Джерела і література: 5,7,14,18,20,22,30,32,34,39,45

1. Міжнародна торгівля як форма міжнародних економічних відносин

Міжнародну торгівлю вважають однією з перших форм між­народних економічних відносин. її зародження сягає у глибину сторіч, про що свідчать різноманітні археологічні знахідки та письмена. Сталого розвитку зовнішньоторговельні зв'язки починають набувати у стародавніх цивілізаціях. Після промис­лових революцій XVI—XVIII ст. з появою великої машинної індустрії зовнішня торгівля досягає значних масштабів і набуває характеру стійких міжнародних товарно-грошових відносин. Вона стає основною і найдинамічнішою формою міжнародних еконо­мічних відносин.

Міжнародна торгівля — процес купівлі та продажу, який здійснюється між продав­цями, покупцями та посередниками в різних країнах. Це сфера міжнародних товарно-грошових відносин, яка охоплює сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу, тобто складається з їхнього експорту та імпорту товарів (матеріальних цінностей) та послуг.

Отже, предметом міжнародної торгівлі виступають різноманітні товари та послуги, а її суб'єкти функціонують у різних країнах. Ними можуть виступати держави, юридичні та фізичні особи, міждержавні та міжнародні організації.

Поряд із поняттям міжнародної торгівлі існує термін зовнішня торгівля - це торгівля між країнами, яка охоплює вивезення (експорт) та ввезення (імпорт) товарів та послуг, тобто це торгівля будь-якої країни з іншими країнами.

Міжнародна торгівля є основною формою сучасних міжнарод­них економічних відносин, хоча деякі економісти вважають, що нині вона відходить на другий план, поступаючись міжнародній виробничій діяльності та експорту капіталу. Разом із тим, сьогодні активна участь країни у світовій торгівлі може надавати їй значних переваг, зокрема, дає змогу ефективніше використовувати наявні в країні ресурси, долучатися до світових досягнень науки й техніки, у більш стислі терміни здійснювати структурну перебудову своєї економіки, а також повніше і різноманітніше задовольняти потреби населення. }

Розвиток міжнародної торгівлі безпосередньо пов'язаний із закономірностями розвитку товарного виробництва. Зовнішня торгівля забезпечує постачання засобів виробництва та предметів споживання на світовий ринок, є опосередкованою формою реалізації інших форм МЕВ. Наприклад, під впливом науково-технічної революції (НТР) виникли та інтенсивно розвиваються нові галузі та види виробництва (електроніка, генна інженерія тощо), а через світову торгівлю здійснюється обмін продуктами цих галузей між країнами. Потоки капіталу часто супроводжу­ються постачанням товарів та послуг на зарубіжні ринки; особливо це стосується створення спільних підприємств та здійснення спільних інвестиційних проектів. Зовнішня торгівля є також важливим каналом передачі науково-технічних знань та досягнень. Вона забезпечує обмін досвідом виробничого, управлінського та іншого характеру, супроводжує експорт капіталу й технологій та створення міжнародних інтеграційних виробничих систем.

Міжнародна торгівля тісно пов'язана з поняттям світового ринку. Під світовим ринком у сучасній економічній літературі розуміють сферу стійких товарно-грошових відносин між країнами, які пов'язані між собою участю в міжнародному поділі праці. Зародження світового ринку належить до XVI—XVII ст., періоду початкового нагромадження капіталу та розвитку мануфактурного виробництва.

На той час провідні галузі промисловості в найрозвинутіших країнах вже не могли нормально функціонувати без імпортних надходжень значної частини предметів праці та засобів виробництва, які або зовсім не вироблялися в країні, або вироблялися в недостатній кількості. З іншого боку, внутрішній ринок був неспроможний повністю поглинути випуск масових видів товарів великої машинної індустрії. Тому зовнішньоторговельні зв'язки набули значного поширення та стали стабільнішими та тривалішими.

Розвиток світового ринку протягом майже всього XIX ст. відбувався в умовах вільної конкуренції, що дало змогу виходу на світовий ринок компаній з різних країн світу. У світову торгівлю були втягнуті не тільки метрополії, але й колонії. Роль сфери міжнародного обміну в системі міжнародних економічних відносин у той період була особливо важливою, тому що виробнича кооперація між підприємствами внаслідок особливостей міжнародного поділу праці не була сильно поширена, і стабільні зв'язки між фірмами у сфері виробництва були слабо розвинутими. Існування універсальних, а не спеціалізованих підприємств робило світовий ринок важливою сферою міжнародного обміну готовою продукцією.

На межі ХІХ-ХХ ст. внаслідок формування світового капіталістичного господарства, участі в міжнародній торгівлі практично всіх незалежних та колоніальних держав, появі та розвитку міжнародних монополій процес формування світового ринку як явища всесвітнього характеру набуває завершення. В економіці кожної країни чітко визначаються галузі, що працюють на експорт або сильно залежать від імпорту, створюються транснаціональні компанії, які здійснюють активну зовнішньоторговельну діяльність. Навіть ті галузі, які раніше мало були пов'язані із зовнішньою торгівлею, відчувають вплив світового ринку. Наприклад, якщо національні фірми неспроможні забезпечити відповідні світовим якісні та цінові характеристики свого товару на внутрішньому ринку, то вони стають жертвами в конкурентній боротьбі з іноземними компаніями, які можуть постачати на місцеві ринки конкурентоспроможну продукцію.

Розвиток єдиного всесвітнього ринку був перерваний розколом світового господарства на два табори — капіталістичний та соціалістичний. Відповідно і світовий ринок був поділений на світовий капіталістичний ринок, в якому основну роль грали країни з розвинутою ринковою економікою, та світовий соціалістичний ринок, перш за все, ринок країн — членів Ради економічної взаємодопомоги. Кожен із ринків розвивався за своїми принципами та законами. Лише наприкінці XX ст., з розпадом соціалістичної системи, рух до єдиного всесвітнього ринку був відновлений.

В сучасній економічній літературі світовий ринок поділяють з точки зору географічної диференціації на двосторонні та регіональні ринки. Двосторонніми є такі, які охоплюють торговельні взаємовідносини між двома країнами та формуються на основі угод про співробітництво, свободу торгівлі тощо. Регіональні ринки

— це ринки інтегрованих угрупувань таких, як Європейський союз (ЄС), Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА), Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), країни «Південного конусу» (Меркосур) та ін.

За характером об'єкта обміну розрізняють світовий ринок товарів та світовий ринок послуг, які, у свою чергу, мають власні складові. До першого належать ринки паливно-сировинних, сільськогосподарських товарів, напівфабрикатів, готових промислових товарів виробничого та невиробничого характеру, включаючи машини та обладнання. Світовий ринок послуг охоплює сферу торгівлі ліцензіями та ноу-хау, ринок інжинірингових, орендних, туристичних та інших видів послуг.

До світового ринку належать ринок капіталів, валют, робочої сили тощо. Однак найчастіше мають на увазі тільки світовий ринок товарів та послуг.

Світові ринки характеризуються рядом особливостей, серед яких найважливішими є:

— менший ступень монополізації ринку порівняно з національним ринком (тобто ринком однієї країни), що обумовлюється більшою кількістю суб'єктів зовнішньоекономічних відносин;

— наявність світових цін, які мають множинний характер;

— наявність бар'єрів неекономічного характеру на шляху перемі­щення товарів та послуг між країнами;

— міждержавний та наднаціональний рівні регулювання, тобто існують міжнародні, регіональні організації та інтеграційні угруповання (наприклад, ГАТТ/СОТ, ЄС, НАФТА, ОПЕК), які активно впливають на регулювання світових ринків. Зовнішньоекономічна політика держав значно впливає на рух

товарів, формування виробничих та збутових зв'язків між суб'єктами економічної діяльності, тоді як на національному ринку більшу вагу мають суто економічні фактори.

- Стан міжнародної торгівлі характеризують її показники, які зазвичай поділяють на показники масштабів, динаміки, структури та результативності. Групу показників масштабів складають вартісні та фізичні обсяги експорту, імпорту, реекспорту, реімпорту та товарообігу, які вимірюються в грошових або в натуральних чи відносних одиницях (наприклад, в доларах США, кілограмах, шту­ках, відсотках). Експорт — продаж іноземному контрагенту товару (надання послуг) із вивезенням його за кордон. Імпорт — придбання у іноземного контрагента товару (отримання послуг) із ввезенням його із-за кордону. Реекспорт — вивезення за кордон товарів, раніше ввезених, але не перероблених у країні. Реімпорт — ввезення із-за кордону товарів, раніше вивезених, але не перероб­лених там. Товарообіг — сукупність експорту та імпорту. Світовий товарообіг (обсяг міжнародної торгівлі) розраховується шляхом сумування тільки обсягів експорту (як правило, у доларах США та цінах РОВ¹) або імпорту (у цінах СІР, в результаті чого він перевищує вартість експорту приблизно на 10%).

Показники динаміки експорту, імпорту, товарообігу, тобто їх темпи зростання та приросту формують іншу групу показників міжнародної торгівлі. За ними можна відслідковувати тенденції, що складаються на тих чи інших ринках.

Показники структури характеризують експортні та імпортні потоки товарів (послуг) за товарною чи регіональною спрямованістю.

Товарна структура — питома вага окремих товарних груп (готових виробів, сировини, продовольчих товарів тощо) у загальній структурі експорту, імпорту, зовнішнього товарообігу. Наприклад, у загальному обсязі експорту України майже 40% припадає на чорні та кольорові метали й вироби з них, понад 8% — на продукцію хімічної промисловості та пов'язаних із нею галузей. В загальному обсязі імпорту 38% — це продукція паливно-енергетичного ком­плексу, 16% - машини та устаткування.

Кожна країна має свою систему класифікації товарів. В міжнародній статистиці традиційно використовують Гармонізовану систему опису та кодування товарів. Вона найчастіше є основою національних систем, які визначають товарну номенклатуру зовнішньої торгівлі. У товарній номенклатурі зовнішньоекономічної діяльності класифікуються всі товари, що можуть бути об'єктами міжнародної торгівлі. Наприклад, в Україні цифровий код Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності відображає основні відомості про товар та його місце у Товарній номенклатурі зовнішньоекономічної діяльності. Класифікаційні групування Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності до шостого знаку цифрового коду уніфіковано з Гармонізованою системою опису та кодування товарів. Товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності затверджує Кабінет Міністрів України.

Географічна структура — питома вага окремих країн або груп країн у загальній структурі експорту, імпорту, зовнішнього товарообігу. Наприклад, у географічній структурі експорту України найвагоміше місце посідають Росія та Німеччина. На них припадає 18,0% та 6,0%, відповідно, від загального обсягу експортних поставок. У структурі імпорту України частка Росії становить понад 41,0% загального обсягу, Німеччини — 9,3%, Туркменистану — 6,9%, Польщі - 3,3%, Італії - 2,8%, США- 2,7%.

До показників результативності зовнішньої торгівлі відносяться різні складові платіжного балансу (сальдо торгового балансу, балансу послуг, поточних операцій тощо), експортні/імпортні квоти, показники зовнішньоторговельного обороту на душу населення, «умови торгівлі» тощо.

Торговий баланс — співвідношення експорту та імпорту на основі врахування платежів та надходжень у процесі зовнішньоторгового обміну. Сальдо торгового балансу може бути позитивним (експорт більшій за імпорт), від'ємним (імпорт перевищує експорт) або нульовим (експорт дорівнює імпорту). Аналогічно визначається сальдо балансу послуг та некомерційних операцій, який ще називають балансом «невидимої торгівлі». До його статей, наприклад, відносяться державні безоплатні витрати, витрати на утримання військових баз, дипломатичних та торгових представництв, приватні некомерційні перекази з-за кордону тощо. Торговий баланс та баланс послуг і некомерційних операцій у сумі утворюють баланс поточних операцій, який складає загальний платіжний баланс та називається «поточний платіжний баланс». Експортні та імпортні квоти визначають питому вагу експорту/імпорту у валовому внутрішньому продукті (ВВП) або у національному доході (НД). Аналогічним чином визначають і питому вагу товарообігу у ВВП або НД. Наприклад, на початку XXI ст. у Голландії співвідношення між обсягом зовнішнього товарообігу та національним доходом складало майже 100%, у Бельгії — понад 117%, тобто зовнішня торгівля грає провідну роль у цих країнах.; Однак така залежність від зовнішньої., торгівлі може мати і і негативні наслідки, особливо коли країна не має диференційованої географічної структури торгівлі і залежить від одного або декількох [основних торгових партнерів (як, наприклад, енергозалежність України від Росії). Тому більшість країн із розвинутою ринковою економікою, зокрема, держави Західної Європи, визначають для себе стратегічні пороги залежності, перш за все, від імпорту з однієї країни. У середньому цей показник не перевищує 11%.

Обсяг експорту, імпорту, зовнішньоторговельного обороту на душу населення або одного зайнятого громадянина. Згідно з різноманітними дослідженнями, вважається, що якщо обсяг зовнішньої торгівлі складає понад 500 дол. США на одну особу, то зовнішня торгівля починає набувати провідного значення для розвитку національного виробництва.

Так звані «умови торгівлі» — співвідношення темпів приросту експортних та імпортних цін. Кількісно «умови торгівлі» можуть бути більші, менші або рівними одиниці. Якщо вони більше одиниці, то це сприятливо для країни, бо ціни на експорт зростають більш швидкими темпами, ніж на імпортні товари, що веде до отримання позитивного ефекту від торгівлі.

2. Особливості міжнародної торгівлі в сучасних умовах

Незважаючи на те, що світова торгівля почала активно розви­ватися ще у XVIII та XIX ст., найбільш високих темпів росту вона досягла у XX ст., особливо після Другої світової війни. Причому у післявоєнний період і особливо в останні десятиліття XX ст. темпи росту світової торгівлі значно перевищували темпи росту світового ВВП (див. діагр. 2.1), а сам міжнародний обмін почав носити«вибуховий» характер. Так, середньорічні темпи росту світового експорту складали у 50-ті роки XX ст. 6%, у 60-ті — 8,2%. За період з 1970 по 1990 рр. вони зросли до 9%, у 90-х роках дорівнювали 6%, а в 2001 р. внаслідок циклічного спаду та фінансової кризи стали від'ємними (-4%). Однак, вже у 2002 р. показники динаміки світової торгівлі знову почали зростати. На думку експертів, така тенденція буде зберігатися і надалі.

Відповідно зростають і фізичні обсяги світової торгівлі. Якщо у 1965 р. обсяг світової торгівлі товарами та послугами складав 172,0 млрд дол., у 1970 р. - 193,4 млрд. дол., у 1980 р. - 1,9 трлн дол., у 1990 р. — 3,3 трлн дол., то наприкінці XX ст. він перевищив 7 трлн дол. США (причому в 2000 р. 6,4 трлн дол. становила світова торгівля товарами і 1,4 трлн дол. — світова торгівля послугами). Незважаючи на спад зовнішньоторговельної активності на початку XXI ст., країнам досить швидко вдалося поновити темпи зростання. У 2003 р. обсяг світової торгівлі тільки товарами вже сягнув 7,3 трлн дол., а експорт комерційних послуг зріс до 1,8 трлн дол.

У минулому столітті відбулися істотні зміни у структурі світової торгівлі. Якщо в першій половині XX ст. 2/3 світового товарообігу припадало на продовольчі товари, сировину й паливо, то наприкінці століття вони охоплювали не більше 1/4 товарообігу. Значно зросла частка торгівлі продукцією обробної промислово­сті, яка збільшилась з 1/3 до 3/4, причому більше 1/3 усієї світової торгівлі стало припадати на торгівлю машинами та обладнанням. Широкого поширення набула торгівля послугами. Частка послуг комерційного характеру в загальному обсязі міжнародної торгівлі в 2003 р. досягла майже 20%.

Товарна структура світової торгівлі змінюється під впливом НТР, поглиблення міжнародного поділу праці та глобалізації світогосподарських процесів. Найбільшого значення у світовій торгівлі в сучасних умовах набула торгівля продукцією обробної промисловості. Особливо швидко зростає частка таких видів продукції, як машини, обладнання, устаткування, транспортні засоби, хімічна продукція, продукція наукомістких галузей промисловості. За період 1960-2002 рр. їхня частка зросла з 28% до 50%.

Незважаючи на зменшення частки продукції видобувних галузей промисловості в загальному обсязі світової торгівлі, слід зазначити тенденцію до збільшення абсолютного споживання сировини та енергоресурсів. Проте темпи росту торгівлі сировиною помітно відстають від загальних темпів росту світової торгівлі. Таке відставання зумовлюється появою товарів-замінників, більш економічним використанням сировинних ресурсів, поглибленням їхньої переробки та впровадженням енергозберігаючих технологій.

У сфері світової торгівлі продовольчими товарами відзначається відносне зменшення попиту внаслідок того, що науково-технічний прогрес певною мірою сприяє поширенню виробництва сільськогосподарської продукції промислово розвинутими країнами, росту їхнього самозабезпечення продовольчими товарами. З іншого боку, обмеженість фінансових ресурсів стримує зростання закупок продовольчих товарів з боку країн, що розвиваються. Внаслідок цього світова торгівля продукцією сільського господарства розвивається відносно невисокими темпами.

Основними постачальниками сировини, продукції сільського господарства та порівняно простих виробів готової продукції на світовий ринок поки що залишаються країни, що розвиваються. За даними ЮНКТАД, в більш ніж 60 країнах, що розвиваються, продукція первинного сектору (видобувна промисловість, сільське господарство, лісництво тощо) складає понад 50% в загальному обсязі експорту товарів, а для деяких країнах сягає навіть 95%.

Промислово розвинуті країни практично цілком захопили ринок наукомісткої продукції. Водночас інші держави, насамперед, «нові індустріальні країни», змогли досягти істотних змін у реструктуризації свого експорту, підвищення в ньому частки готової продукції, промислових виробів, зокрема машин і устаткування, що має позитивний вплив на розвиток їхніх економік.

Після Другої світової війни значно зріс обмін послугами науково-технічного, виробничого, комерційного, фінансово-кредитного та іншого характеру. Активна торгівля машинами та устаткуванням породила ряд нових послуг, таких як, інжиніринг, лізинг, консалтинг, інформаційно-обчислювальні послуги, які сприяли зростанню обміну між країнами послугами науково-технічного, виробничого, комунікаційного та фінансово-кредитного характеру.

Такі корінні зміни в товарній структурі світової торгівлі не могли не призвести до змін у географічній спрямованості світової торгівлі та співвідношенні сил між окремими країнами та регіонами.

Аналіз географічної структури світової торгівлі свідчить про домінуючу роль країн із розвинутою ринковою економікою у зовнішньоторгових операціях та посилення взаємної торгівлі між ними. Так, на початку третього тисячоліття на них припадає близько 70% світового експорту. Основні товаропотоки здійснюються в рамках «великої тріади»: США - Західна Європа - Японія. Слід зауважити, що на окремих етапах розвитку співвідношення сил між членами тріади змінювалось. В 2004 р. на США припадало 8,9% світового товарного експорту та 16,1% — імпорту, на країни Західної Європи - понад 45,2% та 44,8%, Японію - 6,2% та 4,8%, відповідно (див. діагр. 2.2).

Після Другої світової війни домінуюче положення СІЛА похитнулося. Ряд західноєвропейських країн, зокрема, Німеччина, Велика Британія, Франція значно збільшили обсяги свого експорту. Експорт Німеччини вже в 80-х роках наблизився до американського, а в окремі роки навіть перевищував його. В той же період значний ривок у сфері міжнародної торгівлі зробила Японія. Наприкінці 80-х років вона вже стала лідером за показниками конкурентоспроможності. До того ж, до списку держав із високим рівнем конкурентоспроможності увійшли нові індустріальні країни (НІК) Азії, зокрема, Сінгапур, Гонконг, Тайвань. Проте до середини 90-х років СІЛА знову виходять на провідні позиції у світі за показниками конкурентоспроможності. За ними впритул ідуть Сінгапур, Гонконг, а також Японія.

В останні десятиліття бурхливий ріст експорту демонстрували НІК Азії (Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур). їхня частка у світовому експорті в середині 90-х років становила 10,5%. Незважаючи на валютно-фінансову кризу, що охопила їх наприкінці XX ст., темпи росту експорту азіатських «тигрів» залишаються високими.

Достатньо швидко розвивається економіка Китаю. Так, у 2004 р. його частка в світовому торговельному обігу становила 6,1%, зокрема імпорту - 6,6%, експорту — 5,9%.

Інші країни, що розвиваються, грають менш важливу роль у світовій торгівлі, особливо у торгівлі промисловими товарами. З одного боку, в експорті промислово розвинутих країн переважає складна техніка, тому більшість країн, що розвиваються, менш привабливі для них як ринки збуту такої продукції. Складна техніка часто буває не потрібна їм, тому що не вписується у сформований виробничий цикл або просто «не по кишені». З іншого боку, такі країни постачають на світовий ринок, перш за все, продукцію видобувних галузей та сільського господарства. Тому стан їхньої зовнішньої торгівлі багато в чому залежить від динаміки світових цін на цю продукцію і чутливо реагує на кон'юнктуру того чи іншого товарного ринку, особливо нафти та інших сировинних товарів.

Як і промислово розвинуті держави, країни, що розвиваються, більшою мірою також орієнтуються на ринки країн із розвинутою ринковою економікою. Однак помітною тенденцією сучасної міжнародної торгівлі стає збільшення обсягів торгівлі між країнами, що розвиваються, особливо серед нових індустріальних країн.

В останнє десятиліття активізується зовнішня торгівля держав із перехідною економікою, однак ці країни все ще посідають непомітне місце у світовій торгівлі.

Зростання міжнародного товарообігу обумовлено різними чин­никами, які мають природно-географічний, соціально-економічний або політичний характер. До них, наприклад, належать: наявність факторів виробництва; розмір території; кількість населення; рівень економічного розвитку; історичні традиції; форми організації зовнішньоекономічних зв'язків тощо. Найсильніше ж на стабільний та стійкий ріст міжнародної торгівлі в сучасних умовах впливають: розвиток міжнародного поділу праці та інтернаціоналізація виробництва й обміну, глобалізація світової економіки, науково-технічна революція та прогрес, транснаціоналізація, розвиток процесів торгово-економічної інтеграції, лібералізація міжнародної торгівлі, посилення наднаціонального регулювання тощо.

Розвиток міжнародного поділу праці породжує, з одного боку, виникнення фірм, що випускають обмежену номенклатуру напівфабрикатів, вузлів, деталей чи спеціалізуються на окремих стадіях виробництва, а з іншого — цей процес приводить до поглиблення інтернаціоналізації виробництва, об'єднання вузькоспеціалізованих підприємств у єдині міжнародні виробничі комплекси.

Це активізує міжнародну торгівлю між різними суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та сприяє зростанню обсягів торгівлі не тільки готовими виробами, але й напівфабрикатами. Наприклад, американська компанія Ропі ще в 1994 р. була змушена створити міжнародний центр з координації діяльності своїх субпідрядників, тому що для деяких моделей вона отримувала деталі від 700 різних виробників, розташованих по всьому світу.

У цьому ж напрямі діє глобалізація економічних процесів, сприяючи подальшому поглибленню спеціалізації та міжнародного поділу праці, стимулюючи зростання виробництва та обміну не тільки на національному, але й на світовому рівні. В результаті глобалізації останніми роками особливо помітне зростання міжнародної торгівлі послугами, зокрема фінансовими, юридичними, управлінськими, інформаційними та іншими видами «невидимих» послуг, які перетворюються в основний фактор міжнародних торгових відносин.

НТР сприяє відновленню основного капіталу, створенню нових галузей економіки, трансформації старих тощо. Завдяки досягненням науково-технічного прогресу в XX ст. отримали широкого розвитку хімія, електроніка, високомолекулярна нафтохімія, авто та авіабудування, лазерна промисловість, комунікації та зв'язок, виробництво напівпровідників, космічні технології, а їхня продукція стала важливим елементом міжнародного обміну. На думку вчених, у подальшому, розвиток світової торгівлі багато в чому залежатиме від досягнень у галузі біотехнології, космічної індустрії, розвитку інформаційних технологій та штучного інтелекту. Нині технічний прогрес дав можливість різко скоротити транспортні та комунікаційні витрати, значно знизити витрати на обробку, збереження та використання інформації, що стимулює справжній бум міжнародної торгівлі інформаційними та іншими товарами та послугами і навіть зменшує ціни на них. Так, сучасний комп'ютер вартістю в 2 тис. дол. у багато разів потужніший, ніж комп'ютер вартістю в 10 тис. дол. десять років тому.

Транснаціоналізація пов'язана з активною діяльністю транснаціональних корпорацій на світовому ринку. Транснаціональні корпорації стали невід'ємною рисою XX ст., важливим елементом світового господарства. Сьогодні у світі функціонують 62 тис. ТНК, які мають майже 930 тис. підконтрольних підприємств.

Щорічний обіг останніх складає понад 10 трлн дол. Практично всі великі підприємства мають широку мережу філій або стратегічних союзів, що забезпечує їм необхідний вплив і гнучкість на ринку. В межах міжнародних корпорацій за каналами внутрішньо-фірмової торгівлі здійснюється майже третина світової торгівлі. Ще третина світової торгівлі припадає на торгівлю між ТНК та незалежними економічними суб'єктами і лише 30% — на міжнародну торгівлю між компаніями, що не пов'язані з ТНК. Цікаво, що основна кількість ТНК, які мають філії за кордоном, розміщує їх у спеціальних економічних зонах та орієнтує на виробництво експортної промислової продукції, що, безумовно, сприяє розвитку світової торгівлі між різними групами країн. До того ж, на внутрішньофірмові канали припадає до 99% світової торгівлі науково-технічними продуктами. Основною формою передачі технологій у межах ТНК залишається постачання філіям практично всієї необхідної документації зі штаб-квартири.

Розвиток процесів торгово-економічної інтеграції базується на усуненні регіональних бар'єрів, формуванні спільних ринків, створенні зон вільної торгівлі тощо. Відомо, що економічна інтеграція являє собою широке міждержавне об'єднання, де між учасниками інтеграції здійснюється більш глибокий поділ праці, більш інтенсивний обмін товарами, послугами, капіталами, робочою силою. На таких засадах функціонує, наприклад, Європейський союз. В його межах установлюються пільги взаємної торгівлі, реалізується єдина економічна політика, постійно зменшуються обмеження на пересування товарів, капіталів, робочої сили. Багато інтеграційних угруповань, що функціонують на принципах вільних економічних зон, існують в Африці, Азії, Латинській Америці, Близькому Сході.

Лібералізація міжнародної торгівлі передбачає перехід багатьох країн до такого режиму торгівлі, при якому скасовуються кількісні обмеження імпорту, зменшуються митні збори та інші обмеження. Лібералізація торгівлі та інших форм економічної діяльності сприяла обмеженню політики протекціонізму та зробила світову торгівлю більш вільною. Заданими Світового банку, в 90-ті роки країни світу спрямовували свою діяльність здебільшого на стимулювання розвитку зовнішньої торгівлі: істотно були зменшені тарифи, скасовані інші бар'єри в торгівлі товарами та послугами. Лібералізація зовнішньої політики охопила майже всі країни світу незалежно від ступеня їхнього економічного розвитку. Особливо значні зрушення спостерігалися в країнах Латинської Америки, Африки, Азії, Східної Європи.

Посилення міждержавного регулювання міжнародної торгівлі, перш за все, в рамках ГАТТ/СОТ спрямоване на лібералізацію торгівлі між країнами. За вісім раундів переговорів, що відбулися в межах ГАТТ, країни-учасники зменшили розмір мита в середньому на 70—80%. До ГАТТ/СОТ приєдналися країни, що розвиваються. Суттєво поширилася юрисдикція ГАТТ/СОТ: від регулювання торгівлі промисловими товарами до торгівлі продуктами сільського господарства та іншими товарами, які раніше не були предметом міжнародних переговорів внаслідок існування значних суперечок між розвинутими країнами з приводу умов їх торгівлі на світовому ринку. Найважливішим досягненням останнього Уругвайського раунду ГАТТ стало укладення угоди про торгівлю послугами та захист прав інтелектуальної власності у сфері торгівлі. До того ж, правила, що регулюють міжнародну торгівлю, стали менш суперечливими, а по багатьом аспектам — більш чіткими. Усе це наразі значно сприяє та й надалі сприятиме розвитку міжнародної торгівлі між різними країнами світу.

Набуття колоніальними країнами у другій половині XX ст. політичної незалежності, швидкий розвиток деяких із них, поява так званих «нових індустріальних країн» з моделлю економіки, орієнтованою на зовнішній ринок, призвели до трансформації світового господарства, і, як наслідок, сприяли розвитку торгових та інших економічних взаємовідносин між країнами.