Особливості та закономірності розвитку міжнародної економіки

Розвиток міжнародної економіки в сучасних умовах характеризується певними особливостями, які є наслідком розвитку процесів науково-технічної революції, інтенсифікації міжнародних господарських зв'язків, глобалізації економічних процесів на інтернаціональному рівні. До основних особливостей розвитку міжнародної економіки належать:

1. Цілісність формування міжнародної економіки в сучасних умовах. Це означає, що в наш час міжнародна економіка розвивається і може функціонувати як цілісний соціально-економічний організм.

2. Системність міжнародної економіки. Ця особливість означає, що міжна­родна економіка розвивається як система, що має ядро та органічно пов'язані з ним структурні елементи. В сучасному світі ядром міжнародної економіки можна вважати Організацію Об'єднаних Націй, зокрема її економічні органи, такі як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк тощо. А як структурні, можна розглядати проаналізовані вище елементи.

3. Діалектичність міжнародної економіки. Ця особливість означає, що розвиток міжнародної економіки відбувається за рахунок розв'язання притаманних йому внутрішніх діалектичних протиріч. Вони мають місце як всередині ядра системи міжнародної економіки, в його структурних елементах, так і у взаємодії між ними.

4. Суперечливість міжнародної економіки. Ця особливість фіксує конкретний стан розвитку взаємовідносин між найбільш розвиненими структурними елементами міжнародної економіки, які претендують на абсолютизацію свого пріоритету. Йдеться про суперечності, насамперед, між основними центрами міжнародної економіки, такими як СІІІА, Західна Європа, Японія.

5. Інтегративність міжнародної економіки. Ця особливість означає, що у процесі розвитку міжнародної економіки з'являються загальні⁴ закономірності. Вони властиві її структурним елементам та ситовому господарству як ці пісному утворенню.

6. Розглянуті особливості міжнародної економіки можна вважати загальними тенденціями її розвитку в сучасних умовах. При цьому треба зазначити, що важливими передумовами функціонування міжнародної економіки в таких напрямах є наявність певних факторів розвитку країн світу. Серед них необхідно виділити такі.

1. Науково-технічна революція. Це процес об'єднання революцій у науці та техніці. Науково-технічна революція зумовлює об'єднання зусиль країн світу з метою використання сукупного науково-технічного потенціалу світового співтовариства, в тому числі і в межах окремих країн.

2. Інтернаціоналізація господарського життя. Цей фактор об'єктивно передбачає всебічний розвиток господарських зв'язків між країнами світу і ґрунтується на постійному об'єктивному процесі розвитку продуктивних сил, економічних відносин у країнах світу.

3. Глобальні проблеми розвитку міжнародної економіки. Цей фактор означає, що зараз у світі існують проблеми, які об'єктивно не визнають національних кордонів. До таких глобальних проблем треба віднести:

а) проблему війни і миру. Ця проблема означає, що не може бути іншої альтернативи загрозі світової війни, як мирне співіснування країн світу;

б) екологічні проблеми. Ці проблеми мають особливе значення для нашої країни, яка зазнала шкоди внаслідок Чорнобильської катастрофи;

в) продовольча проблема;

г) медична проблема;

д) демографічна проблема;

є) енергетична проблема;

е) інформаційна проблема та інші.

Розв'язання глобальних проблем має важливий вплив на формування системи міжнародної економіки, оскільки передбачає об'єднання з цією метою виробничих, науково-технічних, трудових ресурсів та фінансових засобів країн світу.

Отже, перелічені фактори об'єктивно впливають на формування та розвиток міжнародної економіки як цілісного соціально-економічного організму

Світовому господарству поряд із загальними особливостями притаманні й окремі конкретні риси, що характеризують його функціонування в сучасних умовах. До них треба віднести такі:

а) зміни у структурі міжнародної економіки. Зокрема йдеться про появу нових перспективних груп країн, таких як нові індустріальні держави, окремі країни перехідної економіки;

б) динамізм економічного розвитку, якому притаманні в цілому постійні темпи економічного зростання;

в) посилення інтеграційних процесів між країнами світу;

г) посилення диференціації економічного розвитку серед країн, що розвиваються;

д) ринкова уніфікація економічного розвитку більшості країн світу.

Поряд з особливостями розвитку міжнародної економіки треба виділити і певні структурні зміни, що мають місце у процесі її функціонування за умов посилення, інтенсифікації міжнародних економічних зв'язків країн світу. До таких змін насамперед можна віднести:

а) збільшення обсягу виробництва продукції у матеріальній сфері;

б) зниження частки сільськогосподарського виробництва в цілому в межах міжнародної економіки;

в) високі темпи розвитку сфери послуг і збільшення числа зайнятих в ній;

г) швидкий науково-технічний прогрес транспортної та інформаційно-комунікаційної систем;

д) зниження частки традиційних зовнішньоторговельних угод порівняно із зовнішньоторговельними операціями, які обслуговують виробництво;

є) зміна аграрно-сировинної спрямованості країн, що розвиваються;

є) скорочення у світовому товарообороті частки сировинних товарів, збільшення частки машин та устаткування.

Розвиткові міжнародної економіки притаманні економічні закони та закономірності. Зміст економічних законів, які діють у межах міжнародної економіки полягають у тому, що це постійні, повторювані причинно-наслідкові зв'язки, які відображають суттєві моменти в розвитку міжнародних економічних відносин, явищ, процесів. Вони є певною модифікацією економічних законів, що діють на національному рівні. Економічні закони в межах міжнародної економіки діють об'єктивно, тобто не залежать від волі та свідомості суб'єктів міжнародних економічних відносин. Оскільки міжнародна економіка в цілому розвивається на засадах товарно-грошових відносин, то їй притаманні насамперед закони ринкової економіки.

До основних законів розвитку міжнародної економіки треба віднести:

а) закон вартості, який передбачає, що виробництво й обмін товарів у межах міжнародної економіки відбувається на основі інтернаціональних суспільних витрат праці;

б) закон попиту та пропозиції. Його дія ґрунтується на законі вартості, а сам він регулює ціни на товари залежно від обсягу і взаємодії міжнародної пропозиції та міжнародного попиту на них;

в) закон накопичення передбачає капіталізацію частини прибутку суб'єктів міжнародних економічних відносин з метою розвитку міжнародної економіки. На практиці дія цього закону знаходить своє вираження, наприклад, в іноземній інвестиційній діяльності;

г) закон пропорційного розвитку міжнародної економіки, який передбачає існування певних пропорцій між її структурними елементами (наприклад, пропорції між світовим промисловим виробництвом і сільським господарством, галузями виробництва тощо);

д) закон відповідності продуктивних сил характерові міжнародних економіних відносин. Він передбачає, що з розвитком національних продуктивних сил розвиваються міждержавні господарські відносини та більш широко проводиться пошук і використання їхніх оптимальних форм.

Поряд з економічними законами світовому господарству властиві й економічні закономірності розвитку. Економічні закономірності розвитку міжна­родної економіки — це постійні, повторювані причинно-наслідкові зв'язки, які відображають суттєві моменти розвитку міжнародних економічних відносин та є наслідком дії системи економічних законів міжнародної економіки.

Основними закономірностями розвитку міжнародної економіки є:

а) підвищення рівня усуспільнення виробництва в межах міжнародної економіки, що знаходить своє вираження у створенні великих господарських одиниць, наприклад, транснаціональних компаній;

б) залучення національних економік у світові господарські зв'язки, що передбачає насамперед розвиток господарських відносин між різними галузями виробництва країн світу;

в) зближення національних господарств, що передбачає адаптацію, переплетення їхніх економічних потенціалів;

г) гармонізація рівнів економічного розвитку національних господарств. Ця закономірність виявляється у процесі зближення кількісних показників, які характеризують економічний розвиток країн світу. Такими показниками, наприклад, є виробництво продукції на душу населення, обсяги експорту, імпорту тощо;

д) динамізм розвитку національних господарств виявляється у постійних темпах зростання суспільного виробництва протягом тривалих проміжків часу.

Перелічені закономірності є загальними для розвитку міжнародної економіки. Поряд з ними існують ті, що характеризують міжнародні економічні зв'язки між країнами світу. До них насамперед треба віднести інтернаціоналізацію господарського життя, міжнародний поділ праці, міжнародну економіч­ну інтеграцію. Розглянемо ці закономірності більш детально.

Інтернаціоналізація господарського життя як закономірність міжнародної економіки означає процес переростання суспільним виробництвом національних кордонів. Основною формою цієї закономірності є зовнішня торгівля конкретних країн світу. Характеризуючи процес інтернаціоналізації госпо­дарського життя, треба відзначити, що він охоплює всі сфери функціонування сучасної міжнародної економіки. У зв'язку з цим можна виділити такі напрями інтернаціоналізації господарського життя:

а) інтернаціоналізація виробничих сил, що означає процес створення матеріальних елементів міжнародних господарських об'єктів у країнах світу;

б) інтернаціоналізація виробничих процесів. Цей процес знаходить своє відображення в розвитку спільного підприємництва партнерів з різних країн світу;

в) інтернаціоналізація виробництва, яка виявляється у процесі створення спільних підприємств;

г) інтернаціоналізація обміну. Цей процес відображається в розвитку міжнародних торговельних відносин;

д) інтернаціоналізація транспорту, що знаходить своє відображення у створенні міжнародних транспортних систем, наприклад трубопроводів;

є) інтернаціоналізація паливно-енергетичних комплексів відбувається за рахунок інтенсифікації господарських зв'язків між спорідненими галузями економіки країн-партнерів;

є) інтернаціоналізація розподілу знаходить своє відображення в розподілі капіталу, міграції робочої сили в межах міжнародної економіки;

ж) інтернаціоналізація споживання, яка передбачає об'єднання зусиль країн-партнерів у сфері раціонального споживання виробленої ними продукції в межах міжнародної економіки;

з) інтернаціоналізація інформаційних систем передбачає об'єднання матеріальних і фінансових ресурсів з метою оптимального використання інформації в рамках міжнародної економіки (наприклад Інтернет);

и) інтернаціоналізація управління. Вона передбачає об'єднання зусиль суб'єктів міжнародної економіки з метою широкого використання досвіду управління економічними процесами на національному та інтернаціональному рівнях, наприклад створення програм міжнародного менеджменту.

Отже, інтернаціоналізація господарського життя має широкі форми прояву і характеризує розвиток економічних зв'язків між країнами світу у різних сферах міжнародної економіки.

Міжнародний поділ праці як закономірність міжнародної економіки означає раціональний спосіб використання суспільної праці в її межах. Основними видами міжнародного поділу праці є такі:

1) загальний — це поділ праці між країнами світу за найбільш великими сферами (галузями) суспільного виробництва (наприклад, промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв'язок);

2) частковий — це поділ праці між країнами в межах однієї сфери суспільного виробництва або галузі економіки. Наприклад, у промисловості можна здійснити поділ праці за її підвидами, такими як видобувна, металургійна, енергетична промисловість тощо;

3) одиничний — це поділ праці між суб'єктами міжнародної економіки в межах однієї відокремленої господарської одиниці (наприклад, спільне підприємство та його організаційна структура).

Основною формою міжнародного поділу праці є міжнародна спеціалізація виробництва. В сучасних умовах існують такі її види:

1) міжгалузева — спеціалізація країн світового співтовариства на окремих галузях суспільного виробництва;

2) галузева — спеціалізація країн всередині окремої галузі виробництва, її форми:

а) предметна — спеціалізація країни на випуску окремих виробів;

б) подетальна — спеціалізація країни на випуску окремих деталей;

в) агрегатна — спеціалізація країни на випуску вузлів для машин та обладнання;

г) технологічна — спеціалізація країни на окремих операціях технологічного процесу.

Основними факторами, які впливають на розвиток міжнародного поділу праці в сучасних умовах, є такі.

1. Природно-географічні фактори:

а) природно-кліматичні умови;

б) природні ресурси країни;

в) основні території країни;

г) чисельність населення;

д) економіко-географічне розташування країни.

2. Соціально-економічні фактори:

а) чисельність робочої сили в країні;

б) рівень розвитку науково-технічного потенціалу;

в) рівень розвитку виробничого апарату (управління);

г) масштаб та серійність виробництва;

д) виробнича та соціальна інфраструктури;

є) особливості історичного розвитку та економічних традицій; є) соціальний тип виробництва та напрям розвитку зовнішньоекономічних зв'язків.

3. Фактори НТП:

а) рівень економічної диверсифікації виробництва (асортимент продукції);

б) оптимальні розміри підприємств з боку вимог НТП;

в) економічна вигідність функціонування підприємств, які розраховані на великосерійний та масовий випуск продукції;

г) прискорення темпів моральної зношуваності обладнання;

д) рівень та об'єм НДПКР (науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи).

Міжнародна економічна інтеграція (МЕІ). Поняття "економічна інтегація" (лат. — об'єднання частин у ціле) вперше з'явилось у літературі в 1933 р. Його ввів німецький економіст К. Ейдіке. Але сама МЕІ почала роз­виватися в рамках міжнародної економіки з середини 50-х років XX ст. По­чаток процесу МЕІ пов'язують зі створенням ЄЕС (1957 р.).

Зміст економічної інтеграції розкривається у багатьох процесах та відповідних їм визначеннях. Основні з цих процесів такі:

1. Економічна інтеграція — процес зближення і переплетення національ­них економік.

2. Економічна інтеграція — це якісно вищий етап інтернаціоналізації життя, який виявляється у розвитку всіх форм і методів здійснення МЕІ.

3. Економічна інтеграція — такий етап міжнародного господарського співробітництва, коли центр його тяжіння переноситься в середовище матері­ального виробництва.

Визначення інтеграції:

1. Економічна інтеграція — це процес стирання розбіжностей між країнами у сфері економіки, між суб'єктами господарської діяльності.

2. Економічна інтеграція — господарські відносини, в яких відсутня дискримінація іноземних партнерів у кожній із національних економік.

Для МЕІ характерні такі особливості:

1) синхронізація (органічна взаємодія) процесів відтворення в рамках груп країн;

2) створення господарського комплексу з тісними взаємозв'язками національних економік;

3) поглиблення міжнародного поділу і кооперації праці;

4) формування наднаціональних органів регулювання МЕІ;

5) узгоджена політика у сфері реалізації взаємних економічних відносин, а також господарських зв'язків з іншими державами.

Розвиток процесу МЕІ базується на таких передумовах:

1) об'єктивний процес розвитку виробничих сил, які переростають національні рамки;

2) розвиток ТНК і банків, зближення і переплетення національних фінансових капіталів (тобто, якщо відбувається зближення валютно-фінансових відносин, то це сприяє розвитку МЕІ);

3) закономірності розвитку науково-технічної революції;

4) соціально-економічна однорідність національних господарств (Франція — Німеччина — Італія і т. д.);

5) наявність достатньо високого рівня економічного розвитку країн, які інтегруються;

6) наявність тривалого періоду і досвіду взаємного економічного співробітництва групи країн (інтеграція виступає як продовження цього співробітництва, як його вищий рівень);

7) економіко-географічна близькість країн, наявність загальних кордонів;

8) цілеспрямована діяльність соціальних груп, прошарків населення, партій, законодавчих і виконавчих органів країн щодо розвитку інтеграційних процесів;

9) загальні історичні та культурні умови розвитку країн.

Поряд з передумовами становлення інтеграційних процесів існують фактори, які ведуть до їх поглиблення, подальшого розвитку, а також фактори, які протидіють інтеграційним процесам.

До груп факторів, які сприяють розвиткові МЕІ, належать:

1) нерівномірність розподілу у світовому господарстві природних, матері­альних, науково-технічних, трудових і фінансових ресурсів;

2) наявність і необхідність вирішення глобальних проблем країнами світового співтовариства на основі спільних зусиль;

3) можливість і необхідність використання привілеїв сукупного науково-технічного потенціалу країн світового співтовариства;

4) різке скорочення відстаней за рахунок розвитку транспортно-комунікаційних систем (трубопроводи, супутниковий зв'язок тощо);

5) тенденції демографічного розвитку (зростання населення, збільшення частки кваліфікованої робочої сили, науково-технічного персоналу і т. д.);

6) ринкова уніфікація (єдина економічна система) економічного розвитку більшості країн світового співтовариства.

До факторів, які протидіють розвиткові МЕІ (гальмують його), належать:

1) ідеологічні суперечності між країнами (наприклад КНДР і Південна Корея);

2) традиційні конфлікти між країнами і групами країн (наприклад Югославія, Палестина, Ізраїль);

3) існування світових релігій (християнство, іслам, буддизм);

4) економічні протиріччя між основними центрами міжнародної економіки і всередині їх (Японія, США, Західна Європа).

МЕІ має 4 рівні розвитку.

I. Головний рівень інтеграційного розвитку — це господарська взаємодія підприємств і організацій різних країн. Вони виступають безпосередніми учасниками інтеграційних процесів, оскільки здійснюють виробництво, експорт-імпорт товарів та послуг, спеціалізацію і кооперацію.

II. Господарська взаємодія окремих держав. На цьому рівні створюють умови для розвитку інтеграційних процесів між державами, а також здійснюється безпосередня участь державних структур (міністерств, відомств, організацій, корпорацій) в МЕІ.

III. Взаємодія різних партій, організацій, союзів (профспілок), соціальних груп, окремих громадян різних країн. Цей рівень інтеграції визначається як соціально-політичний рівень МЕІ. Взаємодія між вказаними суб'єктами дає змогу створити додаткові політичні, культурні, релігійні стимули для розвитку МЕІ.

IV. Функціонування інтеграційного угруповання окремих країн ЄС. У ньому формується система відносин з кожним учасником інтеграцій, з третіми країнами, міжнародними економічними організаціями. Інтеграційне угруповання є якісно вищим рівнем розвитку МЕІ і виступає в рамках міжнародної економіки як цілісне економічне утворення.

Оскільки МЕІ є продовженням розвитку інтернаціоналізації господарського життя, економічного співробітництва країн світового співтовариства, необхідно зазначити відмінності, які існують між цими процесами.

Основні відмінності МЕІ від традиційного економічного співробітництва:

1) на етапі МЕІ країни здійснюють нові завдання і цілі:

• зміну структури галузей економіки;

• встановлення міжгалузевих зв'язків між державами;

• формування міжнародного господарського комплексу, який включає самостійні, відтворювальні, галузеві, регіональні й управлінські органи;

2) зростання рівня об'єднання різних ресурсів країн з метою спільного вирішення соціально-економічних проблем;

3) становлення колективного регулювання міжнародних господарських процесів;

4) поява нових форм та методів економічної взаємодії держав (у сучасних умовах їх більше 200);

5) створення загального господарського простору для виробників і спожи­вачів продуктів та послуг інтегрованих країн;

6) центральною сферою інтеграційної діяльності є не зовнішньоторговельний обмін, як було раніше, а взаємодія країн у сфері безпосереднього матеріального виробництва і науки;

7) МЕІ має комплексний довгостроковий характер, тобто охоплює сфери виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг.

Інтеграція здійснюється на основі розробки довгострокових цільових програм господарської взаємодії зацікавлених країн.

У процесі розвитку МЕІ відбувається перехід від простих форм її функціонування до більш складних (табл. 1.1).

Переходимо до розгляду форм процесу розвитку МЕІ.

I. Зона вільної торгівлі — це інтеграційне об'єднання держав у сфері торговельних відносин, в якому відміняються мита, що регулюють їхні господарські зв'язки.

При цьому країни — учасниці зони вільної торгівлі зберігають митні бар'єри, спрямовані проти країн, що не входять до зони.

Приклади:

• зона вільної торгівлі між СІЛА, Канадою і Мексикою;

• Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ);.

• ЛАВТ (Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі — до 1980 р.).

II. Митний союз — це інтеграційне об'єднання, в якому відміняються мита між країнами-учасницями і встановлюються єдині мита стосовно третіх країн (зовнішні митні тарифи).

Митний союз поширюється лише на зовнішньоторговельну політику країн-учасниць. І зона зовнішньої торгівлі, і митний союз — це початкові форми МЕІ.

Приклади: _:

• Центральноамериканський спільний ринок — ЦАСР;

• Співтовариство і спільний ринок країн Карибського басейну — КАРІКОМ;

• Андська група — Болівія, Чилі, Колумбія, Еквадор та інші.

III. Спільний ринок — це інтеграційне об'єднання, в якому здійснюється вільний рух товарів, послуг, капіталів і робочої сили, відбувається господарська взаємодія між країнами у сфері виробництва.

Приклад:

• ЄС (інших поки що немає).

IV. Економічний союз — це інтеграційне об'єднання, де поряд з вільним переміщенням капіталів, робочої сили, товарів, послуг, розвитком виробничої інтеграції здійснюється узгодження загальної економічної політики країн-учасниць

Приклад:

• з 1999 р. в ЄС проводиться єдина грошова політика і введено спільну грошову одиницю — євро. Це полегшує взаєморозрахунки і сприяє поглибленню інтеграційних процесів у рамках ЄС.

Економічний союз передбачає:

• уніфікацію кредитно-грошових відносин;

• уніфікацію соціальної політики;

• уніфікацію стратегії економічного розвитку;"

• уніфікацію оподаткування;

• створення наднаціональних органів, рішення яких є обов'язковими для кожного члена економічного союзу.

V. Політичний союз — це об'єднання держав, що здійснює повну економічну інтеграцію і доповнює її узгодженням політичних дій, прийняттям і виконанням спільних політичних рішень.

Повна економічна інтеграція досягається на рівні економічного союзу. Приклад політичного союзу:

• створення Європейського парламенту, мета якого — повне об'єднання Європи (мирне співіснування, господарське співробітництво).

Формування інтеграційних угруповань у світовому господарстві здійснюється за такими напрямами:

1) створення національних органів, які здійснюють управління інтеграційними процесами;

2) укладення двосторонніх угод між зацікавленими країнами з метою розвитку взаємних інтеграційних процесів;

3) створення наднаціональних органів з управління інтеграційними процесами;

4) розвиток транснаціональних форм господарського життя (ТНК);

5) проведення багатосторонніх та міждержавних переговорів з проблем розвитку інтеграції;

6) участь у діяльності міжнародних економічних організацій;

7) створення й участь у розвитку міжнародних економічних інтеграційних угруповань.

У сучасних умовах розвиток МЕІ характеризується певними тенденціями. Зазначимо основні тенденції розвитку МЕІ:

1) динамізм процесів МЕІ (інтеграційні процеси охоплюють усі галузі економіки у все більшому масштабі);

2) нерівномірність розвитку і реалізації форм МЕІ (невисокими темпами розвивається інтеграція в провідних галузях господарства, які визначають НТП, що пояснюється конкуренцією);

3) розвиток поряд з інтеграційними дезінтеграційних процесів;

4) переважний розвиток регіональних міжнародних економічних угруповань;

5) формування реальних умов для розвитку глобальної, світової економічної інтеграції.

Таким чином, процес МЕІ характеризується різними особливостями і має конкретні форми вияву. Інтеграційні процеси знаходять найбільш повне відображення в рамках міжнародних регіональних інтеграційних угруповань, які діють на всіх континентах нашої планети. У світі їх нараховується більше 20. В цілому міжнародна економічна інтеграція в сучасних умовах охоплює всі сфери суспільного виробництва переважної більшості країн світу і прямо або опосередковано виступає одним із головних чинників їх економічного зростання.

Отже, розгляд проблем формування, структуризації, особливостей та основних закономірностей розвитку міжнародної економіки свідчить про те, що вона є однією із загальних форм функціонування взаємопов'язаних національних господарських комплексів. Подальший розвиток міжнародної економіки пов'язаний з інтенсифікацією міжнародних економічних відносин, поглибленням міжнародного поділу праці, появою оптимальних форм міжнародної економічної інтеграції. Це створює об'єктивні можливості для раціонального використання сукупного, виробничого, науково-технічного, трудового та фінансового потенціалу міжнародної економіки країнами світового співтовариства.