Середні сукупні витрати (АС) – це кількість сукупних витрат виробництва, що припадає на одиницю виробленої продукції

3. Граничні витрати (МС) – це приріст сукупних витрат підприємства для виробництва додаткової одиниці продукції:

4. Сукупна (валова) виручка (TR) – це грошові надходження від реалізації продукції

TR=P*Q

де P – ціна проданого товару;

Q – кількість продукції.

5. Середня виручка (AR) – це сукупна виручка підприємства в розрахунку на одиницю продукції.

6. Граничний виторг (MR) – це приріст сукупної виручки підприємства при збільшенні випуску продукції на одиницю

Наявність різноманітних концепцій витрат викликало існування різноманітних концепцій прибутку. Прибуток представляє собою різницю між загальною виручкою від реалізації продукції та загальними витратами, що здійснені в ході її виробництва. Звичайно розрізняють такі види прибутку:

– нормальний прибуток – це плата підприємцю за використання в виробництві його підприємницьких здібностей, її розмір визначається рівнем доходності, що є нормальним або середнім для певної галузі, тобто тим рівнем, який утримує підприємця в даному виді бізнесу.Нормальний прибуток – це прибуток, від якого відмовляються власники підприємства на користь ресурсів на своєму підприємстві, але який вони могли б отримати, вклавши свої ресурси в інші напрями діяльності поза межами підприємства. Отже нормальний прибуток, необхідний для того, щоб залучати та утримувати ресурси в межах даного виробництва.

– економічний прибуток – це надлишок прибутку над нормальним прибутком. Економічний або чистий прибуток є додатковим доходом підприємця внаслідок його ефективнішої діяльності у певній галузі. Цей прибуток отримують не всі підприємці, і він не належить до витрат. У мікроекономіці (якщо спеціально не зауважено) йдеться, як правило, про економічний прибуток. Як правило, економічний прибуток визначається як різниця між загальною виручкою від реалізації продукції та економічними витратами виробництва;

– бухгалтерський прибуток визначається як різниця між загальною виручкою від реалізації продукції та бухгалтерськими витратами виробництва. Бухгалтерський прибуток використовується для цілей оподаткування та дозволяє оцінити успішність діяльності фірми в обраному напрямку діяльності. Економічний прибуток необхідний для прийняття управлінських рішень та оцінки перспективи діяльності фірми у майбутньому. Також дозволяє оцінити ефективність використання власних ресурсів фірми.

Тема 7. Витрати і результати виробництва.

1. Витрати виробництва.

2. Витрати виробництва за короткостроковий період.

3. Витрати виробництва за довгостроковий період.

Питання 1. Витрати виробництва.

Існує декілька підходів до визначення сутності витрат і їх класифікації. У самому загальному вигляді, під витратами розуміють суму коштів, витрачених на виробництво продукції.

З точки зору окремого товаровиробника виділяють індивідуальні (комерційні) витрати виробництва, які представляють витрати конкретного господарюючого суб’єкта для виробництва певного обсягу продукції: сировина, матеріали, паливо, електроенергія, заробітна плата тощо.

З точки зору суспільства виділяють суспільні витрати, які пов’язані з виробництвом певного обсягу якоїсь продукції в межах усієї національної економіки. Крім безпосередніх витрат (індивідуальних), вони містять витрати на подолання негативних наслідків виробництва, охорону оточуючого середовища, а також підготовку кваліфікованої робочої сили, витрати на НДОКР тощо.

В залежності від підходу до оцінки витрат розрізнюють бухгалтерські і економічні витрати. При бухгалтерському підході бухгалтерські витрати (зовнішні, явні) представляють собою фактичні видатки на економічні ресурси за ціною їх купівлі для виготовлення певної кількості продукції. При економічному підході економічні витрати (неявні) – це альтернативні витрати будь-якого ресурсу, використаного в процесі виробництва. Вони дорівнюють його вартості при найкращому з усіх можливих варіантів використання. Склад бухгалтерських і економічних витрат наведено на рис. 1 та 2.

З боку окремої фірми, економічні витрати – це повні витрати, які вона несе у процесі виробництва. Вони можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми.

З точки зору надходження факторів виробництва, витрати також поділяються на зовнішні і внутрішні. Зовнішні (явні) витрати – це витрати фірми на придбання ресурсів у зовнішніх постачальників. Усі ці витрати відбиваються у бухгалтерських рахунках і поділяються на прямі і непрямі (рис. 1).

Рисунок 31. Склад бухгалтерських витрат

Внутрішні (неявні) витрати можна визначити як витрати на використання факторів виробництва, що знаходяться у власності господаря фірми. До складу економічних витрат входить нормальний прибуток як плата за виконання підприємцем підприємницьких функцій. Його розмір визначається рівнем доходності, що є нормальним або середнім для певної галузі. Тобто тим рівнем, який утримує підприємця в цій галузі.

Рисунок 32. Склад економічних витрат

В залежності від часу, витраченого на зміну використаних факторів виробництва, розрізнюють витрати у миттєвому, коротко- і довгостроковому періодах.

Питання 2. Витрати виробництва за короткостроковий період.

Аналізуючи формування витрат у короткотерміновому періоді, потрібно розмежувати їх на постійні та змінні.

Постійні витрати (FС-Fixed Cost) – це витрати, які не залежать від обсягів виробництва. Більше того, вони існують навіть тоді, коли виробництво взагалі припиняється, тому на графіку їх крива має вигляд прямої лінії., яка проходить паралельно осі обсягу виробництва. Справа в тому, що, як виходить із самого визначення короткотермінового періоду, він недостатній для зміни передусім обсягів капіталу.

Основні види постійних витрат:

1.Виплата орендної плати;

2.Відсотки за отриманий кредит;

3.Амортизація;

4.Капітальний ремонт;

5.Податки;

6.Страхові внески;

7.Витрати на управління.

Рисунок 33.Постійні витрати.

Змінні витрати (VС-Variable Cost) — це вартість змінних ресурсів, що використовуються для виробництва заданого обсягу продукції, тому вони змінюються пропорційно до змін обсягу виробництва. До них належать:

1. заробітна плата робітників;

2. витрати на придбання сировини і матеріалів;

3. електроенергії для виробничих цілей;

4. витрати на паливно-мастильні матеріали.

Рисунок 34. Змінні витрати

Сукупні витрати підприємства (ТС)- це сума постійних і змінних витрат фірми у зв’язку з виробництвом продукції у короткостроковому періоді. Загальні витрати є функцією від виробленої продукції (Q): ТС = f (Q). Вони можуть бути визначені як: ТС= FC+VC. Графічно це означає сумування кривих постійних і змінних витрат.

Рисунок 35. Сукупні витрати.

Кожного товаровиробника цікавить, чому дорівнюють витрати виробництва в розрахунку на одиницю продукції, тобто середні витрати (АС). При визначенні прибутковості або збитковості саме АС порівнюються з ціною продукції. Причому показники середніх витрат розраховуються як для постійних, так і для змінних та загальних витрат.

1. Середні сукупні витрати (АТС) - цекількість сукупних витрат виробництва, що припадає на одиницю виробленої продукції

АТС = ТС / Q

2. Середні постійні витрати (АFС) - цекількість постійних витрат виробництва, що припадає на одиницю виробленої продукції

АFС = FС / Q

3. Середні змінні витрати (АVС) - цекількість змінних витрат виробництва, що припадає на одиницю виробленої продукції

АVС=VС / Q

4. Граничні витрати МС– які розраховуються як відношення приросту сукупних витрат до приросту обсягів виробництва. Інакше кажучи, граничні витрати показують, яких додаткових витрат коштувало виробнику виробництво додаткової одиниці продукції:

МС = ΔТС / ΔQ

Типовий характер динаміки витрат виробництва ілюструє рис. 36а Оскільки постійні витрати FС не залежать від змін обсягів виробництва, то на графіку їх крива матиме вигляд прямої лінії, яка проходить паралельно до осі обсягу виробництва. Зображення кривої змінних витрат VС дзеркально відбиває форму кривої сукупного продукту змінного фактора. Крива матиме вигляд зростаючої з поступовим затуханням лінії. У перспективі вона досягне точки зламу після якої подальше зростання змінних витрат не супроводжуватиметься збільшенням обсягів виробництва. Крива сукупних витрат ТС показує зміни загальної вартості факторів, що використовуються у виробництві, залежно від збільшення обсягів виробництва. Вона матиме таку саму форму, як і крива змінних витрат, однак проходитиме вище на величину постійних витрат.

Рисунок 36. Типовий характер зміни витрат виробництва у короткостроковому періоді: а — сукупні витрати; б — середні та граничні витрати

Як бачимо, змінні та сукупні витрати змінюються зі збільшенням обсягу виробництва (рис. 6 б). Темпи зміни витрат залежать від особливостей виробничого процесу. Крива середніх постійних витрат має тенденцію до зниження, оскільки зі збільшенням обсягу виробництва загальна сума постійних витрат лишається незмінною.

Криві середніх змінних, середніх сукупних і граничних витрат мають U-подібну форму. Це пояснюється дією спадної віддачі змінного фактора виробництва. Таким чином, середні витрати будуть мінімальними за умови їх рівності з граничними витратами. Тобто криві граничних і середніх витрат перетнуться в точці мінімального значення середніх витрат

Динаміка витрат зумовлює поведінку підприємства. За даної технології та організації виробництва підприємство оптимізує свою діяльність, виробляючи продукцію в обсязі, що відповідає мінімальним середнім сукупним витратам. Якщо маркетингові дослідження підтверджують, що фірмі доцільно розширювати виробництво, то саме на третій або навіть на другій фазі слід вжити випереджальних заходів. На рішення підприємця про збільшення обсягу продукції, особливо в умовах невизначеного попиту, впливають саме граничні витрати, оскільки вони показують, як дорого фірмі обійдеться виробництво додаткової одиниці продукції. У динаміці витрат виробництва можна також вирізнити кілька фаз (табл. 1).

Для подальшого дослідження важливо з’ясувати залежності між динамікою середніх і граничних витрат. Розміри граничних і середніх витрат мають важливе значення, тому що від них залежить вибір фірмою обсягу виробництва. Поки граничні витрати будуть меншими, ніж середні, виробництво додаткової одиниці продукції зменшуватиме середні витрати. Якщо виробництво додаткової одиниці коштуватиме дорожче, ніж середні витрати, то збільшення обсягів виробництва призводитиме до зростання середніх витрат. Таким чином, середні витрати будуть мінімальними за умови їх рівності граничним витратам. Тобто криві граничних і середніх витрат перетнуться в точці мінімального значення середніх витрат.

Таблиця 1. Характер зміни витрат виробництва у короткостроковому періоді

Фаза	Сукупні витрати, ТС	Середні змінні витрати, AVC	Середні сукупні витрати, АТС	Граничні витрати, МС	Критична точка
І	Зростають	Зменшуються	Зменшуються	Зменшуються до min	Точка перетину кривої МС MC = min
II	Зростають	Зменшуються до min	Зменшуються	Зростають MC £ AVC MC < ATC	Точка перетину кривої AVC AVC = MC, AVC = min
III	Зростають	Зростають	Зменшуються до min	Зростають MC>AVC MC£ATC	Точка перетину кривої АТСАТС = МС, АТС = min
IV	Зростають	Зростають	Зростають	Зростають МС > AVC MC > ATC	—

Питання 3.Витрати виробництва за довгостроковий період

На відміну від короткотермінового періоду в довготерміновому періоді всі фактори виробництва змінні. Якщо зберегти припущення, що для виробництва використовується тільки два фактори (праця та капітал) і технологія залишається незмінною, то зростання виробництва в довготерміновому періоді можна розглядати як таке, що відбувається при незмінному співвідношенні факторів виробництва. Це означатиме, що виробництво збільшуватиметься тоді, коли використання його факторів зростатиме за променем, спрямованим від початку координат (рис. 37). При цьому можливі кілька варіантів реакції середнього продукту на збільшення масштабів виробництва:

— зростаюча;

— нейтральна;

— спадна.

Тут проявляються різні наслідки так званого ефекту масштабу виробництва.

Зростаюча віддача від масштабу виробництва відбувається тоді, коли обсяг виробництва зростає відчутніше, ніж обсяги використання ресурсів. Наприклад,при подвоєнні факторів виробництва обсяг випуску продукції зростає більш ніж у два рази. Він може досягатися за рахунок таких факторів:

1. Поділ праці. На більших підприємствах можлива глибша внутрішня спеціалізація, що дає ефект зростання продуктивності праці і, отже, зменшення затрат.

2. Поліпшення управління. Поглиблена спеціалізація поширюється і на управлінську діяльність. По ява управлінців, які спеціально займаються маркетингом, рекламою, постачанням, організацією науково-технічних робіт тощо, допомагає збільшити ефективність діяльності підприємства в цілому, що проявляється в зростанні середнього продукту.

3. Збільшення масштабів виробництва найчастіше не вимагає пропорційного збільшення всіх ресурсів. Скажімо, витрати часу лектора не збільшаться, якщо в аудиторії на лекції буде не одна, а дві групи студентів.

Рисунок 37 Збільшення виробництва у довготерміновому періоді.

Постійна (нейтральна) віддача від масштабу виробництва спостерігається тоді, коли обсяги виробництва продукції та обсяги використання ресурсів зростають пропорційно. Наприклад, збільшення вдвічі ресурсів виробництва призводить до подвоєння обсягів випуску продукції.

Разом з тим, можлива й така ситуація, коли зростання масштабів виробництва негативно позначається на середньому продукті: його рівень зменшується.

Спадна віддача від масштабу виробництва спостерігається тоді, коли обсяги виробництва продукції зростають менш відчутніше, ніж зростають обсяги використаних факторів виробництва. Наприклад, збільшення вдвічі ресурсів призводить до підвищення випуску продукції у півтора рази. Справа в тому, що збільшення виробництва може призвести до виникнення проблем, з якими стикається підприємство. Спадний ефект масштабу виробництва виникає через вплив таких факторів:

1. Значна інерція великих систем і втрата ними гнучкості, вкрай необхідної в умовах нестабільного ринку.

2. Вихід фірми за межі порогу керованості: занадто великі розміри створюють громіздку систему управління, розвивають бюрократичні тенденції, що негативно позначається на ефективності управлінських рішень.

При аналізі динаміки середнього продукту в довготерміновому періоді для одного й того самого підприємства на різних дільницях збільшення обсягів виробництва, як правило, виявляються всі з перелічених реакцій. Їх комбінація багато в чому залежить від специфіки галузі, ринкової ситуації тощо.

Аналізуючи витрати у довготерміновому періоді слід мати на увазі, що при цьому немає поділу на постійні та змінні витрати: усі витрати можуть змінюватися залежно від обсягу виробництва. Можна відмовитися від оренди чи повернути кредит, продати основні фонди чи придбати нові. Отже, в довготерміновому періоді всі витрати фірми є змінними, тому найголовнішою проблемою є оптимізація розмірів підприємства. Довгострокові середні сукупні витрати (LATC) – це витрати виробництва у довгостроковому періоді на одиницю виробленої продукції. LATC=LТC/Q

де LTC – сукупні витрати в довгостроковому періоді.

Довгострокові граничні витрати (LMC) – витрати на виробництво додаткового обсягу продукції. LMC= LTC/Q

Рисунок 38 Динаміка середніх і граничних витрат у довгостроковому періоді.

Крива середніх сукупних витрат довгострокового періоду LATC має також U- подібну форму, як і крива середніх сукупних витрат короткострокового періоду АТС, але по іншій причині. В короткостроковому періоді на форму АТС впливає дія закону спадної граничної продуктивності, а в довгостроковому періоді на форму LATC впливає спочатку зростаюча, а потім спадна віддача від масштабу. Крива граничних витрат у довгостроковому періоді перетинає криву LATC у точці мінімуму. Між кривими середніх витрат короткотермінового та довготермінового періодів існує певний зв'язок. Крива LATC огинає короткострокові криві АТС у точках їх мінімуму.

Подібно до того, як середній продукт залежно від обсягів виробництва може зростати, зменшуватися чи залишатися незмінним, середні витрати також по-різному реагують на ефект масштабу. Ця реакція багато в чому залежить від специфіки галузі, ситуації на ринку, напрямків удосконалення технології виробництва тощо. На рис. 39 наведено три найтиповіші ситуації.

У варіанті, що на рис. 39 а, спостерігається відносно короткий період, коли зростання виробництва супроводжується зниженням витрат, тобто позитивний ефект масштабу виробництва вичерпується досить швидко. Однак при цьому існує широкий діапазон обсягів виробництва, при якому зберігається постійний рівень середніх витрат. У таких галузях підприємства різних розмірів можуть бути однаково життєздатними.

Рисунок 39. Варіанти довготермінової динаміки середніх витрат

На рис. 39 б можна спостерігати довготривалий ефект від збільшення масштабів виробництва. У таких галузях переваги отримують великі підприємства.

У третьому варіанті (рис. 39 в), навпаки, позитивний ефект масштабу виробництва досить швидко трансформується у негативний. Тому підприємцю важливо правильно оцінити межі ефективного розширення виробництва. Існуючі бар'єри зростання уможливлюють ефективне функціонування у таких галузях невеликих підприємств.

Проте намагання мінімізувати витрати — це лише один бік, що визначає поведінку виробника. Вибір реальних масштабів виробництва як в короткотерміновому, так і в довготерміновому періоді визначається зрештою можливостями максимізувати економічний прибуток. Для цього витрати виробництва слід порівнювати з доходами.

Тема 8. Ринок досконалої конкуренції

1. Модель ринку досконалої конкуренції та її характеристики.

2. Ринковий попит на продукцію фірми за умов досконалої конкуренції.

3. Ринкова поведінка підприємства в короткотерміновому періоді.

4. Економічна стратегія конкурентної фірми в довгостроковому періоді.

5. Ефективність РДК.

Питання 1. Модель ринку досконалої конкуренції та її характеристики.

Досконала конкуренція – це такий стан ринку, коли велика кількість фірм виробляють аналогічну (однорідну) продукцію, але ні їхні розміри, ні інші причини не дозволяють хоча б одній з них впливати на ціну. Тоді, стан ринку, при якому не виконується хоча б одна з однак досконалої конкуренції, називається недосконалою конкуренцією.

В дійсності досконала конкуренція – явище унікальне. Це ідеальна модель, яка зустрічається дуже рідко (лише деякі ринки наближаються до неї, наприклад, ринок зерна, ринки цінних паперів або валют). Тому досконалу конкуренцію слід розглядати як наукову абстракцію, аналіз якої все ж таки потрібен для розуміння принципів функціонування ринкового механізму на ринку з недосконалою конкуренцією.

Для ринку чистої (досконалої) конкуренції ці ознаки такі:

1. Велика кількість продавців, які на рівних умовах конкурують між собою, частка кожного з них на ринку є настільки малою (не більше 1%), що збільшення чи зменшення обсягів продаж кимсь з них ніяк не позначалося на ринковій ситуації взагалі. Велика кількість продавців на ринку виключає можливість їх таємної змови щодо цін та обсягів виробництва. Звичайно, такі умови трапляються досить рідко. Однак з певною умовністю цій ознаці відповідають ринки сільськогосподарської продукції в розвинених країнах, біржові торги чи продаж іноземної валюти в обмінних пунктах.

2. Стандартна продукція, що пропонується для продажу. Це означає, що споживач не відрізняє товар одного продавця від товару іншого, навіть якщо вони мають відмінності. Тому йому однаково, у якого з продавців придбати товар.

3. Відсутність можливості у окремого продавця впливати на ринкову ціну. Продавець може запропонувати свою продукцію за нижчими цінами порівняно з тими, що склалися на ринку. Однак це, по-перше, не вплине на ринкову ціну взагалі, оскільки частка окремого продавця на ринку мізерна, а по-друге, буде суперечити вихідному припущенню про максимізацію вигоди як основного мотиву поведінки економічних суб'єктів, адже у цьому разі прибуток продавця зменшиться порівняно з продажем товару за ринковою ціною. Йому не залишається іншого вибору, як продавати товар за ринковими цінами. Тому продавця в умовах досконалої конкуренції найчастіше називають “тим, хто погоджується з ціною”.

4. Вільний вступ до галузі та вихід з неї. Ринок буде конкурентним лише тоді, коли не існуватиме ніяких законодавчих, технологічних, фінансових чи інших перешкод, що могли б завадити появі чи зникненню нових фірм, які виробляють певний продукт. На цій особливості досконалої конкуренції слід наголосити, оскільки саме на ній ґрунтується пояснення механізму пристосування галузі до вимог ринку у довготерміновому періоді.

5. Відсутність нецінової конкуренції. Основою для проведення нецінової конкуренції, як правило, є диференціація товару. Оскільки на конкурентному ринку товари стандартні, то підстав для нецінової конкуренції немає.

6. Інформація про ціни, технології та імовірний прибуток легко доступна, що забезпечує гнучке реагування на зміну ринкових умов. На досконало конкурентному ринку споживачам стандартних продуктів байдуже, продукцію якої фірми обрати. Так, на ринку сільськогосподарської продукції діють тисячі невеликих фермерських господарств, на ринку цінних паперів – тисячі брокерів, на валютному ринку – сотні обмінних пунктів тощо.

Питання 2. Ринковий попит на продукцію фірми за умов досконалої конкуренції

В умовах чистої конкуренції, як уже зазначалося, фірма не може проводити власної цінової політики. Вона може лише пристосовуватися до тих цін, які на даний час склалися на ринку. Отже, можна зробити дуже важливий висновок: скільки продукції для продажу не запропонувала б конкурентна фірма, це ніяк не вплине на ринкову ціну. Тому за умов досконалої конкуренції попит на продукцію окремої фірми є абсолютно еластичним, тобто це горизонтальна лінія, що відповідає ціні Р_Е (рис. 40). Якщо фірма підвищить ціну, покупці не будуть платити більше за продукцію, яку можна купити за нижчою ціною, а якщо фірма знизить ціну порівняно з рівноважною, це принесе збитки.

Така відмінність між ринковим попитом та попитом щодо окремої конкурентної фірми ніби ще раз попереджає дослідника про помилковість досить поширеного твердження: те, що справедливо щодо окремого учасника асоціації, завжди справедливо і щодо всієї асоціації.

А б

Рисунок 40. Відмінність ринкового попиту та попиту для конкурентної фірми: б — крива попиту для конкурентної фірми; а — крива ринкового попиту

Особливості попиту на продукт конкурентної фірми проявляються також через динаміку основних показників, що характеризують її доходи, залежно від обсягів продаж. До таких показників належать:

1. Валовий (сукупний) доход (ТR) — це загальна виручка від продажу всього обсягу продукції. TR = P*Q

2. Середній доход (АR) — це валовий доход у розрахунку на одиницю проданої продукції: AR = TR/Q

3. Граничний доход (МR) — це приріст валового доходу, який є результатом продажу ще однієї одиниці продукції: MR = DTR/DQ

Графічно залежність динаміки перелічених показників від обсягів виробництва подано на рис. 41.

Валовий доход конкурентної фірми зростатиме прямо пропорційно обсягу продаж. Ціна за одиницю товару, середній та граничний доходи в умовах конкурентного ринку завжди будуть рівними між собою:

P = AR = MR

З'ясування загальних ознак конкурентного ринку та особливостей функціонування на ньому фірми і формування її доходів дає досить підстав для розробки моделі вибору фірмою обсягів виробництва, як забезпечують їй максимальний прибуток. Така модель має свою специфіку для короткотермінового та довготермінового періодів, тому розглянемо ці дві ситуації окремо.

Рисунок 41. Валовий, середній та граничний доходи конкурентної фірми

Питання 3. Ринкова поведінка підприємства в короткотерміновому періоді

Оскільки у короткотерміновому періоді капітал залишається незмінним, то пристосування обсягів виробництва фірми до ринкових умов для максимізації прибутку чи (а таке теж буває досить часто) мінімізації збитків досягається маневруванням змінними витратами.

У мікроекономіці існує два підходи до визначення оптимальних обсягів випуску на підставі порівняння

· валового доходу та сукупних витрат

· граничного доходу та граничних витрат.

Згідно з першим підходом, фірмі варто виробляти певний обсяг продукції, якщо це приносить їй економічний прибуток або якщо збитки будуть меншими, ніж у разі припинення виробництва. Економічний прибуток фірма отримуватиме тоді, коли валовий доход виявиться більшим, ніж сукупні витрати. Отже, якщо різниця між валовим доходом та сукупними витратами фірми при якомусь обсязі виробництва має позитивне значення, то фірмі краще виробляти продукцію, ніж припинити виробництво. У цьому випадку вона буде вирішувати завдання максимізації прибутку.

Складніша справа, якщо за будь-яких обсягів виробництва сукупні витрати перевищують валовий доход.За цих умов треба шукати таке рішення, яке мінімізує збитки. Якщо фірма припинить виробництво, то її збитки будуть дорівнювати постійним витратам. Тому за умови загальної збитковості виробництва, варто виробляти якийсь обсяг продукції, якщо загальні збитки фірми будуть меншими, ніж постійні витрати. Такий результат буде тоді, коли валовий доход перевищуватиме змінні витрати:

TC – TR < FC

(FC + VC) – TR <FC

VC < TR

Таким чином, фірмі доцільно здійснювати виробництво у короткотерміновому періоді за умови, що вона отримує економічний прибуток, або якщо її збитки менші, ніж постійні витрати. При цьому слід мати на увазі, що збиткове виробництво можна розглядати лише як тимчасове явище, як перепочинок, що бере фірма для прийняття кардинальних рішень, спрямованих на усунення постійних витрат і припинення виробництва взагалі або зниження витрат і отримання прибутку.

Моделі вибору виробником варіантів поведінки на основі порівняння сукупних витрат і валового доходу можна показати графічно (рис. 42).

Якщо лінія валового доходу перетинає криву сукупних витрат і існує її ділянка, розташована вище, ніж крива, то обсяги виробництва, які відповідають цій ділянці, будуть приносити фірмі економічний прибуток. Свого максимального значення він досягне у тій точці, де вертикальний розрив між лінією валового доходу та кривою сукупних витрат найбільший.

Фірма вирішуватиме завдання мінімізації прибутку, якщо лінія валового доходу лежатиме нижче від кривої сукупних витрат, але перетинатиме криву змінних витрат. Мінімальними збитки будуть тоді, коли вертикальний розрив між лінією валового доходу та кривою сукупних витрат досягатиме найменшого значення.

Рисунок 42. Варіанти максимізації прибутку, мінімізації збитків і закриття фірми

Якщо лінія валового доходу розташована навіть нижче за криву змінних витрат, то найменші збитки фірма матиме, коли припинить виробництво.

Згідно з другим методом порівнюють граничний доход з граничними витратами. Отже, продукцію доцільно виробляти, якщо граничний доход від її продажу перевищує граничні витрати, пов'язані з її виробництвом. Якщо ж граничні витрати додаткової одиниці продукції перевищують граничний доход від її реалізації, то виробництва цієї одиниці слід уникати.

Між ситуаціями зацікавленості фірми у розширенні виробництва та у його зменшенні лежить точка рівноваги, коли фірма бажала б зберегти досягнуті обсяги виробництва. Не важко дійти висновку, що фірма отримає максимальний прибуток, коли граничні витрати зрівняються з граничним доходом:

MC = MR

Це рівняння називається правилом визначення обсягів виробництва. Для конкурентного ринку можна застосовувати особливий випадок цього правила: MC = P =MR

На рис. 43 наведено графічне порівняння граничного доходу, граничних і середніх витрат.

Рисунок 43. Порівняння граничного доходу, граничних і середніх витрат

Якщо лінія граничного доходу перетинає криву середніх витрат, то фірма вирішує проблему максимізації прибутку. Його максимальний розмір досягається у точці, де перетинаються лінія граничного доходу та крива граничних витрат (Q0) Загальний розмір прибутку при цьому дорівнюватиме площі прямокутника, який утворюють вісь цін, лінія граничного доходу, лінія обсягу виробництва та лінія, що відповідає середнім витратам при цьому обсязі виробництва.

Якщо лінія граничного доходу проходить нижче, ніж крива середніх витрат, але перетинає криву середніх змінних витрат, то, обираючи певний обсяг виробництва, фірма вирішує проблему мінімізації збитків. Вони будуть найменшими у точці перетину кривої граничних витрат та лінії граничного доходу, їхній розмір також можна визначити через площу відповідного прямокутника (див. рис. 4). Якщо лінія граничного доходу не перетинає криву середніх змінних витрат, то для фірми доцільніше відмовитися від виробництва.

Але визначення обсягу виробництва, при якому фірма може максимізувати прибуток, не обов’язково означає наявність у неї позитивного економічного прибутку. Якщо ринкова ціна продукту в короткостроковому періоді перевищує середні витрати на його виробництво (P₀ > ATC), фірма отримуватиме прибуток.

Якщо ринкова ціна дорівнює середнім витратам (P₀ = ATC), то фірма буде забезпечувати самоокупність виробництва, тобто отримуватиме нульовий прибуток.

Якщо ринкова ціна виявиться нижче середніх витрат (P₀ < ATC), то фірма нестиме збитки.

Подальше зменшення ціни нижче рівня середніх змінних витрат (P₀ < AVC) є необхідною умовою закриття фірми (банкрутство фірми).

Отже оскільки фірми на РДК будують свою стратегію в короткостроковому періоді в залежності від співвідношення ціни і середніх витрат, то збільшення обсягів виробництва відбудеться за умов зростання ціни, а зменшення – за умови її падіння. Звідси бачимо, що крива пропозиції досконало конкурентної фірми в короткостроковому періоді співпадає з частиною кривої граничних витрат МС, що лежить вище кривої середніх змінних витрат AVC.

Для досконало конкурентної галузі в цілому короткострокова крива пропозиції ілюструє зміну обсягу випуску продукції, що пропонується для продажу усіма фірмами, при зміні ринкової ціни. Рівноважна ціна встановлюється на такому рівні, при якому загальний обсяг пропозиції дорівнює загальному обсягу попиту на продукцію галузі. При цьому кожна окрема фірма може або отримувати економічний прибуток, або нести збитки, або працювати на рівні самоокупності.

Питання 4 Економічна стратегія конкурентної фірми в довгостроковому періоді

У довгостроковому періоді розглядається поведінка не окремої фірми, а взаємодія всіх фірм на даному ринку. Тому необхідно ввести деякі нові припущення:

1. пристосування галузі для потреб ринку в довгостроковому періоді відбувається за рахунок введення в галузь нових виробників або виходу із галузі;

2. усі фірми в галузі мають схожі криві витрат, що дає можливість виділити окрему фірму як типову.

а б

Якщо типова фірма при певній ціні Р1 на свою продукцію отримує економічний прибуток, то інші фірми будуть намагатися переорієнтувати своє виробництво на цей же товар. Як відомо, збільшення кількості виробників призводить до переміщення кривої ринкової пропозиції вправо, а це призводить до зниження ціни рівноваги.

Рис 44 а) зміна ринкової ціни під впливом ринкової пропозиції б) рівновага фірми в довгостроковому періоді

Тому вступ у галузь нових виробників зменшує економічний прибуток. Якщо ціна знизиться до рівня Р2, то фірма має збитки, адже ціна стала нижчою, ніж середні витрати АТС. Тому розпочнеться відтік фірм з цієї галузі в ті, де є змога отримати хоча б нормальний прибуток. Зменшення кількості виробників зменшить ринкову пропозицію, а це призведе до встановлення нового вищого рівня цін, що ліквідує збитки. Такі зміни врешті приведуть до встановлення ціни, що покриватиме лише мінімальні середні витрати виробництва, тобто типова фірма не зможе отримувати економічний прибуток, а лише нормальний:

Р=АТС або MR=P=MC=ATC

Таким чином, економічний прибуток в довгостроковій перспективі буде залучати в конкурентну галузь нові фірми, а збитки, навпаки, змусять їх залишати галузь. В результаті ринкова ціна продукту встановиться на рівні мінімальних середніх витрат (LATC) типової фірми (рис 45).

Рисунок 45. Довгострокова рівновага фірми в умовах досконалої конкуренції

За таких умов усі фірми галузі отримають нульовий економічний прибуток, і кожна з них обере обсяг виробництва, при якому виконуватиметься умова:

P = MR = LATC = LMC.

Це і є умова рівноваги конкурентної фірми, галузі і ринку у довгостроковому періоді.

Питання 5. Ефективність РДК

1. В економіці досконалої конкуренції досягається ефективність розподілу ресурсів між фірмами і галузями, коли граничні суспільні витрати дорівнюють граничним суспільним вигодам.

2. Оскільки ціна на продукцію досконало конкурентної фірми дорівнює її мінімальним середнім витратам на виробництво одиниці продукції (P = ATC), споживач на РДК отримує товари за найдешевшою із можливих цін.

3. РДК створює умови для ефективного використання обмежених ресурсів, оскільки витрати фірми на одиницю продукції мінімальні.

4. РДК розділяє обмежені ресурси таким чином, щоб максимально задовольнити потреби споживачів, адже якщо попит на певне благо збільшується, то його виробництво відразу зростає.

5. РДК притаманна властивість відновлювати ефективність виробництва у використанні ресурсів. Будь-які зміни в смаках споживачів, запасах ресурсів або в технологіях автоматично призводять до змін на ринку і встановленні ринкової рівноваги.

Після встановлення довгострокової рівноваги на РДК в усіх фірмах, які на ньому залишились, будуть однакові середні довгострокові витрати. Тому виникне можливість визначення кількості фірм в галузі як частки від поділу величини попиту на обсяг випуску, що відповідає мінімуму середніх витрат на одному з підприємств.

Але ринок досконалої конкуренції має і недоліки:

1) адже конкурентна фірма виробляє лише те, що у неї купують. Фірма не стане виробляти громадські товари, за які немає можливості отримати відшкодування від споживача. Тому ринковий механізм у сучасній економіці доповнюється державним регулюванням;

2) орієнтація конкурентної фірми на максимізацію прибутку часто призводить до конфлікту між поточними і перспективними цілями (ефект Робін Гуда).

Однак навіть з перерахованими недоліками ринок доско­налої конкуренції є найефективнішою моделлю ринку.

Тема 9 Монопольний ринок.

1. Характерні риси ринку чистої монополії.

2. Особливості економічної стратегії чистої монополії в короткостроковому та довгостроковому періодах.

3. Економічні наслідки монополії.

4. Антимонопольна політика.

Питання 1. Характерні риси ринку чистої монополії

Монополія взагалі – це виключне право виробництва, промислу, торгівлі та інших видів діяльності, що належать одній особі, певній групі осіб або державі. Ринок чистої монополії має такі характеристики:

1. На ринку функціонує лише один виробник якоїсь продукції. Отже, справедливим буде твердження: фірма-монополіст — це і є певна галузь виробництва. Тоді для монопольного ринку бракує поділу на попит щодо окремої фірми та ринковий (галузевий) попит, а також на пропозицію окремої фірми та ринкову пропозицію. Для чистого монополіста фірма та галузь – це поняття синоніми.

2. Товар, який виробляє монополіст, не має близького замінника. Практично немає таких товарів, які не можна було б замінити на щось інше. Однак щодо товару монополіста справедливим буде припущення, що у споживача існує лише два можливих варіанти поведінки: або взагалі відмовитися від споживання цього товару, або придбати його у монополіста.

3. Чистий монополіст сам установлює ціну на свій товар. Якщо конкурентну фірму ми назвали такою, що погоджується з ціною, то монополіст — це той, хто диктує ціну. Щоб зрозуміти механізм диктату монополіста, треба згадати, як взагалі формується ринкова ціна. Ціна рівноваги є результатом взаємодії попиту та пропозиції. Оскільки для монополіста попит збігається з ринковим, і його можна розглядати як заданий, то встановити рівноважну ціну він може, маневруючи пропозицією: збільшення пропозиції знижує ціну і, навпаки, зменшення пропозиції призводить до зростання цін. Тобто монополіст, змінюючи обсяг пропозиції, може змінювати ціну товару.

4. Вступ у галузь інших виробників заблокований. Практично кожен виробник бажає стати монополістом та обмежити конкуренцію на ринку його товарів. Монополізація ринку може досягатися:

1. Зростанням фірми за рахунок капіталізації прибутку, банкрутством конкурентів, їх поглинанням до досягнення фірмою повного панування у галузі.

2. Об'єднанням капіталів на добровільних засадах і перетворенням такого об'єднання на панівного виробника. Форми монополістичних об'єднань, зокрема, такі: картель, синдикат, трест.

Однак будь-який монополіст зможе зберегти своє монопольне становище лише тоді, коли вступ до цієї галузі для інших виробників буде надійно заблокований. Тому блокування вступу в галузь, встановлення відповідних бар'єрів — обов'язкова умова для існування чистої монополії. Під бар’єрами розуміють обмеження, які запобігають появі додаткових продавців на ринку.

Ці бар'єри можуть набувати різних форм:

а) масштаби виробництва. Як правило, фірма-монополіст — це досить велике підприємство, тому для створення гідної конкуренції потрібно вкласти значні кошти, що для абсолютної більшості потенційних конкурентів не під силу та й недоцільно. Також у деяких галузях ефективне виробництво можливе лише за умови функціонування невеликої кількості підприємств. Це може бути зумовлене фінансовими або технологічними причинами. Особливо це стосується галузей економіки з пануванням природних монополій. У багатьох країнах до природних монополій належать більшість видів діяльності, продукція яких є „предметом суспільного користування”, – комунікації, лінії електропередачі, нафто- і газопроводи, залізничний транспорт, системи зв’язку, водопостачання і каналізація.

б) легальні бар'єри. Це певні законодавчі норми, що регламентують той чи інший вид діяльності. Найпоширенішими серед них є патенти (виключне право на виробництво будь-якого продукту чи використання якоїсь технології) та ліцензії (право на заняття якимось видом діяльності), авторські права. Вони надають право винахіднику контролювати продукт упродовж певного часу, з метою захистити його від незаконного використання. Деякі фірми використовують цей контроль для досягнення і закріплення монопольної влади (наприклад „Microsoft”).

в) власність на унікальні види ресурсів. Утримати своє монопольне становище на ринку можна, захопивши ті види ресурсів, за допомогою яких виробляється продукція монополіста. Це спрацьовує тоді, коли обмеженість ресурсів абсолютна, і у них немає близького замінника (наприклад, компанія „Де Бірс”, яка монополізувала алмазні рудники у Південній Африці і тому контролює ринок алмазів).

г) недобросовісна конкуренція. Обмежити вступ нових фірм на ринок монополіст може за допомогою агресивних дій. Деякі фірми-монополісти застосовують методи боротьби з конкурентами, які не тільки не відповідають кодексу честі підприємця, а й у більшості країн заборонені законом. Це може бути тиск на постачальників сировини, профспілки, банки, переманювання провідного персоналу, цінова війна з метою банкрутства конкурента (демпінг) тощо. Однак виявити порушника закону та застосувати до нього відповідне покарання досить складно. Слід також зазначити, що високі транспортні витрати сприяють формуванню ізольованих ринків. Як наслідок, технологічно єдина галузь перетворюється на кілька локальних монополій.

Усі розглянуті бар’єри не є абсолютно неподоланними. Так, досягнення науково-технічного прогресу можуть зменшити оптимальний розмір фірм, легальні бар’єри можуть бути скасовані, також можуть бути знайдені нові джерела сировини. Проаналізовані риси монопольного ринку справляють вирішальний вплив на ціни та обсяги виробництва монополістом.

Питання 2. Особливості економічної стратегії чистої монополії в короткостроковому та довгостроковому періодах

Вирішальна відмінність між чистою конкуренцією та чистою монополією полягає у своєрідності кривої попиту: якщо для конкурентної фірми вона має абсолютно еластичний характер (пряма лінія), то для чистого монополіста — спадний характер.

Спадний характер кривої попиту означає, що виробник не зможе продати більше продукції без зниження ціни на неї. Проте він буде змушений одночасно знизити ціну не тільки на додаткову одиницю продукції, а й на весь обсяг продаж. Тому гранична виручка завжди менша ціни товару: MR<P.

Рисунок 46. Крива попиту (D) та граничний дохід фірми-монополіста (MR)

На відміну від досконало конкурентного ринку монополія сама встановлює не тільки кількість продукції, що пропонується, але й її ціну, обираючи точку з відповідними параметрами на кривій галузевого попиту. Тому ціна на монополізованому ринку є низхідною функцією від кількості: P = P(Q). Яку з можливих цін встановить монополіст, залежить від його господарчої діяльності. При намаганні захопити новий ринок або не допустити конкурентів, він може знижувати ціни, здійснюючи демпінгову політику. Частіше метою діяльності монополії є максимізація вартості фірми або отримання максимального прибутку. Існує взаємозв’язок еластичності попиту за ціною, загального і граничного доходу простої монополії (рис. 47).

Рисунок 47. Попит, граничний і сукупний доход фірми в умовах чистої монополії

Якщо попит еластичний, значення граничного доходу буде позитивним, а загальний дохід зростатиме. Зниження ціни на цій ділянці приводить до зростання загального доходу.

Якщо попит нееластичний, граничний дохід менше нуля, а загальний дохід знижується. Зниження ціни на цій ділянці приводить до падіння загального доходу. Тому раціональний монополіст намагається уникати нееластичної ділянки кривої попиту.

Якщо попит одиничної еластичності, граничний дохід дорівнює нулю, а загальний дохід досягає максимальної величини.

Яку ж комбінацію цін і обсягів виробництва обирає монополія? Відповісти на це питання можна ґрунтуючись на використанні тих самих методів, що й при дослідженні конкурентного ринку – порівнянні сукупного доходу з сукупними витратами, а також граничного доходу з граничними витратами.

На рис. 48. наведено модель вибору монополістом співвідношення ціни та обсягу продажу продукції. Монополія максимізуватиме прибуток, виробляючи таку кількість продукції (Q^*), при якій граничний дохід дорівнює граничним витратам (правило максимізації прибутку). Для монопольного ринку це правило набуває вигляду: MC = MR < P. Ціна, яка встановлюється монополістом (Р₀), визначається висотою кривої попиту в точці випуску, що забезпечує максимізацію прибутку. Така ціна завжди вище граничних витрат. При цьому він реалізує продукцію за ціною, яка перевищує середні загальні витрати для запропонованого обсягу продажу (АТС), і отримує економічний прибуток. Його розмір відповідає площі заштрихованої фігури (рис. 48).

Рисунок 48. Максимізація прибутку фірмою-монополістом у короткостроковому періоді

В умовах монополії, на відміну від досконалої конкуренції, ціна перевищує граничну виручку і MR=MC<P. Таким чином монополіст вироблятиме менше продукції і продаватиме її за вищою ціною, ніж конкурентна фірма.

До сих пір ми передбачали, що монополіст продає кожну одиницю своєї продукції будь-якому покупцеві за однаковою ціною (проста монополія), але монополіст має можливість диференціювати своїх споживачів і продавати їм товари за різними цінами. Така практика отримала назву цінової дискримінації.

Цінова дискримінація – це встановлення різної ціни на той самий продукт для різних покупців. При цьому розбіжності в цінах не зумовлюються різницею в витратах виробництва і доставки товару, його якістю або іншими об’єктивними причинами. В основі такої цінової стратегії лежить намагання виробника захопити споживчий надлишок (площа ΔР_оАВ), тобто продавати товар кожному споживачеві за тією ціною, яку він згоден сплатити (рис. 49).

Рисунок 49. Цінова дискримінація

Економічні умови здійснення цінової дискримінації:

· продавець повністю контролює виробництво та ціноутворення товару на всіх сегментах ринку;

· продавець здатний відокремлювати різні та стійкі групи покупців з різною еластичністю попиту. Причому покупцям, яким притаманна низька еластичністю попиту, звичайно пропонується висока ціна, і, навпаки, еластичний попит сприяє зниженню ціни;

· покупці не мають бажання та умов перепродати придбану продукцію іншим покупцям (тому цінова дискримінація широко розповсюджена в сфері послуг).

Розрізняють три ступеня цінової дискримінації:

1. Досконала дискримінація (або цінова дискримінація першого ступеня) проявляється у тому, що на кожну одиницю виробленої однорідної продукції встановлюється відповідна ціна, яка дорівнює ціні попиту, а монополіст перерозподіляє в свій прибуток весь надлишок споживача. При цьому він пропонує на ринок такий же обсяг продукції, як за умов досконалої конкуренції. Така цінова політика, як правило, впроваджується в умовах індивідуального виробництва, коли виготовлення і реалізація продукції (напр., нової техніки) здійснюється за замовленнями конкретних споживачів.

2. Цінова дискримінація 2-го ступеню – продукція, що виготовляється монополістом, групується в партії, на які встановлюються різні ціни. Така цінова політика на практиці здійснюється в формі знижок або надбавок на ціни товарів та послуг (напр., ресторан, який обслуговує клієнтів вдень зі знижкою, а ввечері – за підвищеними розцінками).

3. Цінова дискримінація 3-го ступеню –припускає розділення самих споживачів на окремі групи або ринки, де встановлюється відповідна ціна реалізації (напр., надання послуг приватними лікарями, адвокатами тощо). Така цінова політика збільшує прибуток монополіста, тільки якщо групи споживачів чутливі до зміни ціни і виключена можливість переміщення придбаної продукції між ринками. Здійснення політики цінової дискримінації надає можливість монополії максимізувати розмір свого прибутку.

Наслідки цінової дискримінації:

З одного боку цінову дискримінацію можна розцінювати як негативне явище, адже однаковий товар продається різним покупцям за різними цінами. Це призводить до невдоволеності та зростання соціальної напруги. З іншого боку, цінова дискримінація надає можливість купити товар тим, хто не міг зробити цього за умов єдиної ціни. Таким чином, обсяг виробництва зростає до конкурентного і зникають чисті втрати від монополії.

Враховуючи те, що монополія може маніпулювати обсягом виробництва і ціною продукції, для неї не існує якоїсь визначеної кривої пропозиції.