Лекція 24. Поняття, система, підстави виникнення зобов'язань

Тема 21. Поняття, система, підстави виникнення зобов'язань.

1. Поняття зобов'язання.

2. Система зобов'язань в цивільному праві.

1-2. Поняття зобов'язання. Система зобов'язань в цивільному праві

Зобов'язання є одним з видів цивільних правовідносин і мають усі ознаки останніх. Разом з тим, вони мають і специфічні риси, що дозволяють виокремити їх із загальної сукупності цивільних правовідносин і, зокрема, розмежувати з речовими відносинами.

До визначальних ознак зобов'язальних правовідносин мо­жна віднести таке:

1) сторонами зобов'язання є конкретно визначені особи: кре­дитор - особа, якій належить право вимоги, і боржник (дебітор) - особа, яка несе обов'язок, відповідний праву вимоги кредитора. Цим зобов'язання (відносні правовід­носини) відрізняються від абсолютних правовідносин (пра­вовідносин власності тощо), в яких уповноваженій особі протистоїть не конкретне коло зобов'язаних осіб, а «усі й кожен»;

2) об'єктами зобов'язальних правовідносин можуть бути дії, пов'язані з передачею майна, виконанням робіт тощо, або утримання від здійснення дій, в той час як об'єктами ре­чових правовідносин є речі;

3) здійснення суб'єктивного права кредитора у зобов'язаль­них правовідносинах можливе тільки у разі здійснення боржником дій, що складають його обов'язок, тоді як у речових правовідносинах уповноважена особа може здій­снювати свої суб'єктивні права самостійно, не звертаю­чись за допомогою до інших осіб;

4) зобов'язання опосередковують динаміку цивільного обі­гу. Речові права - це його статика;

З урахуванням названих ознак зобов'язань можна дати таке їхнє визначення:

Зобов'язання - це цивільні правовідносини, пов'язані з пе­реміщенням майнових та інших результатів праці, внаслідок яких одна особа (кредитор), має право вимагати від іншої осо­би (боржника) вчинення певних дій та обумовленого цим утри­мання від інших дій.

Практично так само виглядає і легальне визначення зобо­в'язання, котре міститься у ст. 509 ЦК України. Згідно цій нормі зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кре­дитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обо­в'язку.

Звісно, таке визначення може використовуватися на прак­тиці. Проте, враховуючи ту обставину, що позначення «зобов'я­зання» є багатозначним і може враховуватися в різних галу­зях права та інших сферах гуманітарних знань, здається до­цільним вести мову не взагалі про «зобов'язання» і взагалі про «правовідношення», а саме про «цивільно-правові зобов'я­зання» і «цивільні правовідносини».

Крім того, недоліком запропонованих визначень зобов'язань є вказівка на те, що одна їхня сторона (кредитор) має права, а інша (боржник, дебітор) - обов'язки. Проте такий найпрості­ший правовий зв'язок на практиці зустрічається досить рідко (у договорах простого дарування, безвідплатної позики, позич­ки, довічного утримання, а також у зобов'язаннях по відшкоду­ванню шкоди). Набагато частіше йдеться про взаємну пов'яза­ність сторін зобов'язання правами і обов'язками. Наприклад, у договорі купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати по­купцю певну річ, і в цьому відношенні він є боржником. Нато­мість, він має право вимагати від покупця сплати покупної ціни, і в цьому відношенні є кредитором. Покупець, у свою чергу, виступає як кредитор, вимагаючи передачі речі, і як боржник - виконуючи обов'язок заплатити за покупку.

З'ясування того, чи діє сторона у конкретній ситуації як борж­ник чи як кредитор, має велике значення для правильного за­стосування інших норм (наприклад, тих, що встановлюють на­слідки прострочення боржника чи прострочення кредитора).

Цивільно-правове зобов'язання - це цивільне правовідно­шення, учасники якого мають права та/або обов'язки, спрямо­вані на опосередковування динаміки цивільних відносин: пе­редачу майна, виконання роботи, надання послуг, сплату гро­шей тощо.

Варто звернути увагу на те, що ЦК не лише дає загальне ви­значення зобов'язання, але й визначає його засади. Зокрема, у частині 3 ст.509 ЦК України зазначено, що зобов'язання має ґрун­туватися на засадах добросовісності, розумності та справедливо­сті. Оскільки ці категорії названі серед загальних засад цивіль­ного законодавства (ст. З ЦК), можна зробити висновок, що у Цивільному кодексі зобов'язання розглядаються як результат реалізації цивільного законодавства. Така точка зору знаходить підтвердження при аналізі джерел цивільного законодавства та підстав виникнення зобов'язань, про що буде йтися далі.

З наведених вимог до зобов'язань слідують деякі їхні особ­ливості, що мають безпосередній практичний прояв.

Зокрема, ст. 511 ЦК України встановлює, що зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. Таке положення зако­ну слідує з того, що встановлення обов'язків для третіх осіб, які не є учасниками зобов'язання, не відповідало б засадам справе­дливості, на яких мають ґрунтуватися зобов'язання.

Разом з тим у випадках, встановлених договором, зобов'язан­ня може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора. Це можливо, наприклад, у випадку укладен­ня договору на користь третьої особи (ст. 636 ЦК України).

Класифікація зобов'язань може бути проведена за різними критеріями.

1) У залежності від підстав виникнення, зобов'язання при­йнято ділити на договірні і недоговірні.

Договірні зобов'язання виникають на підставі домовленості його учасників (двох або багатосторонній договір).

Недоговірні зобов'язання виникають внаслідок інших юри­дичних фактів (одностороннього правочину, заподіяння шкоди, рятування майна тощо).

Значення такого розмежування полягає в тому, що зміст до­говірних зобов'язань визначається не тільки законом, але, на­самперед, домовленістю їх учасників. Зміст позадоговірних зо­бов'язань ґрунтується на законі, односторонньому волевиявленні суб'єкта приватного або публічного права.

2) У залежності від мети (спрямованості) зобов'язання по­діляються на регулятивні і охоронні.

Регулятивні зобов'язання - це правовідносини, що мають змістом правомірну поведінку учасників. Вони можуть регу­лювати поведінку учасників договору, а також будь-яку іншу правомірну діяльність у сфері приватноправових відносин.

Охоронні зобов'язання виникають внаслідок заподіяння шкоди, безпідставного збагачення. їхньою метою є захист пору­шеного інтересу суб'єкта цивільного права. По суті, вони явля­ють собою різновид засобів захисту або цивільно-правової від­повідальності.

3) За співвідношенням прав і обов'язків зобов'язання поді­ляють на односторонні і взаємні (зустрічні або синалаг-матичні).

В односторонніх зобов'язаннях у однієї сторони є тільки права, у іншої - тільки обов'язки (наприклад, зобов'язання із заподі­яння шкоди).

У взаємних (зустрічних) зобов'язаннях кожен із учасників такого зобов'язання має як права, так і обов'язки. Кожна з сто­рін є одночасно і кредитором, і боржником. Наприклад, у дого­ворі купівлі-продажу продавець і покупець володіють одночас­но і правами, і обов'язками щодо одне одного. Взаємні (зустріч­ні) зобов'язання, за загальним правилом, мають виконуватися одночасно (якщо інше не передбачене законом, договором і не випливає із сутності зобов'язання).

4) У залежності від характеру правового зв'язку між учас­никами зобов'язання, воно може бути простим або складним.

Якщо сторони мають лише по одному праву і одному обов'яз­ку, то зобов'язання вважається простим.

Якщо прав і обов'язків у сторін зобов'язання декілька, воно є складним.

Так, зобов'язання, що виникли з договору дарування, прості, а з договору купівлі-продажу - можуть бути як простими, так і складними.

5) У залежності від значення зобов'язання для його сторін розрізняють головні (основні) і додаткові (акцесорні) зо­бов'язання.

Головні (основні) зобов'язання можуть існувати самостійно без додаткового зобов'язання (наприклад, купівля-продаж).

Додаткові (акцесорні) зобов'язання виникають тільки за наявності головного (основного) зобов'язання і нерозривно по­в'язані з ним (наприклад, порука). Додаткові зобов'язання зав жди слідують долі головного зобов'язання і автоматично при­пиняються разом з ним.

6) В залежності від пов'язаності зобов'язань з особистістю їх учасників, можна розмежувати зобов'язання особисто­го характеру і зобов'язання неперсоніфіковані.

Особливістю зобов'язання особистого характеру є необхід­ність виконання дій, що є його об'єктом, особисто учасником. У таких зобов'язаннях неприпустима заміна однієї із сторін, і вони припиняються у разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи, що є їхнім учасником. Так, при відшкодуван­ні шкоди, заподіяної здоров'ю фізичної особи, кредитором може бути тільки потерпілий.

Неперсоніфіковані зобов'язання не пов'язані з особистістю боржника або кредитора. Тому в них можлива передача прав і обов'язків у порядку правонаступництва, заміна осіб у зобов'я­занні тощо.

7) 3 точки зору визначеності змісту зобов'язання розрізня­ють зобов'язання з певним обсягом вимог і зобов'язання з не-визначеним змістом.

У зобов'язаннях з певним обсягом вимог точно відомо, ви­конання яких обов'язків і в якому обсязі може зажадати кредитор від боржника. Такими є переважна більшість зобов'язань.

У зобов'язаннях з невизначеним обсягом вимог (алеатор­них), обсяг прав і обов'язків встановлюється тільки в загально­му вигляді. Конкретні суми, послуги тощо визначаються вже під час виконання зобов'язання. Наприклад, до алеаторних від­носяться зобов'язання, що виникають із договору довічного утримання. Тут відомо тільки те, що набувач будинку приймає на себе обов'язок утримувати власника будинку до його смер­ті. Однак у що це виллється, сторони не знають і не можуть знати. До цього ж виду зобов'язань можуть бути віднесені зо­бов'язання із заподіяння шкоди здоров'ю. У цьому випадку відомий розмір щомісячних платежів в рахунок компенсації втраченого потерпілим заробітку, але кінцева сума, як і розмір додаткової компенсації витрат на лікування, заздалегідь ви­значити неможливо.

8) 3 точки зору визначеності предмета виконання можна виділити зобов'язання з конкретним предметом вико­нання, альтернативні і факультативні (у цьому випадку доводиться відступити від принципу дихотомії і обрати множинний розподіл).

Зобов'язання з конкретним предметом виконання мають місце тоді, коли предметом зобов'язання є цілком конкретна поведінка учасників. Це загальне правило.

Альтернативні зобов'язання означають, що боржник має здій­снити для кредитора одну з кількох дій, передбачених законом або договором. Право вибору належить боржнику, що виконує зобов'язання, якщо інше не випливає із закону, договору або сутності зобов'язання. Причому здійснення будь-якого із них вважається виконанням зобов'язання. Припускається, що коли вже кредитор погодився на декілька варіантів в момент укла­дення договору, то йому байдуже, який з них обере надалі бо­ржник. Наприклад, договором між художнім колективом і за­мовником передбачено, що буде дано концерт за програмою № 1 або за програмою № 2. При виконанні будь-якої з цих про­грам зобов'язання буде вважатися виконаним, якщо дотрима­ні інші умови договору (термін, якість, склад учасників). Наяв­ність у боржника права вибору однієї дії з низки можливих не означає, що існує декілька зобов'язань. Альтернативне зобов'я­зання - єдине правовідношення, зміст якого в цілому визнача­ється в момент виникнення зобов'язання і уточнюється до мо­менту виконання.

Факультативні зобов'язання мають місце у випадках, коли боржник зобов'язаний здійснити на користь кредитора конк­ретну дію, а якщо це неможливо - має право замінити її вико­нання іншою дією, що заздалегідь обумовлено угодою сторін. Наприклад, боржник зобов'язується передати кредитору певну річ, а при неможливості цього - надати іншу річ такого ж призначення. Можливість заміни виконання тут також є пра­вом боржника.

На відміну від альтернативних зобов'язань, де зміст форму­люється за допомогою обумовлення варіантів «або те, або інше», факультативні зобов'язання можуть бути охарактеризовані формулою: «якщо неможливо те, тоді інше».

Окремі види недоговірних зобов'язань можуть бути поді­лені на зобов'язання, що виникають внаслідок правомірних дій, і зобов'язання, що виникають внаслідок правопорушень.

Правомірними діями можуть бути односторонні правочини, юридичні вчинки, акти цивільного стану. Наприклад, рятуван­ня майна, життя і здоров'я громадян, ведення справ без дору­чення, публічна обіцянка винагороди, укладення шлюбу тощо (глави 78-80 ЦК та ін.).

Правопорушення породжують зобов'язання внаслідок створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, заподіяння шкоди, безпідставного зба­гачення тощо (глава 81-83 ЦК).

Від класифікації зобов'язань, як виду цивільних правовід­носин, слід відрізняти визначення системи зобов'язального права як підгалузі цивільного права.

Отже, все зобов'язальне право може бути поділене на:

1) загальну частину;

2) спеціальну частину (окремі види зобов'язань).

В свою чергу, загальна частина зобов'язального права вклю­чає в себе:

а) універсальні загальні положення (що стосуються усіх видів зобов'язань);

б) загальні положення договірного права.

Універсальні загальні положення торкаються всіх видів зобов'язань. Вони містять характеристику зо­бов'язань, його елементів, визначають загальні пра­вила виконання і припинення зобов'язань, їхнє за­безпечення тощо

Загальні положення договірного права містять пра­вила, що стосуються тільки договорів, як головної підстави виникнення зобов'язань. Це визначення поняття договору і принципів договірного права, змісту договору, порядку його укладення, зміни, ви­конання і припинення, тлумачення договору тощо.

Спеціальна частина зобов'язального права (окремі види зобов'язань) поділяється на:

а) окремі види договорів (глави 54 - 77 ЦК);

б) окремі види недоговірних зобов'язань (глави 78-83 ЦК). 2а. У свою чергу, окремі види договорів з урахуванням мети,

суті і змісту угод, можуть бути об'єднані в такі групи договорів:

- договори про передачу майна у власність;

- договори про передачу майна у тимчасове користування;

- договори про надання послуг;

- договори про виконання робіт;

- договори у кредитно-розрахункових відносинах;

- договори про спільну діяльність;

- договори про забезпечення зобов'язань.