Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Мы поможем в написании вашей работы!  
 

РОЗДІЛ X



Похвала лаггнежцям. Докладний опис струльдбругів. Розмова автора про струльдбругів з деякими видатними особами.

Лагтнежці – дуже ввічливий та шляхетний народ. Хоч вони трохи пихаті, як узагалі властиво всім східним народам, але з чужинцями, особливо з тими, до яких при дворі ставляться добре, поводяться надзвичайно чемно. Я мав багато знайомих серед людей, які займали високе становище в суспільстві, і завдяки тому, що мене завжди супроводив мій тлумач, розмовляти з ними було приємно.

Одного дня в такій великопанській компанії я зустрівся з вельможею, який запитав мене, чи бачив я коли‑небудь струльдбругів, або безсмертних людей… Я відповів, що ні, і попросив пояснити, як розуміти таку назву.

Мій співрозмовник дуже здивувався, що я досі нічого не чув про ці незвичайні істоти, і зразу розповів мені про них. Ось головна суть цього дивовижного оповідання.

Час од часу, дуже рідко, в кого‑небудь із лаггнежців народжується дитина з круглою червоною плямою на лобі, якраз над лівою бровою. Ця плямка – безперечна ознака, що така дитина ніколи не помре. Пляма буває при народженні завбільшки така, як срібний трипенсовик, але з часом вона росте й змінює свій колір. В дванадцять років вона стає зеленою і залишається такою до двадцяти п'яти років, коли набуває темно‑синього кольору. В сорокап'ятирічних струльдбругів пляма досягає вже розмірів шилінга і стає чорна, як вугілля, але опісля з нею вже не буває ніяких змін. Такі діти народжуються дуже рідко; навряд чи в усьому королівстві набереться понад тисячу сто струльдбругів – чоловіків і жінок. Душ із п'ятдесят їх живе в столиці, і між ними є одна дівчинка, що народилася три роки тому. Струльдбруги можуть бути в кожній родині, і народжуються вони тільки випадково; навіть діти струльдбругів – смертні, як і решта населення.

Мушу признатися, що це оповідання просто захопило мене. Що то за щасливий народ, де кожна дитина, яка народжується, має шанс бути безсмертною! Що то за щасливі люди, які завжди бачать живі зразки давніх чеснот і мають учителів, котрі щохвилини можуть навчати їх правил мудрості всіх минулих поколінь! Але найщасливіші, незрівнянно щасливіші ті дивні струльдбруги! Позбавлені загального лиха природи людської, вони мають змогу вільно мислити, бо розум їхній не пригнічений безнастанним жахом перед смертю.

Я висловив здивування, що ніколи не бачив при дворі цих видатних осіб. Чорна пляма на лобі – це така помітна ознака, яка не могла не впасти мені в вічі. Водночас я не міг зрозуміти, чому його величність, такий розумний монарх, не оточив себе такими мудрими й досвідченими радниками. Мабуть, подумав я, доброчесність цих шановних мудреців занадто сувора й зовсім не підходить для розбещених придворних. А може, як ми знаємо з досвіду, молодь занадто легковажна та зарозуміла, щоб керуватися тверезими порадами старших. Але його величність зволив надати мені вільний доступ до його особи, і я скористаюся першим зручним випадком, щоб докладно викласти йому мою думку про це. В усякому разі, тепер я з найглибшою подякою прийму милостиве запрошення його величності назавжди оселитися в його державі і провести все життя в розмовах зі струльдбругами, якщо ці вищі істоти приймуть мене до свого товариства.

Співрозмовник мій, який розмовляв бальнібарбійською мовою і до якого я оце звертався, посміхнувся, як звичайно з жалем посміхаються до простаків. Коли я закінчив, він люб'язно зазначив, що буде радий усякій нагоді затримати мене тут, і просив дозволу перекласти мої слова всім присутнім. Я відповів, що буду вдячний йому за це. Його розповідь привернула загальну увагу; потім почалася пожвавлена розмова. На жаль, я не розумів лаггнеггської мови і не міг з виразів облич здогадатись, яке враження справили мої міркування. Нарешті мій співрозмовник знову звернувся до мене. Він сказав, що його і мої друзі захоплені моїми розумними зауваженнями з приводу великого щастя і переваг безсмертя. Однак вони дуже хочуть знати, як би я сам улаштував своє життя, коли б мені судилось народитися струльдбругом.

Я відповів, що мені дуже легко задовольнити їх цікавість.

Я нерідко мріяв про безсмертя і довго обмірковував, як би я розпоряджався собою, коли б знав напевно, що буду жити вічно.

Отже, переконавшись, що мені пощастило бути безсмертним, я зразу намагався б розбагатіти. Живучи ощадливим і помірним життям, я мав би підстави років через двісті сподіватися стати першим багатієм у королівстві. Одночасно, ще в ранній юності, я почав би вивчати всі науки та мистецтва і кінець кінцем перевершив би всіх учених і артистів. Нарешті, я вів би старанний літопис усіх видатних суспільних подій. Я б дбайливо записував усі зміни в звичаях, у мові, в покрої одягу, в їжі й розвагах. Завдяки своїм знанням і спостереженням я став би поступово справжнім мудрецем, скарбницею всяких знань для свого народу.

Після шістдесяти років я перестав би мріяти про одруження і жив би гостинно, проте не витрачаючи багато грошей. Розважався б я, виховуючи і напучуючи юнаків, які подають надії, та численними прикладами зі своїх спогадів, досвіду і спостережень переконував би їх, що доброчесність корисна в громадському та приватному житті.

Найпершими й постійними товаришами моїми були б невмирущі брати, серед яких я вибрав би собі дванадцять друзів, починаючи від найстарших і кінчаючи моїми ровесниками. Якби серед них були бідні, то я дав би їм зручні житла навколо свого маєтку. За моїм столом постійно сходились би мої друзі‑струльдбруги і найбільш гідні поваги смертні. Через деякий час утрата їх мало або й зовсім не смутила б мене, і я б милувався їхніми нащадками так само, як ми милуємося щороку новими тюльпанами та гвоздиками в нашому садку, не шкодуючи за тими, що пов'яли торік.

Які змістовні й цікаві були б наші бесіди! Ми, струльдбруги, обмінювались би спогадами і спостереженнями, зібраними за багато сторіч. Ми знаходили б заходи боротьби з поширеними серед людей вадами. Своїм особистим прикладом ми намагалися б запобігти безнастанному виродженню людства.

До цього додайте ще приємність бачити різні революції в державах та імперіях і зміни у нижчих та вищих колах суспільства. Руйнуються стародавні міста, а мізерні селища стають багатолюдними столицями. Ви слідкуєте, як повноводні ріки перетворюються в струмки, як океан відходить від одного берега і затоплює протилежний. Ви бачите, як наносяться на карту різні країни, недавно ще невідомі. Ви спостерігаєте, як найкультурніші народи перетворюються на варварів, а варвари – на цивілізовані нації. Я, можливо, був би свідком винаходу perpetuum mobile[65], відкриття універсальних ліків од усіх хвороб або способів визначення довготи!

Я красномовно описав усі радощі та насолоди, які здатне дарувати людині безсмертя. Коли я скінчив і зміст моєї промови було перекладено присутнім, лаггнежці завели жваву балачку, подеколи кидаючи на мене глузливі погляди.

Нарешті той добродій, що весь час був мені за перекладача, сказав, що всі просять його з'ясувати мені помилковість моїх поглядів. Помилка, якої я допустився, пояснюється властивим усім людям недоумством, що до певної міри виправдує мене. Виявилося, що ті струльдбруги – особливість їхньої країни. Таких людей немає ні в Бальнібарбі, ні в Японії, де цей добродій мав честь бути посланником його величності. Там з недовірою ставились до його оповідань про струльдбругів. Та й моє здивування, коли він уперше сказав про них, свідчить про те, що для мене існування цих людей – новина, яку я вважаю за малоймовірну. Під час мого перебування в обох згаданих королівствах він багато говорив на цю тему і спостеріг, що всі мріють про довге життя та вважають його за щастя, і той, що однією ногою стоїть уже в домовині, щосили чіпляється другою за землю. Найстарші люди сподіваються пожити ще хоч один зайвий день і вважають смерть за найбільше лихо. Тільки тут, на острові Лаггнегг, жадоба життя була не такою гострою, бо приклад довголіття струльдбругів завжди у всіх перед очима.

Такий спосіб життя, який постав у моїй уяві, цілком неможливий. Він вимагає вічної молодості, здоров'я і сили. А сподіватись на це не може жодна людина, хоч би як далеко заходили її бажання. Отже, тут ідеться зовсім не про те, щоб вічно втішатися молодістю та благами її, а про те, як провести нескінченне життя з тими стражданнями, які приносить старість. Звичайно, мало хто хотів би бути безсмертним у таких жахливих умовах. А проте мій співрозмовник помітив, що в Бальнібарбі і Японії навіть старі люди, обтяжені всіма недугами старості, прагнуть віддалити від себе смерть. І він запитав мене, чи не спостерігається таке саме явище і на моїй батьківщині, а також і в усіх тих країнах, де я мандрував.

Після цієї передмови він докладно розповів мені про їхніх струльдбругів. Він сказав, що до тридцяти років вони живуть так само, як і всі смертні. Потім вони поволі стають похмурими.

Досягши вісімдесятирічного віку, який тут уважається за межі людського життя, вони, як і всі смертні, робляться живими руїнами. Вони не тільки набувають усіх примх та недуг, властивих іншим старим людям, але на додачу їх проймає ще жах од того, що їм призначено ледве животіти.

Струльдбруги не тільки вперті, зажерливі, похмурі, балакучі, але й нездатні до приятелювання, позбавлені будь‑якої прихильності до своїх нащадків, дальших за онуків. Головні пристрасті їх – заздрість і нездійсненні бажання, причому заздрять вони найдужче розпусті молодих і смерті старих. Дивлячись на веселість молодості, вони розуміють, що самі назавжди позбавлені радощів життя. Коли вони побачать похорон, то починають пхикати і ремствувати, що інші йдуть до спокійного притулку, до якого їм ніколи не дістатись. Вони пам'ятають тільки те, що вчили або бачили замолоду. Найменш нещасні серед них ті, що здитиніли і остаточно втратили пам'ять. Їх більше жаліють і охочіше їм допомагають, бо вони не мають багатьох вад, властивих іншим безсмертним.

Якщо трапляється, що струльдбруг одружиться з жінкою, приреченою, як і він, на безсмертя, то держава зі своєї ласки розлучає їх, тільки‑но молодшому з подружжя мине вісімдесят років.

Коли струльдбругам сповниться вісімдесят років, для них настає громадська смерть. Спадкоємці негайно одержують їх майно. Із спадщини відводиться лише невелика сума на їх утримання.

Бідних підтримують за рахунок громадських коштів. З того часу їх вважають нездатними займати будь‑яку посаду. Вони не можуть ні купувати, ні орендувати землю; їм не дозволено виступати за свідків ні в цивільних, ні в карних справах, ні навіть у справах про межі земельних ділянок.

В дев'яносто років у них випадають зуби й вилазить волосся. В цьому віці вони втрачають почуття смаку і без задоволення та апетиту їдять та п'ють усе, що потрапляє до рук. Недуги, на які вони хворіли, не покидають їх, не загострюючись і не вщухаючи. Під час розмови вони забувають назви найзвичайніших речей і навіть імена своїх найближчих приятелів та родичів. Вони нездатні розважатись читанням, бо, прочитавши кінець речення, не пригадують уже його початку, – отже, позбавлені єдиної приступної для них розваги.

Мова в цій країні весь час змінюється, і тому струльдбруги, які народилися в одному сторіччі, насилу розуміють мову людей, які народилися в другому. Проживши двісті років, вони не можуть вимовити кілька найпростіших речень. Відтоді їм призначено почувати себе чужинцями на своїй батьківщині.

Оце приблизно все, що розказали мені про струльдбругів. Потім я бачив п'ять чи шість струльдбругів різного віку; їх приводили до мене мої друзі, причому наймолодший мав уже понад двісті років. Хоч їм і сказали, що я – великий мандрівник і бачив цілий світ, але це не справило на них ніякого враження. Вони не поставили мені жодного запитання про те, що я бачив або відчув. Їх цікавило: чи дам я їм сломекудаск, тобто подарунок на спомин. То – пристойний спосіб жебрати в обхід закону, який суворо забороняє це, бо їх утримує громада, хоч і скупенько, звичайно.

Всі ненавидять і зневажають струльдбругів. Їхні народження (які родина вважає за лиху ознаку для себе) реєструються в особливих книгах. Завдяки цьому ви можете в архівах дізнатися про вік кожного з них, якщо йому не більше тисячі років, бо попередні документи знищено чи то часом, чи то народними заколотами. Найкращий спосіб установити вік струльдбруга – це запитати його, яких королів і видатних осіб він може згадати. Пам'ять струльдбруга зберігає імена лише тих королів, які зійшли на престол тоді, коли йому ще не минуло вісімдесяти років. Зіставивши потім сказане ним з даними літописів, неважко встановити приблизний вік струльдбруга.

Я ніколи не бачив злиденніших істот, ніж ці люди. Жінки були ще огидніші за чоловіків. Крім звичайної бридкості, властивої всім старим, вони з часом набувають вигляду якихось примар. Жах, який вони навіюють, не можна описати.

Читач легко повірить, що після всього почутого й побаченого я вже не так жадаю безсмертя. Мені дуже соромно було за принадні витвори моєї уяви, і я подумав, що краще піти на яку завгодно страту, ніж мати долю струльдбруга. Король, довідавшись про мою розмову з приятелями, люб'язно покепкував з мене й порадив узяти з собою двох струльдбругів, щоб одбити моїм землякам страх перед смертю. На жаль, основні закони королівства забороняють струльдбругам залишати батьківщину, а то я не пошкодував би клопоту та грошей і привіз би їх до Англії.

Не можу не визнати закони щодо струльдбругів за цілком доцільні. Якби не було цих законів, то струльдбруга через скупість, неминучу в їхньому віці, стали б власниками всього, що є в нації, і захопили б до своїх рук усю владу, а це, в зв'язку з їхнім невмінням керувати, призвело б до загибелі держави.





Дата публикования: 2014-11-04; Прочитано: 386 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.007 с)...