Г. Довільний вірш та верлібр

Серед астрофічної поезії найпомітніші форми — довільний вірш і верлібр.

Довільний — це вірш, написаний силабо-тонічним розміром (переважно ямбом чи хореєм), що складається з різностопових рядків, розміщених довільно.

Цей вірш добре передає розмовний тон, створює враження жвавої, невимушеної розмови, тому його часто використовують у байках (звідси ще одна назва — байковий вірш). Довільним віршем віртуозно володіли Г.Чупринка та П.Тичина:

Вітер.

Не вітер — буря!

Трощить, ламає, з землі вириває...

За чорними хмарами

(з блиском, ударами!),

за чорними хмарами мільйон мільйонів мускулястих рук...

П. Тичина.

Верлíбр (франц. vers libre — вільний вірш), або вільний вірш — вірш, що не має строфічної будови, рими, поетичного розміру, а ритм у якому досягається лише наспівною інтонацією.

Походить цей вірш від фольклорних замовлянь, голосінь та інших форм неримованої чи зрідка римованої народної поезії.

Першим видатним поетом-верлібристом уважають американця (США) Волта Вітмена.

В українській літературі верлібр набув поширення у 20-х роках ХХ ст., відтоді й донині чимало поетів звертаються до нього. Це, зокрема, І.Драч, М.Вінграновський, В.Стус, В.Голобородько, В.Рубан, І.Калинець, Б.Бойчук, Емма Андрієвська, Віра Вовк, О.Бригинець, В.Цибулько, М.Воробйов, І. Андрусяк та ін.

Для прикладу:

* * *

Коли спорожніють мої очі

і стануть безглуздими і непотрібними,

як кухоль білий без води,

тоді з українського поля

колосся зеленими гадюками

заповзатиме в них...

В.Голобородько.

* * *

вітер

навздогад гортає

твоє волосся

так

як вогонь

сторінка за сторінкою

повільно пожирає

книгу

і мені тоді

дуже хочеться тебе

погладити

я навіть не боюся

обпекти пальці

боюся лишень

що в моїй долоні

залишиться дрібка

попелу

І. Андрусяк[67]