Судова система

Вже під час народно-визвольної війни в України почала формуватися власна судова система Це було поєднання окремих елементів ліквідованої старої польської судової системи та нових судових органів. Цю судову систему визнав царський уряд.

У договорі 1654 року була зафіксована вимога України "підтвердити права і вольності наші військові, які з віків мало Військо Запорізьке, що своїми правами судилося". Правосуддя в той час вважалося однією з найважливіших функцій влади і Військо Запорізьке надавало йому великої ваги. "Щоб ні воєвода, ні боярин, ні стольник у суди військові не вступалися, але від старшин своїх, щоб товариство судимі були: де троє чоловіків козаків, тоді два третього мають судити". В царевій грамоті від 27 березня 1654 р. за Україною визнава­лося право мати власні суди та судитися "по своїм попереднім пра­вам". Отже, в договорі була занотована теза про цілковиту незалежність України від царського уряду в сфері судочинства.

Внаслідок Визвольної війни польська судова система в Україні була скасована. Мова йдеться про шляхетсько-станові суди: земські – в цивільних справах, гродські – в кримінальних та підкоморські – в земельних. Всі суди в своїй діяльності керувалися Статутом 1588 року. В містах продовжувало діяти магдебурзьке право.

Спочатку судові функції виконували уряди різних рівнів, однак незабаром в їхньому складі стали виділятися колегії чи окремі урядовці, яким доручалось постійно виконувати судові функції. Це явище, без сумніву, свідчить про поступовий процес диференціації органів публічної влади в Україні, тобто утвердження української національної держави. Цей процес явно випереджав розвиток судової системи як самостійного інституту і в Росії, і у Речі Посполитій

Після створення Української держави судова система складалася з Генерального суду, полкових, сотенних та громадських (сільських) судів.

Вищим органом був Генеральний (військовий) суд, до нього входили Генеральний суддя (в 1654 р. їх було три, згодом два, а пізніше один) і генеральний старшина. В 1727 р. до складу суду було введено 3 російських та 3 українських чиновники. Гетьман став президен­том суду, кандидатури членів суду затверджувалися царем.

На початку Визвольної війни Генеральний суд діяв як суд першої інстанції у справах особливої важливості. З часом він перетворюється у вищу апеляційну інстанцію, що було закріплено в універсалі гетьмана Розумовського від 17 листопада 1760 р. Як вища інстанція Генеральний суд здійснював нагляд за нижчими судами, видавав їм інструкції, посилав до них своїх представників для участі в окремих судових засіданнях.

Гетьманським універсалом від 17 листопада 1760 р. Генеральний військовий суд було реформовано. До його складу увійшли 12 чоло­вік: 2 генеральних судді та десять представників від полків. Уві во­ни обиралися козацькою старшиною. В 1767 р. делегатів змінили постійні члени суду. Генеральний військовий суд діяв і після ліквідації Гетьманщини та остаточно припинив своє існування у 1786 році.

Основною ланкою судової системи були полкові суди. Вони діяли аж до 1763 року і за своїм складом не відрізнялися від складу відповідних полкових канцелярій. Головував на суді полковник, а в засіданні брав участь полковий суддя. Полкові суди розглядали кримінальні (перш за все вбивство) та цивільні справи. Вони були судами другої інстанції для нижчих, зокрема, сотенних судів. Під час військових походів полкові суди виступали як військово-польові суди.

На території сотні стояли сотенні суди, які очолювали сотники. За своїм складом і діяльністю вони були схожі із сотенним правлінням. Спочатку сотенні суди діяли разом з ратушними судами і називалися «судом нашим и всей громады постолитой», «уряд сотенный». Починаючи з середини ХVIIІ ст., до складу сотенного суду входили: сотник, отаман, міський писар, а також сотенний осавул та хорунжий. У 1730 р. за інструкцією гетьмана Д. Апостола сотенний суд було відокремлено від міського (магістратського) суду. Поступово компетенція сотенних суддів звужувалася і була зведена до мінімуму. За ними залишилося право «между родовыми казаками, в самых маловажных жалобах и спорах словесную расправу чинить». Сотенні суди було скасовано у 1763 році.

На Запорізькій Січі суддями у запорізьких козаків була вся військова старшина, кошовий отаман, суддя, писар, військовий осавул. Кошовий отаман вважався вищим суддею, тому що він мав верховну владу над всім запорізьким військом. Але офіційним суддею в Запоріжжі був військовий суддя, який однак, тільки розглядав справи, давав поради сторонам, які сперечалися, але не утверджував остаточно своїх рішень, що надавалось військом тільки кошовому отаману.

Курінні отамани досить часто виконували роль суддів серед козаків власних куренів, і мали при куренях таку силу, що могли розглядати суперечки між сторонами і тілесно карати винних у скоєнні якого-небудь злочину чи правопорушення.

Існували також сільські суди, загальні для козаків і селян. До їх складу входили війт та декілька козаків і селян, але справи останніх розглядалися окремо. Інструкція Д. Апостола від 1 червня 1730 року приписувала, що в селах підлеглих сотенній адміністрації, судить отаман чи війт з двома-трьома товаришами. У державних маєтках, якщо скарга подавалася на козака селянином, суд здійснювався отаманом «знатним товариством». Якщо ж козак поскаржився на мужика, то їх судив староста чи війт.

Українські феодали уберегли право доменіального, вотчинного суду. Доменіальний суд над селянами магістратських і ратушних сіл здійснювали магістрати та ратуші. Цим же правом стали корис­туватися козацькі старшини, землевласники, українська шляхта.

В ратушних містах суди, починаючи з другої половини XVII ст., підпадають під вплив полкової та сотенної адміністрації. Самостійність зберегли тільки суди у великих магістратських містах (Київ, Пе­реяслав, Ніжин та ін.). У 1763 р. суди магістратів було вилучено з підпорядкованості полкових канцелярій, і справи міщан могли розглядати уведені наприкінці 1763 р. земські суди. До складу міських судів входили: війти, бурмістри, райці (радці або ратмани) і лавники.

Суд церкви було санкціоновано церковним Собором 1667 р. Судові функції в Україні також здійснювали: цехові, мирові, третейські і ярмаркові суди.

Судова реформа 1760 року

В середині ХVІІІ ст. в Україні назріла необхідність судової реформи, метою якої було забезпечення соціально-економічних вимог старшини та шляхти, що намагалися зрівнятися в правах з ро­сійським дворянством. Судова реформа за їх намірами мала зрівняти в підсудності усі прошарки панівного класу, обмежити компе­тенцію Генерального військового суду як суду першої інстанції для вищої старшини, розмежувати розгляд цивільних та кримінальних справ і, нарешті, спростити судову систему.

З`їзд козацької старшини у Глухові підтримав вимоги про проведення судової реформи, і після її проведення у 1760 році склалась нова система загальних судів – земські, гродські і підкоморські, а Генеральний військовий суд став апеляційною інстанцією для них.

Україну було поділено на 20 судових повітів. У кожному повіті було створено земський суд для цивільних справ, підкоморський – для земельних. Для розгляду кримінальних справ було відновлено 10 гродських судів у кожному полковому місті.

Земські суди було створено у всіх повітах Гетьманщини. До їх складу входили земський суддя, підсудок і писар, які обирались із козацької старшини, з 1768 р. було заборонено обирати до складу земського суду рядових козаків. Вступаючи на посаду, члени земського суду приймали присягу. Земські суди розглядали різноманітні суперечки «про право на власність», про спадщину. Їх було ліквідовано в 1831 р.

Підкоморські суди створювались по усіх повітах, до їх складу входили підкоморій і комірник. Кандидатуру підкоморія визначав гетьман, і він обирався повітом; за своїм становищем він вважався першим після полковника; підкоморій добирав собі помічника – комірника; обидві посади були довічними. Підкоморський суд розглядав усі земельні спори та діяв до 1840 р.

У гродські суди фактично було перетворено полкові суди, які діяли у всіх полкових містах. До гродського суду входили: полковник, міський суддя, до трьох полкових старшин і судовий писар. До компетенції гродських судів належали кримінальні справи про вбивство, згвалтування, крадіжку, розбій, хабарництво тощо, а важливі кримінальні справи, які стосувались інтересів Російської імперії, передавались на розгляд у Преображенський приказ і Таємну Канцелярію, а пізніше у Вищу таємну раду і Таємну експедицію. Гродські суди діяли до 1782 р.

Найвищою судовою інстанцією в Україні залишався Генеральний суд, до складу якого входили два генеральні судді і 10 вибраних депутатів від полків.

Таким чином, судова реформа 1760 року поновлювала суди, які існували за польсько-литовського панування. У 1763 році цю судову реформу затвердили Генеральні збори, що репрезентували все українське козацтво. На Генеральних зборах було сказано: "Ми маємо найліпші закони, які тільки може мати найшляхетніший народ у світі".

Реформа 1760-1763 років мала позитивне значення, оскільки вона відділила судову владу від адміністративної. З іншого боку, вона повертала судову систему на 150 років назад і передбачала дію Статуту 1588 року.

Своєрідна традиційна судова система залишилася на Запорізькій Січі. Суд, який не був відокремлений від кошової і паланкової адміністрації, очолював військовий суддя, який був другою особою після кошового отамана. До складу цього суду входили представники козацької старшини. У своїй організації та діяльності суд Запорізької Січі користувався нормами звичаєвого права. Всі, хто проживав на території Запорізької Січі, підлягали юрисдикції тільки козацького суду.

В Слобідсько-Українській, Херсонській, Катеринославській губерніях з 1775 р. діяла судова система Росії. Наприкінці 1780 року тут царським наказом було запроваджено загальноросійський устрій. Генеральний суд було скасовано, в кожній губернії замість громадських судів було створено повітові суди.

Таким чином, у кінці XVIII ст. самобутня судова система, яка існувала на Лівобережній Україні, в частині Правобережжя та в Запорізькій Січі, була знищена і натомість був розповсюджений судоустрій Російської імперії.

Питання 3. Особливості судового процесу на українських землях періоду Гетьманщини (друга половина ХVІІ ст. – кінець ХVІІІ ст.).