Нормативно-правове забезпечення реалізації політики держави у сфері цивільного захисту населення і територій від НС

Основним документом на якому базуються всі наступні документи з питань цивільної оборони, є Закон України «Про Цивільну оборону України» від 3 лютого 1993 року.

Закон визначає, що кожен громадянин України має право на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф і стихійних лих і гарантом цього права є держава. Тому держава створює систему цивільної оборони. «Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного і воєнного характеру».

Згідно закону систему цивільної оборони складають:

- органи виконавчої влади всіх рівнів, у компетенцію яких входять функції, зв’язані з безпекою і захистом населення, попередженням, реагуванням і діями в надзвичайних ситуаціях;

- органи повсякденного управління процесами захисту населення в складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і підпорядкування;

- сили і засоби, призначені для виконання завдань цивільної оборони;

- фонди фінансових, медичних і матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок надзвичайних ситуацій;

- системи зв’язку, оповіщення та інформаційного забезпечення;

- центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій і в справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

- курси і навчальні заклади підготовки і перепідготовки фахівців і населення з питань цивільної оборони;

- служби цивільної оборони.

Крім цього в Законі визначаються права і обов’язки органів державної виконавчої влади з цивільної оборони, дається структура сил цивільної оборони, порядок матеріально-технічного забезпечення заходів цивільної оборони та здійснення міжнародного співробітництва з питань цивільної оборони.

На основі закону про ЦО постановою Кабінету Міністрів України від 10 травня 1994 року № 200 було введено в дію “Положення про Цивільну оборону України “ в якому розкривався порядок виконання і завдання міністерствам та відомствам з питань цивільної оборони.

Політичні зміни, що відбулися останніми роками на міжнародній арені, та вдосконалення завдань, які покладалися на органи ЦО, мали великий вплив на рух цих органів у бік терміну “цивільний захист “.

Термін “ цивільний захист “ (ЦЗ) повинен використовуватися для визначення всіх гуманітарних заходів, спрямованих на захист життя людей, власності і навколишнього середовища від усіх катастроф та надзвичайних ситуацій (НС) техногенного та природного походження. Саме з цих причин актуальною стає створення системи, яка вирішує весь комплекс завдань з протидії НС в мирний час і в особливий період – системи цивільного захисту. Тому Верховною Радою України 24 червня 2004 року прийнято Закон “Про правові засади цивільного захисту “. Цей Закон визначає правові та організаційні засади у сфері цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного, природного та військового характеру, повноваження органів виконавчої влади та інших органів управління, порядок створення і застосування сил, їх комплектування, проходження служби, а також гарантії соціального і правового захисту особового складу органів та підрозділів цивільного захисту.

Законом передбачено утворення Єдиної державної системи цивільного захисту (ЄДС ЦЗ) населення і територій, яка має за мету захист населення від наслідків НС техногенного, природного, соціально-політичного та воєнного характеру. Цей закон по суті є базовою доктриною, яка визначає правові, економічні і організаційні засади реалізації державної політики у сфері цивільного захисту щодо забезпечення безпеки та захисту населення від негативних наслідків НС, мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Закон України „Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру ” від 8 червня 2000 року. Визначає організаційні і правові основи захисту громадян України, іноземців і осіб без громадянства, що знаходяться на території України, захисту об’єктів виробничого і соціального призначення, природного середовища від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру. У законі дається сутність основних заходів у сфері захисту населення і територій, а також основні принципи побудови і функціонування єдиної державної системи органів виконавчої влади з питань попередження і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру.

14 грудня 1999 року приймається закон України „Про аварійно-рятувальні служби “, що визначає організаційні, правові й економічні принципи створення і діяльності аварійно-рятувальних служб, обов’язки, права, гарантії соціального захисту і відповідальність рятувальників, а також питання міжнародного співробітництва в сфері ліквідації надзвичайних ситуацій.

Закон України “Про об’єкти підвищеної небезпеки ” від 18 січня 2001 року визначає правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов’язаної з об’єктами підвищеної небезпеки, і спрямований на захист життя і здоров’я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об’єктах шляхом запобігання їх виникненню, обмеження (локалізації) розвитку і ліквідації наслідків.

Існує ще цілий ряд законів, які стосуються питань захисту населення:

Закон України „Про захист людини від дій іонізуючих випромінювань “ від 14 січня 1998 р, в якому визначаються заходи щодо забезпечення захисту життя, здоров’я і майна людей від негативної дії іонізуючих випромінювань у випадку радіаційних аварій і порядок компенсації збитків.

Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення ” від 24 лютого 1994 року регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

Закон України “Про захист населення від інфекційних хвороб ” від 6 квітня 2000 року, визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов’язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Крім законів прийнято ряд указів Президента і Постанов Кабінету Міністрів України, основними з них є:

Указ Президента України від 28 жовтня 1996 року про введення в дію “ Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи “, визначає завдання, права й обов’язки Міністерства.

Постанова Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 2000 року № 1594, затверджує „Типове положення про управління з питань надзвичайних ситуацій і в питаннях захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи обласної, Київської і Севастопольської міської державної адміністрації “ та „Типове положення про відділ з питань надзвичайних ситуацій і цивільного захисту населення районної, районної в містах Києві і Севастополю державної адміністрації “. Ці положення визначили права й обов’язки управлінь і відділів при органах державної виконавчої влади.

З метою створення єдиної системи класифікації надзвичайних ситуацій та визначення їх рівнів, забезпечення оперативного і адекватного реагування на такі ситуації Кабінет Міністрів України постановою від 15 липня 1998 р. № 1099 “Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій ” визначає порядок класифікації надзвичайних ситуацій.

„Положення про єдину державну систему попередження і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру “, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року № 1198, визначає принципи створення, основні завдання, склад сил і засобів, порядок виконання завдань і взаємодії структурних підрозділів, а також регулює основні питання функціонування єдиної державної системи.

„Положення про Державну урядову комісію з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій “ затверджено постановою кабінету Міністрів України від 16 лютого 1998 року № 174, обумовлює завдання і порядок роботи комісії.

„Положення про організацію оповіщення і зв’язку в надзвичайних ситуаціях “, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 1999 року № 192, визначає порядок створення й експлуатації систем зв’язку й оповіщення.

Постановою від 27 липня 1995 р. № 554 затверджено розроблений Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки і Міністерством охорони здоров’я перелік видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, для яких здійснення державної експертизи є обов’язковим.

“Положення про порядок проведення евакуації населення у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру ” затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2001 року № 1432 з метою належного забезпечення проведення евакуації населення на території України.

З метою вдосконалення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій Кабінетом Міністрів України прийнята постанова від 26 липня 2001 р. № 874 “Про удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів і фахівців у сфері цивільного захисту ”.

Більш докладний зміст цих документів ви розглянете на наступних заняттях.