Ідентифікація та декларування об'єктів підвищеної небезпеки

Ризик виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру значною мірою визначається станом потенційно небезпечних об'єктів. І сьогодні важливим є визначення властивості потенційно небезпечного об'єкта з точки зору можливого небезпечного впливу на виробництво, населення і оточуюче середовище, яке виконується під час ідентифікації потенційно небезпечних об'єктів. Слід зазначити, що з 1 січня 2003 року в Україні розпочалася реєстрація потенційно небезпечних об'єктів. Реєстрації підлягають розміщені на території України об'єкти, на яких існує загроза виникнення НС.

Роботи із паспортизації потенційно небезпечних об'єктів і створення Державного реєстру ПНО є важливими складовими забезпечення національної безпеки в умовах мирного часу. Державний реєстр ПНО призначений для обліку всіх потенційних джерел НС державного чи регіонального масштабу і використовується для збору, накопичення, відновлення, систематизації та збереження формалізованої інформації про ідентифіковані та паспортизовані ПНО, а також оперативної видачі її за запитаннями користувачів.

Правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки, спрямовані на захист життя і здоров'я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об'єктах шляхом запобігання їх виникненню, обмеженню (локалізації) розвитку і ліквідації наслідків та визначаються Законом України 2001 року "Про об'єкти підвищеної небезпеки", постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 року № 956 "Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки". Ідентифікація проводиться суб'єктом господарської діяльності, у власності або користуванні якого є хоча б один потенційно небезпечний об'єкт, або який має намір розпочати будівництво такого об'єкта.

Об'єкт підвищеної небезпеки - об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.

Ідентифікація об'єктів підвищеної небезпеки - порядок визначення об'єктів підвищеної небезпеки серед потенційно небезпечних об'єктів. Суб'єкт господарської діяльності ідентифікує об'єкти підвищеної небезпеки відповідно до кількості порогової маси небезпечних речовин.

Вимоги щодо порядку ідентифікації не застосовуються до ідентифікації та обліку:

- потенційно небезпечних об'єктів військового призначення;

- потенційно небезпечних об'єктів, віднесених до таких у зв'язку з наявністю на них радіоактивних речовин;

- потенційно небезпечних об'єктів розвідки, видобутку та розробки корисних копалин, включаючи розвідку та розробку морського дна, наявність небезпечних речовин у яких обумовлена природними явищами, а їх кількість не може контролюватися;

- небезпечних речовин, що перевозяться за межами підприємства усіма видами транспортних засобів, крім транспортування по трубопроводах;

- гідротехнічних споруд, хвостосховищ, шламонакопичувачів та накопичувачів токсичних відходів.

Ідентифікація ПНО потребує встановлення небезпечних видів діяльності, у відношенні яких є підстави вважати, що вони можуть викликати при певних обставинах техногенні аварії або катастрофи з важкими соціальними і економічними наслідками. Для початку процедури ідентифікації об'єктів підвищеної небезпеки на підприємстві рекомендується створити координаційну раду з відповідних фахівців та затвердити її склад наказом керівництва підприємства. До її складу необхідно включати представників служби головного технолога (металурга), постачання, охорони праці, вхідного контролю тощо залежно від наявності на підприємстві таких посад. Голова координаційної ради затверджує організаційні заходи щодо проведення ідентифікації об'єктів підвищеної небезпеки. Результати ідентифікації використовуються на попередніх стадіях аналізу небезпеки об'єкта. Але слід відзначити, що при ідентифікації ПНО виникають багато питань, так як ця процедура є складним і об'ємним процесом встановлення тотожності ПНО шляхом визначення притаманних окремим об'єктам чинників потенційної небезпеки.

Ідентифікація ПНО включає визначення:

- ініціюючих подій і умов їх реалізації;

- імовірність виникнення потенційних небезпек;

- джерел небезпек;

- репицієнтів (населення, об'єкт господарювання і природне середовище) та природи впливу на них;

- характеру та засобу виміру (кількісного вираження) ступеня впливу (критичної небезпеки);

- сукупність факторів, що збільшують або зменшують імовірність реалізації потенційної небезпеки, а також факторів, що посилюють або послаблюють її негативні наслідки.

При класифікації речовин і сумішей (сполук) з позиції небезпек можуть бути використані відповідно з Конвенцією про трансграничну дію промислових аварій такі критерії:

займисті гази; легкозаймисті рідини; високотоксичні рідини; токсичні речовини; окислювачі; вибухові речовини; займисті рідини; речовини, що являють небезпеку для оточуючого середовища; радіоактивні речовини; гідродинамічні споруди.

Основою для визначення реально необхідних показників служать дослідження з ідентифікації існуючих промислових небезпек та класифікація за цією ознакою небезпечних об'єктів. Відповідно до існуючої нормативної бази повинні бути зафіксовані вичерпні дані про хімічні, вибухові, займисті, радіаційні та біологічні речовини, а також характеристика процесів, в яких застосовуються перераховані інгредієнти.

Встановлення джерел небезпеки полягає у співставленні реальної інформації про технологічні особливості конкретних виробництв з існуючими критеріями, необхідними для ототожнення об'єкта як потенційно небезпечного. Основним критерієм є наявність на виробництві певної кількості небезпечних речовин, перевищення яких означає створення небезпеки для нормального функціонування підприємств і оточуючого середовища. Відповідність або перевищення реальних даних одному і більше значенням закріплених показників є підставою для початку проведення системних досліджень з оцінки ступеня небезпеки об'єкта.

Таким чином, процедура ідентифікації полягає в тому, що на підставі спеціальних розрахунків із загальної кількості об'єктів, де виготовляються, використовуються, переробляються або транспортуються небезпечні речовини - виявляються ті, що являють собою особливу небезпеку. При цьому розраховується не тільки маса отруйних та токсичних речовин, але і наскільки близько об'єкт розташований до "місць турботи" держави. Це місця, де одночасно можуть знаходитися більше 20 чоловік, транспортні магістралі національного значення, природоохоронні зони, дитячі садки, школи, лікарні тощо. Якщо ця відстань менша за нормативну - небезпека відповідно зростає.

За результатами ідентифікації ОПН (форма ОПН-4) суб'єкт господарської діяльності повинен у двотижневий термін повідомити відповідним територіальним органам (уповноважені органи):

- Держгірпромнагляду; Державної інспекції ЦЗ та техногенної безпеки; Держекоінспекції; Державної СЕС; Держпожбезпеки; Держнаглядохоронпраці; Держархбудінспекції, а також відповідній місцевій держадміністрації або виконавчому органу місцевої ради.

Виконавчі органи місцевих рад (або місцеві держадміністрації) публікують відомості про об'єкти підвищеної небезпеки в регіональних друкованих засобах масової інформації протягом 30 днів після отримання повідомлення. У разі зміни умов виробництва, номенклатури небезпечних речовин або їх кількості суб'єкт господарської діяльності, у власності або користування якого є об'єкти підвищеної небезпеки, проводить у 6-ти місячний термін повторну ідентифікацію. За результатами повторної ідентифікації суб'єкт господарської діяльності у двотижневий термін повідомляє уповноважені органи про зміни порівняно з попередньою ідентифікацією.

Результати ідентифікації та розрахунки, на підставі яких вона проводилась, зберігаються суб’єктом господарської діяльності протягом 25 років. У разі припинення діяльності юридичної особи (смерті фізичної особи) - суб'єкта господарської діяльності, зазначені документи підлягають передачі правонаступникові (спадкоємцеві), а у разі його відсутності передаються до державного архіву.

Облік об'єктів підвищеної небезпеки ведуть уповноважені органи на підставі повідомлень про результати ідентифікації. Державна статистична звітність щодо ОПН затверджується Держкомстатом за поданням Держнаглядохоропраці, який здійснює Державний реєстр. Включення ОПН до Державного реєстру об'єктів підвищеної небезпеки здійснюється протягом 30 робочих днів після подання суб'єктом господарської діяльності до територіального органу Держнаглядохоропраці повідомлення про результати ідентифікації. Протягом 10 робочих днів після реєстрації Держнаглядохоропраці видає суб'єкту господарської діяльності свідоцтво про державну реєстрацію об'єкта (об'єктів) підвищеної небезпеки.

Вилучення ОПН з Державного реєстру здійснюється за рішенням Держнаглядохоропраці на підставі звернення та усіх необхідних документів, які подаються суб'єктом господарської діяльності до територіальних органів, у разі:

- проведення змін, що призвели до зменшення на об'єкті сумарної маси небезпечних речовин порівняно з найменшим нормативом порогової маси згідно з нормативами порогових мас або розрахункової маси;

- ліквідації або виведення з експлуатації (списання з балансу) ОПН.

Про прийняте рішення Держнаглядохоропраці повідомляє суб'єкта господарської діяльності письмово протягом 30 днів після одержання відповідного звернення. У разі відмови щодо вилучення ОПН з Державного реєстру об'єктів підвищеної небезпеки суб'єкту господарської діяльності надається обґрунтована відповідь. За повне і достовірне проведення ідентифікації об'єктів підвищеної небезпеки несуть відповідальність згідно із законодавством суб'єкти господарської діяльності.

Основним критерієм ПНО є наявність на виробництві певної кількості небезпечних речовин, перевищення яких означає створення небезпеки для нормального функціонування підприємств і оточуючого середовища. Відповідність або перевищення реальних даних одному і більше значенням закріплених показників є підставою для початку проведення системних досліджень з оцінки ступеня небезпеки об'єкта.

ПНО вважається апарат або сукупність пов'язаних між собою потоками в технологічний цикл апаратів, об'єднаних за адміністративною та/або територіальною ознакою. До ПНО відносяться:

- діючі окремі апарати;

- сукупність пов'язаних між собою потоками в технологічний цикл апаратів, об'єднаних за адміністративною ознакою.

Це можуть бути структурні підрозділи суб'єкта господарської діяльності (виробництво, цех, відділення, дільниця, естакада тощо), в яких експлуатуються сукупність пов'язаних між собою потоками в один технологічний цикл апаратів, цистерн, сховищ, складських приміщень (потенційно небезпечний об'єкт за адміністративною ознакою). Вони вважаються одним об'єктом, коли відстань між ними менше 500 метрів. За відстань між ПНО приймається відстань між найближчими апаратами (резервуарами) цих об'єктів. Ці принципи покладені в основу процедури виділення потенційно небезпечних об’єктів для наступної ідентифікації (виявлення) тих з них, що відносяться до об'єктів підвищеної небезпеки.

Пороговою масою небезпечних речовин є нормативно встановлена маса окремої небезпечної речовини або категорії небезпечних речовин чи сумарна маса речовин різних категорій. Нормативи порогової маси небезпечних речовин, порядок ідентифікації, форма та зміст оповіщення про її результати, класифікація об'єктів підвищеної небезпеки і порядок їх обліку та порядок декларування встановлені постановою Кабінету Міністрів України "Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищено небезпеки."

Під час проведення ідентифікації для кожного потенційно-небезпечного об'єкта розраховується сумарна маса кожної небезпечної речовини із зазначених у нормативах порогових мас індивідуальних небезпечних речовин або кожної небезпечної речовини, яка за своїми властивостями може бути віднесена до будь-якої категорії або декількох категорій небезпечних речовин згідно із зазначеними нормативами.

Розрахунок маси небезпечних речовин у технологічному обладнанні виконується за формулою:

m = q • V • n

де: m - маса небезпечної речовини, яка обертається в апараті:

q - концентрація (вміст) небезпечної речовини, г/л;

V- об'єм апарата, м. куб.;

n - кількість апаратів з небезпечною речовиною, шт.

За сумарну масу небезпечної речовини береться:

• для сховищ (резервуарів) - сумарна маса небезпечної речовини, що може в них знаходитися при повному завантаженні відповідно до технологічного регламенту, проектної або іншої документації. При цьому обов'язково зазначається, для яких обсягів речовини виконуються розрахунки. У разі зміни норм завантаження процедура ідентифікації виконується згідно з вимогами цього Порядку;

• для технологічних установок - максимальна сумарна маса, що може знаходитися в апаратах і трубопроводах відповідно до технологічного регламенту, умов процесу та правил експлуатації;

• для обладнання колонного типу - сумарна маса небезпечної речовини при максимальному рівні рідини на тарілках. Для апаратів, у яких застосовуються наповнювачі з пористим інертним середовищем, сумарна маса небезпечної речовини визначається з урахуванням максимального вільного простору;

• для трубопроводів за межами підприємства - сумарна маса небезпечної речовини в секції трубопроводу між двома запірними пристроями і та, що може виділятися впродовж часу, встановленого для виявлення витікання та здійснення ручного перекриття запірних пристроїв, згідно з технологічним регламентом та проектною документацією, а для внутрішньозаводських трубопроводів – сумарна маса небезпечної речовини у всьому трубопроводі;

• для зливно-наливних естакад – сумарна маса небезпечної речовини в залізничних або автомобільних цистернах. У розрахунках використовується максимальна ємність і максимально регламентована кількість цистерн, які можуть встановлюватися на естакаді одночасно.

Процедура ідентифікації вважається закінченою, якщо виявиться, що сумарна маса хоча б однієї з усіх видів небезпечних речовин на потенційно-небезпечному об'єкті дорівнює або перевищує норматив порогової маси.

У разі, коли сумарна маса небезпечних речовин не перевищує нормативу порогової маси, процедура ідентифікації вважається закінченою і потенційно-небезпечний об'єкт не відноситься до об'єктів підвищеної небезпеки за умови, що відстань від нього до місць великого скупчення людей (житлові масиви, стадіони, кінотеатри, лікарні, школи тощо), транспортних магістралей, промислових, природоохоронних і життєво важливих цивільних об'єктів перевищує 500 метрів для небезпечних речовин груп 1 і 2 та 1000 метрів для небезпечних речовин групи три.

Якщо на потенційно небезпечному об'єкті, що розглядається, серед небезпечних речовин є індивідуальні небезпечні речовини, сумарна маса яких не перевищує норматив порогової маси, необхідно визначити, до яких категорій та груп небезпечних речовин вони можуть бути віднесені. Небезпечні речовини за їх властивостями поділяються на 12 категорій. Визначення категорій небезпечних речовин проводиться на підставі властивостей та параметрів стану речовин, при цьому необхідно детально вивчати фізико-хімічні, вибухопожежонебезпечні та токсичні властивості речовин, а також їх специфічні особливості.

Слід звернути увагу на визначення класу небезпеки речовин у відповідності з нормативними документами. Визначення класу небезпеки речовин здійснюється Міністерством охорони здоров'я (МОЗ) України. Так, наприклад, відповідно до ГОСТ 12.1.007-76 "Вредные вещества. Классификация и общие требования" за ступенем впливу на організм людини речовини поділяють на чотири класи небезпеки:

1 -й - речовини надзвичайно небезпечні;

2 -й - речовини високо небезпечні;

3 -й - речовини помірно небезпечні;

4-й - речовини мало небезпечні.

Згідно з ГОСТ 12.1. 007-76 і 12. 1. 005-88 та переліками гранично-допустимих концентрацій шкідливих речовин, затвердженими МОЗ, до високотоксичних відносяться речовини, які за своїми біологічними властивостями та токсичністю належать до 1 класу небезпеки, а до токсичних - речовини, які за своїми біологічними властивостями та токсичністю належать до 2 класу небезпеки. В тих випадках, коли речовина не віднесена до визначеного класу небезпеки, це здійснюється МОЗ. При визначенні категорій небезпечних речовин необхідно враховувати, що високотоксичні та токсичні для людини речовини є такими ж, як і для водних організмів. Тому високотоксичні речовини відносяться також і до категорії 9 "речовини, що являють небезпеку для навколишнього середовища (високотоксичні для водних організмів)", а токсичні - до категорії 10 -"речовини, що представляють небезпеку для навколишнього середовища (токсичні для водних організмів) та/або можуть робити досить тривалий негативний вплив на водне середовище". Токсичність речовини при пероральному впливі на тварин (дискримінуюча доза) визначено методом фіксованої дози за рекомендаціями Конвекції про трансграничний вплив промислових аварій.