Поняття права міжнародних договорів. Джерела. Суб’єкти

Право міжнародних договорів – це галузь міжнародного права, регулююча відносини, що виникають між суб’єктами з приводу укладення, дії та припинення дії міжнародних угод.

Основними джерелами права міжнародних договорів є Віденська конвенція про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р. та Віденська конвенція про право договорів між державами й міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями від 21 травня 1986 р.

Поряд із зазначеними вище Віденськими конвенціями низка важливих загальновизнаних норм права міжнародних договорів закріплена в універсальних міжнародних договорах. Наприклад, у Статуті ООН (преамбула і ст. 2 Статуту ООН) ми знаходимо один із найважливіших принципів як права міжнародних договорів, так і міжнародного права в цілому – “расtа sunt servanda” (договори повинні виконуватися). Поряд із міжнародно-правовими нормами важлива роль у регулюванні укладення й реалізації договорів належить національному праву. Наприклад, у Конституції України містяться загальні положення, що стосуються міжнародних договорів. Важливим є положення ст. 9 Конституції про те, що укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України. Від імені держави міжнародні договори укладає тільки Президент України (п. 3 ст. 106).

Більш детальні норми в даній сфері регламентуються Законом України “Про міжнародні договори України” від 29 червня 2004 р. Закон встановлює, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства й застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Ним визначаються органи держави й особи, уповноважені вести переговори, укладати договори, визначено порядок ратифікації, дії, виконання договорів тощо.

В широкому розумінні сторона міжнародного договору – це суб'єкт міжнародного права, що бере участь у міжнародному договорі. Сторонами також називають тих суб’єктів міжнародного права, які підписали або парафували договір, але остаточно його ще не прийняли.

Сторони в точному юридичному розумінні – це суб’єкти міжнародного права, які офіційно й остаточно оформили свою участь у договорі й мають усі права та обов’язки, що випливають із цієї угоди для її учасників.

Виходячи з положень Віденської конвенції 1969 р. та з наведеного визначення суб’єктів міжнародного права, слід зазначити, що сторонами в міжнародних договорах є:

1. Держави.

• Міждержавні договори (укладаються на вищому рівні і від імені держави).

• Міжурядові договори (укладаються від імені уряду).

• Міжвідомчі договори (укладаються від імені відомств).

• Договори суб’єктів федерацій і конфедерацій.

2. Нації й народи, що борються за створення власної держави на підставі національного суверенітету.

3. Державоподібні утворення (Ватикан, Мальтійський орден тощо).

Залежно від кількості учасників договори поділяють на двосторонні й багатосторонні.

У свою чергу багатосторонні договори поділяють на:

а) загальні, або універсальні, договори (що кодифікують міжнародно-правові норми, а також інші договори, об’єкт і мета яких становлять інтерес для всіх держав);

б) відкриті договори (в них має право брати участь будь-яка держава);

в) закриті договори (в них беруть участь тільки ті держави, що уклали їх);

г) напівзакриті договори (до них можуть приєднатися й інші держави, але за згодою учасників);

ґ) регіональні договори (договори держав певного географічного району).

У сучасному міжнародному праві дедалі більшого значення набувають похідні (вторинні) суб’єкти міжнародного права, які становлять міжнародні міжурядові організації. Договори зобов’язують тільки їхніх учасників. Для інших суб’єктів міжнародного права вони не створюють ні прав, ні зобов’язань. Договір може мати правові наслідки для третіх держав тільки в разі їхньої згоди.