Розділ VII

Автор покидає Лагадо й прибуває в Мальдонадо. Кораблів нема. Він одбуває недовгу подорож до Глаббдабдрібу. Як його приймає губернатор.

Континент, частину якого становить це королівство, тягнеться, як у мене є підстава гадати, на схід у напрямі до тієї недослідженої частини Америки, що розташована на захід од Каліфорнії і на північ од Тихого Океану, до якого від Лагадо не більше як сто п'ятдесят миль. Там є добрий порт, що провадить жваву торгівлю з островом Лаггнеггом, розташованим на південному заході під 29° північної широти та 140° довготи. Цей острів Лаггнегг лежить на південний схід од Японії на відстані щось із ста ліг. Японський імператор перебуває в дуже дружніх стосунках з королем Лаггнеггу, і тому між цими двома островами часто плавають кораблі.

Вибравши цей шлях, щоб повернутися до Європи, я найняв провідника з двома мулами для мого невеличкого багажу. Потім я по‑дружньому попрощався з паном М'юноді, подякувавши йому за ласку. Розлучаючись зі мною, він щедро обдарував мене. Моя подорож відбулася без будь‑яких вартих уваги читача пригод.

У порту Мальдонадо, коли я туди прибув, не було жодного корабля на Лаггнегг. Не чекали його і найближчим часом.

Місто було з Портсмут завбільшки. Невдовзі я завів там кілька знайомих, що дуже приязно ставились до мене. Один з них сказав, що корабель на Лаггнегг буде не раніше як через місяць і що тим часом мені, мабуть, було б цікаво відвідати острів Глаббдабдріб, який лежить ліг за п'ять на південний захід од Мальдонадо. Він обіцяв дістати добрий човен і висловив бажання поїхати разом зі мною, запросивши до товариства ще й свого приятеля.

Глаббдабдріб, якщо я правильно розумію це слово, означає острів магів, або чаклунів. Розміром він такий, як третина острова Уайта, і має надзвичайно родючу землю. Править ним голова одного племені, що складається з самих чаклунів. Одружуються вони тільки поміж себе, і старший у роді є їхнім правителем. У нього розкішний палац з парком на три тисячі акрів, оточений муром з тесаного каменю в двадцять футів заввишки. В парку кілька обгороджених ділянок для худоби, посівів та садів.

Правителеві та його рідні прислуговують досить незвичайні слуги. Завдяки своїм знанням некромантії він може викликати до себе які завгодно тіні мертвих і має право протягом двадцяти чотирьох годин, але не більше, користуватися їхніми послугами. Кожну тінь не можна викликати більше як один раз на три місяці, і порушувати це правило дозволено тільки у виняткових випадках.

Прибули ми на острів близько одинадцятої години ранку. Один з моїх супутників пішов до правителя попросити, щоб той прийняв чужоземця, який домагається честі відвідати його високість. Дозвіл було дано негайно, і ми пройшли в палац між двома лавами сторожі, озброєної та одягненої дуже химерно. В обличчях сторожі було щось таке, що змусило мене здригнутися від невимовного жаху. Ми пройшли кількома покоями між такими самими слугами, вишикуваними з обох боків, і добулись до парадного залу, де віддали три низькі поклони. Нас запросили сісти на стільці біля нижньої приступки трону його високості. Правитель розумів мову Бальнібарбі, хоч вона й відмінна від мови їхнього острова, і попросив мене розповісти про мої мандри. Щоб я почував себе вільніше, він кивком пальця відпустив увесь свій почет, і той миттю щез, неначе сонна мара, що зникає, коли прокинешся. Признаюсь, що я аж похолов од ляку і опам'ятався тільки тоді, коли правитель запевнив, що мені не загрожує ніяка небезпека. Побачивши ж, як спокійно поставились до цього обидва мої супутники, я зовсім заспокоївся і став розповідати його високості про свої пригоди, іноді, правда, озираючись на те місце, де нещодавно стояли оті тогосвітні слуги‑привиди. Я мав честь обідати у правителя, і за обідом нам услуговувала нова партія духів, але тепер я лякався їх уже менше, ніж уранці. Я залишився у приятеля до вечора й уклінно просив його високість вибачити мені, що я не можу прийняти його пропозицію переночувати в палаці. Разом з двома приятелями я перебув ніч у приватному помешканні в сусідньому місті – столиці цього маленького острова, а вранці знову пішов засвідчити свою пошану правителеві й віддати себе в його розпорядження.

Так прожили ми на острові півтора тижня, гостюючи більшу частину дня у правителя, а ночуючи в місті. Я скоро так призвичаївся до духів, що через три або чотири візити вони не викликали вже в мене ляку. Щоправда, я відчував деякий острах, але цікавість брала над ним гору. Нарешті його високість запропонував мені викликати з того світу будь‑кого з померлих. Я міг сам питати їх, з однією тільки умовою, щоб запитання мої стосувалися їхнього життя на землі. Я можу цілком покластися на них, бо вони казатимуть саму правду; адже брехня на тому світі – талант зовсім непотрібний.

Я щиро подякував його високості за таку велику ласку. Ми стояли в кімнаті, звідки видно було прегарний парк; а що настрій у мене був піднесений, то я зажадав побачити Александра Македонського[42]на чолі його війська після бою під Арбелою. Великий полководець з'явився за першим порухом пальця правителя на широкому полі перед вікном. Ми запросили Александра в кімнату; мені дуже важко було зрозуміти його грецьку мову, а він мало розумів мою. Він присягався, що його не отруїли, а він помер з гарячки після доброї пиятики.

Далі я побачив Ганнібала[43]під час його переходу через Альпи, і він сказав мені, що не має й краплі оцту в своїм таборі. Я бачив Цезаря[44]і Помпея[45]на чолі їхніх армій, готових до бою, і Цезаря під час його останнього тріумфу. Я просив показати мені римський сенат і, для порівняння з ним, сучасний парламент. Перший здавався зборами героїв, півбогів; другий – набродом гендлярів, злодюжок, грабіжників та розбишак.

На моє прохання правитель знаками звелів Цезареві та Брутові[46]наблизитися до нас. Побачивши Брута, я вмить пройнявся глибокою пошаною. Мене вразила надзвичайна чесність, безперечна відвага, щирий патріотизм і любов до всього людства, за які промовляла кожна риса його обличчя. Я з задоволенням спостеріг, що обидва вони живуть у цілковитій злагоді, а Цезар признався, що найславетніші його вчинки не варті й малої частини слави його вбивці. Я мав честь довго розмовляти з Брутом, і він сказав мені, що його предок Юній, Сократ[47], Епамінонд[48], Катон Молодший[49]та сер Томас Мор[50]– завжди з ним укупі.

Я надокучив би читачеві, перелічуючи величезну кількість славетних осіб, викликаних, щоб задовольнити ненаситне моє бажання бачити перед собою світ у всіх періодах його давньої історії. З найбільшим задоволенням зупиняв я свої очі на людях, що нищили тиранів та узурпаторів, і на тих, хто визволяв пригнічені й покривджені народи. В мене не вистачає слів, щоб красномовно висловити всі почуття, які охопили мене при зустрічі з цими людьми.