Співвідношення системи управлінських наук і науки адміністративного права

На сучасному рівні пізнання науки про управління становлять певний комплекс наук, для визначення якого можна користуватися збірним поняттям «наука управління» В цьому комплексі дедалі активніше відбувається процес диференціації на загальнотеоретичну частину і окремі управлінські науки.

Наука управління покликана передусім досліджувати систему соціального управління, природу та зміст його функцій, форми і методи управлінської діяльності, взаємозв'язок між ними, організацію управлінської праці у різних сферах її застосування. При цьому дослідження науки управління завжди мають чітко виражену мету І спрямованість — максимально сприяти досягненню найбільш оптимальних результатів в організуючій діяльності управління. Ця мета, по суті, й визначає об'єкт і предмет, комплексний характер знань науки управління як творчого результату синтезування досягнень цілого ряду суспільних і природничо-технічних наук.

Процес диференціації управлінських наук у складі науки управління триває. Нині ще не можна з вичерпною повнотою перелічити всі окремі управлінські науки. Деякі з них повністю сформувались, а деякі не вийшли з початкового стану; цей процес розвивається і прискорюється.

Теорія державного управління вивчає загальні закономірності управління, що здійснюється з боку держави, всіх її органів, за допомогою усіх важелів державної влади. Ця наука має найтісніші зв'язки з юридичними науками, насамперед — з наукою адміністративного права.

Наука адміністративного права — це галузева юридична наука, предметом дослідження якої є комплекс організаційно-правових проблем, пов'язаних із здійсненням державою повноважень виконавчої влади та завдань і функцій державного управління

Наука адміністративного права вивчає не тільки адміністративно-правові норми і відносини у сфері державного управління, а й аналізує практику застосування чинного законодавства. Вона досліджує:

- адміністративно-правові інститути та їх співвідношення; проблеми систематизації та кодифікації адміністративного права;

- правовий статус суб'єктів адміністративного права, їх права і обов'язки, адміністративні процедури та проблеми адміністративного процесу й адміністративної юрисдикції;

- засоби забезпечення і зміцнення режиму законності, дисципліни та відповідальності у сфері виконавчої і розпорядчої діяльності;

- взаємозв'язок адміністративного права з іншими галузями правової системи;

- етапи історичного розвитку галузі адміністративного права, шляхи його подальшого вдосконалення;

- досвід адміністративно-правового регулювання і досягнення зарубіжної правової науки.

Отже, головне призначення науки адміністративного права — розробка наукових висновків, рекомендацій і конкретних пропозицій щодо вдосконалення та посилення ефективності діючих адміністративно-правових норм і відповідних правових інститутів, що врешті-решт безпосередньо впливає на ефективність державно-управлінської діяльності.

За роки незалежності України було радикально переглянуто теоретичні та методологічні основи науки адміністративного права з урахуванням політичної, економічної, соціальної і правової природи Української держави, об'єктивних закономірностей і тенденцій її історичного розвитку.

Нова доктрина адміністративного права безпосередньо впливає на процес реформування адміністративного права як галузі права Ця доктрина базується на визнанні якісно нової ролі держави У взаємовідносинах з громадянами — не панування, а служіння їм Конституція України (ст. 3) проголошує: «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави».

У цілому зміст адміністративно-правової науки, включаючи насамперед її понятійно-термінологічний апарат, багато в чому сформувався з огляду на потреби вивчення побудови системи державного управління, її складових та їх функціонування. З точки зору завдань розвитку адміністративно-правової науки, й взаємозв'язки з теорією державного управління слід вважати доречними і досить плідними.

Оскільки адміністративне право є найважливішим регулятором управлінської діяльності незалежно від того, в якій конкретній сфері вона здійснюється, то без його регулятивної і формалізуючої функції неможливо чітко і функціонально організувати управління складними суспільними процесами, сконцентрувати організуючу діяльність державного апарату, усіх його складових і структурних підрозділів. При цьому правові відносини у сфері управління складаються як відносини вторинного порядку, тобто відносини, які зумовлені завданнями досягнення оптимальних результатів господарської і соціально-культурної діяльності.

Управлінська діяльність багатоаспектна та різноманітна за змістом, формами й методами, і не всі суспільні відносини, що є за своєю природою управлінськими, можуть бути віднесені лише до предмета науки адміністративного права. Зокрема, управлінські відносини, що виникають у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави, є предметом дослідження теорії державного управління, і тільки набувши юридичної (адміністративно-правової) форми, ці відносини стають об'єктом вивчення з боку науки адміністративного права.

Проте проблеми управління не можна пояснити та розв'язати лише з позицій адміністративного права. Вони мають не тільки юридичний, а й політичний, організаційно-технічний, психологічний та інші аспекти. Тому теорія державного управління не може вважатися суто правовою наукою: вона є комплексною, міждисциплінарною наукою. Наука ж адміністративного права досліджує тільки частину спектра управління — його організаційно-правові аспекти.

Розвиток державознавчих знань поки що утримується в межах традиційних юридичних та інших наук, хоча процес диференціації й інтеграції знань інтенсивно відбувається і в цій сфері. Відомо, що державознавство ніколи не зводилося до проблем юриспруденції: цими питаннями займається широке коло наук. Хоча правильним буде і те, що питання його правової організації держави є визначальним питанням, що регулюючий вплив права у державному управлінні займає вирішальні позиції, а тому державне управління значною мірою також і державно-правова категорія, хоча воно не зводиться тільки до цього.

За висновком відомих українських вчених-юристів, немає підстав всю проблематику державного управління юридизувати і водночас власне юридичні аспекти зводити до розряду суто політологічних або соціологічних, хоча політизація й соціологізація досліджень характерні для сучасного розвитку юридичної науки.