Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Мы поможем в написании вашей работы!  
 

Тема 6. Мікроекономічна модель підприємства



1. Підприємство як суб’єкт ринкових відносин на мікрорівні.

2. Виробнича функція.

3. Основні параметри підприємства.

Питання 1. Підприємство як суб'єкт ринкових відносин на мікрорівні.

Підприємство – це мікросистема, яка перетворює фактори виробництва на товарну продукцію. Підприємства можуть створюватися як приватними особами, так і державою. Як правило підприємство створюється з метою отримання прибутку.

Підприємство є ринково-виробничою системою. Воно водночас виступає у ролі споживача факторів виробництва (купує ресурси на ринках факторів), виробника продукції та її продавця на ринках товарів і послуг. Підприємство як виробничо-ринкову систему можна представити у вигляді схеми:

Рисунок 30.Схема підприємства як виробничо-ринкової системи.

Найважливішою функцією підприємства є виробництво суспільно необхідних товарів та послуг.

Виробництво це процес використання праці та обладнання (капіталу) разом з природними ресурсами і матеріалами для створення необхідних продуктів та надання послуг. У процесі виробництва споживаються так звані фактори виробництва.

Фактори виробництва – це блага, які потрібно придбати підприємству для забезпечення випуску готової продукції. Розрізняють такі групи факторів виробництва:

1. праця;

2. капітал;

3. природні ресурси;

4. підприємницький хист.

Усі фактори, що використовуються у виробництві кількісно обмежені. Разом з тим, потреби людства постійно зростають, що пов’язано як з кількісним приростом населення, так і з підвищенням якості життя. Отже, між обмеженими ресурсами і безмежними потребами завжди існує конфлікт. Щоб розв’язати цей конфлікт, необхідно раціоналізувати форми об'єднання факторів виробництва та їх якісне і кількісне співвідношення у процесі виробництва. Ось лише деякі аспекти їх раціоналізації.

1. Відповідність факторів виробництва. Найбільша ефективність виробництва досягається тоді, коли якісні характеристики працівників (їх кваліфікація, освітній рівень, особисті якості) відповідають рівню засобів виробництва. Причому цей зв'язок двохсторонній: ефективність виробництва стає нижчою не тільки тоді, коли працівники низького рівня кваліфікації не можуть повністю використати всі потенційні можливості засобів виробництва, але й тоді, коли недосконалі засоби виробництва не дають реалізуватись потенціалам працівників.

2. Співвідношення факторів виробництва. Між працівниками і засобами виробництва повинно бути не тільки якісне, а й кількісне співвідношення. Для кожного певного рівня розвитку виробництва існує оптимальне співвідношення між кількістю капіталу і кількістю праці, що приводить його в рух.

3. Взаємозамінюваність факторів виробництва. Один і той же результат можна отримати при різному співвідношенні факторів виробництва. Наприклад, якщо у виробництві використовуються праця і капітал, то можна визначити різні співвідношення цих факторів, що дадуть заданий результат виробництва.

Гіпотеза про раціональність поведінки суб’єктів ринкових відносин означає, що фірма прагне приймати такі рішення, які б дозволили її за умов обмеженості ресурсів максимізувати прибуток, тобто основною метою діяльності підприємства є максимізація прибутку. Досягнення цієї мети вимагає здійснення вибору:

Ÿ що виробляти? (продукція, роботи, послуги)

Ÿ яким чином виробляти? (технологія, фактори виробництва)

Ÿ для кого призначаються результати виробництва? (ринки, споживачі, ціни)

Однією з умов отримання максимального прибутку є ефективність виробництва. Слід розрізняти технологічну та економічну ефективність виробництва. Технологічну ефективність виробництва можна визначити двома шляхами:

- виробничий процес технологічно ефективний, якщо не існує ніякого іншого способу, при якому для виробництва даного обсягу продукції витрачається менша кількість хоча б одного з ресурсів при умові не збільшення інших видів ресурсів.

- виробничий процес технологічно ефективний, якщо обсяг виробленої продукції є максимальним при використанні визначеної кількості ресурсів.

Економічно ефективним способом виробництва заданої кількості продукції слід вважати такий спосіб, при якому досягається мінімізація альтернативної вартості витрат, що використовуються у процесі виробництва.

Умови, в яких функціонують підприємства:

1. Самостійне здійснення відтворювального процесу. Підприємство розраховує лише на власні сили у забезпеченні своєї життєдіяльності, воно може користуватись грошовими коштами й інших суб'єктів (брати кредити, продавати облігації але лише на платній основі.

2. Повна економічна відповідальність за результати своєї діяльності. Ця відповідальність покладається на власників і керівництво підприємства.

3. Прибуток виступає основним джерелом коштів для розвитку підприємства. Розвиток підприємства, його розширення головною метою підприємців, адже це приносить більші грошові доходи. Однак розширення діяльності потребує значних грошових вкладень, основним їх джерелом є прибуток.

4. Конкуренція з іншими підприємствами. Конкуренція впливає на поведінку й організацію підприємства, змушує його підвищувати ефективність виробництва.

5. Економічна допомога держави має локальний, вибірковий характер. Ця допомога повинна бути обґрунтована інтересами національної економіки.

З огляду на можливості фірми змінювати обсяги використання ресурсів у процесі виробництва визначають короткостроковий і довгостроковий періоди.

Короткостроковий період – це період у виробничій діяльності фірми, протягом якого вона може змінити обсяги використання лише деяких із ресурсів, що забезпечують випуск продукції. Це означає, що обсяг виробництва може підвищуватися за рахунок додаткової кількості труда, сировини, матеріалів (перемінних факторів). Також вважається, що можливості вступу нових фірм в галузь в короткостроковому періоді досить обмежені.

Довгостроковий період – період у діяльності фірми, достатній для зміни обсягів використання всіх без винятку факторів виробництва, які потрібні фірмі для випуску продукції (L, K). В довгостроковому періоді фірма має можливість змінити загальні обсяги споруд та обладнання, кількість машин та механізмів, а галузь – кількість функціонуючих в ній фірм. Довгостроковий період – це період, на протязі якого можна подолати бар’єри для входу та виходу з галузі.

Інколи виділяють також миттєвий період – це період, потягом якого не змінюється жоден з факторів виробництва, а на зміну ринкових умов підприємство може відреагувати лише зміною рівня цін.

Довжина кожного з цих періодів залежить від масштабів виробництва та від особливостей технологічного циклу на кожному конкретному підприємстві. Розмежування цих періодів важливе для аналізу витрат та особливостей поведінки фірм в умовах досконалої конкуренції, чистої монополії, олігополії та інших ринкових структур.

Питання 2. Виробнича функція.

Якщо технологія залишається незмінною, то можна обґрунтовано припустити, що існує стійка залежність між певною кількістю ресурсів, що використовується у виробничому процесі, та тим максимальним обсягом товару, який може бути вироблений за даних умов. Таку залежність демонструє виробнича функція.

Виробнича функція – це відношення між будь-яким набором факторів виробництва та максимально можливим обсягом продукції, виробленим за допомогою цього набору факторів:

Q=f (L, K, M)

де Q - обсяг виробництва;

L - затрати праці;

K – затрати капіталу;

M – матеріали.

Властивості виробничої функції: при незмінній технології виробнича функція має ряд властивостей, що визначають співвідношення між обсягами випуску продукції та кількістю використовуваних ресурсів:

1. Існує межа для збільшення обсягів виробництва, яке може досягатися зростанням затрат одного ресурсу при незмінності затрат інших: якщо, наприклад, К, М – const, а зростає тільки L, то DQ®0.

2. Існує певна взаємна доповнюваність факторів виробництва, тобто ефективне функціонування кожного з них вимагає наявності певної кількості іншого. Разом з тим, є можливість без скорочення обсягів виробництва замінити деяку кількість одного фактора на певну кількість одного фактора на певну кількість іншого. Однак така заміна має свої межі.

3. Зміни у використанні факторів виробництва більш еластичні в довготерміновому періоді, ніж в короткотерміновому.

Виробнича функція у короткотерміновому періоді (так звана однофакторна) відображає максимально можливий випуск продукції за різних обсягів використання одного з факторів виробництва та незмінної кількості застосування інших виробничих факторів:

Q=f (x).

Щоб з’ясувати, як впливають зміни обсягів використання одного з факторів виробництва на результати виробництва, потрібно розглянути ряд показників:

1. Сукупний продукт змінного фактора виробництва (ТР) – це кількість продукції, що виробляється при певній кількості цього фактора за інших незмінних умов.

2. Середній продукт змінного фактора виробництва (АР) – це загальний обсяг продукції, який припадає на одиницю фактора Х.

АР=ТР/ х

3. Граничний продукт змінного фактора виробництва (МР) – це приріст загального обсягу виробництва, здобутий завдяки збільшенню використання змінного фактора виробництва на одну додаткову одиницю за незмінної величини всіх інших факторів виробництва.

МР=DТР/ Dх

Характер зміни цих показників означає, що починаючи з певного моменту кожна додаткова одиниця змінного фактора стає все менш результативною. Більше того, додаткові витрати можуть негативно вплинути на випуск продукції. Тобто не тільки зменшується гранична продуктивність фактора, а й порушується оптимальна комбінація залучених до виробництва факторів.

Ця закономірність відома в теоретичній економіці як закон спадної продуктивності (віддачі) змінного фактора виробництва. Згідно з цим законом залучення до процесу виробництва все більшої додаткової кількості певного фактора за незмінних обсягах інших факторів призводить зрештою до того, що віддача (продуктивність) кожної наступної одиниці змінного ресурсі зменшується.

Але закон спадної граничної продуктивності має відносний характер. По – перше, він характеризує лише короткостроковий період часу, коли хоча б один з факторів виробництва залишається незмінним. По-друге, технічний прогресс постійно розширює його границі.

Питання 3 Основні параметри підприємства

До основних мікроекономічних параметрів підприємства належать також:

§ витрати виробництва;

§ виручка;

§ прибуток.

Витрати виробництва — це вартість факторів виробництва, використаних для створення певного обсягу продукції. В економічній теорії існують різні підходи до визначення категорії “вартість”. Так, прихильники трудової теорії вартості (А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс) вважали, що вартість — це втілена у товарі, праця. Однак сьогодні більш поширеною в економічній теорії і, зокрема, в мікроекономіці є концепція альтернативної вартості. Альтернативна вартість витрачених на виробництво коштів визначається найбільшим можливим прибутком, що міг би бути отриманий з цих грошей, якби вони були вкладені у щось інше.

Економісти розрізняють бухгалтерські (явні) та неявні витрати.

Бухгалтерські (явні) — фактичні витрати підприємства у грошовому виразі на придбання необхідних виробничих ресурсів для виробництва продукції. Це сума всіх платежів підприємця, пов'язана з залученням необхідних економічних ресурсів:

Ÿ заробітна плата найманим працівникам;

Ÿ відсотки за отримані кредити;

Ÿ орендна плата за землю чи інше майно;

Ÿ оплата наданих послуг тощо.

Неявні витрати — це грошові платежі, які могли б отримати власники підприємства при альтернативному використанні ресурсів, що їм належать. Підприємець використовує власні гроші, які міг помістити у банк на депозит, він може використовувати власні приміщення, що могли б передаватися в оренду та приносити відповідний доход тощо. Таким чином, використовуючи власні ресурси для організації виробничої діяльності, підприємець втрачає певну грошову вигоду, яку він міг би отримати при інших варіантах використання ресурсів. Явні та неявні витрати формують економічні витрати підприємця.

Економічні або альтернативні витрати – це цінність найкращого варіанту використання ресурсів, від якого відмовилися в процесі економічного вибору. Для окремого підприємця економічні витрати – це безпосередні витрати підприємства на ресурси разом із недоотриманим виторгом від найкращого альтернативного способу використання цих ресурсів. Далі розглядатимемо виключно економічні витрати.

Аналогічно сукупному середньому і граничному продукту можна розрахувати відповідні показники для витрат і виручки.





Дата публикования: 2014-11-26; Прочитано: 2458 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.01 с)...