Бартер (бартерна угода)

Під бартером розуміється товарообмінна угода, що передбачає:

- які саме товари будуть обмінюватися;

- пропорції обміну одного товару на іншій (через досягнення домовленості про ціни на товари);

- строки взаємних поставок (у світовій практиці вважається максимальним розрив між взаємними поставками протягом 6 місяців).

Бартерна угода – це операція з обміну певної кількості одного або декількох товарів на еквівалентну за вартістю (ціною) кількість іншого товару або товарів (без використання грошової форми розрахунків). Особливість бартерної угоди полягає у підписанні сторонами договору, де містяться домовленості про всі умови цього виду угоди.

Зустрічна поставка

Бартерна операція може здійснюватися на інших умовах: сторони визначили, який товар і як (ціна, кількість, строк) буде поставлений одній стороні; однак який другий товар має бути поставлений іншій стороні - не вирішено. Таке рішення буде погоджено сторонами пізніше й оформлено спеціальним додатком (протоколом) до договору або навіть через підписання другої угоди (у розвиток першої), в якій буде визначено інший товар та умови його поставки. Такі угоди іменуються як зустрічні поставки.

Наприклад, Ви маєте товар і не можете збути його на звичайних умовах. Але при цьому знаєте, що такого товару потребує підприємець, який не може оплатити поставку готівкою, проте може поставити інший товар, необхідний Вам. Цей товар може бути зроблений Вашим партнером або спеціально придбаний для наступної поставки. Якщо при цьому розрив у взаємних поставках буде перевищувати 6 місяців, то таку операцію можна віднести до зустрічних поставок.

Різновидом зустрічних поставок виступають зустрічні закупівлі. Так, країна-реципієнт устаткування розраховується поставками товарів, які не пов’язані з отриманим устаткуванням. Договір такого роду відносин може підписуватися на строк від одного до п’яти років. Офсетна угода припускає як обмін товарами та послугами, так і надання можливості вкладати капітал замість різних послуг й отриманих пільг.

Комерційна тріангуляція

У здійсненні бартерної операції можуть брати участь не дві, а три (і більше) сторони, якщо того вимагає пошук необхідного товару. Ви можете поставити товар партнеру А, але в нього є товар, який Вас не цікавить. Партнер Б має потрібний Вам товар і зацікавлений у товарі, яким володіє партнер А. У цьому випадку можна вести переговори стосовно угоди комерційної тріангуляції (від лат. triangulum – “трикутник”).

5. Форми угод у сфері торгівлі

формами відносин між діловими партнерами у сфері торгівлі є:

1. звичайна угода або угода купівлі-продажу (угода з негайною передачею товару, тобто угода на товар, що є у продавця в наявності). Відносини партнерів при укладанні такої угоди оформляються договором поставки або договором купівлі-продажу (при продажу послуг оформляється договір про надання послуг або договір про сервісне обслуговування). Сторонами договору виступають продавець і покупець або (постачальник і споживач);

2. форвардна угода (термінова угода) укладається на строк, як правило, від 6 до 14 місяців;

3. операції з купівлі-продажу товарів на строк, у тому числі попередня купівля-продаж та поставка у зазначений у контракті термін;

4. угода з передачі інформації типу ноу-хау – це відносини партнерів щодо передачі незапатентованих “секретів виробництва” за певну винагороду на умовах контракту;

5. угода зі встановлення прямих виробничих зв’язків - відносини партнерів, засновані на прямому співробітництві між фірмами, підприємствами, установами у виробничій, науково-технічній та інших сферах діяльності. Оформлення угоди здійснюється у вигляді контракту, господарського договору або протоколу про наміри (на підготовчій стадії);

6. угода-спот - вид операцій з купівлі-продажу наявного товару з негайною оплатою і доставкою. Найчастіше така угода практикується в біржовій торгівлі, а також у валютних операціях;

7. експортна угода -договір товарної поставки партнеру в іншій країні. Оформлення угоди здійснюється у за допомогою контракту;

8. реекспортна угода - відносини, при яких один із партнерів купує товар за кордоном з метою його поставки партнеру третьої країни (без переробки у своїй країні);

9. імпортна угода - операція, в основі якої лежать відносини між партнерами, пов’язані із ввозом товару із-за кордону.

Відносно сфери зовнішніх зв’язків можна вказати на можливість угоди експорту (або імпорту) з відстрочкою платежу, що трапляється у випадку неможливості поставки товарів у кредит або коли підприємець зацікавлений у нагромадженні валютних коштів на рахунку іноземного партнера у свою користь (так, в умовах жорсткої податкової політики щодо валютних надходжень).

6. Форми співробітництва у сфері фінансових відносин

Партнерські зв’язки в сфері фінансових відносин можуть конкретизуватися у формі факторингу та комерційного трансферту.

Факторинг

Під факторингом розуміють систему відносин, які встановлюється між підприємцем і фактор-фірмою. При цьому фактор-фірма бере на себе погашення дебіторської заборгованості підприємця (коли підприємець отримує товар, але не може відразу його оплатити) або купує у підприємця його вимогу до партнера стосовно платежу (коли підприємець здійснює поставку товару, але покупець користується відстрочкою платежу).

У ролі фактор-фірми часто виступають банки. На теперішній час банки консолідуються у банківські групи, які займаються не просто фінансовим обслуговуванням, а здійснюють комплексне супроводження клієнтів, засновують у своїй структурі факторингові, лізингові, інжинірингові, консалтингові підрозділи.

Факторинг - це різновид торгово-комісійної операції, яка пов’язана із кредитуванням оборотного капіталу клієнта через купівлю фактор-компанією рахунків клієнта.

Факторинг є одним із елементів універсальної системи фінансового обслуговування клієнтів, що включає бухгалтерське, інформаційне, рекламне, збутове, транспортне, страхове, кредитне і юридичне забезпечення. За самим клієнтом практично залишається тільки виробнича функція. Запровадження факторингових операцій пов’язане з тим, що в сучасних умовах звичайний строк платежу коливається від 1 до 3 місяців. Якщо банк сплачує вимоги за такими платежами відразу, тобто застосовується умова “сконто” (негайна оплата), то оборотність коштів збільшується. Підприємець, на користь якого здійснюється платіж, в таких випадках надає знижку з ціни у розмірі біля 3%. Ці відсотки є прибутком фактор-фірми.

Дебіторська заборгованість – це борг за рахунками підприємства, який зафіксовано у бухгалтерських документах. Наприклад, бізнесмен продає товар одному зі своїх партнерів, який заплатить за нього через 3 місяці. Отже, протягом 3 місяців частина капіталу не працює, не приносить прибутку. Але підприємець може при наданні 3 % знижки з ціни одержати ці гроші у фактор-фірми, яка, у свою чергу, отримає від партнера повну суму через 3 місяці. Або навпаки: підприємець купив товар, банк сплачує 97% контрактної вартості (у підприємця на момент купівлі немає вільних коштів), а через 3 місяці він виплачує банку 100% контрактної вартості.

Комерційний трансферт

Комерційний трансферт використовується в міждержавних відносинах і являє собою взаємне придбання партнерами один в іншого капіталів у національних валютах у встановлених розмірах за договірною ціною. Таке придбання капіталу не припускає його переміщення через національні кордони. Капітал зараховується на рахунок в національному банку країни продавця, але відкривається на ім’я покупця.

Наприклад, Ви придбали капітал на визначених умовах у свого партнера в США. Тепер в американському банку є Ваш власний рахунок. У свою чергу, Ви відкриваєте рахунок на певну суму в українському банку на ім’я американського партнера. Тепер Ви можете купувати будь-який товар у американської фірми та здійснювати платежі зі свого рахунку в американському банку. Американський партнер може діяти так само, але вже на території України.

ПІДСУМКИ ТЕМИ

Кожен підприємець при здійсненні будь-якої угоди, а також при плануванні ділової операції зіштовхується з необхідністю вибору як партнера, так і конкретної форми взаємин із цим партнером. Може бути і навпаки: партнера він шукає під форму партнерських зв’язків, найбільш прийнятну для нього. Вибір конкретної форми співробітництва визначається умовами, у яких підприємцю доводиться вести ділові операції, і результатами порівняльного аналізу можливих форм партнерських зв’язків.

Тема 7. ОРГАНІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВА

Перелік питань для розгляду та засвоєння

1. Вибір цілей підприємства.

2. Організація власного підприємства.

3. Участь у співзаснуванні нового підприємства.

4. Купівля підприємства.

5. Викуп партнерської частки.

6. Спадкування.

1. Вибір цілей

Зараз мова йтиме про ділові підприємства, тобто виробничі, торговельні й посередницькі структури (майстерня, завод, фабрика, ферма, шахта, банк, магазин і т.д.), які виконують одну або кілька специфічних функцій з виробництва й просування товарів і послуг. Під діловими підприємствами розуміються також фірми, компанії, асоціації, товариства, видавничі й торгові дома, брокерські та дилерські контори, об’єднання підприємств, фонди, консорціуми.

Зазначимо, що у західних країнах, на відміну від нашої практики, прийнято виокремлювати такі поняття, як “підприємство” і “фірма”. Під фірмою розуміється організація або установа, що володіє одним або кількома підприємствами і керує діяльністю цих підприємств. Фірми, у власності яких перебуває кілька підприємств, мають різну внутрішню структуру залежно від організаційно-правової форми підприємств, а найчастіше - від типу підприємств.

При організації підприємства підприємець намагається визначити цілі своєї діяльності. Цілі часто підрозділяються підприємцем на особисті та цілі підприємства. Особисті цілі підприємця нерідко виглядають амбіційно. Або це причина, що спонукала підприємця до відкриття підприємства, або бажання досягти певного результату.

Особиста мета підприємця може зводитися до бажання:

- робити гроші;

- творчо працювати;

- комфортно себе почувати;

- гармонізувати життя (кар’єру, родину, дружні стосунки тощо);

- досягти свого визнання у якості експерта в обраній сфері.

Якщо перераховані цілі 1-3 носять загальний характер, то цілі 4-5 вже більш конкретно відображають спрямованість дій підприємця. Формулювання цілей підприємства дещо складніше, проте вони носять більше конкретний характер. Наприклад:

ü виробляти певний обсяг товару;

ü задовольняти існуючі в регіоні потреби в товарі, продукті, послузі;

ü обслуговувати певну категорію клієнтів.

Досвідчені підприємці ставлять перед своїм підприємством як короткострокові, так і перспективні цілі, тобто планують не тільки тактику, але і стратегію функціонування і розвитку підприємства. На першому етапі тактика може зводитися до нагромадження первісного капіталу, що потім (на другому етапі) буде використано для організації виробництва. Підприємець перед початком діяльності або в її процесі обирає перспективну спеціалізацію. Відразу (на початку підприємницької кар’єри) зробити такий вибір не просто, тому здійснення тактичних завдань і цілей виконує важливу функцію.

Існує кілька реальних шляхів залучення у сферу підприємницької діяльності. Серед них є найбільш поширеними є такі:

організація власного підприємства;

співзаснування нового підприємства;

придбання функціонуючого підприємства;

участь у покупці функціонуючого підприємства;

викуп партнерської частки у статутному капіталі функціонуючого підприємства, тобто частки особи, яка вирішила вийти зі справи.

Розглянемо більш детально зазначені шляхи вступу до підприємництва.

2. Організація власного підприємства

Вибір типу підприємства

При організації нового підприємства виникає проблема вибору типу підприємства. Розрізняють два типи підприємств:

1. самокерована фірма;

2. підприємницька фірма.

Самокеровані фірми представляють собою такий тип виробничих структур, у яких рішення стосовно діяльності підприємства приймаються на колективній основі. До складу правління такої фірми входять представники колективу працюючих. Цей тип підприємств характерний для скандинавських країн.

Підприємницькі фірми являють собою такі виробничі структури, у яких підприємець бере на себе функцію одноособового прийняття рішень.

Відзначимо, що мова йде про тип підприємств і мається на увазі спосіб прийняття рішень, а не форма власності. Підприємство може повністю належати одній особі, але бути самокерованою структурою. Ще одна важлива обставина: історично першими виникли підприємницькі фірми. Довгий час це був єдиний тип виробничих структур у ринковій економіці. Самокеровані структури з’явилися значно пізніше, коли економічне і підприємницьке середовище зробили можливим реалізацію принципу економічної свободи.

Діяльність підприємця з організації нового підприємства регламентується законодавчо. Законодавча база дозволяє підприємцю обрати будь-яку організаційно-правову форму підприємства, що утворюється.

Особливо зазначимо, що підприємницька діяльність сучасних умовах може здійснюватися і без набуття статусу юридичної особи, тобто без створення підприємства. Однак така форма підприємницької діяльності вимагає обов’язкової реєстрації в місцевих органах влади як індивідуальна трудова діяльність.

Організація нового підприємства і державна реєстрація

До установчих документів відносяться:

а) Статут підприємства (при заснуванні підприємства будь-якої форми власності);

б) договір засновників (якщо в число засновників входять дві особи та більше) або рішення засновника про створення підприємства (якщо засновником є одна особа);

в) заява засновника або особи, уповноваженої засновниками для здійснення державної реєстрації.

Підготовка установчих документів є першим практичним кроком підприємця-новачка. Звичайно, можна звернутися до юриста, і така послуга буде платною. Можна самостійно підготувати документи, але ця робота вимагає детального ознайомлення із чинним законодавством. Перелік та зміст установчих документів залежить від обраної підприємцем організаційно-правової форми майбутнього підприємства. Особа, яка прийняла рішення про створення індивідуального (сімейного) підприємства, має оформити своє рішення документально.

Для державної реєстрації підприємства в місцеві органи влади представляється рішення про створення підприємства і його статут. При цьому до рішення прирівнюється заява засновника із проханням зареєструвати підприємство. Рішення приймається на зборах засновників і фіксується протоколом. У протоколі зборів необхідно вказати прізвище, ім’я, по-батькові кожного засновника, присутнього на зборах. Як правило, на зборах засновників розглядаються три основні питання:

1) про організацію підприємства і його найменування;

2) про прийняття статуту підприємства;

3) про призначення людини на посаду директора підприємства.

У протоколі слід висвітлити пропозиції засновників з обговорюваних питань, а в заключній частині зазначити результати голосування. Протокол підписується засновниками підприємства.

Статут є важливим юридичним документом, і до його складання варто ставитися дуже уважно. При розробці статуту потрібно виходити із законодавчих вимог, якими визначаються права власності, а також права та обов’язки підприємств у процесі господарської діяльності.

У статуті приватного підприємства мають бути такі положення:

найменування підприємства із вказівкою організаційно-правової форми, прізвища власника майна й назви підприємства.

інформація про засновника (засновників), якщо в створенні підприємства брали участь кілька членів родини - їх прізвища, імена, по-батькові, місце проживання;

адреса підприємства;

предмет і види діяльності;

порядок створення майна, у тому числі право власності на майно підприємства;

порядок розподілу прибутку і покриття збитків;

структура управління підприємством;

умови ліквідації та реорганізації підприємства.

У статуті необхідно зазначити відповідальність засновника (засновників) щодо зобов’язань підприємства. На титульному аркуші статуту в верхньому куті проставляється дата його затвердження та підпис засновника. Якщо статут затверджено рішенням зборів засновників, вказується його дата й номер протоколу.

Державна реєстрація підприємства

В Україні суб’єкт господарювання (підприємницька діяльність) підлягає державній реєстрації, крім випадків, встановлених Господарським кодексом [1].

Державна реєстрація суб’єктів господарювання проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб’єкта, якщо інше не передбачено законом.

Для державної реєстрації підприємства подаються такі документи:

рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу у випадках, передбачених законом;

установчі документи, передбачені законом для відповідного виду юридичних осіб;

рішення Антимонопольного комітету України про згоду на створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб’єктів господарювання у випадках, передбачених законом;

документ (документи), що засвідчує сплату засновником (засновниками) внеску до статутного фонду суб’єкта господарювання в розмірі, встановленому законом;

реєстраційна картка встановленого зразка;

документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію.

При створенні у процесі приватизації або корпоратизації відкритих акціонерних товариств повинен також бути поданий звіт про наслідки підписки на акції, затверджений Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, що є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера громадянина - платника податків та інших обов’язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Власник (засновник) або уповноважені ним органи несуть відповідальність за невідповідність вимогам законодавства та недостовірність документів, що подаються для реєстрації.

Державна реєстрація суб’єктів господарювання здійснюється у строк не більше десяти днів з дня подання документів, зазначених у цій статті. Реєструючий орган зобов’язаний протягом цього строку видати суб’єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію.

На печатках і штампах суб’єкта господарювання має зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб’єкта включено до державного реєстру суб’єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця.

Свідоцтво про державну реєстрацію підприємства та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органах державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків в установах банків. Відомості щодо державної реєстрації підприємства включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Діяльність незареєстрованого суб’єкта господарювання, який підлягає державній реєстрації, забороняється. Доходи, одержані таким суб’єктом, стягуються до Державного бюджету України у встановленому законом порядку.

Визначення основного профілю підприємства

Це пошук певної ніші на ринку, яку займе майбутнє підприємство. Розумний підприємець намагатиметься обрати кілька профільних напрямків: головний профіль і супутні профілі діяльності. Якщо покладені надії на основний профіль при реалізації проекту не виправдаються, тоді підприємцю буде легше змінити профіль діяльності.

При визначенні профілю діяльності підприємець може виходити з результатів вивчення ситуації на ринку. “Так як на ринку існує досить високий попит на даний товар і цей попит не задовольняється, то я буду виробляти такий товар”, - приблизно так починаються міркування підприємця. Потім підприємець ставить такі питання: “Чи зможу я створити підприємство, здатне виробляти даний товар?” і “Я зумію встановити партнерські зв’язки, необхідні для виробництва?” Імпульс для таких міркувань походить від ринку, а саме - від результатів аналізу ринкової ситуації.

Формування первісного капіталу

Можливості підприємства будуть більш чіткими після аналізу потреби в капіталі, необхідного для практичної реалізації підприємницької ідеї або проекту.

Приміром, якщо обирати предмет виробництва - меблі або дитячі іграшки, - треба прийняти те чи інше рішення залежно від розміру капіталу. Якщо є можливість одержання 1 млн. грошових одиниць як первісний капітал, то є вірогідним рішення щодо виробництва меблів (стільки коштів потрібно для формування необхідної структури капіталу); якщо фінансові можливості обмежені 50 тис. грошових одиниць (достатньо для формування необхідної структури капіталу для іншої ідеї), то можна виробляти дитячі іграшки.

Структура первісного капіталу залежить від потреб підприємства в устаткуванні, сировині тощо, потрібних для початку процесу виробництва. Для формування необхідної структури капіталу, підприємець:

2. здобуває технічні елементи виробництва (будинки, споруди, техніку, устаткування, транспорт тощо);

3. закуповує сировину, інструменти;

4. створює запас коштів для виплати заробітної плати протягом першого циклу виробництва (від початку виробництва до моменту надходження платежів за реалізовану продукцію);

5. формує резервний фонд.

Разом із цим підприємець визначає обсяг первісного капіталу.

Виявлення економічної ефективності майбутнього виробництва

Зазначимо, що вкладення у виробництво - це авансовані вкладення. Підприємцю важливо знайти відповідь на питання: як, у якій формі та в які строки можна повернути авансовані кошти. Повернення авансованого у виробництво капіталу можливо тільки через визначення розміру прибутку, одержуваного в процесі виробництва та реалізації продукції. Підприємець має знати строк окупності проекту. Припустимо, що у виробництво вклали 100 одиниць капіталу, а чистий прибуток склав 20 грошових одиниць на рік. Отже, строк окупності - 5 років.

Підприємця цікавить не тільки період повернення вкладеного капіталу, але й темпи зростання капіталу, що сполучено з необхідністю визначення чистого прибутку. Для визначення можливий обсягу чистого прибутку від реалізації ідеї, підприємець виконує підприємницькі розрахунки. Розрахунки базуються на двох вимогах:

врахування всіх можливих витрат;

планування доходів на мінімально припустимому рівні та облік витрат на максимально рівні для скорочення ступеня ризику.

Безперечно, в основі такого підходу має бути аналіз реальної ситуації (тобто не варто спеціально прагнути до надмірного заниження або завищення показників діяльності). Розрахунки містять у собі наступні дії:

- визначення доходу;

- розрахунок витрат;

- виявлення чистого доходу.

При осмисленні проблеми організації підприємства ділова людина прагне передбачити вигідність майбутнього проекту. Прогнозний розмір прибутку дозволить підприємцю встановити строк окупності проекту. Звичайно підприємці-початківці використовують позиковий, а не власний капітал. Виходить, у розрахунках слід враховувати і плату за користування позиковими коштами.

Тільки маючи повну інформацію, підприємець може прийняти рішення: починати реалізацію даного проекту чи ні.

3. Участь у співзаснуванні нового підприємства

Пропозиція участі у співзаснуванні нового підприємства, як правило, надходить від ініціатора. Саме ініціатор пояснює зміст підприємницької ідеї, що лежить в основі проекту, а також схему реалізації проекту та функціональні обов’язки кожного із засновників.

Участь співзасновника зумовлює певний внесок у статутний фонд підприємства. При цьому треба мати на увазі, що ініціатор намагатиметься зберегти контроль над підприємством за собою. Таким чином, участь у співзаснуванні підприємства є формою ризику власним капіталом, що внесено як пай у статутний капітал підприємства. З метою скорочення ступеня ризику потенційному співзасновнику слід детально осмислити підприємницьку ідею і спробувати спроектувати її на практичну ситуацію в системі господарювання. З’ясувати, чи все так буде, як прогнозується ініціатором, чи знайде товар свого споживача, чи відповідають розрахунки дійсності, тобто все, що пов’язано з реальністю ефекту від роботи підприємства.

Експертна оцінка змістовної частини проекту - основне завдання, що встає перед потенційним співзасновником нового підприємства. Після цього можна приступати до вивчення установчих документів. При цьому особлива увага приділяється фіксації частки кожного з партнерів в установчих документах - установчому договорі та статуті. Ця обставина грає істотну роль, тому що у відповідності до часток кожного партнера в статутному капіталі буде розподілятися прибуток підприємства. Інакше кажучи, фіксація частки кожного зі співзасновників має глибокий економічний зміст і на співзасновництво можна йти тільки з тим партнером, який викликає повну довіру.

4. Купівля підприємства

Ще одна можлива форма приєднання до підприємництва - це купівля вже існуючого підприємства. У світі ця форма широко розповсюджена. Купівля підприємства означає перехід власності з усіма правами і обов’язками. Перед потенційним покупцем підприємства виникають дві проблеми:

ü оцінка вартості підприємства;

ü виявлення зобов’язань підприємства як юридичної особи на момент укладання угоди купівлі-продажу (разом з фінансовими і борговими зобов’язаннями).

Лише після розв’язання цих проблем приймається рішення про купівлю або відмову від угоди. Купівля підприємства може здійснюватися на основі кількох можливих форм:

купівля по балансовій вартості;

купівля “за доходами” (поточними або майбутніми);

купівля через аукціон;

купівля зареєстрованого, але ще не функціонуючого підприємства.

Купівля по балансовій вартості ґрунтується на використанні балансового методу оцінки вартості підприємства. Балансова вартість - це вартість підприємства за бухгалтерськими документами. Розраховується як сума готівки, вартості цінних паперів, дебіторської заборгованості, вартості запасів товарно-матеріальних цінностей, довгострокових інвестицій, нетто основного капіталу (за винятком амортизації) мінус обсяг короткострокових і довгострокових позик (позикового капіталу) та інших форм заборгованості. Балансовий метод оцінки вартості підприємства використовується при здійсненні угоди, предметом якої є неконкурентоспроможне підприємство, що приносить прибуток не вище (а може нижче) середньогалузевого, якому не властиві інновації, а його модернізація або перепрофілювання потребують значних капіталовкладень.

У ряді випадків угоди купівлі-продажу здійснюються за ціною нижче балансової вартості підприємства, коли основний капітал підприємства є застарілим, не відповідним середньому технічному рівню виробництва у галузі.

Так, балансова вартість м’ясокомбінату складає 4 млн. грн., але устаткування на підприємстві застаріле, доволі зношене. Сторони можуть домовитися про його продаж не за 4 млн. грн., а за 3 млн. грн.

Купівля “за доходами” означає, що покупець бере до уваги не стільки балансову вартість, а майбутній дохід підприємства, що і визначає суму угоди.

Для придбання пропонуються два аналогічних торговельних підприємства. Один магазин у Пролетарському районі, а другий - поруч із залізничним вокзалом м. Донецька (для простоти аналізу абстрагуємося від орендної плати за земельну ділянку). Покупець міркує приблизно так: “Якщо я придбаю магазин біля вокзалу, то потенційних покупців у цьому магазині буде більше, ніж у магазині в Пролетарському районі, що значно віддалений від центру міста. Відповідно, вище буде товарооборот і прибутковість магазину. Я зможу значно швидше повернути авансований капітал, так як темпи обіговості будуть більш високими”.

Рішення покупця буде залежати від якості аналізу, точності, повноти аналізованої інформації, цілей купівлі тощо. Припустимо, розрахунки показують, що покупець, купуючи магазин у в районі вокзалу за 3 млн. грн. і одержуючи щорічно чистий прибуток у розмірі 0,6 млн. грн., може окупити угоду за 5 років, а після 5-го року здійснювати чисте нагромадження капіталу. Напевно, покупець відмовиться від придбання магазину в Пролетарському районі, незважаючи на те, що його вартість - всього 1 млн. грн., а от прибуток магазину максимально складе 0,1 млн. грн. на рік (тобто, строк окупності буде 10 років).

Часто на ціну впливає не місце розташування, а репутаціяпідприємства. Так, пропонуються для придбання два ресторани, розташовані на одній вулиці, навпроти один одного. Однак відомо, що один з них користується значною популярністю у клієнтів, а другий належить до категорії простих закладів. У якому випадку вартість буде вищою? Звичайно, у першому, і саме з економічних причин, в основі яких - прибутковість підприємства.

Останній із факторів, що мають вплив на вартість підприємства - це ступінь гнучкості виробничої структури підприємства. Припустимо, покупець налаштований на зміну профілю підприємства. Для першого підприємства, яке має гнучку виробничу структуру, така зміна не потребуватиме значних капіталовкладень. Для другого підприємства, що не володіє “гнучкістю”, будуть потрібні значні інвестиції. У даній ситуації покупець готовий заплатити за перше підприємство більше високу ціну, чим за друге.

Купівля через аукціон зумовлює встановлення стартової ціни на підприємство, що пропонується до продажу. В основі ціни - балансова вартість підприємства плюс певний прибуток і витрати, пов’язані із продажем підприємства через аукціон. Аукціонна (фактична) ціна підприємства не відображає економічних характеристик, а є лише слідством попиту на підприємство у момент проведення аукціону. Попит залежить від цілого ряду факторів - місця розташування підприємства, його профілю, реклами підприємства, престижу аукціону тощо.

Купівля зареєстрованого, але поки не функціонуючого підприємства полегшує вступ нового підприємця до сфери підприємницької діяльності, дозволяє йому скоротити час на підготовку установчих документів і проходження всіх інстанцій. З точки зору продавця, підготовка пакета установчих документів і реєстрація підприємства обумовлюють певні витрати, що в сполученні з рівнем попиту на таку форму послуг і рівнем пропозиції (числом фірм, які пропонують такі послуги) лежить в основі ціни

При покупці діючої фірми необхідно сплатити власнику її вартість. На вартість фірми впливають такі фактори, як сформоване коло покупців, місце розташування підприємства, партнерські зв’язки, потенційні можливості, які визначать розвиток підприємства в майбутньому. Покупцю має бути зрозуміло одне: при купівлі фірми можна заплатити ціну, яка перевищує вартість верстатів, устаткування, матеріалів, будинків і приміщень, тільки в тому випадку, якщо в майбутньому фірма принесе достатні (на думку покупця) прибутки. У теорії склалася майже повна єдність із питання про те, що тільки майбутні прибутки, вищі за середній рівень виправдають високу вартість фірми. Оцінити майбутні прибутки можна лише приблизно.

Як має поводитися підприємець, якому запропонували купити фірму? По-перше, слід обґрунтувати запропоновану ціну, використовуючи статистичні та бухгалтерські матеріали. Якщо власник фірми відмовляється надати найважливіші показники діяльності підприємства, то це, принаймні, підозріло. Рівень рентабельності створює вихідну базу розрахунку вартості фірми. Так як він не може бути гарантом майбутніх прибутків, необхідне проведення подальших досліджень. Якщо таке дослідження приводить до позитивних результатів, береться за основу попередній рівень прибутку або обсяги прибутків останніх років.

Підприємець може обрати інший шлях. Ґрунтуючись на попередніх виробничих показниках, він може скласти огляд рентабельності підприємства. Із прибутку, одержуваного в результаті реалістичної оцінки майбутнього, віднімаються підприємницька зарплата (розраховується як величина зарплати минулого періоду плюс оплата праці підприємця як роботодавця) і відсотки на вкладений капітал. Якщо різниця позитивна, то її залишок стає основою розрахунку вартості фірми.

Як правило, купівля діючого підприємства пов’язана з меншим ризиком, ніж створення нового. Вже склалося коло покупців, пройдено початковий етап діяльності. Незважаючи на ці переваги, слід пам’ятати про такі аспекти:

1. Як пояснює власник продаж підприємства? Чи можна довіряти його поясненням або вони здаються надуманими?

2. У Вас є найважливіші дані (баланси, статистичні звіти) про діяльність попередника? Можна за їх допомогою виявити динаміку розвитку підприємства?

3. Отримані дані (розміри обороту, прибутку) показують, що підприємство зупинилося у рості або має позитивну тенденцію розвитку?

4. Чи є, незважаючи на негативні показники розвитку, досить вагомі причини, щоб сподіватися на майбутній ріст підприємства?

5. Існують ознаки того, що в найближчому майбутньому погіршиться стратегічне положення підприємства або підсилиться конкуренція?

6. Можливо зберегти покупців і клієнтів або раніше превалювали особисті зв’язки?

7. Постачальники згодні робити поставки Вам?

8. Ви можете подовжити укладені попередником договори підприємства, які мають важливе значення?

9. Наскільки можливо подовжити договір оренди?

10. Можна користуватися фірмовим найменуванням?

11. Чи передбачає договір оренди можливе збільшення обсягу та асортименту продукції?

12. У Вас є детальний розрахунок ціни?

13. Які вимоги пред’являються до ціни товару з боку державних органів?

14. Як регламентовано у договорі купівлі-продажу принципи оцінки запасів?

15. Наскільки точно визначено строк передачі підприємства?

16. Який буде строк і вид оплати (безготівковий розрахунок або готівка)?

17. Вам відомо, що в ціні має враховуватися податок на додану вартість?

18. У договорі купівлі-продажу прописані чіткі формулювання щодо виконання сторонами зобов’язань?

19. У тексті договору передбачено гарантійне обслуговування постійних клієнтів?

20. Вам відомо, що при купівлі діючого підприємства мають виконуватися усі діючі трудові договори?

Якщо продавець підприємства не надає повної інформації про динаміку розвитку підприємства, рекомендується обережно ставитися до купівлі.

5. Викуп партнерської частки

Приєднатися до підприємницької активності можна також, використовуючи доволі поширений спосіб – перекупівля частки іншої особи в статутному капіталі підприємства.

Викуп партнерської частки є формою переходу власності від продавця цієї частки до покупця, котрий стає співвласником підприємства. Продавати та купувати можна не всю частку, а тільки її частину. І в цьому випадку така угода є формою придбання прав (а отже, і обов’язків) власника. При підготовці до подібної угоди покупець партнерської частки ознайомлюється з інформацією, що дає йому можливість скласти цілісне уявлення про діяльність підприємства. Насамперед, покупця цікавить:

прибутковість підприємства, так як від цього показника залежить його власний дохід як майбутнього співвласника підприємства;

конкурентоспроможність підприємства і продукції. Саме від достовірності такої інформації залежать перспективи розвитку підприємства, його прибутковість (і дохід покупця як майбутнього співвласника);

інформація про поточні або планові програми розвитку підприємства. Мається на увазі те, що на момент пропозиції про купівлю частки підприємство може бути низькорентабельним, малоприбутковим. Але, якщо приймається професійна програма, націлена на досягнення високих результатів, то придбання частки буде привабливим;

інформація про розмір частки у структурі капіталу. Це дозволяє потенційному покупцю зробити висновок про те, як він буде впливати на прийняття рішень і діяльність підприємств;

інформація про інших співвласників підприємства. Із цього приводу можна дати багато коментарів, але слід звернути увагу на одну обставину: якщо з’ясується, що інші співвласники – справжні професіонали, то це підштовхне до прийняття рішення про купівлю; якщо ж вони – просто дилетанти або мають сумнівну репутацію у ділових колах, то результат має бути протилежним

Залежно від обставин, покупця може зацікавити також інша інформація, необхідна йому для прийняття рішення. У всякому разі, потенційний покупець частки буде прагнути до економічного і техніко-економічного аналізу роботи підприємства.

Звичайно, при ускладненні структури господарства та формуванні ринкової інфраструктури власник вільних капіталів, який хоче вкласти їх у бізнес, буде шукати можливість звернутися до професіоналів. Професійні об’єднання, які надають такі послуги, називаються інвестиційними компаніями, тобто компаніями, основним завданням яких є вкладення капіталу клієнта з наданням йому можливості одержати доход з капіталу.

Наприклад, у Вас є вільні кошти (капітал), які Ви хотіли вкласти у бізнес з метою одержання стабільного доходу, але не знаєте, як це зробити. Ви звернулися до інвестиційної фірми, яка робить Вам пропозицію. Якщо інвестиційна фірма вступає з Вами в договірні відносини, тобто Ви даєте згоду, вона намагатиметься вкласти Ваші гроші з метою отримання 40 % або навіть 50% доходу. Цей дохід буде розподілятися між фірмою і Вами у пропорції 20:20 або 20:30 (20% - обіцяний Вам дохід і 20-30% - це дохід інвестиційної фірми від операцій).

Відзначимо, що інвестиційні компанії треба відрізняти від широко розповсюджених інвестиційних фондів. Відносини власника капіталу та інвестиційної компанії оформляються у формі трастового договору, заснованого на принципі довірчої власності. Зміст трастового договору і трастової операції зводиться до того, що одна особа (довіритель або засновник) передає іншій особі (довірчому власнику) майно або кошти для управління у своїх власних інтересах або в інтересах третіх осіб. Якщо майно або кошти використовуються в інтересах третіх осіб, то треті особи називаються одержувачами вигоди або бенефіціарами.

Трастова форма відносин застосовується не тільки в операціях із фінансовими коштами, а також із майном.

Спадкування

Спадкування також виступає в сучасних умовах як реальний шлях до підприємництва. Спадкування є формою переходу власності від спадкодавця до спадкоємця. Спадкоємне право визначається як галузь цивільного права і як сукупність правових норм, що регулюють такі стосунки, розрізняє спадкування за заповітом і за законом.

Спадкування за законом є спадкуванням без заповіту спадкоємця. Діюче законодавство, враховуючи відсутність заповіту, визначає спадкоємців за законом, проте коло спадкоємців у різних країнах визначається по-різному. Спадкування за заповітом є волевиявленням спадкодавця, спрямоване на визначення юридичної долі його майна після смерті.

Спадкування в будь-якій формі є придбанням спадкоємцем прав власника, отже - власника підприємства. Логіка дій такого власника у сфері ділової активності визначається цілями, які він ставить перед собою: якщо він настроєний на одержання лише доходу від наслідуваного підприємства, то ніяких кардинальних змін у роботу підприємства він не вносить. Якщо нового власника хвилює проблема підвищення ефективності підприємства, то, в такому випадку, його дії (стратегія, тактика, цілі, методи) будуть адекватними діям будь-якого іншого підприємця.

ПІДСУМКИ ТЕМИ

- Купівля “за доходами” означає, що покупець бере до уваги не стільки балансову вартість, а майбутній дохід підприємства, що і визначає суму угоди. Купівля по балансовій вартості ґрунтується на використанні балансового методу оцінки вартості підприємства. Балансова вартість - це вартість підприємства за бухгалтерськими документами.

- На вартість фірми впливають такі фактори, як сформоване коло покупців, місце розташування підприємства, партнерські зв’язки, потенційні можливості, які визначать розвиток підприємства в майбутньому.

- Спадкування є формою переходу власності від спадкодавця до спадкоємця. Спадкоємне право визначається як галузь цивільного права і як сукупність правових норм, що регулюють такі стосунки, розрізняє спадкування за заповітом і за законом.

Тема 8. ПІДПРИЄМНИЦЬКИЙ УСПІХ

Перелік питань для розгляду та засвоєння

1. Складові підприємницького успіху.

2. Комерційна інформація як особливий товар.

3. Кому слід займатися підприємницькою діяльністю.

1. Складові підприємницького успіху

Прагнення бути щасливим - одне із основних природних бажань людини, а сенсом всіх видів людської активності є прагнення успіху. Що ж розуміється під успіхом?

Поняття успіху часто не має позитивного забарвлення серед підприємців-початківців. Користуватися ліктями, розштовхуючи інших, досягати власних цілей за рахунок обмеження прав інших - часто саме ці обставини маються на увазі під засобами досягнення успіху. Не можна заперечувати, що ці явища не відбуваються у нашому житті. Але також не слід їх розцінювати як справжні шляхи досягнення успіху. Більше того, з реальним успіхом такі дії не мають нічого спільного. Успіх не є справжнім, якщо він досягається протиправними засобами або діями, спрямованими проти когось. Успіх є дійсним, коли він отримується за допомогою дій не проти інших, а разом з іншими: “Успіх, що завдає шкоди іншим - це невдача”. Ця істина стара, але залишається вірною і на сьогодні.

Підприємницький успіх пов’язаний з різними уявленнями про нього. Є підприємці, які вважають успіхом практичну реалізацію своєї ідеї. Інші вважають успіхом одержання прибутків, треті - якщо їх дії допомогли уникнути краху. А для окремих підприємців успіхом є можливість розширення свого виробництва. Є такі, хто мріє про скорочення числа робітників, але є інші - які прагнуть створення нових робочих місць.

В основі підприємницького успіху - не тільки досягнення, але і значна відповідальність. На відміну від звичайних людей - робітників, службовців - підприємець свідомо йде на необмежений робочий день, ризик втрати капіталу, нефіксований (негарантований) дохід, він готовий пристосовуватися до існуючих умов і здобувати нові знання, брати на себе повний обсяг відповідальності як за стан справ на виробництві, так і за працюючих людей.

Існує думка, що у підприємництві поняття успіху пов’язане з досягненням максимального результату, запланованого на початку реалізації підприємницького проекту або підприємницької ідеї. Цивілізоване розуміння підприємницького успіху перехрещується з моральними та етичними, а вже потім - фінансовими моментами (“...Я - єдиний виробник такого товару” або “...Тільки в мене можна одержати такий якісний товар”, або “...Ніхто не вірив, що я зможу налагодити виробництво”). Таким чином, підприємницький успіх пов’язується, в першу чергу, з ідеєю, бажанням самореалізації або прагненням змінити хід подій тощо. Гроші, капітал, прибуток - все це забезпечує підприємницький успіх, але не є самоціллю у бізнесі.

Стверджувати, що підприємництво у теперішніх умовах носить цивілізований характер було б необачно, проте заперечувати наявність негативних випадків в організації підприємницької активності неможливо. Взагалі, сьогоднішнє підприємницьке середовище складається як би із двох окремих секторів. Один із них створений тими, хто має мету - заробляння грошей будь-яким доступним способом - неважливо, чим займатися, аби тільки це давало дохід, і чим більше, тим краще. Таких підприємців більшість. Друга група створена тими підприємцями, які використовують детально розроблену та строго орієнтовану на мету програму діяльності. Звичайно, підприємці теж мріють заробити “більші гроші”, але вони не покладаються на випадковість, а розраховують досягти мети при реалізації конкретної ідеї. Сторонній спостерігач може назвати таких підприємців романтиками, і буде, мабуть, правий, тому що майже всі вони, крім конкретної програми, бажання стати у своєму напрямку діяльності “виробником № 1”. Таке честолюбство невід’ємно від цивілізованого типу підприємницької діяльності.

Нагадування про дві групи підприємців важливо не тому, що є бажання виділити кращу сторону цивілізованого підприємництва, а тому, що можна показати: сприятливі перспективи для кожного підприємця відкриваються тільки тоді, коли в основі його діяльності лежить не просто прагнення “заробити більше грошей”, а заробити у соціально значущій діяльності.

Важливо відзначити ту обставину, що на етапі формування первісного капіталу цілком можливе розмаїття у видах діяльності, але воно має зменшуватися при нагромадженні капіталу у профільних або найбільш прибуткових напрямках, тобто у яких досягається більший успіх. Іноді підприємцю властиве комбінування цих двох типів: основний напрям обрано, але його реалізація супроводжується прагненням використовувати будь-яку можливість, що обіцяє прибуток.

У будь-якому випадку слід прагнути підприємницького успіху, а конкретний шлях до нього залежить і від уміння самого підприємця обрати ділову стратегію, і від тих умов діяльності підприємця. Якщо суспільні умови не відповідають об’єктивним потребам розвитку підприємницької діяльності, то у цій ситуації багато підприємців використовують тактику “зірвати куш і лягти на дно” - про цивілізоване підприємництво в таких умовах не доводиться говорити.

Головним показником успішної діяльності підприємця є сума доходу, який одержується завдяки реалізації підприємницької ідеї. Форма організації процесу позначає логічно поєднання факторів виробництва, під яким розуміються:

ресурси, що складаються із двох основних компонентів - капіталу та витрат;

здібності або таланти підприємця.

Завдання підприємця зводиться не просто до сполучення цих факторів виробництва, а до пошуку найбільш ефективної форми такого симбіозу. Важливу роль грає оптимізація виробничих витрат, тобто раціональне співвідношення витрат, капіталу та обсягу продукції.

Під раціоналізацією розуміються заходи, які спрямовані на випуск певного обсягу продукції з меншими витратами ресурсів, або на збільшення випуску продукції при незмінних ресурсах.

Для підприємця раціоналізація витрат є предметом постійної турботи, так як процес підприємницької діяльності означає оперування обмеженими ресурсами, а це, у свою чергу, потребує постійної орієнтації на скорочення ресурсів у процесі виробництв. Раціоналізація як постійний процес, часто виступає синонімом поняття “оперативна ефективність”.

Таким чином, підприємництво - це мистецтво задоволення потреб разом із раціональним використанням ресурсів, що сприяє розвитку виробництва в довгостроковій перспективі.

2. Комерційна інформація як особливий товар

У концепції підприємницького успіху важливу роль грає комерційна інформація. У підприємництві інформація - це сукупність відомостей, що дають можливість діловій людині орієнтуватися в сфері виробництва.

Що виробляти, як виробляти, з якими якісними характеристиками та споживчими властивостями, де і як реалізувати товар, де існує особлива (у порівнянні з іншими ринками) потреба в такому товарі, як рекламувати товар - з усіх цих проблем підприємець приймає рішення тільки на основі наявної інформації. Інформація, на погляд підприємця, може бути точною або неточною, повною або неповною. Чим повніше та достовірніше інформація, тим буде ефективніше прийняте рішення, а значить - вище прибуток підприємства. Таким чином, інформація для підприємця є товаром, а товар можна продати або купити. Повною мірою це стосується інформації, інформаційного товару, за який також доводиться платити, якщо він надається на комерційних умовах.

Крім того, на певному етапі становлення підприємництва самостійний розвиток одержує інформаційне підприємництво як професійний вид діяльності. Інформаційне підприємництво містить у собі кілька напрямів, які можуть розвиватися на самостійній основі. Серед цих напрямів виділяють такі види підприємницької діяльності:

навчальна,

консультаційна (сервісна),

документаційна та видавнича,

маркетингова,

рекламна,

юридична діяльність.

Навчальна підприємницька діяльність (у формі курсів, шкіл, семінарів) базується на поширенні інформації трьох видів:

а) розповсюдження знань, необхідних для кожного новачка у сфері підприємництва;

б) узагальнення та поширення найбільш ефективних (ще малознайомих широкому колу підприємців) методів і прийомів організації діяльності;

в) інструктування підприємців з практичного використання законодавчих і підзаконних актів, положень, інструкцій.

Для підприємця є зрозумілим те, що професійні знання потрібні. Їх можна здобувати через самоосвіту, і це доволі складно. Головне в навчанні - не перейняти предмет навчання, а виробити у себе підприємницький тип мислення, коли рішення можна приймати на інтуїтивному рівні (інтуїція - це знання і досвід).

Консультаційна підприємницька діяльність являє собою широкий набір послуг, надаваних однією підприємницькою структурою іншій. Варто виділити консультування з підприємницьких проектів. Такого роду послуги на професійному рівні включають експертну оцінку підприємницької ідеї, схеми її реалізації, підприємницькі розрахунки та рекомендації, можуть значно підвищити ефективність реалізації ідеї. Консультування охоплює також інноваційну сферу підприємництва, коли консультант рекомендує підприємцю використовувати нові рішення виробничих проблем (застосування нових технологій, ноу-хау, устаткування, систем управління тощо).

Документаційна та видавнича підприємницька діяльність забезпечує підприємців зразками документації, а також методичними посібниками, які допомагають підприємцю в практичній діяльності.

Маркетингова підприємницька діяльність допомагає діловій людині діяти у повній відповідності з потребами ринку. Виявлення попиту, вимоги до товару, можлива ціна, найбільш вдалий момент виходу на ринок, рекламний супровід виходу - ці рекомендації сприяють підвищення ефективності бізнесу.

Рекламна підприємницька діяльність – це “візитна картка” результатів діяльності підприємця, спосіб завоювання споживача, формування своєї клієнтської бази.

Юридична підприємницька діяльність багато в чому полегшує роботу підприємця, оскільки покликано видавати рекомендації щодо прийняття найефективнішого рішення. Як вірно (документально та змістовно) оформити відносини з партнерами, як уникнути зайвого податкового тягаря - ці та багато інших рекомендацій надає юридична служба.

Зазначені вище напрями інформаційного забезпечення можуть бути самостійними видами діяльності для людей, які вирішили займатися підприємництвом. Але ці напрями також формують інфраструктуру, якою можуть користуватися підприємці та досягати успіху, так як складовою успіху завжди є професійний рівень розв’язання проблем.

Існує ще одна можливість отримання необхідної інформації на умовах, які криються за досить малозрозумілим (на перший погляд) формулюванням “комерційний секрет”. У підприємця у будь-яких напрямах діяльності можуть бути свої комерційні секрети, і тому важливо мати власні інформаційні джерела.

Слід звернути увагу на необхідність виробити в себе певну культуру аналізу інформації, без чого підприємцю не обійтися у досягненні успіху.

3. Кому слід займатися підприємницькою діяльністю

Сьогодні підприємництво може бути однією із двох можливих форм, вибір яких диктується соціально-економічними умовами у суспільстві:

підприємництво як основна професійна діяльність;

підприємництво як додаткова діяльність.

Якщо говорити про другу форму, то необхідно відзначити, що багато професійних колективів просто не в змозі вести свою діяльність, уникаючи підприємництва. Так, багато шкіл, вузів, установ та організацій здають в оренду частину своїх приміщень, а одержувані кошти використовують для виконання професійних функцій, які нерідко здійснюються також на принципах комерціалізації (платні форми навчання, платне консультування тощо). Звичайно, таку діяльність можна віднести до примітивних форм підприємництва, так як, в основному, вона носить вимушений характер.

Перша форма – це найбільш перспективний напрям у розвитку підприємництва. Варто помітити, що багато підприємницьких структур носять тимчасовий характер, тому що вкладають капітал у посередницьку діяльність. Посередницька діяльність виступаєте у якості професійного заняття. Роздута посередницька структура може призвести у майбутньому до відмирання багатьох її складових. Далекоглядні підприємці, які заробляють сьогодні основні прибутки на посередництві, все більше концентрують капітали у виробничій сфері як у найбільш стабільній частині підприємницького середовища.

За різними оцінками, підприємництвом на професійному рівні можуть займатися не більше 6-8 % населення. У складній ситуації підприємництво часто сполучено із бажанням вижити. Мова йде про пошук людьми, які займаються бізнесом, свого місця у мінливому середовищі та системі економічних відносин.

Між тим, якщо говорити про підприємництво як професійну діяльність, то необхідно розуміти, що така діяльність вимагає наявності особливих якостей, від яких і залежить підприємницький успіх. Які особисті якості допомагають досягненню підприємницького успіху? Фахівці виділяють такі головні риси характеру підприємця:

захопленість ідеєю;

впевненість у собі;

здатність підібрати потрібну команду;

комунікабельність.

Торкнемося іншої сторони цієї проблеми. Справжній успіх не буде супроводжувати людину:

яка не здатна на романтичні вподобання;

не вірить у себе;

із підозрою ставиться до всіх людей, не здатна на щиру дружбу і повагу;

не терпить чужої думки;

не займається аналітичною роботою.

Не слід займатися підприємницькою діяльністю людині, яка:

ледача (і душею, і тілом);

не самолюбна;

не поважає себе;

не любить інших людей, не вміє і не хоче спілкуватися з ними;

не любить вчитися, постійно поповнювати свої знання;

не готова на самопожертву (багато і напружено працювати, але не надто багато заробляти, особливо спочатку);

не має особливого хисту до творчості, втілення ідей і проектів.

ПІДСУМКИ ТЕМИ

Таким чином, підприємництвом не слід займатися людині, яка не здатна опиратися на власні сили, схильна до утриманства. Підприємництво - це самостійність і відповідальність, причому не завжди вимагає володіння значними матеріальними та фінансовими ресурсами.

Під підприємництвом не слід розуміти тільки значні проекти - вони можуть з’явитися пізніше, а початок може бути сполученим зі звичайними справами. Варто тільки пам’ятати про одне: підприємництво –не тільки самостійність, але і відповідальність. Того, хто готовий до цього (чітко усвідомлює), буде супроводжувати підприємницький успіх.

ТЕСТОВІ ВПРАВИ

Знайдіть єдино правильну відповідь на кожне тестове завдання.

Підприємницький доход – це:

а) різниця між доходами (без ПДВ і акцизу) та витратами підприємства;

б) додатковий доход, надлишок, отриманий підприємцем завдяки його особистим якостям;

в) сума заробітної плати та прибутку підприємства;

г) усі види індивідуального доходу робітника.

На підставі якого документу підприємець отримує право реалізовувати алкогольні напої та тютюнові вироби:

а) патент;

б) ліцензія;

в) майновий сертифікат;

г) свідоцтво про державну реєстрацію.

Розвиток підприємницької діяльності неможливий без:

а) відповідної законодавчої та нормативної бази;

б) пільгового податкового режиму;

в) позитивної суспільної думки;

г) розвинутої інфраструктури підтримки підприємництва.

Ефективність підприємницької діяльності визначається за допомогою:

а) індексу цін;

б) рейтингу торговельно-промислової палати;

в) показника рівня витрат;

г) показника рентабельності капіталу.

Матеріальний актив, вартість якого не відображається в українській фінансовій звітності, але він здатний приносити додаткові прибутки (збитки):

а) програмне забезпечення;

б) дослідницький зразок;

в) мікроклімат в колективі;

г) гудвіл.

Державна реєстрація суб’єктів господарювання (ст. 58 Господарчого Кодексу України)– це функція:

а) державного комітету статистики України;

б) державної податкової служби України;

в) Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності;

г) місцевого виконавчого комітету.

Юридичний документ, який розробляється та затверджується засновниками підприємства та регулює усі сторони його діяльності:

а) колективна угода;

б) контракт;

в) статут;

г) тарифна угода.

Рентабельність капіталу розраховується як:

а) відношення чистого прибутку до вартості оборотних та необоротних активів;

б) відношення прибутку до статутного фонду;

в) різниця між рівнем чистого доходу та рівнем витрат;

г) відношення вартості оборотних та необоротних активів до суми чистого прибутку.

Договірні відносини, які встановлюються між двома підприємцями і дають кожному з них отримати певний прибуток за рахунок обміну результатами діяльності, це:

а) схема підприємницьких дій;

б) партнерські зв’язки;

в) договір;

г) картель.

Фірма “Шахтар” постачає цукор ТОВ “Онікс” по ціні 3500 грн. за тонну. Це можна позначити як:

а) однобічна угода;

б) двобічна угода;

в) подарунок;

г) спонсорська допомога.

Банк “Індекс” сплатив боргове зобов’язання у сумі 150 тис. грн. НПО “Колос” міськводоканалу з тим, що через 30 днів НПО “Колос” поверне банку 150 тис. грн.+5 % комісійних. Це:

а) факторинг;

б) ф’ючерс;

в) лізинг;

г) опціон.

Документ, що фіксує умови та предмет угоди, права та обов’язки сторін, інше:

а) статут;

б) контракт;

в) протокол;

г) бюлетень.

Підприємство “ФОК”, статутний фонд якого сформовано за рахунок внесків коштів Боженко А.Л. (громадянина України) та А. Аджані (громадянина Франції) - це:

а) концесія;

б) спільне підприємство;

в) комунальне підприємство;

г) державне підприємство.

Оренда компанією “Фрукти світу” морозильних камер ЗАТ “Вінтер” на 3 місяці - це:

а) рентінг;

б) факторинг;

в) хайринг;

г) кліринг.

АТ “Геркулес” надає у користування рефрижератори своїм партнерам (м’ясокомбінату, агрофірмам, фермерським господарствам) по черзі на 1-2 місяці протягом 2 років. Це є:

а) оперативний лізинг;

б) компенсаційний лізинг;

в) користування;

г) ліведж-лізинг.

Компанія ТЛС, що спеціалізується на виготовленні м’ясних напівфабрикатів продала лізинговій фірмі РОНДО частину свого автомобільного парку та оформила договір на його оренду. Ця форма лізингу має назву:

а) зворотній;

б) оперативний;

в) компенсаційний;

г) ліведж-лізинг.

Схема ділових зв’язків, за якою працює Макдоналдс, має назву:

а) лізинг;

б) франчайзинг;

в) клірінг;

г) факторинг.

Компанія “Bauer” надає технічну документацію та дозвіл на її використання у фармацевтичному виробництві підприємству “Дарниця” в обмін на 20 % акцій. Відносини оформляються документом. Така форма зв’язків є:

а) ліцензування;

б) проектне фінансування;

в) концесія;

г) асоціація.

ДАК “Укрнафта” уклала угоду з російською компанією ТНК стосовно експлуатації останньою нафтових свердловин у районі Сивашу. Це є:

а) факторинг;

б) концесія;

в) оренда;

г) проектне фінансування.

Компанія “Пронто” має за договором поставити 43 тонни вугілля фірмі “АНП” в обмін на 1,5 м’ясних виробів. Це:

а) підрядне виробництво;

б) бартер;

в) факторинг;

г) комерційний трансферт.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

Які бувають форми співробітництва в сфері виробництва?

Опишіть схему підприємницьких дій з реалізації проекту. Що представляє собою угода? Які види угод Ви знаєте?

Назвіть основні форми співробітництва у підприємницькій діяльності.

Головні умови створення спільного підприємства. Наведіть приклади.

Порядок та джерела формування статутного фонду спільного підприємства.

Що таке кадастр? У чому полягає проблема оцінки та управління інтелектуальною власністю?

Сутність та переваги виробничої кооперації. Наведіть приклади.

Принципи та переваги лізингових відносин. Сутність і значення лізингу.

Схема та принципи проектного фінансування.

Ліцензування: сутність та особливості. Концесія: об’єкти, суб’єкти, особливості.

Управління по контракту та підрядне виробництво.

Форми співробітництва в сфері товарообміну: бартер, зустрічні поставки, комерційна тріангуляція. Види угод у сфері торгівлі.

Форми співробітництва в сфері фінансових відносин: факторинг, комерційний трансферт.