Постачальник®1 2Покупець

¯3 ­5 ¯6

Фактор„

1-поставка товара, 2-акцепт докум-в, 3-передача їх до КБ, 4-перевірка плат-сті, 5-фактор-й Кр-т, 6-надход-ня платежу за докум-том

Факторинг полягає в тому, що фактор купує рахунки-фактури клієнта і виплачує йому грошові кошти у розмірі 80-90% від суми боргу. Решта 10-20%, що лишилися, банк утримує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає утриману суму клієнтові.

Факторингова послуга оформляється шляхом укладання угоди між і банком і клієнтом, в якій має бути зазначено вид факторингу: закритий чи відкритий. При відкритому факторингу дебіторам надсилається повідомлення про укладання угоди і пропонується здійснити платежі безпосередньо фактору. При закритому факторингу дебітори направляють кошти клієнту, а той розраховується з фактором.

Залежно від характеру взаємовідносин між фактором і поста­чальником, що складаються у разі відмови покупця від оплати боргових вимог, розрізняють Фак-г з правом регресу та Фак-г без права регресу. У першому випадку постачальник несе ризики за борговими вимогами, які придбав у нього фактор. Мо­ва йде про те, що Фак-г з правом регресу дозволяє фактору повернути постачальникові неоплачені покупцем боргові вимоги і вимагати від нього повернення грошових коштів фактору. Фак-г без права регресу означає, що фактор бере на себе ризик щодо одержання грошових коштів від покупців.

Плата за Фак-гове обсЛговування включає:

—комісію за послуги у розмірі визнайеного договором проце­нта від загальної суми придбаних фактором боргових вимог;

—процент за кредит, наданий фактором постачальнику.

Фак-гові операції вигідні як постачальнику, так і фактору.

Використання Фак-гу постачальником дає йому змогу,

зокрема:

—прискорити одержання грошових коштів за відвантажені

товари (роботи, посЛги);

—зменшити ризик появи сумнівних боргів;

—поліпшити процес інкасування боргів;

—оперативно одержати від фактора кредит;

—зменшити витрати, пов'язані з обліком та інкасацією боргів.

Недоліком Фак-гу для постачальника є вища вартість цієї операції порівняно зі звичайним кредитом.

47.Довгострокове банківське кредитування

Довгострокове кредитування базується на таких принципах:

а) довгостроковість;

б) платність:

в) поверненість;

г) цільове використання.

Спеціалісти банку вирішують проблему потреби у довгостроковому кредитуванні шляхом визначення повної вартості витрат на впровадження заходів за умови, що кредит є єдиним джерелом фінансування проекту, або ж різниці між вартістю цих витрат і власними коштами позичальника, якщо існують інші джерела фінансування проекту. Видача довгострокового кредиту може здійснюватися одночасно або поетапно (в міру виконання будівельно-монтажних робіт, придбання товарно-матеріальних цінностей тощо). Процентна ставка за кредит обумовлюється з урахуванням терміну позички, рівня ризику, кредитної історії клієнтів.

48.Лізингові операції банків

Лізинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця, або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів

У лізинговій угоді беруть участь три сторони: 1) постачальник, який є виробником об'єкта лізингу; 2) лізингодавець, який оплачує об'єкт лізингу і здає його в лізинг; 3) лізингоодержувач, той, хто отримує і використовує об'єкт лізингу.

Розрізняють три форми лізингу:

Прямий лізинг передбачає після закінчення терміну оренди перехід права власності на об’єкт лізингу до орендаря. Сутність зворотного лізингу полягає в тому, що підприємство продає своє майно лізинговій компанії (банку) і відразу бере його в довгострокову оренду. Після закінчення лізингового контракту право власності на майно знову переходить до підприємства-орендаря. Така ситуація може виникати, коли підприємству на даний момент необхідні грошові кошти. Змішаний лізинг передбачає пайову участь орендаря та лізингової фірми у витратах, пов’язаних із придбанням об’єкта лізингу. Ця форма оренди застосовується зазвичай стосовно дорогого майна і є поширеною формою фінансування діяльності підприємств у період їх становлення. Після закінчення терміну оренди право власності на майно переходить до орендаря.