Філософські поеми І.Франка. Проблеми взаємин особи і суспільства

Поема “Мойсей” була лебединою піснею Франка – поета. Все написане після “Мойсея” сприймається як відгомін революційної громовиці, що пронеслась над Україною. Може, Франків Мойсей зовсім по-людськи хвилює нас високою трагедією своєю тому, що в ньому відчуваються переживання самого автора. Понад двадцять років визрівав задум поеми. Ще в “Каменярах” Франко визначив свою роль поета і громадянина як роль каменяра, який в одній шерензі самовідданих борців прокладає народові своєму шлях у майбутнє, але сам до того майбутнього ввійти не зможе. “А щастя всіх прийде по наших аж кістках”, - як сказано там. Іншими словами цю саму думку висловив поет у поемах “Ex nihilo”, “Смерть Каїна “, “Похорон”. Вона не перестає звучати як леймотив у “Зів’ялому листі”, у збірках “Мій Ізмарагд”, “Із днів журби”, “Semper tiro” і завершується в поемі “Мойсей”. Пафос поеми - в безмежній відданості народу. Сумніви впали карою на голову Мойсея. Це було може найстрашніше – кара самотою і вигнанням. Але смерть героя піднімає народ до нового походу, перетворюючи “лінивих номадів” на “люд героїв”.

Поема “Мойсей” була підготовлена невпинним наростанням революції 1905 року в Росії, з якою Франко пов’язував знищення самодержавної “тюрми народів”, розквіт рідного народу у вільному колі всіх братніх народів Росії. Поема стала відгуком на події Російської революції. Франко сподівався, що революція нарешті принесе визволення й українському народові. Поета особливо хвилювали питання взаємин широких мас з тими політичними силами, які могли б очолити їхні виступи. Він вважав, що проводир мав віддати всі сили благородній визвольній справі.

Тема народу, його минулого й майбутнього, історичного призначення і місця серед інших народів — одна з провідних у творчості митця. Особливо могутньо прозвучала ця тема в поемі «Мойсей», написаній І. Франком у 1905 році. За жанром «Мойсей» — філософська поема, яка складається з прологу і 20 пісень (роздумів). Поштовхом до створення образу Мойсея була скульптура Мікеланджело — образ біблійного Мойсея, яку побачив І. Франко, перебуваючи в 1904 р. в Італії. Пролог був написаний після закінчення поеми, і в ньому поет закликав сучасників і потомків до духовної єдності.(Італійський митець в образі Мойсея передав цілісність характеру народного вождя, його силу волі.)

Пролог написано терцинами, які вперше застосував Данте в «Божественній комедії». Це строфа з трьох рядків п'ятистопного ямба. Перший рядок в терцині римується з третім, а середній — з першим і третім рядком наступної строфи. Виникає своєрідний ланцюг рим: аба, бвб, вгв. Рими у Франковому творі тільки жіночі (з наголосом на передостанньому складі). Терцини звучать урочисто, піднесено, патетично.

Поема розкриває глибоку віру поета в невичерпні сили народу, в те, що попри тяжкі поневіряння, український народ матиме щасливе майбутнє. В основу поемі «Мойсей» Франко поклав біблійний сюжет. Він не переспівує біблійної історії, а використовує лише один її фрагмент: поет вперше ставить своїх героїв перед очі читачеві вже після сорока років їх блукання пустелею, у той момент, коли ізраїльтяни на чолі з Мойсеєм наблизилися до обіцяно землі Палестини. Саме тепер Мойсей поступово втрачає авторитет: народ нарікає й бунтується у забуває про Божі заповіді та обіцянки. Датан і Авірон (ватажки – демагоги, вони – образи ворогів, зрадники людського прогресу), вони намагались підірвати визвольний рух, сіяли зневіру, закликали відмовитись від боротьби за волю і краще майбутнє. Їм тимчасово вдалось відвернути змучений народ від великої мети, вбити клин між народом і його проводирем. Устами Мойсея поет засуджує Авірона та Датана, які закликають змиритись з жалюгідним становищем. Забороняють Мойсеєві промовляти до народу, погрожуючи закидати його камінням. Коли Мойсей засумнівався у вірності своїх визвольних ідеалів, ця зневіра коштувала йому життя. Пророк, втратив віру в Божий промисел, покараний Богом:

А що ти усомнивсь на момент

Щодо волі моєї,

То, побачивши сю вітчину.

Сам не вступиш до неї.

Після смерті Мойсея народ, охоплений скорботою, усвідомлює свою помилку, розправляється з ворогом (Авірона – камінням б’ють, а Датана - повісили) і знову піднялись на переможну боротьбу. Зі смертю Мойсея не вмерли: його, ідеї та наміри: Єгошуа, «князь конюхів», продовжує справу пророка і провадить ізраїльтян до обіцяної землі. Велику увагу при розгляді твору, безперечно; привертає пролог, який, на перший погляд, має цілком віддалену сюжетну тему; І справді, у пролозі І.. Франко звертається не до ізраїльського, а до українського народу. За характером вислову пролог поділяється на дві частини: у першій переважають риторичні запитання, які викликають сумніви в державотворчих задатках українського народу, у його гідності та честі. У другій частині сумнів долається, а замість нього з’являється віра Е спроможність народу віднайти себе:

Та прийде час, і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольних колі,

Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі.

І глянеш, як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі.

Таку ж структуру має і сама поема: ізраїльський народ сумнівається в можливості здобуття обіцяної землі, але зрештою знаходить її. Цікавою є й постать Мойсея, за ним певно добачаємо самого Франка, який, як і пророк, бере на себе відповідальність за долю народу, хоч у хвилини розпачу і піддається сумнівам:

Та нам, знесиленим журбою,

Роздертим сумнівами, битим стидом,—

Не нам тебе провадити до бою!

Отже, без прологу поема «Мойсей» сприймалась би зовсім по-іншому, пролог поглиблює зміст твору, надає йому ознак притчі-оповіді з подвійним сенсом, коли за наявним сюжетом приховується глибший, потаємний зміст.

Франко вірить,що народ подолає всі перешкоди та дістане свободу. Єврейський народ у поемі Франка знайшов в собі сили, згуртувався довкола нового поводиря. Це Єгошуа, князь конюхів, що закликає: «До походу!», «До зброї!», «До бою!». Ці останні рядки поеми написані в майбутньому часі. Поет висловлює впевненість у відродженні національної самосвідомості великого, хоч і поневоленого українського народу.

Трагедія Мойсея в тому, що люди, яким він віддав свої сили, дух, славу, відвернулися в рішучу хвилину від нього.

Як і всі твори Франка, поема спроектована в сучасну акторові українську дійсність. У цьому з яскравою очевидністю переконує пролог до твору, безпосередньо звернений до рідного “замученного, розбитого ” народу. Поет страждає від того, що століття гніту витравили в краян кращі якості й натомість прищепили “укриту злість, облудливу покірність” до чужинців, які “зрадою й розбоєм” скували їх і заприсягли на вірність.

У цій притчі Франко викладає свій погляд на пророка-вождя народу, що прагне дістати свободу. Відданість своєму народові, усвідомлення його прагнень – риси, якими має бути наділений проводир.

Поет висловлює впевненість у відродженні національної самосвідомості й гідності поневоленого, але не скореного великого європейського народу. Дзвінкі терцини передають високу віру Франка в майбутнє народу. Щаслива будучина асоціюється в поета з колом “вольних народів”, де засяють і українці, де наш люд буде “хазяїном домовитим” і в своїй господі, і на своїй ниві.

Франко висловив у поемі найзаповітніші мрії і сподівання. Не випадково в останні роки свого життя поет побував не в одному місті Галичини з читанням патріотичної поеми.

Справжній народний поводир той, хто глибоко усвідомлює інтереси й прагнення народу, хто є обранцем і слугою мас.

В поемі утверджується думка про безмежну відданість проводиря-керівника своєму народові. Твір пройнятий любов’ю і вірою в народ – творця і рушійну силу в розвитку історії.