Цільова функція - максимізація прибутку 1 страница

Цільова функція - максимізація прибутку

при обмеженнях:

· по ресурсах

· по випуску продукції

d_j x_j=D_j;(j= )

· вимога обробки на всіх видах обладнання однакового обсягу продукції j-того виду

при умові, що

0(Q= ; i= ; j= )

Інші види критерієв оптимальності:

· максимілізація випуску продуктів у вартісному виразі

E=

· максимілізація використання обладнання

E=

· максимілізація загальних витрат

Е=

Принципи побудови та рішення транспортної задачі лінійного програмування можуть бути використані при визначенні вироб­ничих задач, до яких належать такі:

• раціональне розміщення виробництва;

• оптимальне використання ресурсів;

• оптимальний розподіл матеріальних ресурсів;

• оптимальний розподіл фінансових ресурсів тощо.

Класична модель транспортної задачі має такий зміст: в на­
явності є m відправників вантажів А₁,...,А_i,...,А_m, у яких

зосереджено відповідно а₁,...,а_i,...,а_m одиниць вантажу одного виду (класу). Цей вантаж необхідно доставити в я заданих пунк­тів B_i,…B_j,…B_n, в яких він має використовуватися в кількості відповідно b_i,…b_j,…b_n. Відома вартість (ціна) перевезення оди­ниці вантажу від кожного i-го відправника до кожного j-го ко­ристувача С_ij.

Необхідно скласти такий план перевезень, тобто вказати зна­чення x_ij(і = )— кількість вантажу, який необхідно пе­ревезти від відправника А_i до користувача В_j, забезпечуючи при цьому мінімальну загальну вартість перевезень.

Математичний запис задачі має такий вигляд:

Е=

при обмеженнях

· усі вантажі мають бути вивезені

=a_i(i= )

· усі потреби мають бути задоволені

=b_j(j= )

· неможливість здійснювати зустрічні перевезення

x_ij (i= ; j= )

У наведеній моделі прийнято, що , тобто кількість вантажу, що відправляється, має дорівнювати кількості вантажу, який надходить в пункти його використання. Задачу такого типу називають закритою, або збалансованою.

В практичних умовах часто трапляються випадки, коли необ­хідно забезпечити оптимальний план перевезень вантажів при відсутності збалансованості у відправленні та надходженні до пунк­ту споживання вантажів. Такі задачі називають відкритими або незбалансованими. При цьому можуть мати місце два випадки по­рушення балансу.

1. Кількість наявного вантажу перевищує кількість вантажу, який необхідно для використання

2. Кількість вантажу, необхідного для використання, перевищує наявну кількість вантажу

При вирішенні задачі відкритого типу її приводять до задачі за­критого типу, трансформують, змінюють. Цей перехід задачі від відкритої до закритої здійснюється таким чином.

Для першого випадку порушення балансу вводиться ще один фіктивний користувач В_ф, який подає фіктивне замовлення на пере­везення вантажу

в_ф=

Вартість перевезень від усіх відправників фіктивному корист­увачу приймається рівною нулю, тобто с_іф = 0 (і = ).

Отримане в результаті рішення задачі значення х_iф буде означати, що у відправника А_i залишилось невикористано х_iф кількість вантажу.

Для другого випадку порушення балансу вводиться ще один фіктивний відправник А_ф, який характеризується наявністю фіктивного запасу вантажу

а_ф= -

Вартість від перевезень фіктивного відправника до усіх користувачів приймається рівною нулю, тобто с_фj=0()

Отримане в результаті рішення задачі значення х_фj свідчить, що замовлення користувача В_j залишається невиконаним на х_фj одиниць вантажу.

2. МІСЦЕ ПІДПРИЄМСТВА НА РИНКУ, ФОРМУВАННЯ ЙОГО ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ

2.1. Основні фактори, що впливають на господарську діяльність підприємства.

Діяльність підприємства в ринкових умовах здійснюється під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів. Значний вплив на ро­боту підприємства здійснюють фактори зовнішнього середовища. До таких факторів, які не є контрольованими підприємством, від­носять політичні, економічні, міжнародні, конкурентні, ринкові, соціальні, технологічні та інші. Всі ці фактори створюють зовніш­нє середовище діяльності підприємства, його основу для раціо­нального використання наявних у підприємства матеріальних, трудових та фінансових pecypсів:

Комплексну оцінку ринку для одержання повної, надійної та достовірної інформації про стан і перспективи розвитку попиту та пропозиції стосовно тенденцій у зміні ринкової кон'юнктури, використання нових технологій виробництва та продажу товарів і техніч­ного обслуговування, цін на продукцію тощо здійснюють в резуль­таті маркетингових досліджень. Результати таких досягнень дозволяють підприємству забезпечити стійкий стан на споживчому ринку, конкурентноздатність продукції, зростання прибутку.

В загальному вигляді виробнича потужність підприємства характеризує максимальну кількість продукції у визначеному асортименті, яке може бути виготовлена протягом певного часу.

Системне вивчення впливу зовнішнього середовища та внутрішніх факторів на діяльність підприємства дозволяє дослідити місце підприємства на ринку та визначити зміст його виробничої програми. Ці процеси здійснюють при плануванні основних показ­ників стратегічного та поточного розвитку підприємства у вигляді таких етапів:

1. Дослідження кон'юнктури ринку товарів і послуг;

2. Формування асортименту продукції, визначення її життєдіяльності;

3. Оцінка конкурентноздатності та встановлення ціни його продажу;

4. Прогнозування можливих обсягів продажу продукції, потенцій­ного доходу та прибутку підприємства;

5. Обґрунтування потужності підприємства та його виробничої програми;

6. Планування матеріально-технічного та кадрового забезпечення підприємства;

7. Обґрунтування результатів фінансової діяльності підприємства.

2.2. Дослідження кон’юнктури ринку товарів підприємства.

В сучасній концепції планування діяльності підприємств вивченню ринку надається особливе значення. На основі досліджень ринку товарів, що виготовляє підприємство, розробляють стратегію та тактику завоювання ринку, проведення цілеспрямованої цінової та збутової політики. Тому будь-які ринкові дослідження склада­ються з оцінки існуючої ситуації (кон'юнктури) і розроблення про­гнозу розвитку рину.

3 особливою увагою досліджують відмови покупців, посередників від постачання продукції по раніше підписаних угодах та кон­трактах. Вивчають причини відмов, які можуть суттєво вплинути на кінцеві результати діяльності підприємства.

Кожне підприємство працює не на абстрактному ринку, а на певній; визначеній частині (ceгмeнті) конкретного ринку. Бажання підпри­ємств вивчити потреби споживачів на конкретному ринку приводить до необхідності розділити ринок на окремі частини і приділити їм най­більшу увагу. Таким чином, ceгмeнтoм ринку називають групу спожи­вачів, які зайняті пошуком однотипних товарів та які згодні їх купити.

Існують певні відмінності у визначенні ємності ринку для реалізації споживчих товарів для населення та товарів промислового при­значення. Сегментація ринку для реалізації споживчих товарів для на­селення проводиться з урахуванням географічних, природнокліматичних, демографічних, психографічних та поведінкових ознак.

1. Географічна ознака сегментації передбачає розбиття ринку на сегменти з урахуванням географічних відмінностей та природнокліматичних особливостей території, дозволяє визначити групи спо­живачів з врахуванням природнокліматичних умов.

2. Демографічна ознака. Сегментація за демографічним принципом передбачає розподіл споживачів на групи за такими демогра­фічними даними як стать, вік, склад сім'ї, сфера діяльності, освіта, ре­лігійні переконання, національність тощо.

3. Психографічна ознака. Сегментацію ринку за психографічним принципом орієнтовано на розподіл покупців за належністю до суспільного класу, за способом життя, типами особистостей. Сус­пільний клас – це порівняльно стабільні групи суспільства, розташо­вані в ієрархічному порядку, які характеризуються наявністю в їхніх членів споріднених ціннісних уявлень, інтересів, поведінки.

4. Поведінкова ознака. Сегментація ринку на основі поведінкових особливостей розрізняє покупців залежно від знань, взаємин, норм споживання, ступені використання товару, готовності купити товар, випадковості покупки тощо.

Об'єктами сегментації можуть бути також підприємства певно організації споживачів, які виділяють в окремі сегменти за географічним та демографічним принципами. На першому етапі сегментації важливо розділити підприємства покупців залежно від концентрації їхніх складів та сховищ. Чим ближче вони розміщені до підприємства-виробника, тим частіше організується поставка, є можливість для розширення асортименту товарів, які поставляють­ся в одній пакувальній одиниці.

Шляхи виходу підприємств на ринок виробників для кожного підприємства різні. Орієнтуватися при цьому необхідно на охоплен­ня всього ринку або на групу споживачів, тобто на декількох сегмен­тів, або на одного сегмента. Можливо і обслуговування не пов'яза­них між собою сегментів. Дослідження і сегментація ринку дозволяє визначити найбільш перспективі для підприємства ринки, де воно повинно сконцентрувати свою діяльність.

Ємністю ринку називають можливий об'єм реалізації на ньому то­вару протягом певного часу. Ємність ринку – динамічний показник, який складається під впливом багатьох факторів, в основі якого лежить співвідношення між попитом та пропозицією на плановий товар.

Визначення ємності ринку та тенденції її зміни дозволяє підприємству оцінити перспективність ринку, спрямованість ро­боти підприємства протягом планового періоду. Так, ринки, єм­ність яких незначна в порівнянні з виробничою потужністю під­приємства, є неперспективними тому, що отриманий підприємст­вом доход від реалізації товару не може компенсувати витрати, пов'язані з виготовленням продукції та її реалізацією. В той же час, велика ємність ринку не завжди може остаточно вплинути на визначення планового об'єму продажу товару підприємства, оскільки необхідно рахуватись з конкуренцією на даному ринку, ступенем задоволення потреб споживачів товарами конкурентів та іншими факторами, які впливають на можливості підприєм­ства в освоєнні даного ринку.

При визначенні ємності ринку для реалізації споживчих това­рів аналізують фактори, які формують попит споживачів: чисель­ність та структуру населення в регіоні, рівень доходів та структуру споживчих витрат населення, рівень оплати праці тощо.

Ємність ринку товарів певного виду на території міста чи району () визначають формулою

(2.1.)

де – чисельність населення, чол.;

– середній доход одного жителя, грн.;

– коефіцієнт, що враховує витрати на покупку товару певного виду ().

Коли підприємство має справу не з одним, а декількома територіальними ринками для визначення ємності ринку використовують метод підсумовування ринків.Метод підсумовування ринків по­требує виявлення всіх можливих покупців даного товару підприєм­ствами інших галузей промисловості.

2.3. Формування асортименту продукції, визначення її життєдіяльності.

Важливим фактором, який визначає рівень реалізації продукції, є відповідність асортименту та номенклатури продукції потребам ринку та запитам споживачів. Під номенклатурою розуміють укруп­нений перелік виготовленої підприємством продукції або наданих послуг. Асортимент деталізує продукцію підприємства на види, ти­пи, сорти, модифікації тощо.

Важливе значення при формуванні номенклатури та асортименту продукції, що виготовляє підприємство, має дотримання встановлених стандартів на продукцію.

Стандарт – це документ, прийнятий центральним, регіональним та іншими органами, які відповідають за стандартизацію, що встановлює для загального та багаторазового застосування прави­ла, загальні принципи або характеристики, які стосуються діяль­ності підприємства з метою досягнення ступеня впорядкованості діяльності у певній галузі.

Метою стандартизації є забезпечення безпеки для життя та здоров'я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони дозвілля, створення умов для раціонального використання всіх видів національних ресурсів та відповідності об'єктів стандартизації своєму призначенню, сприяння усуненню технічних бар'єрів у торгівлі.

Відповідно Господарському Кодексу України у сфері господарювання застосовують державні стандарти України, кодекси устале­ної практики, класифікатори, технічні умови, міжнародні, регіональ­ні і національні стандарти інших країн, що застосовуються відповід­но до чинних міжнародних договорів України. Застосування стан­дартів чи їх окремих положень є обов'язковим для: суб'єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в нормативно-правових актах; учасників угоди щодо розроблення, виготовлення чи поста­чання продукції, якщо в ній є посилання на певні стандарти; вироб­ника чи постачальника продукції, що склав декларацію про відпо­відність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні; виробника чи постачальника, якщо його продукцію сертифіковано, щодо вимог cтaндapтiв.

З метою запобігання наданню послуг та реалізації продукції, небезпечних для життя, здоров'я та майна громадян і довкілля, сприяння споживачеві у виборі продукції, створення умов для участі суб'єк­тів господарювання в міжнародному економічному, науково-техніч­ному співробітництві та міжнародній торгівлі здійснюється підтвер­дження відповідності якості продукції та послуг вимогам стандартів.

Планування асортименту кожного виду продукції тісно пов'яза­но з життєвим циклом товару. Кожний товар має свій життєвий цикл, характер і тривалість якого залежить від багатьох факторів та умов.

Планування асортименту товару з використанням його життє­вого циклу є основою для обґрунтування планових рішень. Кожний товаровиробник прагне, щоб його товари, з'явившись на ринку, завоювали його протягом тривалого часу. Проте, це неможливо через те, що будь-який новий товар має певний життєвий цикл.

Життєвий цикл товару – це процес, що визначає послідовність етапів просування товару, відображає процес розробки нового товару, його збут, одержання прибутку, поведінки конкурентів. Життєвий цикл товару визначає маркетингову стратегію підприємства, моменту зародження ідеї про створення товару до його зняття з ринку.

Етап розробки товару – пов'язаний із проведенням науково-дослідних робіт та з витратами на створення конструкції виробу, відпрацювання технології його виробництва, підготовка підприєм­ства, потужностей та працівників до виготовлення нового товару. Для проведення науково-дослідних робіт та підготовки підприємства залучають кредити.

Етап впровадження товару на ринок – починається з надходження у продаж першого зразка товару. Збут зростає повільно, що пояснюється затримками в розширенні виробництва, ускладнен­нями в визначенні початкової ціни товару, труднощами в нала­годженні каналів збуту тощо. На цьому етапі підприємство зазнає збитки або отримує незначні прибутки.

Етап зростання продажу товару характерний активізацією збуту товару, появою нових різновидностей товару. Водночас збільшується кількість конкурентів. Ціни можуть, дещо, знижуватись, прибуток зростає за рахунок обсягів продажу.

Етап інтенсивного збуту – характерний зростанням обсягу продажу товару як постійним покупцям, так і новим, що з'явля­ються на ринку., Поступово обсяг реалізації товару стабілізується до тих пір, поки не з'явиться товар іншого підприємства. Рівень прибутку набирає максимального значення. Одночасно загострю­ється конкуренція і підприємство змушено зменшувати ціну товару, при цьому зростають затрати, що пов'язані з продажем, рекламою, просуванням товару.

Стадія падіння продажу товару – характеризується відсут­ністю попиту на товар, що приводить до скорочення виробництва, зменшенню прибутку.

2.4. Конкурентноздатність товару та встановлення ціни його продажу.

Конкурентноздатність товару – це сукупність якісних та вартісних характеристик товару, які з точки зору покупця є суттєвими і забезпечують задоволення конкретних потреб.

Конкурентноздатність товару пов'язана з конкретним товарним ринком та вимогами певних груп споживачів. Тому при виході на новий ринок кожний товар повинен мати «запас» конкурентноздат­ності. Цей запас повинен бути більшим чим тривалість життєвого циклу товару.

Конкуренція між товаровиробниками сприяє підвищенню яко­сті товару. Споживачі під час придбання, замовлення або викорис­тання товарів, виконання робіт та надання послуг з метою задово­лення своїх потреб мають право на: державний захист своїх прав; гарантований рівень споживання; належну якість товарів (робіт, послуг); безпеку товарів (робіт, послуг); необхідну, доступну та достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент товарів (робіт, послуг); відшкодування збитків, завданих товарами ненале­жної якості, а також, шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я людей товарами.

При плануванні та оцінці конкурентноздатності товару використовують систему показників, серед яких виділяють параметричні, групові та інтегральні, інколи Їх називають якісними та еконо­мічними.

Економічні показники конкурентноздатності товару,визнача­ють сумарні витрати споживача на задоволення його потреб.

Вартісні та якісні характеристики товару відображаються в ці­ні його продажу. Згідно Господарського Кодексу України ціна є формою грошового визначення вартості продукції, виконаних ро­біт, наданих послуг, які реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору, визначається у грив­нях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни – граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін. При здійсненні експортних та імпортних операцій у розрахунках з іноземними контрагентами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін.

Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сто­рін, а у внутрішньогосподарських відносинах – також за рішенням суб'єкта господарювання.

Державні фіксовані ціни – це тверді, встановлені державою ціни, рівень яких визначений в прейскурантах, і які підприємство змінити не може. Державні регульовані ціни - це ціни, на які держа­ва встановлює мінімальний і,максимальний рівень, перевищувати який підприємствам заборонено.

Державне регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих державних цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницьких винагород, граничних нормативів рентабельності або шляхом запровадження обов'язково­го декларування зміни цін.

Вільні ціни поділяють на відпускні ціни підприємства, оптові та роздрібні ціни торгівлі.

Відпускна ціна підприємства – це ціна, по якій підприємство реалізує свою продукцію споживачам. Вона включає витрати підприємства на виробництво продукції, витрати пов’язані з реалізацією продукції, податок на додану вартість, акцизний збір.

Оптова ціна – це ціна, по якій оптові організації реалізують товар виробника роздрібній торгівлі та кінцевим споживачам. Вона складається з відпускної ціни підприємства та збутових націнок оптових посередників.

Роздрібна ціна – це ціна, по якій роздрібні торгові організації

реалізують продукцію споживачам.

При встановленні ціни на товар користуються такими методами:

1. Встановлення ціни з врахуванням середніх витрат підприємства.

2. Розрахунок ціни на основі аналізу беззбитковості та забезпечення цільового прибутку.

3. Встановлення ціни на основі орієнтовної цінності товару.

4. Вибір ціни на основі рівня поточних цін.

5. Визначення ціни через торги та аукціони.

Існують специфічні методи, якими користується підприємство

При встановленні ціни на новий товар: «зняття вершків», «проник­нення на ринок», «ціна на комплект товарів»

Метод встановлення цін на основі орієнтовної цінності товару обумовлений специфічними підходами до роботи ринку. Розрахунок робиться на покупців, які погоджуються оплатити не тільки вартість товару, а й комплекс інших послуг по обслуговуванню покупця, наприклад, послуг, пов’язаних з доставкою до місця призначення та установкою виробу.

Вибір ціни на основі рівня поточних цін орієнтує підприємство щодо ціноутворення, головним чином, не на рівень власних витрат, а на ситуацію на ринку та цінову політику підприємств-конкурентів. Підприємство – лідер, як правило, диктує свої умови. Дрібніші підприємства змінюють свої цілі, орієнтуючись на лідера.

Метод ціноутворення, що орієнтується на рівень поточних цін, досить поширений, що влаштовує всіх і дає змогу отримувати певну норму прибутку.

Можливий також варіант встановлення ціни ва основі торгів та аукціонів. Торги – своєрідний метод укладання угод купівлі-продажу чи підряду, за якими покупець оголошує конкурс на ви­робництво товару із заздалегідь визначеними техніко-економіч­ними показниками. Одержавши і порівнявши пропозиції, замовник підписує з виробником контракт, який пропонує найвигідніші умо­ви і продавцю, і покупцю.

При встановленні ціни на новий товар підприємство найчастіше використовує стратегію «зняття вершків», коли на початкових ета­пах життєвого циклу товару ціна встановлюється досить висока. Після першого продажу підприємство починає повільно знижувати ціни, щоб привернути увагу більш чутливих до ціни покупців. Так підприємство одержує максимум доходу при реалізації товару на різних сегментах ринку.

При використанні методу «проникнення на ринок» встановлюють відносно низькі ціни на нові товари, сподіваючись привер­нути увагу великої кількості покупців і завоювати переважну час­тину ринку.

В залежності від конкретного виробничого стану підпри­ємства та умов його роботи, що залежить від зовнішнього сере­довища, підприємство вибирає ту чи іншу цінову стратегію. Існує велика кількість варіантів цінової стратегії, серед яких виділяють стратегію низьких, пільгових, диференційованих, дискримінаційних, гнучких, еластичних, стабільних, конку­рентних цін.

2.5. Прогнозування обсягів продажу продукції та потенційного доходу підприємства.

Розрахунок обсягів виробництва та продажу продукції підприємства є заключним етапом дослідження впливу зовнішнього сере­довища на розробку планів виробничої діяльності підприємства. Слід відмітити, що в теорії не розроблені надійні методи обґрунтування обсягів продажу товару протягом будь-якого планового період) та визначення потенційно можливого доходу підприємства.

Для визначення залежності потенційного валового доходу та прибутку від обсягу виробництва та реалізації продукції підприєм­ства може бути використаний метод, що базується на даних про рівень постійних та змінних витрат підприємства.

Доход підприємства (Д) від виробництва та реалізації продукції в загальному вигляді визначається формулою

Д=В+П

де В – загальна сума витрат, грн.;

П – прибуток, грн.

В загальному вигляді витрати підприємства (В), що пов'язані із здійсненням виробничого процесу, складаються з постійних (В_пост) та змінних (В_зм) витрат підприємства, тобто

В = В_пост + В_зм

Постійні витрати підприємства умовно не залежать від обсягу виробництва продукції. Змінні витрати підприємства змінюються пропорційно зміні обсягів виробництва. Загальна сума змінних витрат може бути представлене в такому вигляді

де Q_в – обсяг валової продукції підприємства, грн.;

b_зм – коефіцієнт, що враховує питому вагу змінних витрат підприємства в загальних витратах, пов'язаних з виробництвом та реалізацією одиниці продукції, грн.

Доход підприємства також може бути визначений як добуток обсягу виробництва (Q_в) на середню ціну реалізації продукції (ц), тобто

Прибуток

де s – собівартість продукції.