Коли з'явилися розділові знаки?

Перші розділові знаки з'явились у Стародавній Греції. Спочатку там вживали тільки один знак - крапку. Ставили її то зверху рядка, то посередині його, то внизу. Згодом з'явилася також крапка з комою.

Така пунктуація існувала протягом усього середньовіччя. Зустрічалися й інші знаки - для цілком суб'єктивного розділення слів та речень. Правил пунктуації не було ніяких. А вже в кінці VIII ст. пунктуацію так забули, що її треба було відновлювати. Поява друкарства вимагала розділових знаків.

Честь винайдення сучасної пунктуації належить венеціанському видав­цеві Альду Мануцію, що жив на рубежі XV - XVI ст., гуманісту, який цілком присвятив себе справі поширення в Європі спадщини античного світу. Він за­снував у Венеції друкарню, де почав видавати твори старогрецьких класиків.

Він запровадив у друкарство майже всі відомі нам розділові знаки, в тому числі й першу кому. Замість готичного шрифту він ввів прямий і ви­найшов курсив.

У сучасному латинському й українському письмі застосовується десять розділових знаків (нині - тринадцять): кома (,), крапка (.), двокрапка (:), крапка з комою (;), тире (-), кома і тире (, -), лапки (" "), крапки (...), знак питання (?), знак оклику (!), знак питання і знак оклику (?!), дужки (), // (дві риски).

Особливістю іспанської пунктуації є те, що знаки питання та оклику ставляться не тільки в кінці речення, але й на початку його в перевернутому вигляді. Робиться це для того, щоб читач заздалегідь знав, з якою інтонацією слід вимовляти те чи інше речення.

■' ' (3 журналу)

"Читання з листа"

Запишіть основні думки прослуханого. ЧЕРВОНЕ СВІТЛО НА СИНТАКСИЧНОМУ ПЕРЕХРЕСТІ

На жвавому синтаксичному перехресті ми зустрічаємо речення різної будови, різноманіття правильного оформлення думки і розмаїття можливих помилок. Без всевидячого регулювальника, без диригента тут не обійтись. І ним скрізь і завжди виступає думка. Проте думка не існує сама собою. Вона завжди спирається на свою вірну помічницю - граматику. Тільки в парі з граматикою думка долає все і торжествує. Отже, для нашого повсякденного спілкування, для всіх видів діяльності вкрай необхідні міцні знання грамати­ки. За їх наявності нам не спалахуватиме червоне заборонне світло. Червоне світло на синтаксичному перехресті... Вчасно зупини і порятуй від помилок,

Розділ ПІ. Тема 1. Дійові документи як засіб писемної професійної комунікації

щоб не закріплювалися вони в нашій пам'яті. Червоне світло хай буде пере­сторогою на нелегких шляхах творення тексту. Хай воно відверне від поми­лок в усному і писемному мовленні.

Подаємо п'ять синтаксичних правил.

Правило перше. Не пускайте слів поперед думок.

Не можна допускати, щоб слова бігли наввипередки, обганяючи думку, а думка щоб пленталася позаду. Думка - господар слів. Вона вказує їм, як по­водитися в реченні, кличе їх у разі потреби.

Правило друге. Не допускайте у текст багатослів 'я.

У багатослів'ї губиться думка, стає розпливчастою. Ознакою справж­нього граматичного мистецтва є стислість висловлювання. Від неї взаємна користь: і мовцеві, і слухачеві або читачеві. Адже в такому випадку за допо­могою меншої кількості слів досягається більший ефект мовлення.

Правило третє. Н е розлучайте гра матичн о поєднаних слів.

Роз'єднання таких пар призводить до порушення або послаблення син­таксичних зв'язків і до смислової нечіткості. Так, перехідне дієслово і прямий додаток можуть розташовуватись у реченні поряд або віддалятися одне від одного (наприклад: Пригадую історію, давно забуту і Пригадую давно забу­ту історію). Похідне ж від дієслівного словосполучення іменникове має су­воріший порядок слів: залежний родовий відмінок стоїть зазвичай після опо­рного віддієслівного іменника (наприклад: Написання реферату йде повіль­но). Не можна роз'єднувати опорне і залежне слово (наприклад: Політичні дискусії, навмисне виділена фраза). Прикметникове означення звикло стояти в українській мові попереду іменника (наприклад: медична допомога, бухгал­терський облік, вокально-інструментальний ансамбль, військова присяга).

Правило четверте. Не забувайте синтаксичних синонімів.

Синтаксичні синоніми вносять додаткові смислові відтінки, урізнома­нітнюють наше мовлення, приносять слухачеві або читачеві естетичну насо­лоду. Розумно користуйтесь синонімічними реченнями, словосполученнями і формами слів (наприклад: Капітан Дорошенко Максим подав рапорт. Ра­порт подано капітаном Дорошенком Максимом. Батькове слово і Слово батька. Доповісти ректору і доповісти ректорові).

Правило п 'яте. Не надуживайте однаковими граматичними формами.

Так можна вишикувати довгий ряд родових відмінків у реченні. (На­приклад: Читання нового твору видатного письменника, нашого сучасника, оспівувача моральної краси людини, викликало захоплення слухачів).

Рекомендується уникати таких фраз. Коли ж у речення проситься бага­то граматичних форм-близнюків, відберіть лише частину їх, а решту замініть синонімами (наприклад: Читання нового твору видатного письменника, на-июго сучасника, що оспівує моральну красу людини, викликало захоплення у слухачів).

Отже, нам необхідні кмітливість, знання правил граматики і творча думка.

(За І. Р. Вихованцем)

Українська мова фахового спрямування

вав московським госпіталем. Першим зумів розпізнати істинний характер страшної хвороби, що напала тоді на людей, і застосувати ефективні засоби боротьби з нею. Про свою організаторську роботу та досвід ліквідації епіде­мії учений розповів 1776 року в монографії "Опис морової язви, що була у столичному місті Москві з 1770 по 1772 роки". Цінна практична праця була перекладена на іноземні мови, а її автор став одним з основоположників віт­чизняної епідеміології і визначним авторитетом у цій галузі.

Виходець із Сосниці, що на Чернігівщині, син українського сотника Филимона Шатила (справжнє прізвище вченого) одержав блискучу навіть для нинішніх часів освіту. Упродовж семи років (1756 - 1763) Опанас Филимоно-вич закінчив за кордоном три прославлених університети - в Галле, Лейдені, Страсбурзі. Він захистив учені ступені доктора права, філософії, медицини. Але й тим не обмежилося коло зацікавленості Шафонського. Справжній ен­циклопедист, він захопився історією, економікою, статистикою, топографією, етнографією. І досяг значних успіхів у таких різних галузях знань. Про це свідчить капітальна праця вченого "Чернігівського намісництва топографіч­ний опис з коротким географічним й історичним описом Малої Росії...", що не втратила й тепер свого значення. Книга містить багатий матеріал з історії, етнографії та економіки Лівобережної України.

(З журналу)