Класична механіка. Межі її застосування

Кінематика вивчає рух матеріальних тіл без врахування причин, які викликали цей рух. Динаміка вивчає рух матеріальних тіл, враховуючи ці причини, тобто вона вивчає зв’язок між взаємодією одного тіла з іншими тілами, або полями та змінами стану руху тіла внаслідок цієї взаємодії. Тому динаміка є основним розділом механіки.

Основою класичної, або ньютонівської, механіки є три закони дина-міки, сформульовані Ньютоном у 1687р. і є геніальним узагальненням у всіх дослідних і теоретичних відомостей, які були отримані до Ньютона і самим Ньютоном.

Протягом двох століть ньютонівська механіка досягла таких великих успіхів, що багато хто в ХІХ ст. були переконані в її силі і вважали, що по-яснити будь-яке фізичне явище означає звести його до механічного проце-су, котрий підкоряється законам Ньютона. Однак з розвитком науки було виявлено нові факти, які не вкладалися в рамки класичної механіки. Ці фак-ти одержали своє пояснення в нових фізичних теоріях – теорії відносності і квантовій механіці. Перегляд Ейнштейном ньютонівських уявлень про про-стір і час дали змогу створити у 1905 р. "механіку великих швидкостей” – релятивістську механіку, що не привела до заперечення ньютонівської ме-ханіки. Рівняння релятивістської механіки у випадку швидкостей, дуже ма-лих у порівнянні зі швидкістю світла, переходять у рівняння ньютонівської механіки. Аналогічно рівняння квантової механіки переходять у рівняння ньютонівської механіки, яка описує рух мас, значно більших від маси атома. Таким чином, розвиток науки не перекреслив класичну механіку – механіку великих мас і малих швидкостей, а лише засвідчив її обмежене за-стосування. Тут дуже чітко проявляється співвідношення між відносною й абсолютною істиною, тобто між знанням неповним, незавершеним, котре надалі підлягає уточненню, поглибленню, і повним, вичерпним знанням, що досягається лише в нескінченному русі думки. Узгодженість теорій зумов-лена єдністю матеріального світу, досліджуваного цими теоріями.