Екологічна обстановка я Україні

Україна була найбільш розвиненою республікою колишнього Союзу, зай­маючи 2,7% його території, вона формувала до 23% загального національ­ного продукту, в т.ч. оборонного, який базувався на випереджаючому роз­витку металургійної, енергетичної, ядерно-хімічної, хімічної та наф­тохімічної галузей. Економіка України десятиріччями розвивалася спотворе­но - без урахування потреб та інтересів її народу, без належної оцінки еко­логічних наслідків для окремих регіонів і в цілому держави.

Соціально-економічна суть екологічних проблем загальна для всіх дер­жав, але має істотні відмінності в індустріальне розвинених країнах та в країнах, що розвиваються. Для розвинених країн характерне збереження ре­сурсів і експорт забруднення, у той час як країни третього світу "проїдають" власні природні скарби, і внаслідок бідності, імпортують забруднення біос­фери.

Внаслідок погіршення якості навколишнього природного середовища земля і населення України знаходяться в лещатах жорсткої екологічної деп­ресії. Існує безпосередній зв'язок між забрудненням навколишнього природ­ного середовища і станом здоров'я людини. В Україні зростає смертність від злоякісних пухлин, захворювань ендокринної системи, хвороб органів дихан­ня тощо. Смертність зростає серед дорослих, дітей та підлітків. Екологічна ситуація, що склалася в Україні, "готувалась" усім ходом історії. На тлі без­духовності, недостатнього рівня екологічної культури, деградації особистості та загальнолюдських цінностей, при відсутності прав розпоряджатися вла­сними природними багатствами взяли гору аморальні форми псевдо-соціаль-ного поступу вперед та оманливого добробуту.

На порівняно невеликій території України десятиліттями відбувалось гіпертрофічне зростання виробництва без урахування екологічних факторів, будувалась велика кількість атомних електростанцій (5 АЕС). В Україні над­звичайно високий рівень техногенного навантаження на біосферу, він у 6 - 7 разів вищий ніж в інших країнах СНД. Через це й сьогодні екологічна криза тут продовжує розвиватися: зростає забруднення річок, акваторій Азовсько­го і Чорного морів, деградуються родючі землі. Додатково до екологічної біди у квітні 1986 р. трапилась ще й Чорнобильська трагедія. Внаслідок ви­буху четвертого блоку АЕС кілька тонн ядерного палива із розтопленої ак­тивної зони реактора випарувалось і було викинуто в атмосферу у вигляді дрібних часток високорадіоактивних продуктів розщеплення палива. Було викинуто з периферійних ділянок активної зони у вигляді уламків палива та графіту близько 700 тонн.

Внаслідок цього над активною зоною реактора утворився дуже потужний висхідний потік (27 квітня 1986 р. на висоті 110 м активність потоку стано­вила 500 рентгенів на годину). З 26 квітня по 6 травня 1986 р. в атмосфері над зруйнованим реактором проходив процес формування радіоактивних хмар. Атмосфера, для якої не існує державних кордонів, прийняла і розсіяла по земній поверхні величезну кількість радіонуклідів. Рівень забруднення

місцевості в Україні та Білорусі досяг 215 Кюрі на квадратний кілометр (у Гомельській області Білорусі в 1990 р. була виявлена ділянка місцевості з за­брудненням 1000 Кюрі на квадратний кілометр). Остання радіоактивна хма­ра цезію-137 розсіялась над Антарктидою через 20 місяців після аварії на ЧАЕС.

Засоби масової інформації, щоб догодити колишньому керівництву, пода­вали факти про наслідки Чорнобильської катастрофи у перекрученому (урізаному) вигляді: так, 6 травня 1986 р. було повідомлено, що радіоак­тивність в районі аварійного реактора становить всього лише 95 мілірентген (0,095 рентген) на годину. Однак, доза радіоактивного опромінювання на те­риторії першого сліду протягом 3,6 хвилин досягала смертельно небезпечної величини - сотні рентген і багато чорнобильців одержали величезні дози оп­ромінювання і, як наслідок, - променеву хворобу.

Вибух реактора на ЧАЕС, відносно радіоактивного забруднення природ­ного середовища, еквівалентний вибуху 90 двадцятикілотонних атомних бомб в порівнянні з авіабомбою, що вибухнула над Хіросимою.

Відлуння Чорнобильської аварії, що мала глобальний характер, нагадува­тиме про себе ще не одну сотню років.

Найбільша радіоекологічна катастрофа сучасності призвела до радіоак­тивного забруднення великих територій України. Радіонуклідами забруднено більше 4,6 млн. га земель у 74 регіонах 11 областей України, в тому числі 3,1 млн. га орних. З використання вилучено 119 тис. га сільськогосподарських угідь, в тому числі 65 тис. га ріллі. Особливо постраждали: Житомирська, Рівненська, Волинська, Київська та Чернігівська області. В результаті прове­дених протягом 1987-90 рр. радіологічних та дозиметричних досліджень було встановлено, що наслідки Чорнобильської катастрофи значно перевищують первинні оцінки (загальна площа України, щільність забруднення якої цезієм-137 перевищує 1 Кюрі/кв. км, становить понад 36 млн. га, більше 5 Кюрі/кв. км становить - 470 тис. га, а понад 15 Кюрі/кв. км - 75 тис. га). Із користуван­ня виведено 300 тис. га земель із щільністю забрудення цезієм більше 40 Кюрі/кв. км. Крім грунту, значного забрудення зазнали водойми басейну Дніпра та Київського водосховища.

У цілому в Україні налічується понад 37 тис. різних промислових об'єктів, які щорічно викидають в атмосферу понад 10 млн. т. шкідливих ре­човин. Основну масу викидів забруднюючих речовин в атмосферу від стаціонарних джерел вносять підприємства енергетики та металургії (відповідно 33 та 28 відсотків загального обсягу викидів). Близько 60% ви­кидів припадає на речовини, які мають найбільше розповсюдження: пил, дво­окис сірки, окис вуглецю, двоокис азоту, важкі метали тощо. Високий рівень забруднення відмічається в основному у Донецько-Придніпровському про­мисловому регіоні, містах: Донецьку, Краматорську, Єнакієвому, Горлівці, Макіївці, Маріуполі, Алчевську, Слов'янську, Луганську, Дзержинську. Цей регіон є центром гірничодобувної та вугільної промисловості, чорної та ко­льорової металургії, хімії та нафтохімії, промисловості будівельних ма­теріалів (табл. 1).

Щорічний обсяг забруднюючих речовин, що припадає на 1 кв. км площі України, в 6,5 разів вищий, ніж в СІЛА, більш як в 3 рази вищий, ніж в країнах Європейської Економічної Співдружності, а також в 7 разів вищий, ніж в країнах СНД.

Таблиця 1 Дані про викиди в атмосферне повітря в деяких населених пунктах України

Населені пункти	Кількість населення (тис. чол.)	Викиди (т/рік)	Кількість підпри­ємств
усього	джерело
транспорт	стаціонарні джерела
Горлівка		107.4		79.4
Дніпропетровськ		336.2	254.1	82.1
Дніпродзержинсьн;		284.7	16.5	268.2
Донецьк		271.9	100.9
Єнакієве		136.6	11.2	125.4
Запоріжжя		372.4		264.4
Крамоторськ		32.2	8.2
Кривий Ріг		1100.8	59.1	1041.7
Лисичанськ		142.7	13.6	129.1
Макіївка		338.9	33.7	305.2
Маріуполь		845.1		810.1
Одеса		187.6		80.6
Рубіжне		19.8		12.8
Северодонецьк		28.1	11.2	16.9
Слов'янськ		97.5	13.5
Харків		173.3	120.6	52.7
Костянтинівка		36.2	8.4	27.8
Дебальцеве		271.7

Примітка. За даними Держкомгідромету, 1991 р.

66 відсотків населення України проживає більш ніж в 420 містах, які найбільш забруднюють біосферу (комунальне господарство, промисловість, транспорт).

З більш як 500 тис. організованих джерел викидів шкідливих речовин ли­ше половина обладнана пилегазоочисними спорудами, але і вони мають низь­кий рівень експлуатаційних характеристик.

Повільно запроваджуються маловідходні та безвідходні технологічні про­цеси, на підприємствах ще досить велика кількість морально та фізично за­старілого технологічного та очисного обладнання. У той же час в 15% про­ектів, що розробляються, в техніко-економічних обгрунтуваннях відсутні природоохоронні розділи, в 30% проектів не передбачаються заходи охоро-

ни водоймищ від забруднення, у 70% проектів відсутня зливна каналізація, 28% проектів розробляються без граничне допустимих норм викидів та скидів шкідливих речовин в навколишнє природне середовище.

Крім того, в Україні нараховується близько 10000 підприємств агропро­мислового комплексу та фермерських господарств, які інтенсивно викорис­товують природні ресурси і забруднюють землю, воду, тим самим завдають шкоди навколишньому природному середовищу.

Україна як за територією, так і за потенціалом природно-продуктивного ресурсу земель належить до держав з високим рівнем землезабезпечення. Земельні ресурси є основним видом природних ресурсів, що використову­ються як Засіб виробництва у агропромисловому комплексі та є просторовим базисом для розміщення інших галузей народного господарства. Значна щільність населення, а також розвиток промисловості та сільського госпо­дарства призвели до високого рівня освоєності та залучення в інтенсивне ви­користання земельного фонду.

У 1994 р. сільськогосподарські угіддя становили 42 доли, га (69% від те­риторії України). На одного жителя України припадало 0,80 га площі сіль­госпугідь. Площа суші складала 58 млн. га (96%), води - 2,4 млн. га (4%), ріллі - 33,3 млн. га (55%), ліси та інші площі, що вкриті лісонасадженнями, - 10,3 млн. га (17%), забудовані землі - 2,37 млн. га (4%) - в тому числі під житловою забудовою 0,6%, під об'єктами промисловості, транспорту та зв'язку знаходиться понад 2% території країни. Забезпеченість земельними ресурсами основних виробничих галузей та невиробничої сфери економіки у 5-6 разів перевищує цей показник для розвинених країн Європи. Зем-лемісткість більшості галузей господарства в 2 - 3 рази вища, ніж в розвине­них країнах світу, а щільність міської забудови відстає від нормативу в 2 - З рази. Найвища у світі ступінь розораності земель України досягла 55,2% те­риторії, а сільськогосподарських угідь - 80%, надмірна насиченість сівозмін просапними культурами, недотримання комплексу заходів щодо збереження родючості грунтів у землеробстві та інші причини сприяють розвитку ерозійних процесів. Площа еродованої ріллі за останні 25 років збільшилась на 33 % і досягла 12 млн.га. За останні ЗО років з сільськогосподарського обігу вилучено понад 2,5 млн. га земель, 65% з яких складають високородючі грунти, а дефляційно небезпечні - досягай 19,8 млн. га (55,2%). Вміст гуму­су в грунтах зменшився з 3,5 до 3,2%. Щорічно площа еродованих земель зростає на 70-80 тис. га.

Проблемним в Україні є стан водного господарства, кількість води на ду­шу населення країни в 10 разів менша ніж в середньому в країнах СНД. На одиницю промислової продукції витрачається води в 4 рази більше, ніж в країнах Європи, а на зрошувальних системах - в 1,5 - 2 рази більше, ніж на­лежить за нормами, порівняно зі світовою практикою. Склалася стійка дис­пропорція у розвитку водопровідних та каналізаційних мереж населених пунктів (у 1993 р. кількість водопроводів централізованого водопостачання в Україні становила 22889, комунальних -1052, відомчих - 6884, сільських -7876). Не відповідає гігієнічним нормам 3,9% водопроводів централізован-

ного водопостачання, 8,5% комунальних водопроводів та 8% відомчих водо­проводів (в основному через відсутність зон санітарної охорони і необхідно­го комплексу очисних споруд), - звідси і збільшені стоки забруднених вод. Щорічно у водні джерела в Україні скидається більше як 3 млрд. куб. м за­бруднених стоків, а для розбавлення 1 куб. м. неочищених вод необхідно 20 -ЗО куб. м природної води. В головну водну артерію країни р. Дніпро, яка за­безпечує водою 50 великих міст (35 млн. чоловік п'є воду з Дніпра), 10000 підприємств та зрошує майже 1,5 млн. га землі, скидається половина всіх за­бруднених стоків України (в тому числі 20% з них - без очистки), а можли­вості Дніпра не безмежні. На наших очах деградують річки Дніпро і Рось, Десна та їх притоки, вже зникли сотні малих річок. Особливо високий рівень забруднення річок: Сіверського Донця, Самари, Інгульця, перетворених в ко­лектор мінералізованих стічних вод Західного Донбасу. З вини хімічних підприємств Рубіжного, Лисичанська, Слов'янська та Сєвєродонецька за­бруднено 10 підземних джерел, де санітарні норми по фенолах та нафтопро­дуктах перевищені в 10 —100 разів. Зі стоками потрапляє у водойми біля 7,3 млн. т забруднюючих речовин.

Майже всю таблицю Менделєєва, сільськогосподарську та побутову ор­ганіку несуть в собі води Дніпра, Дунаю і Дону в Чорне та Азовське моря, які внаслідок тотального антропогенного пресингу опинилися на порозі еко­логічної катастрофи.

Сьогодні кількість фосфору і азоту в прибережних водах морів в 30-50 разів перевищує його наявність у 60-х роках.

Крім того, Азовське та Чорне моря спіткала ще страшніша біда: завезе­ний з берегів Америки гребневик (вид молюску) завдав великої шкоди риб­ним запасам і біомасі обох морів. Хижак, більш прозорий ніж медуза, пожи­рає біля половини всієї біомаси зоопланктону. Кількість гребневика в Чор­ному морі наближається до мільярда тонн, що набагато перевищує біомасу всіх риб, які мешкають в ньому. Зникають цінні породи риб. Стадо дельфінів скоротилось з 2,5 млн. до 80 тисяч.

Оскільки більшість населених пунктів Чорноморського басейну не ма­ють очисних споруд, то через сильне бактеріальне забруднення моря закри­ваються чорноморські пляжі. Мертві простори сірководню, які заповнюють Чорне море з глибини 100 м до самого дна - понад 2000 м, почали рухатись, швидко піднімаються вгору і при досягненні поверхні можуть призвести до катастрофи.

Загальна кількість накопичених і невикористаних відходів добування та переробки корисних копалин України нараховує мільярди тонн, для їх розміщення зайнято більше 180 тис. га земельної площі. В Україні у 1993 р. значення техногенного навантаження посягли: промислові стоки -10,1 млрд. куб. м на рік, сільськогосподарські стоки - 3,5 млрд. куб. м, комунальні сто­ки - 3,8 млрд.куб.м, а також викиди в атмосферу -10 млн. т та тверді відходи промислових підприємств -1,7 млрд. т.

Відчутні для населення України і такі глобальні проблеми, як трансгра-ничне забруднення повітря та води, зміни клімату, необхідність знешкоджен-

ня побутових, токсичних промислових і радіаційних відходів, аварійні викиди та скиди підприємств. Чорнобильська трагедія значно ускладнила екологічну ситуацію.

На початку 1990 р. відбулась сесія Верховної Ради України, яка розгляну­ла екологічну обстановку в країні та заходи щодо її докорінного поліпшен­ня. В Україні створено Міністерство охорони навколишнього природного се­редовища та ядерної безпеки, Верховна Рада 25 червня 1991 р. прийняла за­кон України "Про охорону навколишнього природного середовища", чим за­початкувала велику роботу щодо створення екологічного права України -цілого пакету законодавчих та нормативних природоохоронних актів, зага­лом близько 50 документів. Серед них найбільш важливі правові акти про те­риторії, що особливо ретельно охороняються, про охорону та раціональне використання рослинного та тваринного світу, охорону атмосферного повітря, водний, лісовий кодекси, земельний кодекс, про надра тощо.

Згідно з Конституцією України, прийнятою Верховною Радою 28 червня 1996 року, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресур­си, тобто довкілля, є об'єктами права власності українського народу.

2. Вимоги основних природоохоронних законів України та керівних документів (витяги)