І мінімізації їх наслідків. Зростання масштабів господарської діяльності і кількості великих промислових комплексів, концентрація на них агрегатів і установок великої і надвеликої

Зростання масштабів господарської діяльності і кількості великих промислових комплексів, концентрація на них агрегатів і установок великої і надвеликої потужності, використання у виробництві потенційно небезпечних речовин у великих кількостях - все це збільшує вірогідність виникнення техногенних аварій. Надзвичайні ситуації техногенного походження містять у собі загрозу для людини, економіки і природного середовища або здатні створити її внаслідок ймовірного вибуху, пожежі, затоплення або забруднення (зараження) навколишнього середовища.

До надзвичайних ситуації техногенного характеру відносяться: транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо.

Аварія – це небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об`єкті, або території загрозу для життя і здоров`я людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю.

Катастрофа – велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких, трагічних наслідків.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру, як правило, виникають на потенційно небезпечних виробництвах. До них відносяться в першу чергу, хімічно-небезпечні об’єкти, радіаційно-небезпечні об’єкти, вибухо- та пожежо-небезпечні об’єкти, а також гідродинамічні об’єкти. В останні роки значно зросла також небезпека аварій і катастроф на транспорті.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру прийнято класифікувати за такими основними ознаками:

– за масштабами наслідків (об’єктового, місцевого, регіонального і загально­державного рівня);

– за галузевою ознакою (надзвичайні ситуації – у сільському та лісовому господарствах, у заповідній території, об’єкти особливого природо­охоронного значення, у водоймах, на об’єктах промисловості, транспорту, житлово-комунального господарства.

Аварії техногенного характеру класифікуються також з урахуванням кри­теріїв розміру заподіяних чи очікуваних економічних збитків.

Фактори ураження джерел надзвичайних техногенних ситуацій розпо­діляються на фактори: прямої дії (первинні) та побічної дії (вторинні). Первинні фактори ураження безпосередньо викликаються виникненням джерела техногенної НС. Вторинні фактори ураження викликаються змінами об’єктів навколишнього природного середовища первинними факторами ураження. Фактори ураження джерел техногенних НС за механізмом дії розподіляють на фактори фізичної та хімічної дії. До факторів ураження фізичної дії відносять: повітряну ударну хвилю, хвилю тиску в ґрунті, сейсмічну вибухову хвилю, хвилю прориву гідротехнічних споруд, дію уламків, екстремальний нагрів середовища, теплове випромінювання, іонізуюче випромінювання. До факторів ураження хімічної дії відносять токсичну дію небезпечних хімічних речовин.

Транспортні аварії (катастрофи)

Автомобільний транспорт.

Найбільша кількість надзвичайних ситуацій, особливо з загибеллю людей, припадає на транспорт. Частка НС на транспорті становить 25-30 % від загальної кількості НС, причому автомобільний транспорт є і залишається найбільш небезпечним, на нього припадає 60 -70 % випадків катастроф на транспорті.

Причини дорожньо-транспортних подій можуть бути різними. Це, насамперед, порушення правил дорожнього руху, технічні несправності авто­мобілів, перевищення швидкості руху, а також недостатня підготовка осіб, що управляють автомобілем, слабка їх реакція на перешкоди. Нерідко причиною аварій і катастроф стає управління автомобілем осіб у нетверезому стані. До серйозних дорожньо-транспортних подій призводить також невиконання правил перевезення небезпечних вантажів та недотримання при цьому необхідних вимог безпеки.

Іншою причиною дорожніх аварій є незадовільний стан доріг. Інколи можна бачити відкриті люки, необгороджені та неосвітлені ділянки ремонтних робіт, відсутність знаків про попередження небезпеки. Все це в сукупності призводить до великих втрат. Причинами дорожньо-транспортних подій є також відсутність дорожніх знаків або несправність сигналізації на залізничних переїздах, низький технічний стан автомобілів, та інші.

Залізничний транспорт. До транспортних аварій на залізничному транспорті в першу чергу відносяться аварії товарних та пасажирських потягів, які можуть супроводжуватися великою кількістю жертв. Основними причинами аварій та катастроф на залізничному транспорті є: несправності колій рухомого складу; засобів сигналізації, централізації та блокування; помилки диспетчерів; неуважність та халатність машиністів. Найчастіше виникають надзвичайні ситуації при сході рухомого складу з колій, зіткненнях, наїздах на перепони на переїздах, при пожежах та вибухах безпосередньо у вагонах. Не виключаються розмиви залізничних колій, обвали, осипи, зсуви, затоплення. При перевезенні небезпечних вантажів, таких, як гази, легкозаймисті, вибухонебезпечні, ядучі, отруйні та радіоактивні речовини, виникають вибухи, пожежі цистерн та інших вагонів. Аварійні ситуації при перевезеннях залізницею радіоактивних речовин і сильнодіючих отруйних речовин (НХР) найбільш небезпечні. Такі аварії можуть призвести до небезпечного опромінення людей і радіоактивного забруднення навколишнього середовища, а при виході НХР у зовнішнє середовище – до гострих отруєнь пасажирів і хімічного зараження повітря, ґрунтів і об’єктів господарства. Складна обстановка може скластися в результаті аварії в межах залізничної станції. Як правило, поблизу залізничних вузлів розташована міська (селищна) забудова з високою щільністю населення. На порівняно малій території станції звичайно зосереджується велика кількість вагонів із різноманітними вантажами. Тут же можуть знаходитися значні групи людей — в поїздах, на платформах, у будинку вокзалу і навколо них. Це створює для них загрозу при вибухах, зараженні повітря радіоактивними та хімічними речовинами.

Морський та річковий транспорт. Можливий ризик для безпеки життя людини на морських транспортних засобах значно вищий, ніж на авіаційних та залізничних видах, але нижчий, ніж на автомобільних. У світовому морському транспорті щорічно зазнають аварій понад 8000 кораблів і гине з них понад 200 одиниць. Безпосередньої небезпеки для життя під час аварії зазнають понад 6000 осіб, з яких 2000 гине. Катастрофа може статися в порту (пристані) або в умовах руху судна по річці, акваторії моря (озера).

Основними причинами загибелі кораблів є посадка на рифи, зіткнення з іншим судном або із палями мостів, перекидання, пожежі, витік небезпечних речовин, порушення норм експлуатації та правил безпеки, помилкові функціональні дії команди та інше. Складна обстановка може виникнути при швидкоплинності аварійної ситуації, особливо у відкритому морі.

Авіаційний транспорт. Аварії і катастрофи повітряного транспорту можуть виникати: починаючи з моменту запуску двигунів, при розбігу по злітно-посадковій смузі, на зльоті, під час польоту і при посадці, аж до вимикання двигунів. В авіаційних аваріях відбувається руйнування літака різного ступеню, а при катастрофі, крім цього, ще маємо й людські жертви. Світова статистика свідчить про те, що майже половина аварій і катастроф відбувається на льотному полі і половина в повітрі на різних висотах, нерідко над малонаселеною (важкодоступною) територією землі або над водною поверхнею. Падіння літака (вертольота) може бути причиною жертв як на його борту, так і на землі (при падінні на житлові забудови), може призвести до руйнування виробничих споруд і порушення виробничих процесів.

Аварії на радіаційно небезпечних об’єктах.

Серед потенційно небезпечних виробництв особливе місце займають радіа­ційно небезпечні об’єкти (РНО). Вони, як відомо, становлять особливу небезпеку для людей і навколишнього природного середовища і вимагають дотримання специфічних заходів попередження і захисту. У зв’язку з тим, що небезпека прихована від органів чуття людини, потрібно при всіх видах робіт на РНО звертати на це особливу увагу, щоб не допустити ураження (зараження) людей через їхню несвідомість і недостатню захищеність. До типових РНО відносяться: атомні електростанції (АЕС), підприємства з виготовлення та переробці ядерного палива і поховання радіоактивних відходів; науково-дослідні та проектні організації, які працюють з ядерними реакторами, ядерні енергетичні установки на об’єктах транспорту та інше.

Радіаційні аварії – це аварії з викидом (виходом) радіоактивних речовин (радіонуклідів) або іонізуючих випромінювань за межі, непередбачені проектом для нормальної експлуатації радіаційно небезпечних об’єктів, у кількостях більше встановленої межі їх безпечної експлуатації. Виробництво, транспортування, збереження і використання радіоактивних матеріалів суворо регламентовані спеціальними правилами.

Наслідки аварій і руйнування об’єктів із ядерними компонентами харак­теризуються, насамперед, масштабами радіоактивного забруднення навколишнього середовища і опромінення населення. Вони залежать від: геофізичних параметрів атмосфери, що визначають швидкість розносу викиду; розміщення людей, тварин, сільськогосподарських угідь, житлових і виробничих будівель у зоні аварії; здійснення захисних заходів та ряду інших чинників. Найбільш небезпечними із всіх аварій на РНО, є аварії з викидом радіонуклідів в атмосферу, що призводять до радіоактивного забруднення навколишнього природного сере­довища. Ступінь забруднення характеризується поверхневою (об’ємною) щіль­ністю зараження радіонуклідами і вимірюється активністю того чи іншого радіонукліда. Радіаційна дія на персонал об’єктів і населення в зоні радіоак­тивного забруднення оцінюється величиною дози зовнішнього і внут­рішнього опромінювання людей.

В Україні об’єктами державного регулювання ядерної та радіаційної небезпеки у сфері використання ядерної енергії є:

- 4 АЕС;

- сховище відпрацьованого ядерного палива;

- 2 дослідницьких реактори;

- підприємства з видобутку та переробки уранової руди;

- об’єкт “Укриття” та після аварійні відходи у 30-ти кілометровій зоні Чорнобильської АЕС;

- 8 підприємств, що займаються радіоактивними відходами;

- підприємства, що використовують джерела іонізуючого випромінювання та радіаційно-небезпечні технології.

Сьогодні на Україні експлуатується 4 АЕС: Запорізька (6 блоків), Рівненська (3 блоки), Південноукраїнська (3 блоки) (Миколаївська обл.), Хмельницька (1 блок).

Характер і масштаби радіоактивного забруднення місцевості при аваріях на АЕС залежать від типу реактора, ступеня його руйнування, метеорологічних умов, рельєфу місцевості і від характеру вибуху (тепловий або ядерний). При аварії на АЕС з тепловим вибухом і руйнуванням реактора (Чорнобильська катастрофа) відбувається викид радіонуклідів в атмосферу, гідросферу і літо­сферу, що обумовлює радіоактивне забруднення навколишнього природного середовища і опромінення працюючого персоналу та населення, які призводять до негативних наслідків.

Умовами проживання і трудової діяльності населення без обмеження за радіаційним фактором є одержання додаткової дози за рахунок забруднення навколишнього середовища радіоактивними ізотопами дози, що не перебільшує меж опромінення, які встановлені Державними гігієнічними нормативами “Норми радіаційної безпеки України” (НРБУ-97).

Аварії на хімічно небезпечних виробництвах.

Згідно з Міжнародним Регістром, у світі використовується в промисловості, сільському господарстві і побуті близько 6 млн. токсичних речовин, 60 тис. з яких виробляються у великих кількостях, в тому числі більше 500 речовин, які відносяться до групи небезпечних хімічних речовин (НХР) – найбільш токсичних для людей.

Об’єкти господарювання, на яких використовуються НХР, є потенційними джерелами техногенної небезпеки. Це так звані хімічно небезпечні об’єкти. При аваріях на цих об’єктах можуть виникати масові ураження людей, тварин і сільськогосподарських рослин.

До хімічно небезпечних об’єктів (підприємств) відносяться:

— заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі установки і агрегати, які виробляють або використовують НХР;

— заводи (або їх комплекси) з переробки нафтопродуктів;

— виробництва інших галузей промисловості, які використовують НХР;

— підприємства, які мають на оснащенні холодильні установки, водонапірні станції і очисні споруди, які використовують хлор або аміак;

— залізничні станції і порти, де концентрується продукція хімічних виробництв, термінали і склади на кінцевих пунктах переміщення НХР;

— транспортні засоби, контейнери і наливні поїзди, автоцистерни, річкові і мо­рсь­кі танкери, що перевозять хімічні продукти;

— склади і бази, на яких знаходяться запаси речовин для дезинфекції, дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки;

— склади і бази із запасами отрутохімікатів для сільського господарства.

Головним фактором ураження при аваріях на хімічно небезпечних об’єктах є хімічне зараження місцевості і приземного шару повітря. Виробництво, транспортування і збереження НХР суворо регламентується спеціальними пра­вилами техніки безпеки і контролю. Проте при значних промислових аваріях, катастрофах, пожежах і стихійних лихах можуть виникнути руйнування виробни­чих споруд, складів, ємностей, технологічних ліній, трубопроводів і інше. У резуль­таті цього великі кількості НХР можуть потрапити в навколишнє середо­ви­ще: на поверхню ґрунту, різноманітні об’єкти, в атмосферу і поширитися на території населених пунктів, що може спричинити масові отруєння. Для кількісної характеристики токсичних властивостей конкретних НХР при їх дії через органи дихання людини застосовуються такі параметри:

— гранично допустима концентрація — така доза (токсодоза), при якій симптоми отруєння ще не наступають;

— середня порогова (токсодоза РС50) — доза, яка викликає початкові симптоми ураження НХР у 50% уражених;

— середня вивідна (токсодоза ІС50) – доза, яка призводить до втрати працездатності до 50% уражених;

— середня смертельна (токсодоза LC50) – доза, яка призводить до загибелі 50% людей або тварин при 2–4-годинній інгаляційній дії.

Всього в Україні функціонує понад 1,6 тис. об’єктів промисловості, на яких знаходяться більше 300 тис. т небезпечних хімічних речовин, в тому числі – понад 90 тис. т хлору, понад 200 тис. т аміаку та близько 100 тис. т інших небезпечних хімічних речовин.

В Чернівецькій області кількість НХР складає: всього 180 т, у тому числі хлору – 30 т, аміаку – 135 т, інших – 15 т.

Аварії на пожежо- та вибухонебезпечних об’єктах

Вибухи, і як наслідок, пожежі бувають на об’єктах, які виробляють або зберігають вибухонебезпечні та хімічні речовини в системах і агрегатах під вели­ким тиском (до 100 атм.), а також на газо- і нафтопроводах. У процесі ви­робництва при певних умовах стають небезпечними і легко займаються дере­винний, вугільний, торф’яний, алюмінієвий, борошняний та зерновий пил, пил з бавовнику та льону. Особливо небезпечні нафтопереробні заводи, хімічні підприємства, склади нафтопродуктів, цехи з виготовлення та транспортування вугільного пилу, дерев’яного борошна, цукрової пудри, лісопильні, деревообробні, столярні, модельні та інші виробництва. Під час аварій ці об’єкти зазнають значних збитків і гинуть люди.

Техногенні пожежі і вибухи, які виникають на об’єктах, призводять до виникнення таких факторів ураження, як повітряна ударна хвиля і теплове випромінювання. На характер і масштаби таких аварій суттєво впливають наступні показники: кількість, тип і категорія вибухо і пожежонебезпечних речовин; вогнестійкість будівель і споруд; пожежна небезпека виробництва; стан систем пожежогасіння; метеорологічні умови та інші. Вогнестійкість будинків і споруд значною мірою залежить від меж вогнестійкості будівельних конструкцій та матеріалів, з яких ці конструкції збудовані.

Аварії на газо-, нафто- та продуктопроводах

Вони відносяться до трубопровідного транспорту та використовуються для транспортування речовин, які відносяться до легкозаймистих речовин. Аварії на нафто-, газо- та продуктопроводах призводять до забруднення навколишнього середовища, потрапляння нафтопродуктів у річки, моря, водоносний шар, що призводить до загибелі тварин та рослин. Крім того, такі аварії можуть супроводжуватися вибухами та пожежами, що може призвести до загибелі людей. Особливо небезпечна ситуація може скластися, коли магістралі опиняються у зонах природних пожеж.

Гідродинамічні аварії

До гідродинамічних аварій належать прориви гребель (дамб, шлюзів) з утво­рен­ням хвиль прориву та катастрофічних затоплень або проривного паводку; аварійні спрацювання водосховищ ГЕС у зв’язку з загрозою прориву гідро­споруди.

Під час прориву греблі виникає проран, від розмірів якого залежить об’єм і швидкість падіння води від верхнього б’єфу в нижній б’єф і параметри хвилі прориву – головного фактору ураження гідродинамічної аварії.

Головними характеристиками хвилі прориву, що визначають її руйнівну дію, є глибина (10–20 м), швидкість потоку в даному отворі (13–25 км/год.) та ударна сила (5–10т/м³), які залежать від висоти греблі і розмірів прорану, гідродинамічних і топографічних умов русла і заплавини ріки.

Зоною катастрофічного затоплення вважають територію, яку хвиля прориву проходить за 4 години. Все це призводить до великих матеріальних збитків, руйнування будівель та споруд, знищення природного ландшафту. А оскільки такі події трапляються здебільшого несподівано, то можуть призвести до значних людських жертв.

В Чернівецькій області (м. Новодністровськ) є Дністровське водосховище - воно створено у 80-х роках. Особливістю його є те, що воно є найглибшим на Україні, з будівельною висотою греблі 58 м. У разі прориву греблі може бути затоплено 4 населених пункти.