Види і форми комунікацій

Для повноцінного аналізу комунікацій важливим є їх прави­льна класифікація.

Для характеристики процесів комунікації між двома та більше особами застосовують термін “міжособові комунікації”. Для позначення процесів комунікації у межах організації використовують поняття “ організаційні комунікації”.

Вирізняють 3 основні методи міжособових комунікацій:

1) усна комунікація;

2) письмова комунікація;

3) невербальна комунікація.

Усна комунікація – найбільш поширений метод обміну інформацією між людьми. До форм усної комунікації відносяться: промови, групові дискусії, розмови по телефону, розповсюдження чуток тощо. Переваги усної комунікації:

1) швидкість обміну інформацією;

2) хороший зворотній зв’язок завдяки безпосередньому контакту;

3) простота здійснення комунікації.

Недоліки усної комунікації:

1) використання для повідомлення неадекватних слів;

2) можливість пропустити у повідомлені суттєві деталі;

3) велика ймовірність забування почутої слухачем інформації;

4) викривлення повідомлення при його подальшій передачі.

Формами письмової комунікації виступають: накази; розпорядження, листи, звіти та інші засоби комунікації, які використовують письмові символи.

Переваги письмової комунікації:

1) незмінність впродовж тривалого часу, може зберігатися;

2) матеріальність, помітність;

3) спроможність піддаватись перевірці;

4) ретельне формулювання, обміркованість, логіка і точність.

Невербальна комунікація – це обмін інформацією без використання слів (наближеність до співрозмовника, вираз обличчя, погляди).

В залежності від статусу (санкціоновані чи несанкціоновані вищим керівництвом) розрізняють формальні та неформальні комунікації.

Формальні комунікації - передбачені організаційною струк­турою, є наслідком ієрархії влади в організації. Схема організаційної структури є ілюстрацією "проход­ження інформації каналами".

Неформальні комунікації - не передбачені організаційною структурою, виникають спонтанно (приклад: розпов­сюдження чуток, неофіційних даних). Ти­пова інформація, передана по каналах чуток: майбутні скорочення працівників (преміальних доплат); нові заходи щодо покарань за запізнення; зміни в структурі організації.

Слід пам'ятати, що неформальні канали комунікацій -невід'ємна частина організації, і їх необхідно використовувати для досягнення формальних цілей.

За характером спрямованості розрізняють 3 типи організаційних комунікацій:

- вертикальні комунікації;

- горизонтальні комунікації;

- діагональні комунікації.

До вертикальних комунікацій належать комунікації зверху вниз і знизу вгору. Метою таких комунікацій є отримання керівниками інформації про стан справ на нижчих рівнях управління, а саме: про поточні проблеми працівників, хід виконання завдань тощо. Обмін інформацією здійснюється у формі звітів, пропозицій, пояснювальних записок тощо. За допомогою низхідних комунікацій підлеглим передається інформація про поточні завдання, рекомендовані процедури, прийняття рішень тощо.

Горизонтальні комунікації здійснюються між особами, які знаходяться на одному рівні ієрархії (наприклад, між віце-президен­тами з маркетингу, фінансів, виробництва). Як показують дослід­ження, ефективність горизонтальних комунікацій досягає 90% і пояснюється значним рівнем розуміння працівниками характеру роботи своїх колег і проблем, що виникають у функціонуванні суміжних підрозділів.

Діагональні комунікації здійснюються між особами, які пере­бувають на різних рівнях ієрархії (наприклад, між лінійними та штабними підрозділами, коли штабні служби керують виконан­ням певних функцій). Такі комунікації характерні також для зв'язків між лінійними підрозділами, якщо один з них є головним з певної функції.