Б.Романські строфи

Деякі строфи використовуючись у літературі упродовж століть і навіть тисячоліть у майже незмінному вигляді, перетворилися на літературний канон, стали канонізованими (канон — це твердо встановлена норма). Найвдаліші серед канонізованих — романські строфи, тобто ті, які первісно з’явилися в романських літературах (насамперед італійській, еспанській, французькій).

1. Терцúна (італ. terzina, від terza rima — третя рима) — трирядкова строфа п’ятистопового ямба з римуванням а б а, у наступній строфі — б в б і т.д.

Створена ця строфа Данте для «Божественної комедії». В основу цієї поеми автор поклав містику числа 3, увиразнюючи у такий спосіб символ Святої Трійці: поема складається з трьох частин, показує три по три пекельні кола, має по 33 пісні у кожній частині (у першій + 1), нарешті, написана терциною. Певний містичний відблиск цієї строфи зберігся й далі на всіх творах, нею написаних.

В українській літературі терцину використовували П.Куліш, І.Франко (пролог до «Мойсея»), Юрій Клен («Попіл імперії»).

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу,

Від сорому яких нащадків пізних

Палитиме, заснути я не можу.

І.Франко.

2. Секстúна (італ. sextina, від лат. sex — шість) — шестирядкова строфа п’яти шестистопового ямба з римуванням абаавв (укорочена октава). Можуть бути й інші способи римування.

О краю мій! Вечірньої години,

Коли в полях смутна лягає мла,

До тебе серце, як дитина лине,

І кволі руки, наче два крила,

І далеч простираються незриму,

І молодости землю несходиму.

М.Рильський.

3. Октáва (лат. octava — восьма) — восьмирядкова строфа п’яти- або шестистовпового ямба з римуванням: абабабвв (перехресним у шести рядках і суміжним у двох останніх).

Творцем цієї строфи вважається Д.Бокаччо. У ряду майстрів октави — Шиллер, Ґете, Пушкін, П.Куліш, І.Франко, Тодось Осьмачка, Юрій Клен («Прокляті роки»).

Помолимось за тих, що у розлуці

Помруть відірвані від рідних хат.

Помолимось за тих, що у розпуці

Вночі гризуть залізні штаби ґрат.

Що душать жаль у невимовній муці,

За тих, кого веде не страту кат.

Над ними, Господи, в небесній тверді

Простри свої долоні милосердні.

Ю.Клен.

4. Тріолéт (фр. triolet, від лат. trio — троє) — восьмирядкова строфа, у якій повторюються рядки — перший у четвертому та восьмому, другий — у сьомому або перший у четвертому і сьомому, а другий — у восьмому.

І ти лукавила зо мною!

Ах, ангельські слова твої

Були лиш от блиском брехні,

І ти лукавила зо мною,

І нетямущому мені

Затрули серце гризотою

Ті ангельські слова твої,

А ти лукавила зо мною.

І.Франко.

5. Рондéль (франц. rondelle — щось кругле, від лат. rotundus — круглий) — тринадцятирядкова строфа на дві рими, у якій тричі повторюється перший рядок і двічі — другий.

Походить з давньофранцузької поезії. Для українського віршування строфа досить рідкісна (відомо кілька ронделів Павла Тичини, сучасного поета Петра Поліщука). 1994 р. М.Боровко [64] видав збірку «Ронделі». Ось один з віршів книги:

Лист Тараса Шевченка братовів Івану

Напитай мені, брате, хату,

Щоб корінням росла з Дніпра

І щоб вікнами для добра

Слала пісню свою багату.

Не торгуйся з вітрами за плату –

Все віддам, що в душі зібрав...

Напитаймені, брате, хату,

Щоб корінням росла з Дніпра.

Передай гайдамаці-сату,

Щоб ватагу почав збирать,

Щоб не смів більше лютий тать

На Вкраїноньку зазіхати.

Напитай мені, брате, хату...

6. Сонéт (італ. sonetto — звучати) — чотирнадцятирядкова строфа п’яти — або шестистопового ямба, що складається з двох чотиривіршів і двох тривіршів з римуванням: абабабабввдеед (хоч можливі й інші способи римування).

Зародилася ця строфа у ХІІІ ст. в Італії і проходить через усю історію європейської та світової літератури. Серед найвидатніших майстрів сонета — Данте, Петрарка, Шекспір, Ронсар, І.Франко, Леся Українка, М.Зеров, М.Рильський, І.Бунін, М.Боґданович, Б.-І.Антонич, Є.Маланюк, Анна Ахматова, М.Орест, Д.Павличко, І.Світличний та ін.

За змістом в сонеті перший чотиривірш зазвичай містить у собі тезу, другий — антитезу, а тривірші — синтезу (т.зв. «сонетний замóк»).

Рими мають бути точні і дзвінкі, кожна строфа — синтаксично викінченою.

Яскравим зразком сонета є вірш Д.Павличка, що, властиво, започаткував шістдесятництво:

* * *

Коли умер кривавий Торквемада,

Пішли по всій Іспанії ченці, → теза

Зодягнені в лахміття, як старці,

Підступні пастухи людського стада.

О, як боялися святі отці,

Чи не схитнеться їх могутня влада! → антитеза

Душа єретика тій смерті рада —

Чи не майне десь усміх на лиці?

Вони самі усім розповідали,

Що інквізитора уже нема. → синтеза

А люди, слухаючи їх, ридали...

Не усміхались навіть крадькома;

Напевне, дуже добре пам’ятали,

Що здох тиран, але стоїть тюрма!

Постійно відбувається оновлення сонетного канону. Уже Шекспір застосував три чотиривірші та двовірш. Крім того, зустрічаються неканонічні форми сонета.

Це — «хвостаті» сонети — з додатковим рядком; «перевернуті» — започатковані двома тривіршами; «суцільні» — побудовані на двох римах; «безголові» — з одним чотиривіршем і двома тривіршами тощо.

П’ятнадцять сонетів, об’єднаних спільною темою складають вінок сонетів. При цьому перший і останній сонет — маґістральний, або ключовий — складається з перших рядків решти чотирнадцяти сонетів. Вінки сонетів знаходимо у доробку В.Бобинського, М.Вінграновського, Тамари Коломієць, Б.Степанюка, І.Андрусяка, Маріяни Кияновської.