Державний устрій. Державний устрій Великого князівства багато в чому був схожий на устрій Київської Русі

Державний устрій Великого князівства багато в чому був схожий на устрій Київської Русі. Разом з тим на українських землях наприкінці XIV–XV ст. в межах Великого князівства Литовського відбувалася певна історична еволюція державного управління. Так, Великим князем вводиться інститут намісництва. Місцеві руські князі поступово втрачали свою самостійність, а їх землі передавалися в управління великокняжих намісників. Разом з цими процесами великі князі литовські починають втручатися і у внутрішні справи українських земель. Це пов’язано з закінченням процесу об’єднання українських князівств навколо єдиного центру. В цей час майже вся повнота влади в державі опинилася в руках шляхти Великого князівства Литовського.

Влада концентрувалася в руках Великого князя династії Гедиміновичів. Місцева адміністрація складалася з удільних князів, а з XV ст. – з державних намісників. При Великому князі діяла так звана «Пани-Рада». Спочатку це був лише консультативний орган, а з 1492 р. його роль посилюється. До «Пани-Рада» входили удільні князі, намісники, ієрархи католицької та православної церков.

Прототипом феодальних з’їздів Київської Русі був Великий вальний сейм. Центральна адміністрація складалася з урядовців Великого князя: маршалок земський, маршалок двірський, канцлер, під канцлер, підскарбій, гетьман, чашник, кухмістер, ловчий, стольник, кравчий та ін.

З XV ст. починає скликатися сейм, у роботі якого брала участь шляхта. Одним з найважливіших повноважень сейму була участь у визначенні суми податків для утримання армії.

Залежність українських земель від центру полягала головним чином у тому, що вони повинні були платити великому князеві литовському данину – так звану «поданщину» і брати участь у військових походах.

За всіма ознаками форма державного устрою Великого князівства мала характер, наближений до федерації. Хоча аж до II пол. XVI ст. не було: а) чітко встановленої централізованої системи управління, б) репрезентації земель в центральних органах, в) чітко встановлених форм місцевого самоуправління. Центральне ж самоуправління не формувалося членами федерації.

В 1564 році була проведена сеймова реформа, відповідно до якої було визначено порядок шляхетського представництва на загальному сеймі: шляхта мала обирати на повітових сеймиках по два посли від кожного повіту. Послам вручалася відповідна писана інструкція від шляхти. В українських воєводствах нараховувалось 22 сеймики. В цілому сейм мав деякі ознаки установи парламентського типу, але, на відміну від західно-європейських станово-представницьких органів, тут була представлена лише шляхта.