Морально-етичні принципи діяльності шкільного психолога

Ефективність роботи практикуючого психолога значною мірою залежить від дотримання ним правил і норм професійної етики. Особливо це стосується шкільної практи­ки, адже ні для кого не таємниця, що багато особистіших процесів, які протікають в учнів у цей період, мають незво-ротний характер. Шкільний психолог має справу з найтон-ипш об'єктом — внутрішнім світом дитини, підлітка. Його покликання — захищати інтереси школяра, сприяти розвит­кові його особистості. І тут, звичайно, ніяк не обійтися без чітко окреслених меж, в яких контакти психолога з усіма учасниками навчально-виховного процесу залишаються теп­лими, бажаними, цілющими.

На жаль, далеко не всі проблеми, з якими стикається практикуючий психолог у школі, мають однозначне тлума­чення і можуть бути точно регламентовані. Досить часто самі лише почуття та інтуїція підказують психологові найбільш правильне рішення в тій чи іншій ситуації або застерігають °го від поспішних і помилкових учинків. Отож суттєво важливе значення мають індивідуальна етична свідомість психо-

лога, його почуття відповідальності, професійна компетен­тність, особисті моральні властивості.

Шкільні психологи завжди повинні дотримуватися про­фесійних етичних принципів і не дозволяти іншим впливати на себе з метою порушити ці принципи. Щоб уникнути таких неоднозначних ситуацій і сприяти більш ефективній діяльності психолога в системі освіти, у 1990 р. був прийнятий Етичний кодекс психолога (див. Додаток 3).

Етичний кодекс насамперед передбачає застосування таких загальних етичних принципів: повага до особистості, захист людських прав, почуття відповідальності, чесність та відвер­тість стосовно клієнта, обережність щодо використання ме­тодів і процедур, професійна компетентність, твердість у до­сягненні мети втручання, наукове обгрунтування останнього. Тобто мова йде про те, що всі люди мають право на особисту недоторканність та на її непорушність. Тому психологи по­винні проявляти особливу обережність в тих аспектах своєї роботи (чи своєї натури), які можуть бути загрозою особистій недоторканності клієнта.

Психологи працюють на підставі наукових знань та набу­того досвіду з метою поглибити уявлення людей про себе, сприяти самовизначенню особистості, покращити умови жит­тя і навчання підростаючого покоління, зменшити кількість конфліктів і стресових ситуацій у школі. Щоб досягти цього, вони мають бути обізнаними з новими науковими й про­фесійними дослідженнями у своїй галузі, постійно підвищува­ти власну компетентність. Але цього не досить. Справа в то­му, що психолог, котрий практикує в системі освіти, повинен усвідомлювати свої сильні й слабі сторони, щоб реально оцінити, які завдання він може взяти на себе, а які ні. Слід також пам'ятати про те, що жодний кодекс не в змозі охопи­ти всі можливі ситуації і дати рецепти поведінки професіона­ла, тому в своїй діяльності він повинен керуватися передусім глибоким психологічним розумінням суті різноманітних явищ, & взаємозв'язків і взаємозумовленості, особливостей поведінки всіх учасників навчально-виховного процесу, а го­ловне — позитивною рефлексією власних дій і вчинків, котрі мають бути підкорені головній меті психологічної служби в школі — сприяти всебічному й гармонійному розвиткові осо­бистості школяра, підвищувати психологічну готовність дітей до життя та праці

Усе це дає змогу визначити головний етичний пршппШ' який має пронизувати всю професійну діяльність пракгикук>-

II

ологів. рід був установлений ще Гіппократом сто-^чЯХ ^лікарської етики — "Не зашкодь!" Цій заповіді мають впорядковуватися всі інші морально-етичні норми, до неї ^Ш^якчас повинні "приміряти" свої дії та вчинки практи-^очі психолога, в якій би сфері вони не працювали.

Тепер детальніше зупинимося на тлумаченні принципів,

. увійшли до Етичного кодексу психолога, та можливостях "застосування в межах шкільної практики. Одразу зауважи­мо що в умовах навчального процесу вони можуть набувати нових форм і специфічного змісту.

Відповідальність. Звичайно, кожному психологові добре відомо, що він несе особисту відповідальність за свою роботу ха її можливі антигуманні наслідки, за надійність використо­вуваних методик та об'єктивність обробки даних. Цей прин­цип є обов'язковим для фахівця в усіх напрямах його діяль­ності — психодіагностиці, психокорекції, психопрофілактиці тощо. З погляду застосування цього принципу в системі освіти слід наголосити на особливій відповідальності шкільного психолога перед дітьми, а також іншими учасни­ками навчально-виховного процесу — вчителями та батьками. Мова йде про те, що коли інтереси дитини, які насамперед має обстоювати психолог, вступають у протиріччя з інтереса­ми інших дітей чи дорослих, психолог повинен виконувати свої функції з максимальною неупередженістю. Персональна відповідальність психолога перед дітьми полягає також у збе­реженні даних психологічних обстежень у таємниці або в пе-реданні їх третім особам лише з особистого дозволу самих дітей. На превеликий жаль, цей пункт часто порушується психологами.

Компетентність. Основний зміст цього принципу полягає в тому, що практикуючий психолог повинен постійно підвищу­вати рівень своєї професійної компетентності, поповнювати свої знання про нові наукові досягнення в галузі його діяль­ності. Психолог має брати на себе лише ті завдання, для ви­конання яких він має відповідну освіту та володіє методами їх реалізації. У разі надсильності завдання він повинен попере­дити про це клієнта і передати вирішення його проблеми компетентному спеціалістові або допомогти людині налагоди­ти контакт з професіоналами, які можуть забезпечити адек-^тну Допомогу.

Психолог не має права використовувати методи й проце-Р^И які не пройшли достатньої апробації або не повністю

:1

відповідають науковим стандартам. У протилежному випадку він зобов'язаний попередити про це зацікавлених осіб і бущ особливо обережним у своїх висновках та рекомендаціях. При інтерпретації даних психологічного обстеження йому слід уникати пояснень щодо структури тесту чи його змістових проявів.

Психолог не має права передавати психодіагаостичні, пси­хотерапевтичні чи психокорекційні методики для користу­вання некомпетентним особам і зобов'язаний запобігати ви­користанню методів психодіагностики професійно не підго­товленими людьми.

При прийомі на роботу в навчально-виховний заклад пси­холог повинен попередити адміністрацію, що в межах своєї професійної компетенції буде діяти незалежно, а професійне втручання в його діяльність може здійснюватися лише орга­ном психологічної служби, якому психолог методично підпо­рядковується. Також слід звернути увагу зацікавлених осіб на необхідність зберігати таємницю психологічних досліджень і дотримуватись етичних правил даного Кодексу.

Слід зазначити ще один нюанс, який стосується принципу компетентності. Якщо психолог має особисті проблеми, які заважають виконанню його фахових обов'язків і є показни­ком професійної непридатності, він звертається за допомогою до інших фахівців і свідомо коригує власні недоліки.

Психолог не повинен давати індивідуальні поради і виго­лошувати судження, не маючи вірогідних знань про обстежу­ваного або ситуацію, в якій той перебуває.

Благополуччя клієнта, обстежуваного. Робота практикуючо­го психолога в системі освіти спрямована передусім на до­сягнення виключно гуманних цілей, які передбачають змен­шення обмежень на шляху вільного інтелектуального й осо-бистісного розвитку кожної дитини.

Під час роботи з дітьми психолог суворо дотримується принципу добровільної участі дитини у стосунках з ним, ут­римується від зайвих обстежень та поспішних висновків, дуже обачно висловлюється щодо питань норми і патології.

Усю свою роботу психолог проводить на основі безумовної поваги гідності та недоторканності особистості дитини, ак­тивно захищає її права, визначені Загальною декларацією прав людини та Декларацією прав дитини. Він завжди ке­рується принципом чесності й відвертості, виступає одним із головних захисників інтересів дитини перед суспільством, якщо вони кимось порушуються. Психолог також зобов'я-396

«ттй інформувати свої професійні об'єднання про помічені заний ^рущеннл прав дитини іншими особами та випадки юго ставлення до дітей.

І^яарепггі, останнє, що, на наш погляд, має певний стосу-' цього принципу. Психолог не повинен брати участь у

/що якимось чином обмежує розвиток дитини, її людську ¹«ободу фізичну й психологічну недоторканність. Особи, по-° йені у цьому найтяжчому порушенні професійної етики, мають Позбавлятися права працювати з дітьми назавжди.

Конфіденційність. В Етичному кодексі цей принцип роз­глядається переважно з боку невтручання в особисте життя клієнта. Стосовно ж шкільної практики він більшою мірою пов'язаний із нерозголошенням даних психологічних досліджень. Психологи системи освіти ведуть дебати з приво­ду того, в якій мірі та в якому вигляді результати різних досліджень можуть бути пред'явлені самій дитині, і особливо, адміністрації школи та вчителям. Мова йде про ті випадки, коли у здійсненні психокорекційних програм беруть участь вчителі або інші фахівці (логопеди, медики). У таких випад­ках, на нашу думку, доречно порадити психологам застосува­ти відомий принцип "необхідності й достатності", міру яких знову ж таки має визначити сам психолог. Звичайно, в уза­гальненому вигляді та у формі рекомендацій результати досліджень можуть бути повідомлені й адміністрації школи (для вирішення стратегічних питань), і на батьківських зборах (з метою оптимізації сімейного виховання). Однак і тут пси­холог повинен бути впевнений, що його інформація буде ви­користана виключно для досягнення корекційних цілей, а не на шкоду дитині.

При проведенні обстежень психологові слід знати, що діти підліткового і старшого шкільного віку мають право на інди­відуальну психологічну консультацію за відсутності третіх осіб, включаючи вчителів, батьків та ін. Але психолог і не по­винен перешкоджати тому, щоб обстеження чи консультуван­ня дорослої дитини за її бажанням проводилося за присут­ності інших. Про результати обстеження, як уже наголошува­лося, психолог може повідомляти третіх осіб лише за згоди самих дітей. При цьому старші школярі дуже часто цікавлять­ся своїми психологічними властивостями та вимагають від психолога даних діагностики. У таких випадках психолог мо­же повідомити їм певну частину інформації, але обов'язково ^в ЩДивідуальному порядку і здебільшого стосовно питань са­мовиховання та профорієнтації. Зрозуміло, ці дані не повинні

матеріальний рівень сім'ї, специфічні економічно-географічні умови оточення, природжені патології тощо). Якщо до такої дитини будуть застосовуватися психокорекційні методи, ц_е може спричинити негативні наслідки. У такому випадку пси­холог має діяти іншим чином: звернутися до відповідних ор­ганізацій з конкретними науково обгрунтованими пропози­ціями щодо вирішення проблеми та вимагати реальної допо­моги у своїй роботі.

Трапляються випадки, коли учень, з яким необхідно про­водити психокорекційну роботу, не бажає спілкуватися з пси­хологом, уникає зустрічей з ним. Тут психолог має проявити наполегливість, причому в украй тактовній і ввічливій формі з урахуванням вікових та шдивідуальних особливостей даної дитини. Обов'язковою умовою успішного розв'язання про­блеми є залучення авторитетних для даного учня вчителів, товаришів та його батьків.

Багато неприємних ситуацій виникає у зв'язку з розголо­шенням даних психологічного обстеження. Психологам слід постійно пам'ятати, що на побутовому рівні фізичні хвороби вважаються нещастям, яке не залежить від людини, тоді як психічні відхилення пов'язуються саме з особистісннми не­доліками, винуватцем яких є сама людина або її близькі ро­дичі Отож і приходять до школи батьки зі скаргами на те, що психолог сказав про якісь особисті недоліки їхньої дитини або критикував їхню манеру сімейного виховання. Неважко зрозуміти, що від цього падає авторитет не тільки даного психолога, а й узагалі психологічної служби як такої. Тут до­речно нагадати один із іфинцшгів психологічного консульту­вання — доброзичливе й безоцінкове ставлення до клієнта. В застосуванні до шкільної практики він має бути нормою що­денної поведінки психолога: не наклеювати ярликів, не діли­ти дітей на хороших та поганих і вимагати того ж від педа­гогів.

Таким чином, розглянувши морально-етичні принципи діяльності практикуючих психологів і деякі ситуації та випад­ки їх застосування у шкільній практиці, слід наголосити, що з етичного боку від шкільного психолога вимагається передусім глибоке розуміння суті навчальяо-виховного процесу, б ливсстей поведінки та взаємовідносин усіх його учасників.

й завдання

1. В чому полягає необхідність дотримання етичних прин­
ципів практикуючими психологами?

2. Які загальні принципи входять до Етичного кодексу пси­
холога?

3. Обгрунтуйте зміст головного етичного принципу психо­
лога.

4. Які'особливості застосування принципів відповідальності,
компетентності, конфіденційності для психологів системи
освіти?

5. Перелічіть інші етичні принципи та розкрийте можливості
їх застосування у практичній діяльності.

6. Назвіть типові ситуації та випадки, в яких важливе значен­
ня має дотримання психологом етичних норм.

Література

Лбрамова Г. С. Введение в практическую психологию. Москва, 1994.

Етичний кодекс психолога. Тернопіль, 1996.

Зтические стандарти для психолога // Вопр. психологии. 1990. № 5.

Профессиональньїй кодекс зтики для психологов // Там же. № 6.

Зтические принципи скандинавских психологов // Там же. 1989. № 1.

Овчарова Р. В. Справочная книга школьного психолога. Москва, 1993.

Рабочая книга школьного психолога / Под ред. И. В. Дубровиной. Москва, 1995.

10. ПРОБЛЕМИ