Стадії розвитку національної господарської системи України

Національна господарська система України пройшла у своєму розвитку ті ж стадії, що й інші економічні системи: виникнення, формоутворення (формування власних засад відтворення) та розвитку. Ці стадії були різними за тривалістю і темпами.

Стадія виникнення національної економіки України починається з часів Київської Русі (феодальний лад): активно формується українська нація з характерними ознаками та способами економічного буття. Руські князі активно формують єдину національну господарську систему держави. Наприклад, за часів князювання Ольги було визначено чіткі терміни і форми збирання данини, основні види державних податків, території їх збирання та призначено спеціальні адміністрації для означених цілей.

За часів князя Святослава Київська Русь прославилась у Європі як могутня військова та економічна держава. Територіально визначаються кордони держави, розширює зовнішня торгівля, визначаються напрямки геополітичної стратегії тощо.

Займалися русичі в основному землеробством, скотарством та розмаїттям промислів і ремесел, серед яких бортництво, ко-жум'яцтво, ювелірна справа, ливарство та ін. Руські ремісничі вироби дорого цінилися у світі, торгові шляхи з Русі розходилися по всьому світу, тут проходив величезний торгівельний шлях „із варяг у греки". До князювання Володимира Великого Русь не мала власної монети, використовувались візантійські, німецькі, польські гроші. З князюванням Володимира Київська держава починає чеканити власну монету- гривню, що визначає появу власної грошової системи.

За правління Ярослава Мудрого активізувались зовнішні зв'язки з наймогутнішими країнами Європи, що давало політичні та економічні вигодами для Русі. Князь велику увагу приділяє освіті, використанню знань для розбудови держави, розробляє принципи мудрого управління та регулювання соціально-економічних процесів („Руська правда"). Після смерті Ярослава Мудрого розпочинається занепад національної господарської системи Русі, що було викликано міжусобними війнами його нащадків за політичну та економічну владу в державі. Міжусобна боротьба зробила Київську Русь вразливою і призвела до того, що українські землі майже до кінця XX ст. перебували у колоніальній залежності від інших держав.

Так, перебуваючи територіально, політично та соціально-економічно залежною від Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Московщини, Україна мала незначні права у формуванні власної стратегії соціально-економічного розвитку.

На досить короткий період частина українських земель виборола право на політичну та економічну самостійність - період Запорізької Січі та гетьманства. Але боротьба гетьманів за привілеї, політичну й економічну владу не дозволила здобути незалежність.

З руйнуванням Січі, скасуванням гетьманства, запровадженням губернського устрою було обмежено національну та культурну самостійність України, розпочався процес приєднання українських земель до складу Російської імперії та Польської держави, що призвело до національної, релігійної, економічної та соціальної залежності України.

Російський та польський наступ на українську державність наштовхнувся на жорсткий опір у вигляді селянських повстань, діяльності масонських лож, створення декабристських угруповань, опір інтелігенції шляхом заснування кооперативного руху, „ходіння в народ", створення Просвіт - спроба відстояти та інституційно закріпити права на самобутність нації.

Повна втрата економічної та політичної незалежності України почалась з 1918 році. Радянська Росія починає формування соціалізму швидкими темпами - політика воєнного комунізму. Його основними принципами та цілями були:

• Повна націоналізація виробництва;

• Зрівняння усього населення країни у доходах;

• Формування системи свідомого регулювання економічних процесів з метою забезпечення сталого економічного зростання;

• Усунення ринку та конкуренції, повернення до бартерних відносин;

• Тотальне одержавлення власності;

• Перехід до продрозкладки у сільському господарстві;

• Централізована координація ресурсів, що мало сприяти їх більш раціональному використанню і розподілу та ін.

На початку 20-х рр. XX ст. з’ясувалось, що політика воєнного комунізму прискорює назрівання економічної кризи та веде до соціальної напруженості у суспільстві. Альтернативою воєнному комунізму стала нова економічна політика (НЕП). Її суть:

- матеріальне стимулювання селян та найманих робітників до ефективнішої діяльності,

- зменшення соціальної напругуи шляхом плюралізації відносин власності, сфер діяльності, організаційно-правових форм господарювання,

- формування великих підприємницьких структур у формі трестів та синдикатів,

- заміна продрозкладки продподатком,

- активізація товарно-грошових відносин,

- стабілізаційна монетарна політика тощо.

Період НЕПу - це спроба формування відкритої економічної системи та демократизації економічних відносин (зачатки ринкової економіки). Політика НЕПу у первісному вигляді проіснувала близько шести років і вивела країну на довоєнний рівень розвитку національної економіки. Подальший розвиток господарської системи СРСР відбувався під впливом політичних подій та ідеології, започаткованої політикою воєнного комунізму.

За часів СРСР Україна мала де-юре досить значну економічну самостійність, що визначалась конституцією СРСР. Проте де-факто, її економічні права і можливості залежали вiд загальносоюзної стратегії економічного розвитку. Господарський комплекс СРСР був складною, багаторівневою, ієрархічною і жорстко контрольованою закритою системою. Окремі її підсистеми (економіки радянських республік) не могли існувати самостійно без керівного центра. Якщо в од­ній підсистемі видобували певний ресурс, то готовий продукт з нього виготовлявся в інших підсистемах. Така політика щодо розміщення одиниць господарського комплексу часто була непродуманою та малоефективною. Її дієвість полягала не в досягненні високої економічної ефективності, а в забезпеченні ідеології єдиної могутньої держави - СРСР.

Регулювалась національна економіка СРСР через директивне планування та прогнозування. Ринкові механізми - ціна, попит і пропозиція - замінювались суб'єктивно сформованою системою загальнодержавних планів, що охоплювали усю господарську систему, підкоряючи її тотальному контролю з боку політичної влади. В результаті склались диспропорції між галузями народного господарства, спостерігався дефіцит одних і профіцит інших товарів. Формування попиту на товари також набувало директивного характеру, деформуючи структуру людської свідомості і поведінки, розриваючи ринкові взаємозв'язки. Хоча сама система директивного планування вражала своєю єдністю, цілеспрямованістю, структурованістю та узгодженістю.

Ринкові відносини на мікро- та мезорівнях були відсутні і замінені державними планами і директивами. Зрівнювались доходи різних соціальних верств населення, що вело до зниження мотивації праці.

Для спрощення механізмів управління і контролю за господарською системою СРСР та утримання важелів економічної влади в руках політичної еліти було повністю скасовано приватну власність. Хоча деякі підприємства юридично були оформлені як акціонерні товариства, кооперативи чи інші об'єднання, фактично вони були державною („загальнонародною" чи „суспільною") власністю.

Тотальне одержавлення відносин власності та формування складних за географічними, галузевими та функціональними зв'язками промислових комплексів вело до надмірної монополізації національної економіки. Великі монопольні об'єднання контролювали випуск того чи іншого продукту, деформуючи загальну економічну ситуацію в державі. Економіка СРСР була перенасичена неприбутковими господарськими одиницями, що функціонували за рахунок державних субсидій та дотацій. Ринок як організм, що саморозвивається і за рахунок дії законів конкуренції здатен сам себе оздоровлювати - не існував. Значна частина державних коштів витрачалась на штучне утримання як збиткових, так і прибуткових підприємств.

Під жорстким тотальним контролем, в умовах відірваності від зовнішнього світу, тоталітарної ідеології, жорсткого плану та диктату керівного центру Україна перебувала понад 70 років, не маючи альтернатив всебічного та багатоваріантного розвитку.

Були періоди продуктивних змін у координації господарського життя СРСР (50-ті та 60-ті рр.). Наприклад, період „хрущовської відлиги", за якого українським землям було надано деякі автономні права у виробленні власної національної політики (мова, освіта, культура, частково економічна політика тощо). Проте вони не носили довгострокового та всеосяжного характеру. Не дали свого результату ані грошова, ані земельна, ані галузева реформи, що розпочались ще у 1961 році.

Реальні основи для формування національної економіки України були закладені в середині 80-х рр. XX ст. у період „горбачовської перебудови". Було проведено ряд еко­номічних заходів (активізація товарно-грошових відносин, розробка стратегії для формування відкритої економіки СРСР, формувались механізми вирівнювання диспропорцій у галузевій структурі економіки, закладались основи нової грошово-кредитної політики, відносин власності та принципів підприємництва, системи оподаткування тощо), проте їх невідповідність базовим економічним взаємовідносинам у державі, форсованість та непродуманість наслідків реформування, інституційний вакуум, відсутність досвіду проведення економічних реформ, значний тіньовий сектор, політизація економічної системи та боротьба за політичну і економічну владу не дозволили довести завершити розпочаті реформи.

Різка дестабілізація економічних взаємозв'язків у середині країни (падіння курсу національної валюти, диспропорції в зовнішніх та внутрішніх інвестиціях, нерівномірність розподілу доходів серед населення, дефіцит на ринку товарів широкого вжитку, збільшення тіньового сектора економіки, зниження якості радянських товарів та застаріла технологія виробництва, що не відповідала міжнародним стандартам, непродумана і нечітка зовнішня політика держави, відсутність мотиваційних механізмів здійснення підприємницької діяльності та ін.) та прагнення радянськими республіками самостійно провадити соціально-економічну політику призвели до краху радянської імперії. З 1989 починається роз­пад СРСР та становлення нових національних господарств колишніх ра­дянських республік.

Україна фактично увесь період свого існуван­ня не була окремою незалежною державою, стадія виникнення та формоутворення дійсної національної господарської системи з усіма ознаками нації та націо­нальної економіки почалась з отриманням нею незалежності у 1991 році. Її економічна система до 1991 року- синтезована й залежна від інших економік форма організації та управління господарським життям. Не зважаючи на залежність від інших господарських систем, Україна своїми ресурсами і продуктивними силами брала участь у загальноекономічних процесах, відпрацьовуючи шляхи розвитку власної господарської системи. Після здобуття незалежності постала проблема формування власної господарської системи:

• Сформувати структуру економіки за галузями, народногосподарськими комплексами, сферами виробництва та обслуговування, оскільки після розпаду СРСР економіка України не становила цілісного комплексу (до1991 року в Україні вироблялось лише 20% кінцевого продукту);

• Створити умови та визначити механізми первісного нагромадження капіталу;

• Переформувати управлінські та регулятивні органи, що відповідають за розвиток економічної системи суспільства;

• Сприяти формуванню ринкової інфраструктури;

• Визначити стратегічні напрямки руху національної економіки - модель економічного розвитку;

• Сформувати інституційну базу економічних реформ;

• Закласти основи формування та ефективного функціонування валютної, грошово-кредитної, фінансової, бюджетної, фіскальної та інших підсистем національної економіки;

• Створити умови для переходу національної економіки від системи закритого до системи відкритого типу;

• Реформувати відносини власності;

• Переорієнтувати економіку з аграрно-промислової на промислово-аграрну;

• Створити умови для активізації підприємництва;

• Провести повну інвентаризацію господарських одиниць за галузевими, функціональними, організаційними ознаками для формування реєстрів суб'єктів господарювання та економічних ресурсів.

Економічні реформи почались після здобуття незалежності України, вони тривають і досі. Економічні реформи спрямовані на трансформацію національної економіки до нового типу господарювання - змішаної економіки і моделі соціально орієнтованої ринкової економіки.