Морально-етична проблематика прози Г.Квітки-Основ’яненка

15 українських оповідань і повістей Григорія Квітки-Основ’яненка можна умовно поділити на за змістом і художнім методом на дві групи: бурлескно-реалістичні і сентиментально-реалістичні. Зважаючи на те, що автор у більшості з них змальовував або реальну дійсність («Козир-дівка»), яку йому доводилось бачити, або реконструював прислів’я та приказки у своїх творах («Пархімове снідання») чи навіть вірування народу («Конотопська відьма»), у кожній з них був присутній конфлікт чи проблема соціального, етичного характеру. Розглянемо тему морально-етичної проблематики на прикладі таких творів, як сатирично-реалістичні оповідання «Пархімове снідання» та «Підбрехач», повість «Конотопська відьма» та сентиментально-реалістична повість «Сердешна Оксана» та сентиментально-реалістичної повісті з тематикою громадянського життя «Перекотиполе».

На мою думку, ці твори не лише реалістично зображують проблеми дійсності, хоч і з домішком сентиментальності чи сатири, а є прикладом, застереженням, що може чекати людину в таких умовах…

«Підбрехач» - коротке оповідання, у якому зачіпає одну з найпростіших для розуміння, але чи не найскладніших для виконання морально-етичних засад: правду. В оповіданні дотепно висміяно двох старост – брехуна Остапа і підбрехача Самійла, які йдучи сватати дівчину, так добрехались, що образили дівчину, зганьбили жениха, образили батьків, що ті їх прогнали: «Дуже недобре діло – брехати!» (текст додається!)

«Пархімове снідання» - під провідною сюжетною лінією, взятою за основу з приказки «Бачили очі, що купували, їжте, хоч повилазьте!». Оскільки «не було на всій слободі дурнішого, як Пархім Шеревертень», то нам не дивно, чому з ним могла статися така пригода, але морально-етичну дилему бачсимо у його дружині: «Тільки задумав жениться Пархім, якраз і вискочила за нього дівка бойка; сама й посватала себе за нього, сама і весіллям орудувала, як хотіла, так і вправлялась». Вона була спочатку наймичкою в місті, тому знала як це робиться, загарбати усе майно, одурити чоловіка, щоб бути багатою і гуляти на всі боки…Вона не дбає ні про чоловіка, ні про його одяг, їжу, тільки про себе…

«Сидячи раз з людьми біля волосного правленія» Пархім почув, що не його одного жінка дурить – приклад того, що оповідання має підтекст реалістичності. Не з одним Пархімом таке сталося, хоч він і дурень, але так чинити не можна.

«Конотопська відьма» - як і у всіх своїх гумористичних оповіданнях, у повісті також поєднується фольклор з конкретними побутовими фактами, зокрема фантастикою народних повір’їв, переказів, легенд про відьом з релістичними картинами життя й побуту військових керівників і мешканців Конотопа. Всі вигадки про відьмину силу - це лише алегорична форма, за якою криється справжній зміст – викриття і засудження козацько-старшинського адміністративного правління й побуту, духовного, морального і навіть фізичного виродження козацької старшини і перетворення її на звичайних поміщикв-експлуататорів.

Усе це поєднано в образах Забрьохи і Пістряка.

Забрьоха, який «не мав дев’ятої клепки» в голові, не знав ні письма, ні «ліків більше 30», проте займав досить високу посаду,сотника, тільки тому, що ця, колись виборна посада, стала спадковою. Службовими справами він себе не переобтяжував, їв, спав і гуляв до схочу, а на оглядини козаків виходив на кілька хвилин, і перед підлеглими козаками тримався гордовито. «А се вже звісно, і усюди так поводиться, що чим начальник дурніший, тим він гордіший, і знай дметься мов шкураток на вогні». Ради одруження з хорунжівною він готовий «чи Конотоп спалити», чи «усю конотопську дітвору за день потрощити», так обіцяє відьмі за те, що вона приворожить Олену.

Пістряк – характерне перенасичене зайвими замудрими церковними елементами мовлення – дурень, але хитріший від простака Забрьохи, з претензією на вченість. Пістряк змальований як болячка на тілі «народному»: він п’яниця, хабарник, розпусник, мстивий і підступний. Підмовляє Забрьоху замість йти на Чернігів, топити відьом у ставку. Задля здійснення своїх планів обидва звертаються до відьми – Явдохи Зубихи. Та Явдоха помстилася за свій сором – минуло панство і Забрьохи і Пістряка. В кінці є розділ «Закінченіє», де автор моралізує повчання про недопустимість використання нечитої сили для здобуття своїх прагнень.

«Сердешна Оксана» - зачіпає поширену тоді в народі тему «ведення паном дівчини-селянки». У повісті лише чотири образи-персонажі: Оксана, її мати, капітан і Петро.

Морально-етичні проблеми: Оксана перебирає женихами, і потім йде з «красивим капітаном», не слухаючи переконань матері.

Капітан покидає її коли вона йому набридає, і Оксана з дитям повертається у рідне село, на посміховисько, терплячи переживаючи сором.

Петро, який віддано кохає Оксану до останнього пропонує їй свою підтримку,навіть після того, як вона зганьбилась, не звертаючи уваги на пересуди.

У вступі автор закинув «про материнське серце й душу»: це стосувалося Оксани і її матері. Оксани за те, що не слухала порад і застережень матері, а мамі за те, що не вберегла дитину. Любов материнська має бути ніжною, але розсудливою.