Висновки до теми 3

Розглянувши закономірності розвитку політико-правової ідеології в епоху середньовіччя, варто наголосити на тих позитивних тенденціях, що виявилися в західно-європейських країнах у появі певної спадковості явищ державно-правового характеру, започаткованих ще за часів Античності та Стародавнього Риму. Такими проявами, зокрема, стали дослідження сутності форм держави, співвідношення права і закону, природного і позитивного права тощо. Використовуючи загальнонаукову методологію, вивчення особливостей становлення та розвитку уявлень про державу і право в епоху буржуазних перетворень, варто розпочати з осмислення процесу еволюції їх розвитку, що включає дві логічно взаємопов`язані між собою стадії:

1. для першої (ХУ-ХУІ ст. ст.) характерним є критика феодального устрою та обґрунтування переваг сильної централізованої монархії;
2. для другої (ХУІІ ст.) – характерним є повернення до раціоналістичного надбання попередніх поколінь, подальша розробка ідеї природного права, з`ясування проблем співвідношення свободи і права, права і закону, особи і держави, формування та обґрунтовування ідей громадянського суспільства і правової держави.

Вивчивши основні напрями державно-правової думки кінця ХІХ –ХХ ст.ст., слід, передусім, звернути увагу на те, що друга половина ХІХ ст. – початку ХХ ст. (як період занепаду промислового капіталізму) - позначилась глобальною кризою суспільної системи. Відповідно визначилися дві тенденції в розвитку державно-правового життя суспільства, що, в свою чергу, знайшло відображення у державно-правовій думці.
Перша тенденція характеризувалася розширенням впливу держави на суспільно-економічну діяльність, почала формуватися агресивність у зовнішніх зносинах держав, посилились шовіністичні та расистські тенденції. Ідеологією такої політики став етатичний позитивізм.
Друга тенденція визначилась в першій половині ХХ ст. і пов`язана з намаганням реалізувати ідею держави і права як знаряддя класового панування та втілити її у світовому масштабі. У відповідь визначилась тенденція до нового державно-політичного мислення на засадах деідеологізації міжнародних відносин, заперечення класової природи держави. Йдеться про соціологічні державно-правові концепції. Проголошена цими концепціями ідея соціальної солідарності і вільних виборів як дієвого засобу забезпечення демократії і гуманізму, в реальному житті не завжди мала підстави для реалізації. Саме тоді й виникла потреба у відродженому природному праві. Головною ознакою теорії відродженого природного права є те, що ця теорія звертається не до проблем влади як такої, а безпосередньо до індивіда і концентровано виражається в невід`ємних правах особистості.
У другій половині ХХ ст. після другої світової війни гостро виникло питання про необхідність запровадження в діючому праві механізмів, які б поклали край встановленню режимів тиранії і беззаконня. Саме тоді ідеї прав людини, які мали здебільшого декларативний характер, набули інституційності і виступили в якості регулятивних юридичних принципів. У відповідь з`явилися нові державно-правові концепції правової і соціальної держави. У цих концепціях держава розглядається як механізм забезпечення цілісності суспільства, як засіб соціального компромісу й інститут соціального контролю. Концепція правової соціальної держави стала підмурком конституційної теорії та державно-правової практики майже усіх держав Європи.
Щодо основних етапів розвитку державно-правової думки в Росії, слід, передусім, зауважити на тому, що з часу виникнення Московської держави ідеологів сильної централізованої влади цікавили не стільки питання форми правління і державного устрою, скільки ідеологічне обґрунтування легітимності необмеженої верховної влади царя. Якщо і порушувались питання морального образу правлячої монаршої особи, однак вони не виходили за межі проблеми самодержавства, яке мислилось найкращою формою державної влади і державного устрою.
При цьому централізація Російської держави супроводжувалася процесами, що були характерними для феодалізму. В середньовічному російському суспільстві також виборювали зверхність два соціальні інститути - держава і церква. З метою послаблення духовної влади в суспільстві, держава намагалася позбавити церкву економічної самостійності, права володіння населеними землями.
Ідеї правової держави як-то верховенство закону, верховенство представницького органу, визнання прав і свобод особи, їх гарантії були висунуті вченими юристами другої половини ХІХ ст. Ці принципи пропонувалось реалізувати в рамках конституційної монархії. Були сформульовані основні ознаки та принципи правової держави: контроль над урядом, законність у правотворчості і дотриманні законів, цивільна і кримінальна відповідальність посадових осіб за порушення законів, незалежність судів.
Але необхідно наголосити, що більшість російських вчених-правників переважно мали на увазі верховенство закону, а не права. Така позиція звужувала поняття права до писаного (позитивного) закону, ігнорувала проблему співвідношення права і справедливості, практично нівелюючи саму ідею природного права, а, отже, й ідею правової держави. Підтвердженням цьому є те, що називаючи один із найважливіших принципів правової держави – забезпечення прав і свобод індивіда, російські вчені практично не ставили питання про примат прав громадянина над інтересами держави.
В кінці ХІХ ст. – першій половині ХХ ст. посилився інтерес до історіософсько-морального тлумачення сенсу життя. Однією з центральних проблем державно-правової думки стала проблема виховання поваги до права. Ця проблема виникла як антитеза правовій державній ідеології більшовизму, що започаткував і утвердив на певний час тоталітарний режим типу „тотальної рабовласницької диктатури єдиної правлячої партії”

Вступ

Вступ

Аналізуючи особливості становлення та розвитку уявлень про право, суспільство і державу на території України, варто пригадати слова видатного українського правника, професора Київського університету ім.Святого Володимира на межі ХІХ – ХХ ст.ст. Володимира Антоновича (1834 – 1908), який, визначаючи принцип демократизму провідним в історії розвитку України, стверджував про те, що цей принцип проходив червоною стрічкою крізь усю її історію, увібравши ідеї “широкодіапазонної демократії за активної участі народу, рівних політичних прав і рівності соціальних статусів”