, хакер, імітатор, контрабандист.