Економічні нормативи,що регулюють ліквідність банку:екон.характер,порядок розрах,вимоги щодо їх дотрим

73.Економічні нормативи,що регулюють кредитний ризик банку.

71-73 В ШПОРІ ФОРМУЛИ НОРМАТИВИ

74.Валютна позиція банку: сутність,види,порядок управління.

Вал.позиція-співвіднош.вимог(баланс.і позабаланс) та зобовязань банку в кожній іноземній валюті.За їх рівності позиція є закритою,у разі нерівності-відкритою.Відкрита є короткою,якщо обсяг зобов.за проданою вал.перевищує обсяг вимог,і довгою,якщо обсяг вимог за купленою валютою перевищує обсяг зобов.

Норматив ризику загальної відкритої валюпозиції банку визнач.як віднош.заг.величини відкр.валюпозиції банку за всіма іноз.вал.у гривневому еквівал.до регулят.кап.Величина заг.відкритої вал.поз.визнач.як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих вал.поз.у гривневому еквівал.за всіма іноз.вал.Норм.знач.має бути не більше 30%.Загальна довга відкрита вал.поз.(Н13-1)не більше 20%.Загальна коротка відкрита вал.поз.(Н13-2) не більше 10%.

76.Прибутковість банку:сутність,способи оцінки та засоби підвищення.

Для підфищення фін.стйкості банку велике знач.має зростання його доходів,а отже і прибутков.банку,що є одним із основних джерел поповнення власного кап.банку.

Прибуток — різниця між вал.доходами та вал.витратами.

Структура банк.дох: 1)дох.від провед.акт.опер.:а)дох.від кредит;б)дох.від інвест.опер;2)дох.від коміс.опер:а)дох.від розрах.-кас.обслугов;б)дох.від факторинг.опер;в)дох.від лізингу;г)ін.дох.від коміс.опер;3)ін.дох.

Близько 70%дох.банки отримують від надання позик.Обсяги доходу від інфест.портфелю цп залежать від розмірц і структури інвест.портф.і дохідності видів цп.

Основну масу дох. Від коміс.опер.банки отримують у вигляді коміс.винагороди за розрах.-кас.обслугов.

Структура витрат:1)операц.витр:а)сплачені проц.за залуч.коштами;б)сплач.комісія;в)витрати на цп;г)витр.на вал.опер;д)витр.на розрах.-кас.обслугов;е)витр.на страх.майна;є)ін.опер.витр;2)неопер.витр:а)на утрим.персоналу;б)експлуатація осн.фондів;в)ін.витр.

Найважл.показниками прибутк.в Укр.є такі: ROA=E/A(E-чистий приб.банку,А-акт)-прибутков.банк.акт.,показує скільки чистого прибутку дає одиниця активів банку;ROE=E/K(Е-чистий приб.банку,К-акціонерний кап.)-характер.дохідн.акціонерн.кап.банку.;SPRED=(Процентні дох/Дохідні активи)-(Проц.витр./Пасиви,за якими сплач.проц.)-показує на скільки успішно банк виконує ф-цію посередн.між вкладниками та позичальниками.

Часто викор.ще такі показники:МК=А/К(мультиплікатор кап,чим вище,тим більше ризик);NPM=E/D(D-вал.дохід)-чиста маржа прибутку.

Банк.менеджери повинні здійснювати щмісячний аналіз рівня дох.і витр.як у цілому,так і за статтями з метою мінімізування витрат та отрим.приб.

75.Формування банками резервів для покриття можливих втрат за кредитними операціями.

З метою підвищення надійності та стабільності банк.сист.,захисту кредиторів і вкладників к омерц.банки формують резерви для відшкодування можливих втрат за кредитними опер.Порядок формув.та нормативи відрахувань до нього встановлює НБУ.

Розмір резерву визнаається відповідно до загальної суми всіх кредитів,класифікованих за ступенем ризику і з урахуванням коеф.ризику.Розрізн.резерв під стандартну та нестардантну кред.заборгов.Нестандартна-кред.під контролем,субстандартні,сумнівні,безнадійні.Стандартна-ураховується комерц.банком під час розрах.розміру кап.та відповідних екон.нормативів.

Визначаючи розмір резерву,ком.банки здійснюють класиф.виданих кредитів і депозитів та оцінюють кред.ризики,ураховуючи такі чинники:фін.стан позичальника(клас “А”-фін.діяльн.дуже успішна;”Б”-добра або дуже добра;”В”-задовільна;”Г”-погана;”Д”-збитки);стан обслуговув.позичальником кред.заборгов(“добра”-заборг.до 90 дн.і проценти сплач.вчасноабо з затримкою до 7 днів;”слабка”-прострочена від 8 до 90 дн.і % сплач.з затримкою від 8 до 30 дн.;”незадовільно”-просторочена понад 90 дн.);рівня забезпеч.кред.опер.

На підставі класиф. кред.заборгов.-стандартна;сумнівна;безнадійна — комерц.банк створює резерв для кожної групи кред.Резерв має бути сфоромв.у повному обсязі відповідно до сум факт.кред.заборгов.за групами ризику та встановленого рівня резерву.

Резерв розрахов.від чистого кред.ризику,при визнач.якого сума валового кред.ризику за кожною кред.опер.окремо може зменшув.на варт.прийнятного забезп.

Банки можуть класифікув.заборгов.за кред.опер.та на підставі класиф.формувати портфель однорідних спож.кред.,а також резерв за цим портф.

Комерц.банки станом на перше число кварталу зобовязані розглядати кред.портфель,з тим,щоб оцінити кред.ризики.Вони створюють кред.комітети,на яких розгляд.інформ.щодо оцінки кред.портфелів і формув.резервів.

Банк.нагляд НБУ постійно перевіряє звітність щодо правильності класиф.і дотримання створення резервів.

77.Управління банківськими ризиками. Управл.банк.ризиками-це процес,за допом.якого банк виявляє ризики,оцінює їх величину,здійснює їх моніторинг і контролює свої ризикові позиції,а також ураховує взаємозвязки між різними категоріями ризиків.

Існує 5 взаємоповязаних етапів процесу управл.банк.ризиками: ідентифікація ризику -визнання та розум.наявних ризиків або ризиків,що можуть виникнути з новими діловими ініціативами; кількісна та якісна оцінкаризику - розвиненість інструм.управл.ризик.має бути адекватною складності і рівню ризиків,які він узяв на себе.Банк має періодично перевірятинадійність інструментів вимірювання.Осн.методами оцінюв.є метод аналогій,експертний метод,метод фін.коеф.,статист.методи; мінімізація ризиків; контроль за ризиком -банк має встановити обмеження і довести їх до виконавців за допомогою положень,стандартів та/або процедур.які визнач.обовязки та повноваж.працівн.Ці контр.обмеж.мають бути дійовими інструм.управл.; моніторинг ризику -для забезп.своєчасного відстеження рівнів ризиків і винятків із тих чи ін.правил.

Діяльн.з управл.ризиками здійсн.через організаційну структуру.До процесу ризик-менеджм.мають бути залучені такі підрозділи банку:спостережна рада;правління банку;підрозділ із ризик-менеджм.;бек-офіси;фронт-офіси.Банкам рекомендується-виділяти в бюдж.кошти на утрим.та забезп.підрозділу ризик-менеджм.окремо;установити такий мех.оплати праці,який би не залежав від рівня ризику;постіне підвищ.кваліфікації працівн.

3. Порядок державної реєстрації банків з іноземним капіталом в Україні

1. Засновники мають отримати попередній дозвіл на створення банку з іноземним капіталом. В НБУ подаються відповідне клопотання та пакет необхідних документів. Рішення про надання попереднього дозволу на створення банку з іноземним капіталом приймає Правління НБУ у місячний термін після отримання документів. 2. Пакет документів, на основі якого приймається рішення про реєстрацію банку з іноз.кап., дещо ширший, ніж для банків з акц.капіталом, потрібні рішення уповноваж.органу управління іноземного інвестора, витяг з банківського реєстру країни, висновки іноземних аудиторс.організ.про фінансовий стан інвестора. 3. документи, що подаються розгл. крім Департаменту реєстрації та ліцензування Юридичним департаментом, а у разі необхідності Департаментом валютного контролю і ліцензування. 4. Внески до статутного капіталу такого банку нерезиденти можуть здійснювати як у нац., так і іноземній валюті, але лише безпосередньо на накопичу вальний рахунок, відкритий у ТУ НБУ.

78.Формування прибутку банку та порядок його розподілу.

Прибуток банку становить собою різницю між його валовим доходом і витратами.

Валовий дохід банка залежить насамперед від обсягу його кредитних вкладень і інвестицій, розміру процентної ставки по кредитах, від величини і структури банку.

Основним джерелом доходів більшості комерційних банків є проценти, що стягуються з позичальників за користування позиками. Це пояснюється тим, що банки є фінансовими посередниками, які здійснюють перерозподіл грошових коштів між тими, у кого вони вивільнились, і тими, у кого з них з’явилась тимчасова потреба.

Значні доходи банки отримують від проведення операцій з іноземною валютою. Доходи від цих операцій виступають як у вигляді комісійних за виконання операцій для клієнтів, так і у вигляді курсової різниці. Банки отримують доходи і від операцій з цінними паперами. Але оскільки ринок цінних паперів в Україні тільки починається формуватись, то і доходи банків від цих операцій поки незначні.

Банки також отримують доходи і від надання різного роду послуг: надання гарантій і поручительств клієнтам, розрахунково-касове обслуговування, довірчі (трастові), консультаційні, аудиторські, лізингові, факторингові послуги, операції з монетарними металами тощо. Доля цих видів у валовому доході кожного банку неоднакова і залежить від здійснюваних операцій та їх обсягу.

Витрати комерційних банків, як і в будь-якій іншій сфері підприємницької діяльності, можна поділити на відносно постійні і змінні. Відносно постійними є витрати банків на заробітну плату і нарахування на неї, бланки і канцелярські приладдя, утримання приміщень, охорони, протипожежної сигналізації, амортизаційні відрахування та інші. До змінних витрат відносяться виплати процентів по вкладах, депозитах і міжбанківському кредиту, за залишки коштів на поточних рахунках. Вони залежать як від обсягу залучених банком кредитних ресурсів, так і від їх вартості. До цих витрат відноситься також плата за послуги регіональній розрахунковій палаті за здійснення розрахункових операцій, забезпечення готівкою. Перемінними можуть бути витрати банку на рекламу, відрядження, поштово-телеграфні витрати тощо. Правда, в довгостроковому плані і ці витрати перемінні. Розподіл прибутку банку здійснюється за результатами діяльності за рік згідно з рішенням загальних зборів акціонерів (пайовиків) банку. Прибуток, що підлягає розподілу, розраховується таким чином: чистий прибуток після оподаткування за звітний рік збільшується на розмір нерозподіленого і невикористаного прибутку за результатами попереднього фінансового року і зменшується на розмір відрахувань у офіційні резерви, які формуються згідно з чинним законодавством (резервний фонд та загальний резерв). Решта суми розподіляється на виплату дивідендів власникам і на капіталізацію банку. Сума чистого прибутку, що залишається для розвитку банківського бізнесу, називається нерозподіленим прибутком.

Протягом року прибуток, як правило, розподіляється у вигляді авансу на основі встановлених зборами акціонерів (пайовиків) пропорцій.

52.Види діяльності банків на фондовому ринку

Діяльність банків на фондовому ринку багатогранна. Вони виступають у ролі емітентів, інвесторів, а також займаються професійною діяльністю з цінними паперами.

Емісійна діяльність банків полягає у випуску власних цінних паперів з метою залучення коштів для формування і поповнення статутного капіталу, а також з метою тимчасового залучення ресурсів для проведення окремих банківських операцій, фінансування певних програм чи напрямів діяльності. Випуск банком цінних паперів відбивається у пасивних операціях банків.

Інвестиційна діяльність передбачає вкладання коштів у цінні папери від свого імені і за свій рахунок. Банки, як правило активні інвестори на ринку державних цінних паперів. Банки мають право здійснювати інвестиції за рахунок власних коштів у статутні фонди та акції інших юридичних осіб на підставі письмового дозволу НБУ. Без письмового дозволу банки мають право здійснювати прямі інвестиції у фінансові установи за умови, що загальна сума таких інвестицій у кожну фінансову установу не перевищує 5% регулятивного капіталу банку. Згідно з українським законодавством банки можуть займатися професійною діяльністю на ринку цінних паперів за наявності відповідної ліцензії Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Основними видами професійної діяльності на ринку цінних паперів є діяльність з торгівлі цінними паперами, діяльність з управління активами інституційних інвесторів, депозитарна діяльність.

Значне місце в діяльності банків посідає також посередницька діяльність пов’язана з наданням послуг клієнтам, тобто клієнтські операції. Банки за дорученням купують та продають цінні папери, формують портфелі цінних паперів для клієнтів, управляють цими портфелями на підставі відповідного довірчого договору, займаються розміщенням цінних паперів на первинному ринку та надають консультаційні послуги. Також банки беруть активну участь у формуванні інфраструктури ринку цінних паперів, вони здійснюють депозитарну діяльність зберігача цінних паперів, діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. Важливим моментом у діяльності банків є контроль за використанням конфіденційної інформації співробітниками банків.

53.Емісійні операції банків з ЦП

Емісійні операції банків на фондовому ринку можна систематизувати залежно від виду ЦП, що випускаються в обіг, а саме:

-операції з випуску пайових ЦП(акцій або інструментів власності);

-операції з випуску боргових зобов’язань (облігацій, депозитних сертифікатів, комерційних цінних паперів);

-операції з випуску іпотечних ЦП;

-операції з випуску похідних ЦП.

Банки здійснюють емісію акцій з метою формування статутного капіталу; збільшення статутного капіталу через додатковий випуск акцій при незмінній номінальній вартості акцій; поділ або консолідація акцій при незмінному статутному капіталі; реорганізація банку.

Основними етапами емісійної діяльності банків, пов’язаним з відкритим розміщенням акцій є: прийняття банком рішення про розміщення акцій; реєстрація випуску акцій та проспекту емісій ДКЦПФР; отримання банком свідоцтва про реєстрацію випуску акцій.

Для залучення додаткових ресурсів на середньо-і довгостроковій основі банки вдаються до емісії облігацій. Ефективність залучення ресурсів за допомогою емісії облігацій тісно пов’язана з їх ліквідністю та ціною. Банк має право розміщувати облігації на суму, яка не перевищує трикратного розміру власного капіталу або розміру забезпечення, що надається йому з цією метою третіми особами. Рішення про випуск облігацій приймається емітентом і оформляється протоколом, який містить інформацію стосовно емітента, мети випуску, виду облігацій, загального обсягу емісії, порядку випуску та виплати доходів за облігаціями, строк и погашення їх. Емісія облігацій українськими банками незначна.

Банки емітують ще один вид боргових ЦП –депозитні(ощадні) сертифікати, які засвідчують суму вкладу, внесеного в банк і права вкладника на одержання після встановленого строку суми вкладу на обумовлених у сертифікаті процентів у банку, що емітував сертифікат. Депозитні сертифікати, що обертаються, виявилися привабливими як для банків так і для їх клієнтів. Банки завдяки емісії депозитних сертифікатів мають можливість гнучко управляти процесом залучення коштів. Крім того, банки мають можливість розширити коло клієнтів завдяки диверсифікації послуг, що надаються суб’єктам ринку. Для вкладників депозитні сертифікати є ліквідним і досить дохідним інструментом розміщення їхніх коштів. Умови і процедура їх емісії та обігу регулюється внутрішніми положеннями банків і повинні бути оприлюднені в друкованих засобах масової інформації або в загальнодоступному для клієнтів місці в банку.

Банк також може здійснювати емісію іпотечних ЦП: іпотечні сертифікати та іпотечні облігації. Іпотечний сертифікат-вид ЦП, забезпечений іпотечними активами або іпотеками. Він поділяється на сертифікати з фіксованою дохідністю та сертифікати участі.

Банки можуть бути емітентами звичайних іпотечних облігацій.

Іпотечна облігація засвідчує внесення грошових коштів її власником і підтверджує зобов’язання емітента (банку) відшкодувати йому номінальну вартість цієї облігації та грошового доходжу, а в разі невиконанням емітентом зобов’язань за іпотечною облігацією надає її власникові право задовольнити свою вимогу за рахунок іпотечного покриття. Порядок емісії звичайних іпотечних облігацій: банк надає іпотечних кредит; банк емітує звичайні іпотечні облігації під забезпечення заставних; банк продає звичайні іпотечні облігації та бере зобов’язання щодо виплати основного боргу і процентів; інвестори купують облігації та отримують платежі в рахунок погашення основного боргу і виплати процентів від банку; управитель від імені власника іпотечних ЦП здійснює управління іпотечним покриттям; іпотечні кредити залишаються на балансі банку, але враховуються окремому рахунку; у випадку банкрутства банку власники облігацій мають вищий пріорітет над правами чи вимогами інших осіб щодо іпотечного покриття.

55.Заставні операції банків з ЦП

Банки можуть використовувати ЦП, що перебувають у їхній власності, як предмет застави, тобто як предмет забезпечення своїх зобов’язань за угодами при одержанні кредиту від НБУ або на міжбанківському ринку. Застава ЦП оформляється договором про заставу або заставним зобов’язанням. Власник ЦП(банк-позичальник) у відносинах застави є заставодавцем. Передання ЦП заставодержателю(банку-кредитору) не означає, що йому переходить право власності. Заставодавець виконуючи свої зобов’язання перед заставодержателем, зберігає право власності на ЦП. Заставодержатель має право в разі невиконання заставодавцем зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення претензій із вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Заставні операції є похідними від кредитних операцій і здійснюються банками для гарантування своєчасного і повного погашення кредиту. ЦП як предмет застави повинні задовольняти певні вимоги: належити заставодавцю, бути ліквідними, їхня вартість має перевищувати суму позички і нарахованих відсотків. Різниця між вартістю заставних ЦП і позичкою залежить від якості ЦП. Банки можуть використовувати ЦП як предмет застави при одержанні кредиту овернайт, що надається НБУ на 1 день через постійно діючу лінію рефінансування за оголошеною процентною ставкою, тендерного кредиту, що надається банкам, які беруть участь у кредитних тендерах, що систематично проводяться НБУ, а також стабілізаційного кредиту, що може надаватися банкам на підтримку заходів щодо їх фінансового оздоровлення.

Банки під забезпечення кредиту можуть запропонувати НБУ різні види ЦП за умови дотримання певних вимог НБУ: -державні облігації України(облігації внутрішньої державної позики Укр.., облігації зовнішньої держ. позики Укр., цільові облігації внутрішньої держ. позики Укр.); -державні облігації Укр.., які перебувають у довірчій власності банку, за умови, що є письмова згода установника управління на заставу облігацій під забезпечення кредитом; - депозитні сертифікати НБУ за умови, що строки їх погашення настають пізніше, ніж строки погашення кредиту; - векселі суб’єктів господарської діяльності- резидентів Укр.., що враховані банком за дисконтною ставкою не нижчою, ніж облікова ставка НБУ; - іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю; - облігації підприємств та облігації місцевих позик за умови, що вони: випущені або пере випущені у бездокументарну форму; вільно обертаються на ринку; обліковуються на балансі банку не менше, ніж 1 місяць; - векселі банків, авальовані іншим банком; - зобов’язання Державної іпотечної установи за умови, що Кабінет Міністрів надав державні гарантії щодо виконання цих зобов’язань і ці гарантії підтверджені коштами в держ. Бюджеті Укр.. на відповідний бюджетний рік; - заставні; - подвійні складські свідоцтва, видані сертифікованим товарним складом як підтвердження приймання товару на зберігання.

57.Діяльність банків у сфері андеррайтенгу

Андеррайтинг – діяльність з випуску ЦП за дорученням, від імені із а рахунок емітента. Емітент укладає з андеррайтером угоду про розміщення акцій. Залежно від характеру цієї угоди технологія розміщення акцій може бути різною: - повний випуск з перепродажем. Андеррайтер викуповує за свій рахунок весь випуск акцій(або частку) за єдиною ціною, щоб потім його перепродати за вищою ціною; - розміщення з гарантією. Андеррайтер шукає інвесторів для акцій емітента і гарантує, що викупить уся нерозміщену серед сторонніх інвесторів частину випуску. У такій угоді банк, як і в попередній угоді «новий викуп з перепродажем», діє як дилер.Він бере на себе фінансові ризики, пов’язані з розміщенням акцій; - розміщення без гарантій викупу. Андеррайтер шукає інвесторів для акцій і намагається по можливості продати їх, але нерозміщену частину випуску акцій сам не викуповує. У такій угоді банк є брокером, і всі фінансові ризики, пов’язані з розміщенням акцій, покладає на емітента. Андеррайтер отримує комісійну за ту кількість акцій, яку він продав. Нереалізована частина емісії акцій повертається емітенту; - купівля посередником опціону «call», який надає право йому купити вказані в договорі акції за ціною виконання опціону або відмовитись від цієї купівлі. Якщо розміщення акцій організовується з участю кількох посередників, то один із них може виступати в ролі лід-менеджера випуску акцій. Він координує дії всіх посередників, залучених до розміщення акцій, організовує андеррайтинг усього випуску акцій. Банк як торговець ЦП зобов’язаний: діяти в інтересах клієнта; попереджати клієнтів про ризики конкретної угоди з ЦП; узгоджувати з клієнтом рівень можливого ризику щодо виконання операцій купівлі продажу або обліку ЦП; надавати клієнту інформацію щодо курсу ЦП; виконувати договори та замовлення клієнтів у порядку їх надходження; передусім виконувати операції з ЦП за договорами та замовленнями клієнтів, а потім уже власні операції з такими самими ЦП; за наявності у банку заінтересованості, яка перешкоджає йому виконати замовлення клієнта на найвигідніших умовах, банк зобов’язаний негайно повідомити про це клієнта.

61.Розрахунки чеками при зовнішньо-економічних операціях

Чек (англ, check) — грошовий документ встановленої форми, який містить безумовне розпорядження чекодавця банку здійснити платіж зазначеної у чеку грошової суми чекоутримувачеві готівкою чи перерахування грошей на його рахунок. У міжнародному обороті чек як засіб платежу як правило використовують при остаточному розрахунку за поставлені товари (роботи, надані послуги).

Відносини контрагентів у міжнародній торгівлі при використанні чекової форми розрахунків регламентуються нормами Женевської конвенції, що встановила Уніфікований закон про чеки. Україна не приєдналася до Женевської конвенції, тому при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності її учасники-резиденти повинні враховувати особливості здійснення операцій з чеками при розрахунках.

Встановлено єдині правила і порядок здійснення уповноваженими банками та уповноваженими фінансовими установами (далі — банк/установа) операцій із чеками в іноземній валюті на території України, які емітовані за кордоном і пред'явлені до сплати на території України (мають покриття в іноземних банках або в банках України). Використання чеків в іноземній валюті при розрахунках за зовнішньоекономічними операціями суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України дозволяється, якщо:

- у зовнішньоекономічному договорі зазначено, що чек виписується
нерезидентом на резидента, які є сторонами договору;

- чек виписаний нерезидентом для сплати за товар, або для
використання його як застави згідно з чинним законодавством
України, або гарантії забезпечення виконання зобов'язань перед
резидентом. У чеку має зазначатися призначення платежу;

- нерезидентом-чекодавцем є банк, держава (в особі уповноваженого
державного органу), міжнародна організація, корпорація, страхова
компанія, які мають міжнародний довгостроковий кредитний рейтинг
-"інвестиційний клас" (investment grade);

- чеки на пред'явника не застосовуються.

Схема розрахунків чеками

1. Бронювання грошових коштів на рахунку для розрахунків із застосуванням чеків

2. Укладання зовнішньоекономічного договору

3. Поставка товарів

4. Видача чека

5. Подання чека у банк для інкасування

6. Приймання чека до інкасування

7. Інкасування чека

8. Перерахування грошових коштів

9. Зарахування коштів на поточний рахунок чекодержателя

Чек не може бути акцептований. Напис на чеку про акцепт уважається недійсним.

Будь-яке зазначення про проценти, що міститься на чеку, вважається недійсним і не приймається банком до виконання. Чек, сума якого написана і словами, і цифрами, є дійсним. У разі виявлення розбіжностей між цими позначеннями чек є дійсним на суму, що зазначена словами. Чек, сума якого зазначена кілька разів словами або цифрами, є дійсним. У разі виявлення розбіжностей між цими позначеннями чек чинний лише на меншу суму.

Чек повинен мати відповідне фінансове покриття на банківському рахунку чекодавця.

Банки не несуть відповідальності перед чекодержателями за несплату чеків у разі відмови платника в сплаті чека.

65.Особливості здійснення валютного кредитування

Кредитування в іноземній валюті здійснюється уповноваженими банками відповідно до Положення про кредитування, відповідно до якого:

1.Кредити і іноз.валюті надаються юр.особам-резидентам, які займаються підприємницькою діяльністю, резидентам за операціями, що здійснюються ними з використанням платіжних карток міжнародних платіжних систем та юр.особам-нерезидентам банківським установам; 2.комерційними банками кредити в іноземній валюті надаються за умови мобілізації ними валютних ресурсів на відповідний строк.3. погашення заборгованості в іноземній валюті за кредитом і % за користуванням ним здійснюється у черговості, яка встановлюється сторонами при укладанні угоди про надання кредиту. Постановою НБУ Про окремі питання, повязані з регулюванням діяльності комерційних банків визначено: 1. іноземна валюта, яку банк отримав у вигляді сплати іноземним інвестором відповідної частки статутного капіталу, може використовуватися при здійсненні банківських операцій, у тому числі при наданні кредитів в іноземній валюті. 2. банки можуть надавати кредити в іноземній валюті і в тому разі, якщо для цього вони залучають депозити чи кредити в іноземній валюті від резидентів чи нерезидентів.

51. Комісійні операції банків в сфері вексельного обігу.

Виконання комісійних операцій пов'язане:

- з інкасуванням векселів,

- оплатою векселів, у яких банк є особливим платником.

- зберігання векселів(оригіналів, копій і примірників

- купівля-продажі обмін векселів за дорученням клієнтів

Інкасування векселя — це виконання банком доручення векселедержателя на стягнення платежу з боржника. За цю послугу банк стягує плату. Прийнявши на інкасо вексель, комерційний банк повинен своєчасно переслати його до комерційного банку за місцем платежу і повідомити платника про інкасування век­селя.